Два пам’ятники до однієї дати

Сторіччя проголошення ЗУНР вже за кілька днів. До дати у Львові активно будують аж два пам’ятники. Один із них, як уже докладно розповідав Z, зводить міська влада, інший обласна. Один буде на Городоцькій, 40, інший на розі вулиць Листопадового Чину та Огієнка. Міська рада вибрала лева як герб ЗУНР, а обласна “маятник історії”. Обидва навряд чи будуть відкриті точно до дати проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Тим часом Z спитав львівських митців та архітекторів, що вони про все думають.


 

Художник

Юрко Кох:

“Пам’ятники не можна робити на сьогодні”

 

Загалом проблема з пам’ятниками в тому, що реально пам’ятник зовсім інакше виглядає, ніж його проект. Це відомо всім на світі. Тому визначити точно, яким він буде, важко. Можна під час конкурсу переконати всіх, що якийсь ескіз просто геніальний, монументальний, новаторський, що це буде потужно, креативно. А в результаті може вийти такий пшик, який не працює ні на середовище, ні на район міста, ні на людину, ні на туриста. Вгадати цей момент дуже важко. Я у житті не погодився б бути в комісії, яка затверджує пам’ятники. В якій хочете можу бути, а в такій – ні. Щоб побачити пам’ятник, то треба вкласти купу грошей і попередньо відтворити його в якомусь лазерному або 3D-варіанті, щоб у пропорціях відчути цю річ.

 

Яким би мав бути пам’ятник до 100-річчя ЗУНР? Якщо присвятити цьому рік часу, півтора чи два, то можна до чогось прийти і щось придумати. Цю річ треба робити, дивлячись водночас сто років назад і двісті років вперед. Пам’ятники не можна робити на сьогодні, не можна користуватися емоціями і думками, які визріли у зв’язку з нинішньою політичною ситуацією, чи ще, не дай Боже, з якимись прив’язками до міста, влади і так далі. Це треба думати і робити так, ніби ти людина, яка через 100-200 років мала би на цей пам’ятник подивитися. Скульптор має розуміти, як на цей пам’ятник будуть дивитися його праправнуки і навіть інші люди з інших країн. Бо вони мають також відчитати, що колись були такі люди, які поклали за певну справу своє життя. Має бути оця ідея. Така глибока філософська річ не прочитується у жодному з ескізів, які вибрали.

Певно, що всім руки сверблять робити, та найважливіше: чи коротка, чи довга то справа, але то має бути мудра справа.


 

Скульптор

Роман Петрук:


“Не треба загромаджувати всі площі у Львові тими пам’ятниками”

 

Я не розумію, навіщо два пам’ятники до 100-річчя ЗУНР у Львові. Не бачив цих ескізів і оцінювати їх не буду. Мені ніхто не пропонував зробити проект. Тому я й не думав над тим, як мав би виглядати пам’ятник до такої дати ЗУНР. Над цим треба добре думати.

 

Але я хочу сказати, що у Львові вже забагато пам’ятників. Здається, мало хто думає вже, що ще будуть жити люди після нас, які також будуть заслуговувати собі пам’ятників. А де їм будуть уже ставити? Ніхто не думає над тим, що прийдуть після нас достойні люди і треба буде ще їм віддати шану. Раз уже сталася така ситуація, що два пам’ятники, то хай би хтось поступився і подарувати іншому містові. Чи продати… То би був гідний вчинок. Не треба загромаджувати всі площі у Львові тими пам’ятниками.


 

Архітектор

Юрко Волощак:

 

“Варто ставити пам’ятник там, де відбувалися події”


 

Я ту думку вже маю 20 років, як би це все мало відбуватися. ЗУНР була створена внаслідок Листопадового Зриву і всієї тієї боротьби. І я собі завжди уявляв, що пам’ятник мав би бути антропоморфний. Як то колись були такі тумби афішні. Гарні були. І от довкола такої мав би бути, скажімо, один поранений стрілець, а два на чатах. Ну, таку собі композицію уявляв, яка оглядається зі всіх сторін. Цей лев, який буде на Городоцькій, – це символ, який був на прапорі. Але мені не подобається він, бо в цьому випадку він більше подібний на рекламний щит перед якимось супермаркетом. Ну, такий міг би бути на в’їзді до області, у Львів тощо. Але так, як потрактований цей псевдонеоготичний лев, мені не до вподоби. І той обеліск з руками на Листопадового Чину мені як архітекторові теж не подобається. Досить було зробити один цікавий, гарний, з людськими постатями пам’ятник. Я собі так уявляв.

