З постанови ЦК КП(б)У від 24. VІІІ. 1946 р.
На початку 1946 року вийшов з друку «Нарис історії української літератури», виданий Інститутом мови і літератури Академії наук УРСР під редакцією члена-кореспондента Академії наук УРСР С. І. Маслова і кандидата філологічних наук Є. П. Кирилюка, автори «Нарису» Плісецький М. Н., Ткаченко М. М., Маслов С. І., Кирилюк Є. П., Пільгук І. І., і Шаховський С. М.
ЦК КП(б)У відзначає, що автори «Нарису» перекрутили марксистсько-ленінське розуміння історії української літератури і подали її в буржуазно-націоналістичному дусі.
Історія української літератури висвітлюється в «Нарисі» поза зв'язком з боротьбою класів, як процес ізольований від цієї боротьби. Автори «Нарису» ігнорують класову боротьбу, як основний закон розвитку класового суспільства, і замість цього надають вирішальну роль в розвитку творчості письменників національному моментові.
Всупереч ленінській вказівці про те, що «є дві національні культури в кожній національній культурі», в «Нарисі» затушовується різниця і суперечність між реакційними і прогресивними течіями в літературі і розвивається «теорія єдиного потоку» в українській літературі. Тим самим в «Нарисі» протаскується теорія про безкласовість і безбуржуазність українського народу в минулому, яка становить суть буржуазно-націоналістичної концепції «школи» М. Грушевського.
Автори «Нарису», у відповідності з схемою М. Грушевського та його теорією про «виключність» українського народу, ігнорують спільність походження, єдність і взаємодіяння в історичному розвитку російського і українського народів, їх мови і культури. Тому в «Нарисі» історія української літератури не показана у взаємозв'язку з іншими спорідненими літературами, особливо з російською літературою.
Культура і література Київської Русі подані в «Нарисі» як тільки українські, всупереч науковим положенням, що розглядають Київську Русь, як спільне джерело культур трьох східнослов'янських народів: російського, українського, білоруського.
В «Нарисі» не показано великого і плодотворного впливу російської культури і літератури на розвиток української культури і літератури, замовчується їх зв'язок, перебільшується вплив західноєвропейських літератур.
Автори «Нарису» затушували боротьбу між прогресивним і реакційним напрямами в літературі, не піддали критиці політичні погляди ліберальної течії в українській літературі (П. Куліш, Б. Грінченко та ін.), вихваляючи буржуазно-націоналістичних письменників початку XX століття (Олесь), діячів контрреволюційної Центральної ради та директорії (В. Винниченко, І. Стешенко), принизили роль і значення революційно-демократичної течії в українській літературі (Шевченко, Леся Українка, Франко, Коцюбинський і інші).
В «Нарисі» не знайшов правильного відображення вплив на українську літературу руху декабристів, діяльності Бєлінського, Чернишевського, Добролюбова, великого пролетарського письменника Горького, ігнорується такий вирішальний фактор у формуванні нової соціалістичної ідеології, як розвиток марксизму в Росії і роль партії більшовиків.
В розділі «Українська радянська література» не показано відображення в літературі боротьби партії і радянського народу за перемогу соціалістичного ладу в нашій країні, не показана роль літератури в формуванні соціалістичного світогляду радянських людей.
В цьому ж розділі не показана боротьба партії більшовиків проти ворогів народу — троцькістів, бухарінців, а також проти українських буржуазних націоналістів — шумськістів, хвильовістів, скрипниківців, які намагалися використати літературу, як один із засобів відриву українського народу від великого російського народу і перетворення Радянської України в колонію німецького імперіалізму.
Перекручення й помилки, допущені в «Нарисі історії української літератури», об'єктивно допомагають найлютішим ворогам народу — українсько-німецьким націоналістам.
Поява такого шкідливого «Нарису» не зустріла належної відсічі з боку наукових установ і Спілки радянських письменників України.
