Західно-українські землі, що після ризького миру з 1921 р. опинилися в межах Польщі, були завсіди предметом зацікавлення большевиків. Якраз ті землі лежали на шляху плянованого походу большевизму в середній й західній Европі. Безпосередньо по закінченні польсько-совітської війни й після здушення українського спротиву над Дніпром, совітський уряд вислав аґентів на українські землі в Польщі з метою приєднати українські маси для большевицьких плянів. Большевицькі аґенти затаювали жахливий стан українського народу під большевицькою займанщиною з насильним і свідомим винищуванням українства і першим масовим голодом на Сов. Україні в 1922 р., але за те зручно використовували протиукраїнську політику польського уряду й деякі прихильні настрої українського населення на Волині, Поліссі, Підляшші і Холмщині до колишньої царської Росії, що супроти українських селян поводилася краще ніж нові правителі.
Большевицьким аґентам помагало в їх роботі і переконання населення про тимчасовість і переходовість Польщі як самостійної держави й взагалі ворожість польської політики проти національних меншин, зокрема української й білоруської.
В Галичині большевицькі аґенти поступали дещо інакше й обережніше. Тут у самих масах була ще жива й безпосередня пам'ять про недавню збройну боротьбу підчас визвольних змагань. Тому треба було заграти як найсильніше на протипольських настроях, вдаючи українських патріотів, а що українці в Галичині бойкотували вибоЗахідно-українські землі, що після ризького миру з 1921 р. опинилися в межах Польщі, були завсіди предметом зацікавлення большевиків. Якраз ті землі лежали на шляху плянованого походу большевизму в середній й західній Европі.ри до сойму і сенату в 1922 р., тому озброєні за Збручем відділи вдиралися в Галичину, активно спинювали виборчу акцію, а навіть убили в Заліщиччині одного з польських соймових кандидатів.
Ширша комуністична акція почалася від 1924 р., коли то припинено хвилево у совітах воєнний комунізм з його нищенням дотеперішніх основ господарського життя й безпощадним фізичним винищуванням провідної верстви, передовсім української інтеліґенції й заможніших селян. Зроблено це новою економічною політикою (Неп), а в Україні ще й т. зв. українізацією. Но а економічна політика справді відвернула загрозу господарської і політичної загибелі комуністичного режиму, а т. зв. українізація притягнула до співпраці з большевиками багато з-поміж української інтеліґенції, що залишилася ще при житті, або яка вернулася добровільно з еміґрації, приваблена українізаційним курсом.
На українських землях в Польщі приступили большевики до активної політичної акції і то у двох формах — явній і тайній. Явній, зорганізувавши Сельроб (Селянсько-Робітнича Партія), що була легальною соціялістично-марксівською організацією і тільки з обережности й для збереження легальности не ввійшла формально і явно у склад комуністичного інтернаціоналу, але була його фактичною філією й виконувала його накази. Тайною організацію була КПЗУ (Комуністична Партія Західної України), що як складова чаcтина КПП (Комуністична Партія Польщі) входила й формально у склад московського інтернаціоналу. Вона складалася у 90% з жидів у протилежність до Сельробу, до якого належали майже самі селяни. Праця Сельробу була по суті протиукраїнська і зробила великі спустошення на північно-західніх українських землях, де зруйнувала зовсім наші національні організації. До того при соймових виборах в 1928 р. здобув Сельроб 4 мандати, що зміцнило його вплив на селі.
Т. зв. українізаційний курс в Сов. Україні не залишився без наслідку й на деяку частину української інтеліґенції в Польщі. При виборах до польського сойму в 1928 р. Українська Партія Праці здобула 1 мандат, але на щастя свого політичного впливу зовсім не поширила і невдовзі сама зліквідувалася. Сельроб в Галичині теж не розрісся, тільки на північно-українських землях, що його розв'язала влада з початком 1930 років. Отже залишилася тільки тайною КПЗУ, що серед українців у Галичині не здобула ніякого значіння і втратила його на Волині, що національно освідомилася. Деякі впливи на селі задержала КПЗУ тільки на найменше національно вироблених і найменше національно освідомлених північно-західних теренах, де польський утиск був сильний, а зорґанізований відпір дуже слабий, або й ніякий. Відомо, що те все йшло тут на руку тодішній політиці влади, що винищувала українство цілковито під покришкою поборювання комунізму.
Був час — до 1931 р. — коли большевицькі аґенти робили спроби захопити під свій вплив і українську інтеліґенцію в Галичині. Робив це большевицький консул у Львові Лапчинський і його наслідник Радченко. Їx затії йшли на широкі розміри.
Та з прихильности очевидно через повне незнання совітських умовин — деяких українських інтеліґентів вилікували самі большевики. В р. 1928 скасовано Неп і від 1929 р. почали большевики в Сов. Україні переводити насильну колективізацію села. Щоб її успішно перевести і зломити раз на все опір українського селянства, зорганізовано в р. 1932/33 масовий голод в Україні, коли то вигинуло близько десять міліонів українських селян, тобто більше як четвертина усього населення. Одночасно зорганізовано процес "Спілки Визволення України", виарештовано актив української інтеліґенції і розстріляно або заслано на довголітні каторжні роботи. Ограбовано цілковито і решту обдертих і голодних українських селян, які не вимерли ще з голоду, або яких не вислано ще на Соловки, Сибір, чи Казахстан, загнано у колгоспи і радгоспи. Україну поневолено основно. Скинено маску українізації і усюди запанував неподільно обмосковлюючий курс. Розпочалася відкрита вже протиукраїнська гра совітів.
Тому то пропало безповоротно усяке cовітофільство на західно-українських землях. Недовге большевицьке панування в Галичині й на Волині освідомило вже дорешти і сьогодні серед свідомого українства на усіх землях є тільки ненависть до большевиків як найбільших ворогів українського народу й бажання їх повного знищення та визволення Европи від загрози большевицького поневолення.
[Краківські вісті, 27.01.1944]
27.01.1944