Вид. "Радянський письменник", Київ. 1946 р.
Роман «Кавказ» свідчить про те, що його автор — скромний і сумлінний — старався писати свою книжку за строгими правилами композиції. Тридцять чотири розділи назнаного роману короткі, заокруглені, кожний з них зображує якусь іншу сцену, виводить нові дійові особи, додає нову картину до загальної дії.
Тема роману — захист рідної землі радянськими громадянами перед фашистською навалою. Остання хвиля цієї навали докотилася була до гір Кавказу. Саме той момент, коли німці були вже переконані, що ось-ось усміхнеться їм перемоги, став переламним для всієї початої ними війни — це момент їхнього відступу аж до розгрому.
Собко показує на прикладах кількох героїв, що довелося пережити бійцям Червоної Армії, які мусили довгими місяцями відступати перед ворожим наступом щораз далі углиб країни. Проте, ці бійці, відступаючи, ні на хвилину не втрачають віри у те, що прийде момент нашого наступу і повного розгрому ворога.
Дійові особи роману — українці, росіяни та грузини. Вони активні учасники Вітчизняної війни; єе між ними й жінки; особиста історія деяких персонажів переплітається з поодинокими моментами життя тих, з якими вони зустрічаються під час бойових дій. Наслідком цього виникають іноді любовні конфлікти, правда, тільки накреслені кількома рисками. Ці маленькі епізоди спричиняються до пожвавлення сюжету, який розвивається, можна сказати, занадто епічно, як на такі малі розміри твору та композиційні засоби автора.
Читач вірить, що зображені герої просто взяті з життя, що вони добрі знайомі автора. Через те роман має цінність історичного документу. Автор іноді зайво переконує читача в тому, що дійсно такими були бійці Червоної Армії — капітан Шрам, майор Стрепет, сержант Гайворон, лікарка Марина або Кудинська, дівчина Настя. Всі вони досить переконливі самою своєю появою. Часто нам тільки хотілося б знайти в романі той психологічний процес, який відбувається у душах бійців такого грандіозного змагання, як наша Вітчизняна війна, коли події доходили до якоїсь кульмінаційної точки, коли учасники боротьби сами не могли точно визначити свої успіхи завтрашнього дня. Як це часто буває в письменників, що відтворюють минуле на підставі своїх спогадів, поодинокі етапи боротьби з фашистською Німеччиною приходять один за одним так, ніби вони всім заздалегідь відомі. Через те це драматичне напруження, яке примушує читача переживати пориви енергії та її спади разом з героями роману, не має в собі досить емоційної сили.
Разом з тим автор уміє зогріти своїх героїв художнім теплом, зробити їх близькими читачеві. Дійових осіб не багато і через те ми їх не змішуємо, хоч вони не досить виразно виділяються на загальному фоні, щоб можна говорити про головних і другорядних героїв. Загальний фон роману часто підмальовується ліричним настроєм на початку розділу. Ось приклад:
«Гори розсунулися, відкриваючи широкий, стрімкими скелями окреслений прохід. Скелі здіймаються вгору, сірі, позбавлені рослинності. Зеленкуваті мохи тулилися до холодного твердого каменя. Ні квітки, ні деревця».
«А зате вище, в синьовато-фіалковому мареві гірської мли видно було величезні альпійські луки, довгі зарослі кущів і нескінченні золоті смуги осінніх приморожених трав».
«Кубанська ущелина розкривалася перед Михайлом Гайвороном та його друзями. І це був єдиний вихід у життя, бо біля самого підніжжя гір лютував бій, сунули німецькі танки і стримати їх було дуже важко».
У такому спокійному тоні, чистою, хоч не багатою мовою, автор змальовує нам картину за картиною епізоди війни від моментів відступу нашої армії до повної її перемоги.
Сам задум роману сміливий. Автор прагнув дати картини могутньої воєнної боротьби на грізному і таємному Кавказі, який наші воїни перетворюють у непрохідний ланцюг — незламну твердиню. Але зпоміж дійових осіб цього роману найкраще вдалася авторові постать вісімдесятирічного кавказького діда Григора Квірквелія — непохитного месника. Старий батько, який не вагається пустити кулю в груди свого сина-зрадника і видирає з свого серця навіть спогад про те, що він був колись йому сином — стоїть живо і незабутньо в пам'яті читача. Також дуже виразна й гарна постать майора Стрепета — непохитного воїна, спокій та посмішка якого завжди зміцнюють боєздатність його найближчих товаришів зброї.
Увесь роман читається з зацікавленням.
Він не перевантажений ні зайвими епізодами, ні занадто довгими міркуваннями, які так часто в деяких письменників замінюють недостачу фабульного плетива. Книжку сміливо можна дати в руки нашої молоді, для якої ми досі не так багато маємо інтересних творів про Вітчизняну війну. Прозорість композиції «Кавказу» та ясно проведена лінія дії героічної боротьби радянських воїнів розбудять в душах молодих читачів той величний образ, який вони збережуть на все життя про добу історичних перемог Червоної Армії.
[Радянський Львів, №10, жовтень 1946]
22.10.1946