Синоди та собори Української православної Церкви Київського патріархату та Української автокефальної православної Церкви не мають сили в очах Константинопольського патріархату.
Таке тлумачення подає архімандрит Кирило Говорун, коментуючи теперішній статус українських Церков перед собором 15 грудня.
"Щодо адміністративних структур УПЦ КП/УАПЦ, усі канонічні Церкви, включно з Константинополем, продовжують не визнавати їх. Відповідно, і рішення цих структур, як-от засідання їхніх синодів і соборів, не мають жодної сили і легітимності в очах православного світу, у тому числі Константинополя", – наголосив богослов у своїй нотатці у Facebook.
Кирило Говорун підкреслив, що це стосується, зокрема, і нещодавніх рішень УПЦ КП щодо процедур об’єднавчого собору. "Скликання синодів і соборів цими Церквами після 11 жовтня є певним викликом для Константинопольської Церкви, який цю Церкву ставить у незручне становище", – зазначив архімандрит.
Богослов розтлумачив, що після 11 жовтня – дня ухвалення визначальних рішень Константинополем – члени УПЦ КП/УАПЦ стали повноцінними членами Церкви Христової. Після собору 15 грудня Київська митрополія Константинопольського патріархату, проіснувавши два місяці, припинить своє існування. "На її місці постане незалежна українська Церква", – пояснює Кирило Говорун.
Процес трансформації із залежної митрополії в незалежну Церкву триватиме з 15 грудня до 6 січня 2019 року, коли буде затверджено новообраного предстоятеля Церкви і він отримає підписаний Томос про незалежність.
"15 грудня – останній термін, коли УПЦ КП/УАПЦ повинні нарешті визнати, що їх не існує в Україні як адміністративих структур. Спроби зберегти ці структури частково чи повністю слід розглядати як відверту розкольницьку діяльність", – наголосив архімандрит.
Як писав Z, напередодні історичного Об’єднавчого Собору предстоятель УПЦ КП Філарет відкрито заявив про власну незгоду з Константинополем. По-перше, Філарет виступає за те, щоб об'єднавчий собор був винятково архієрейським, тобто участь у ньому можуть взяти 60–65 єпископів, більше сорока з яких об'єктивно представлятимуть УПЦ КП. Натомість Константинополь наполягає на форматі помісного собору, що передбачає участь у ньому вірян та священиків.
Друга суттєва розбіжність – спосіб голосування за кандидатури на очільника Церкви. Київ хоче відкритих виборів, а Фанар за те, аби голосування відбулося таємно.
"Київський патріархат є найбільшою Церквою. І від нас залежить, приймемо ми те, що від нас будуть вимагати, чи не приймемо. Якщо це буде корисно нам – то ми приймемо. Якщо це буде не корисно нам, ні державі, ні Церкві, то ми просто не проголосуємо, відкинемо", – затявся предстоятель УПЦ КП.
Раніше Священний синод Української православної церкви Київського патріархату офіційно висловив низку застережень до реґламенту надзвичайного Об’єднавчого собору.
Згідно з журналом засідання 6 грудня, опублікованим на офіційній сторінці УПЦ КП, патріарх Філарет з ієрархами вважають: "Під час підготовки регламенту Собору має бути враховано, що це є Архієрейський собор єдиної помісної автокефальної української православної Церкви, тому право голосу повинні мати лише українські ієрархи – члени Собору. Присутність духовенства, чернецтва та мирян можлива лише без вирішального голосу. Участь делегатів від духовенства, чернецтва та мирян з правом вирішального голосу передбачає проведення Помісного собору, представництво на якому можливе лише на основі рівності та пропорційності (в залежності від кількості парафій), що ускладнює процедуру скликання Собору, особливо у визначений строк".
Як випливає із тексту запрошення, надісланого Вселенським патріархатом, під час собору матимуть право голосу і ієрархи, і священики, і миряни.
Натомість УПЦ КП пропонує: кожен із делегатів Собору може голосувати за одну особу. При тім Київський патріархат має зауваження і до способу формування бюлетенів.
"Висунення кандидатур на предстоятеля єдиної помісної автокефальної УПЦ мусить відбуватися за процедурою, що буде затверджена Собором, і передбачатиме, що кожен кандидат повинен під час висунення отримати відкриту підтримку визначеного процедурою числа членів Собору. Один член Собору може висловити підтримку лише одному кандидату. Кількість кандидатур визначиться за підсумками процедури висунення", – йдеться у рішенні синоду.
Кирило Говорун
КРАПКИ НАД І
Напередодні об’єднавчого собору слід пояснити, яким є канонічний статус чинних в Україні церковних структур. Для цього насамперед слід розрізняти між трьома модальностями екклезійності:
1) належність до єдиної Церкви Христової;
2) дійсність єпископських і священицьких хіротоній;
3) легітимність адміністративних структур (митрополія, патріархія тощо).
Також слід розрізняти між:
а) церковною акрівією, яка передбачає суворе застосування у церковній практиці канонів і екклезіологічних принципів;
б) церковною ікономією, яка передбачає тимчасове послаблення у застосуванні канонів і принципів.