 

Ті касарні на Городоцькій треба було віддати під музей ЗУНР. Бо Музей визвольних змагань у Львові має вже дуже перенасичену експозицію, а матеріалів дуже багато. Якби тут, в тих колишніх конюшнях, створити великий виставковий зал, а на бік вулиці Городоцької – якийсь пам’ятник (але не такий, як планують), то місце нормальне – міг би там бути.

 

На розі Листопадового Чину і Огієнка… Мені дуже шкода тих дерев і тієї території. Це територія палацу, і пам’ятник тут просто недоречний. Цей палацовий комплекс графа Голуховського потрібно було зберігати. На території Парку ім. Івана Франка можна було думати про пам’яник, бо там територія якась така неорганізована.

 

А загалом, я собі думав би, що варто поставити пам’ятник там, де реально 100 років тому відбувалися найважливіші події. Щільно тримали оборону Львова в районі двірця. Друге місце для пам’ятника могло би бути на перетині вулиць Чупринки і Київської, на цьому трикутнику. Цей пам’ятник не мав би бути грандіозним, він міг би бути камерним. І там навіть назви вулиць є символічні, бо у визволенні Львова і кияни брали участь.


 

Архітектор, співзасновник ініціативи ”Незнаному воякови”

Іван Щурко:

 

“У пам’ятнику мав би відчитуватися міф”


 

У той час, коли в області є реально сотні недосліджених, невпорядкованих могил воїнів УГА, будувати у Львові два пам’ятники? Навіщо?

 

Час реалізму у монументалістиці відходить. Має бути ідея, має бути символіка і яскравий образ. Для українців актуальним залишається завдання творення яскравого історичного героїчного міфу, і вшанування 100-річчя ЗУНР є гарною нагодою для цього.

 

Значно важливіше за пам'ятники є плекання історичної пам'яті та виховання. Де мультфільми і фільми про українських героїв? Де комп’ютерні ігри, художні книги і яскраві бренди, що мають у своїй основі українські військові перемоги?

 

Сто метрів вище від одного з пам’ятників, на вул. Шевченка, активно будується "польський дім". Більше тисячі квадратних метрів простору, наповненого сучасними засобами і сенсами збереження (чи творення нової) польськості на нашій землі. Чи є той сумнівно-геральдичний іграшковий левчик адекватним означенням українськості нашого міста? Чи додасть це гордості і поваги за своїх предків нашим дітям?

 

 

Історик, дослідник періоду національно-визвольної революції 1918-20 років

Іван Хома:


“Найкращим пам’ятником було б завершення усипальниці Петрушевича”


Я не розумію, чому у Львові мають бути два пам’ятники. І так само не схвалюю ті місця, де вони будуть. Обласна влада могла би встановити пам’ятники у тих містечках, де відбувалися реальні події 100 років тому. У Ходорові, наприклад. “Міський” пам’ятник, на мою думку, міг би бути встановлений на тому місці, де стоїть зараз амфора, між головною поштою і будинком Галицького Сейму (нині – університет ім. Івана Франка). У цьому просторі відбувалися бої. А амфору можна повернути на її історичне місце – перед пам’ятником Іванові Франку.

 

Та й загалом, замість вкладати гроші у зведення пам’ятників, у ХХІ столітті вже пасувало би, може, робити щось інше. Наприклад, є меморіал воїнам УГА на Личаківському кладовищі, є недобудована усипальниця, де перепохоронили Президента ЗУНР Євгена Петрушевича. Можливо, найкращим пам’ятником тому часові було б завершення цієї усипальниці?


 

Записала Анна Герич



 

25.10.2018