На сході — золото і кров, на побілених стінах — неділя.
...В сизих млаках жовкнуть верби... Сонце — на приспі, мороз — на стрісі, гаpбузи на плоті, крикливі півні на перелазах. Розхрістаний Іван на порозі. В чупері стебло, в пшоняних вусах вчорашня бульба, присохла.
— А-а-а-а... — від вуха до вуха. (У крижах тріщить).
— А-а-а-а... Чому ж той дівчук ялівки не виганяє?.. Гануська! Гану... вставай, гною невивезений. Диви — де сонце!
...Ба-а-ам.
— Нявца й Сина...
...Ба-а-а-м...
— ...і Святого... Ого, вже відай на ютреню.
***
— Мамуню, мамуню,
Я ваша дитина,
Мені ся належить
Подушка, перина. —
...Ой, ду-ду, ду-ду-ду,
Родилася на біду...
— Краса, де йде-е-еш?..
Вгорі німа блакить і лите золото, долом — бабине літо, самітний соняшник на бульбяниську і шклисті роси.
...В голубій далі жовкнуть плакучі берези...
— Краса, ти де-е пішл-а-а?..
Хустинка в квіти під бороду, льон кучері, дві незабудьки, дві рожові чічки, два коралики, зубчики, гей з часнику, хлібець-макух за пазухою та вишивані гребінні уставки — це Гануська.
— Краса, де йде-е-еш?..
Це Гануська.
...Кораликів ціла шия,
Хустка батистова,
А під носом така булька,
Як кінська підкова.
Гой—а!
Це Гануська.
Срібна радість і сміх пільними дзвіночками по росах, по заскороджених загонах — це Гануська.
Гануська — вже дівка, о ще й яка!.. Коси заплітає, мешти на кілочку, фану вже тримала (тую задню), за піддружку Олесі буде — на, слічок ще всіх не має. Ну-у — шити вміє, прати вміє, жати вміє, окіпати вміє...
— Дівче! А дівче, чия ти там?.. Бий корову з конюшини!
— Ой!
— ...А бий!
— Ой!.. Боженьку!.. Краса!
— Ба, твої очі де були, яструбе?
— Ой!
— Крути скрутель. Раз—два. Перевесло... Перевесло в храпи. Глини...
— Лийте вапно.
— Пробити...
— Лети котрий по сонду...
— Дручків, дручків. Шнура!..
— ...Молошнице ти наша, мамуне злота, зазулько сива, чиліди-и-и-нко!.. Я тебе так дозира-а-а-ла... Ти ж мала на чис готове, замащене...
— Аво, гей, люди, то той їден хвіст бyв. Тиждень перед телєм... Тиличкисмо сподівалися...
— Впала, впала.
— Але зігнало її, як гору. А стогне...
— Ум. Німина також чує біль...
— Кажут — ківна?
— На знаку була...
— ...А, бий, кричу, бий ялівку з конюшини. А ту задзвонили на "Вірую"...
— Ум. Або їй корова в голові?.. Дівка.
— Аби ся красно вбрала.
— Наїла.
— Давайте сокиру...
***
— ...Мамцю... Мамуню... Ве.е-е. Цому класа не стає-є-є-?..
— Ой, дітоньки мої, сироти, поздихаєте без неї, як руді миші... А, чорте, дивий, лабатий, як ти пас, кого ти пильнував? Бодай ти було маленьким заснітилося, бодай...
...Жовтень... В сизих сутінках меркне день, ласкавий день... Сонце багрою над синім лісом, леденіють роси, листя золотом по коморах, а льон-кучері, Ганусині, по болоті... А сльози перлинами на вишивані уставки — (хлібець-макух ще за пазухою).
— Тату... татунцю.. Я-ж не хотіла... я пасла... я...
— Заб'ю. Затлумлю. Роздеру.
— Ой!...
...Листя золотом по калюжах, скаржиться річка.
— Ой!...
***
— Кажуть, в Івана корова здохла?
— Ба, здуло.
— ...Я кричу: бий, пся кров, бий нельго якась корову... А ту задзвонили на "Вірую"...
Рідна земля
31.10.1943