Генеральна відставка

Автор — екс-прокурор, StateWatch

Минулого тижня двоє генеральних прокурорів вирішили піти у відставку. Але в життя рішення втілив лише один — Джефф Сешнз, тепер уже екс-генеральний прокурор США (Attorney General). А Юрій Луценко, попри чітко озвучені перед парламентом наміри та письмову заяву Президентові, залишився на посаді.

В обох історіях «першу скрипку» зіграли власне президенти. Джефф Сешнз пішов із посади, бо цього вимагав Дональд Трамп. Петро Порошенко натомість наполіг, щоби генпрокурор залишився при посаді. Схожість ситуацій у США й Україні в тім, що обох генпрокурорів не один раз підозрювали й звинувачували у непристойній лояльності до глави держави. Але американському президентові таки забракло тієї лояльності.

Що стосується політики (policy), то Джефф Сешнз цілковито втілював у життя все, чого хотів та обіцяв Трамп. ЗМІ та громадянське суспільство гаряче обурювалися й енергійно протидіяли згортанню реформ у сфері кримінальної юстиції, агресивному переслідуванню шукачів притулку та системному звуженню прав меншин. Критика курсу Департаменту юстиції США набула характеру шторму, який безупинну посилювався.

Але не через шторм критики відомства й особисто Джеффа Сешнза президент змусив його піти з посади. Президенту не вистачило лояльності генпрокурора. Лояльності особисто до нього. Президент був незадоволений тим, що Сешнз самоусунувся від нагляду за розслідуванням, яке проводить спеціальний прокурор Роберт Мюллер. А після того, як розслідування почало набирати обертів, не зробив нічого, щоби зупинити чи загальмувати його. Проблема цього розслідування для президента полягає у тому, що він сам, а також члени його родини можуть опинитися під слідством. Роберт Мюллер насамперед має з’ясувати, хто саме з політичної та бізнесової еліти США допоміг Росії втрутитись у президентські вибори 2016 року. І від самого початку розслідування підозри падають на оточення та самого Дональда Трампа. Наразі деякі члени його виборчого штабу вже засудженні за те, що брехали слідству або іншим федеральним органам. 

Іншим чином йдуть справи в українських президента та генпрокурора. Петру Порошенку не бракує лояльності ні відомства на Різницькій, ні особисто Юрія Луценка. Минулого року Юрій Луценко навіть вдався до безпрецедентного кроку, аби публічно засвідчити свою прихильність до президента Порошенка. Під час святкування Дня працівника прокуратури Петро Порошенко повідомив про підписання указу «Про символіку Генеральної прокуратури України» та в урочистій обстановці вручив генпрокурору прапор із новою символікою відомства.

Ця подія стала черговим свідченням небаченого до того — і неправомірного — впливу президента на органи правосуддя, складовою яких віднедавна стала прокуратура. Адже ні Закон про прокуратуру, ні, тим паче, Конституція не наділяє президента повноваженнями регулювати своїми указами діяльність органів прокуратури. Більше того, до цього випадку символіку органів прокуратури затверджували безпосередньо генеральні прокурори. Навіть Віктор Пшонка, який був кумом президента-втікача Віктора Януковича, затверджував символіку органів прокуратури власним наказом.

Іншими словами, наразі неабияк складно визначити, де закінчується Адміністрація президента України, а де починається офіс Генерального прокурора.

Пригадується й те, що дружина генпрокурора є представником президента в українському парламенті, а Петро Порошенко з родиною приїздив на весілля сина Юрія та Ірини Луценків.

Хоч схоже, що у будь-якій країні в будь-які часи генпрокурорів легко запідозрити в лояльності до глави держави, існують надійні механізми (незалежні суди, компетентні органи правопорядку, інститути спеціальних уповноважених на зразок спецпрокурора), які не дозволяють такій лояльності отруїти публічну службу. Щоправда, про дієвість таких механізмів в Україні поки зарано говорити. І, на жаль, це не найгірша обставина української історії про «генеральну відставку».

Заявити про неї Юрія Луценка побудили провальні результати розслідування нападів (деякі з них відібрали життя) на актив громадянського суспільства. Така підстава цілком відповідає духу статті 3 Конституції, відповідно до якої людина, її життя і здоров’я, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Юрій Луценко навіть підкреслив, що смерть Катерини Гандзюк він переживає як особисте горе.

Однак Петру Порошенку, вочевидь, було не складно затамувати горе свого соратника. Коментуючи причини, з яких президент не прийняв відставку Генпрокурора, його адміністрація відмахнулася тільки тим, що Юрій Луценко «отримав вотум довіри в парламенті й перед ним стоять важливі завдання».

Важко уявити, які завдання, що стоять перед органами правопорядку, можуть бути важливіші за захист людини, її життя і здоров’я, недоторканність і безпеку. І чому Юрій Луценко так швидко передумав іти у відставку.

Якщо суспільство не отримає вичерпної відповіді на ці питання, тоді можна бути більш ніж упевненим: справа лише в лояльності. Найвищій лояльності (a higher loyalty), приготованій виключно для президента.