До 11 жовтня цього року:
Константинопольський патріархат і більшість інших помісних православних Церков не заперечували належність членів Київського патріархату та УАПЦ (КП/УАПЦ) до Церкви Христової – за ікономією. Лише Російська православна Церква і в останні роки УПЦ, не визнаючи хрещень у цих Церквах, відмовляли їм у праві на будь-яку церковність. При цьому РПЦ, наприклад, офіційно допускає певну церковність у католиків і навіть деяких протестантів. Жодна з канонічних Церков, включно із Константинополем і Москвою, ані за акрівією, ані за ікономією не визнавала дійсності єпископських і священицьких хіротоній в КП/УАПЦ, а також їхні адміністративні структури (патріархію і митрополію відповідно).
Щодо УПЦ: між всіма канонічними помісними православними Церквами існував консенсус щодо належності членів УПЦ до Церкви Христової і щодо дійсності єпископських і священицьких хіротоній у ній. Натомість не існувало консенсусу щодо легітимності її адміністративних структур. Для РПЦ та деяких інших Церков це була самоврядована митрополія із ознаками власної суб‘єктності у міжправославному полі. Для Константинополя це були лише єпархії РПЦ в Україні, які інколи, за ікономією, розглядалися як певний екклезіальний суб’єкт. При цьому предстоятель УПЦ і за акрівією розглядався як митрополит Київський – один із єпархіальних єпископів РПЦ.
Від 11 жовтня до 15 грудня 2018 року:
Члени КП/УАПЦ стали повноцінними членами Церкви Христової – тепер за акрівією. Єпископат і духовенство цих Церков були визнані дієвими – за ікономією. При цьому деякі Церкви (Сербська і Польська) відмовилися визнавати відновлення сану і продовжують застосовувати до єпископату і духовенства КП/УАПЦ акрівію. Щодо адміністративних структур КП/УАПЦ всі канонічні церкви, включно з Константинополем, продовжують не визнавати їх. Відповідно, і рішення цих структур, як-от засідання їхніх синодів і соборів, не мають жодної сили і легітимності в очах православного світу, в тому числі Константинополя. Це, до речі, напряму стосується нещодавніх рішень УПЦ КП щодо процедур об’єднавчого собору. Скликання синодів і соборів цими Церквами після 11 жовтня є певним викликом для Константинопольської Церкви, який цю Церкву ставить у незручне положення.
Щодо УПЦ: для світового Православ’я залишаються дісними і належність членів цієї Церкви до Церкви Христової, і дійсність хіротоній. Але для Константинополя знизився адміністративний статус цієї структури. УПЦ, як і раніше, розглядається як єпархія РПЦ в Україні. Але статус її предстоятеля змінився: тепер він є митрополитом Київським не за акрівією, як до 11 жовтня, а за ікономією.
За акрівією єдиною легітимною адміністративною структурою в Україні є Київська митрополія у складі Константинопольського патріархату – та сама митрополія, яку було створено у Х столітті й передано в адміністрування Москві у 1686 році. Ця митрополія у зазначений період ще не має свого очільника.
Після 15 грудня:
Київська митрополія Константинопольського патріархату, проіснувавши два місяці, припинить своє існування. На її місці постане незалежна українська Церква. Процес трансформації із залежної митрополії в незалежну Церкву триватиме з 15 грудня до 6 січня 2019 року, коли буде затверджено новообраного предстоятеля цієї Церкви і він отримає підписаний Томос про незалежність – все це у Константинополі.
15 грудня – останній термін, коли КП/УАПЦ повинні нарешті визнати, що їх не існує в Україні як адміністративних структур. Спроби зберегти ці структури частково чи повністю слід розглядати як відверту розкольницьку діяльність.
Щодо УПЦ: Константинополь продовжуватиме визнавати її як Церкву Христову, а також дієвість її єпископів та священиків – як ієрархів і кліриків РПЦ в Україні. Зміниться лише ставлення до Київського митрополита. Оскільки їх не може бути двоє в одному місті, нинішній Київський митрополит УПЦ втратить свою легітимність і не буде вважатися таким ані за акрівією, ані за ікономією.
У тому випадку, коли єпископи УПЦ відмовляться визнавати рішення Константинополя, на них може чекати церковний суд у Константинополі та санкції аж до позбавлення сану. У першу чергу це чекає на тих, хто займається дефамацією Константинопольської Церкви в образливих формах. У такому разі вони, як колись представники КП/УАПЦ, перестануть вважатися дієвими православними ієрархами.
Як і у випадку з КП/УАПЦ, синодальні чи соборні рішення яких Константинополь не визнає, після 11 жовтня, а особливо після 15 грудня будь-які синодальні чи соборні рішення УПЦ втрачають силу і значення для Константинополя. Тому якщо якісь єпископи УПЦ будуть позбавлені своїх єпархій чи навіть сану внаслідок участі в об’єднавчому соборі 15 грудня чи пізніше через перехід до об’єднаної Церкви, ці рішення не матимуть для Константинополя жодної сили. Те саме стосується і заборон від єпархіальних архієреїв щодо духовенства УПЦ. Це можна вважати офіційною позицією Константинопольської Церкви.
13.12.2018