Президія Спілки радянських письменників України і, зокрема, її голова тов. Рильський М., не вжили ніяких заходів, щоб вчасно засудити в пресі і на зборах письменників проникнення чужих радянській літературі тенденцій.
Партійні організації Інституту літератури Академії наук УРСР і Спілки радянських письменників України ліберально, по-примиренському поставились до оцінки перекручень і помилок, допущених в «Нарисі історії української літератури».
На партійних зборах не було дано належної відсічі авторам — членам партії Кирилюкові, Плісецькому і Шаховському, які не тільки не визнали і не розкритикували допущених перекручень та помилок, а навіть захищали в своїх виступах ряд шкідливих тверджень.
Це говорить про те, що партійні організації Інституту літератури Академії наук УРСР і Спілки радянських письменників України послабили боротьбу на ідеологічному фронті, а в деяких комуністів, що працюють в галузі культури і мистецтва, притупилась політична пильність.
Вихід у світ «Нарису історії української літератури» свідчить про наявність серйозних хиб в роботі Інституту літератури Академії наук УРСР. В Інституті нема більшовицької критики хиб і помилок в наукових працях.
Рукопис «Нарису історії української літератури» на вченій Раді Інституту літератури Академії наук УРСР не обговорювався, а загальне рецензування було доручено проф. Дорошкевичу, який сам поділяв і захищав буржуазно-націоналістичні погляди.
ЦК КП(б)У вважає, що зазначені перекручення і помилки стали можливими тому, що частина істориків і літераторів ще не переборола впливу буржуазно-націоналістичної «школи» Грушевського, а партійні організації інститутів історії і літератури АН УРСР зовсім недостатньо орієнтують наукові кадри на боротьбу за чистоту марксистсько-ленінської теорії, проти спроб відродити буржуазно-націоналістичні погляди в питаннях історії і літератури України.
Управління пропаганди ЦК КП(б)У не забезпечило належного контролю за роботою Інституту літератури АН УРСР і Спілки радянських письменників України.
ЦК КП(б)У постановляє:
1. Засудити перекручення і помилки, припущені в «Нарисі історії української літератури» Кирилюком, Шаховським, Плісецьким, Масловим, Пільгуком і Ткаченком, які через «Нарис» пропагують буржуазно-націоналістичні погляди в питаннях історії і літератури.
2. Доручити Управлінню пропаганди і агітації ЦК КП(б)У розгорнути в пресі і на зборах учених, письменників, діячів мистецтва, викладачів вищих і середніх шкіл критику буржуазно-націоналістичних перекручень і помилок, допущених в «Нарисі історії української літератури».
Зобов'язати Управління пропаганди і агітації ЦК КП(б)У посилити боротьбу проти всяких проявів ворожої буржуазно-націоналістичної ідеології, піддати критиці буржуазно-націоналістичні перекручення історії української літератури Грушевським і його «школою».
3. Вказати бюро партійних організацій Академії наук УРСР і Спілки радянських письменників України на їх ліберальне ставлення до перекручень і помилок, допущених в «Нарисі історії української літератури», і запропонувати їм обговорити це рішення на партійних зборах.
4. Запропонувати партійним організаціям Академії наук УРСР і Спілки радянських письменників України посилити роботу щодо опанування марксистсько-ленінської методології науковими працівниками Академії наук УРСР і письменниками, розгорнути принципову, більшовицьку критику і самокритику в установах Академії наук УРСР і Спілки радянських письменників України з тим, щоб запобігти надалі виходові з друку недоброякісних праць.
5. Доручити Управлінню кадрів ЦК КП(б)У, Управлінню пропаганди і агітації ЦК КП(б)У та Президії Академії наук УРСР розробити заходи щодо поліпшення роботи Інституту літератури Академії наук УРСР і зміцнення його кадрами.
[Радянський Львів, серпень-вересень 1946]
01.10.1946