"Ukraina własnego chowu".

 

По згідним донесенням польських часописів президент Міністрів польської республики п. Падеревський у відповіди на запит посла Дашинського в соймі перед 10 днями заявив між іншим отце:

 

"Czem jest bowiem Ukraina? Ukraina jest to Staropolski wyraz. Pochlebia nam to, źe nowo powstałe twory państwowe zapożyczają się z naszego słownika. Co obecnie Ukraina przedstawia? Są właściwie 4 Ukrainy: 1) są zwolennicy Skoropadskiegó, którego adjutanci są podobno Koczubej i Bobrynski; 2) jest Ukraina Winniczenki; 3) jest Ukraina Petlury i 4) jest znana nam Ukraina własnego chowu.

 

Не думаю тут розбирати питання, о скільки слово "Україна" є дійсно старопольським виразом, бо це для діла, яке тут задумую порушити, є річю підрядною. Рівнож полишаю на боці питання, чи такий поділ України під цю хвилю дійсно відповідає фактичному станові річи. Що найвище позволю собі замітити, що ще не дуже то так давні часи, як щось анальоґічного можна було, але це вже з цілою певністю, про Польщу сказати. Пару неділь цьому взад була ще прецінь Польща Комісії Ліквідаційної, Польща Дашинського, Польща Оконя, Польща Морачевського, Польща Познанська, та і може ще де-яка, бо вже добре і не тямлю. Наколи тепер удалося Польщі яко тако сконсолідуватися (о цілковитій консолідації нема ще бесіди) і можливо випередити о пару неділь Україну (як там впрочім є, в цій хвилі не можу знати), то це не таке ще велике діло.

 

Те це річ меншої ваги.

 

Мені розходиться тут о стилізацію четвертої точки в наведеній повище відповіди пана президента.

 

Отжеж каже п. президент, що є "nаm", себто польському соймови, відома також Україна "власної", себто польської годівлі.

 

Читаючи це, я стрепенувся. Читаю ще раз, чи не помиляюсь, та ні, таки воно дійсно так напечатано: "własnego chowu"!

 

Польська мова мені не чужа, навпаки знаю її дуже добре. Чую у кожному нерві згірдність і презирство, що говорять з цих слів "własnego chowu", та одначе думаю собі, може це лишень обман. Загляну, думаю, собі, до словаря. Беру словар Ліндого (без сумніву вікопамятний твір авторітетний) і гляджу під словом "chow". З наведених примірів найліпше можна виміркувати духа виразу. Знаходжу там лишень отці два речення: U nas chów bydła nie jest jeszcze w tym stanie, jakby być powinien i Mogę ci za konia tego reczyć, bo jest mego chowu. Інших примірів нема, значиться, іменник "chów" уживається лише у відношенню до худоби і відповідає нашому "годівля" а німецькому Zucht (прим. Viehzucht. Schweinezucht і т. д.)

 

І дійсно так воно і є. Про це, щоби іменника "chów" в поправній польщині (а п. президент відай лишень такою послугується), можна було ужити у відношенню до людий, нема навіть бесіди.

 

Отжеж, делікатно говорячи, висловом п. президента зрівнано нас з худобою.

 

ЦІ слова впали не у якійсь Ріріdowc-і або іншій закутині, лишень у самім центрі польської культури, у Варшаві, не на якімсь сhamsk-ім вічу, лишень в законодатному тілі, на соймі, не з уст rozbestwionego demagoga agitatora, лишень з уст найвищого урядника польської держави, що має перш усього стояти на сторожі закона, і не у відношенню до якогось там парія-заволоки, лишень під адресою братнього народа, якому Польща, о скількиби хотів піти під її володіння, готова дати "як найдальше ідучу автономію". Одним словом вислів цей, це не приватна думка польського громадянина, п. Гната Падеревського, лишень по обставинам судячи, урядова заява п. президента польських міністрів, а тим самим і офіціяльна енунціяція цілого польського кабінету. На це не годиться забувати.

 

Це справді дивне.

 

Пан президент в приступі доброго гумору зволив галицьких Українців назвати Українцями польської годівлі. Смію поспитати п. президента, у якій то польській стайні, чи у якому то польському хліві виховувалися галицькі Українці? A може дійсно і рація?... Зачинає мені бути якось ніяково... Боюсь, щобим чогось не договорився... Лишім це...

 

Як бачимо, п. президент у відношенню до галицьких Українців зовсім неперебірчивий. Це мені якось дивним видається. Я, що правда, не маю ні найменшої претенсії до цього, щоби міг позувати на естета, але цей вислів мені таки чомусь не подобається. Якось мені за мало ефектовний; чи не за простий? Вже рішучо волю вислови: ukrаіńskie bandy, ukraińskie hordy, hajdamactwo і то що. Є в цих словах певний розмах, свого рода лицарскість; волю слово dzicz, бо з ним лучиться поняття певного рода елєментарної сили. Є це завсіди своєрідня поезія у цьому. Але щож можна в своїй уяві получити з словами Ukraina własnego chоwu? Хиба поняття хліва і гною. З уст президента міністрів, що є естетом по званню, здавалобися, що світ почує щось іншого. Є у цім вислові доволі багато старопольської шляхетчини, та за мало справжньої шляхотности, не говорячи вже про політичний розум.

 

Пан президент є щирим у відношенню до Українців взагалі, а до галицьких з'окрема, і ми за цю щирість лиш вдячні можемо бути, бо з неї багато можна навчитися. За щирість платиться щирістю, і я у своїй щирости посмію поспитатися, чи п. президент, зваживши докладно змисл згаданих слів, дійсно є переконаний, що вислів цей відповідає особистій гідности чоловіка з так великою освітою, як п. президент її має, чи ці слова лицюють з високим урядом, який нарід польський вложив в руки п. президента, та наколи ці слова в соймі дійсно впали, чи не ліпше булоби їх з протоколу счеркнути?

 

Що стратилаби Польща через це, якби цей "дотеп" не пішов був у світ? У найгіршому разі малаби о одну несмачність менше.

 

Що до українського народа, то він цей "дотеп" перенесе з питомим собі стоїцизмом. Бо і щож мав робити? Не буде прецінь відплачувати рівньою монетою, бо надто себе шанує.

 

[Український голос (Перемишль) 16.03.1919]

 

16.03.1919