Ідея запровадження тимчасового мораторію на встановлення пам’ятників у Львові актуалізується щоразу, як у місті з’являється черговий монумент. І річ не в тому, що хтось чи щось цього пам’ятника не заслуговує, а найперше у сумнівній художній чи бодай естетичній вартості подібних об’єктів. Зрештою, виникає й питання, чому для увічнення певної постаті чи історичної події не вдаються до інших способів? Чому конче має бути граніт і метал?
Цьогоріч ситуація з пам’ятниками, які планують встановити у Львові, дійшла до клямки. Пригадуєте анекдот про пацієнта, якому виписали пігулки від жадібності, а він кричав: «Давайте! Краще дві!»? Так-от, ми у Львові будемо мати дві пари монументів, присвячених одній і тій самій темі, – по одному від міської й обласної влад. Йдеться про два пам’ятники на честь ЗУНР та два меморіали Небесній сотні.
Два монументи на честь ЗУНР встановлять один поблизу іншого вже до 1 листопада. Два, бо міська рада та Львівська ОДА не захотіли зійтися на одній спільній ініціативі, а вирішили зробити кожна свій монумент. Питання згадки про події 100-річної давнини перетворилося радше у короткочасне політичне суперництво, а пам’ять стала інструментом здобуття додаткових балів.
Проект пам'ятника на Городоцькій, 40
Один із пам’ятників – той, який встановлюватиме міська рада, з’явиться поблизу церкви Анни на розі вулиць Бенедиктовича та Городоцької. 1 листопада Львівська міська рада планує відкрити там оновлену реконструйовану площу зі встановленою скульптурною композицією.
Візуалізація проекту площі за адресою Городоцька, 40
Як виглядатиме пам’ятник, вирішили через архітектурний конкурс. З шести поданих пропозицій вибрали ідею колективу, де співавтором був відомий львівський скульптор Володимир Цісарик. Скульптурна композиція складається з лева, фігуру якого запозичено з герба ЗУНР, та блоків дикого каменю з виноградною лозою – як символу того, що з краплі крові українських бійців Листопадового чину й УГА, пролитої в боях за ЗУНР, зародилася вільна українська держава.
На реалізацію проекту встановлення скульптурної композиції з нагоди 100-річчя ЗУНР з міського бюджету буде виділено 3,5 млн грн: 2 млн грн – на виготовлення бронзової скульптурної композиції, 1,5 млн грн – на реконструкцію площі за адресою вул. Городоцька, 40.
Ще один пам’ятник з’явиться з ініціативи Львівської ОДА. Обласна адміністрація зведе пам’ятник ЗУНР та УГА на перетині вул. Листопадового чину й вул. Огієнка. Відповідні містобудівні умови й обмеження минулого тижня видав виконавчий комітет ЛМР. Пам’ятник заввишки 7, 5 метра (!) з’явиться у сквері, що розташований поряд із Консультативно-діагностичним центром клінічної лікарні Львівської залізниці.
Проект пам'ятника, який встановлять на перетині вулиць Листопадового чину та Огієнка
Платникам податків ця суперечка за те, чий має бути пам’ятник, обійдеться у додаткових два мільйони – саме стільки витратять на другий монумент з обласного бюджету.
Ситуація з подвійними пам’ятниками виглядає на тенденцію, якщо згадаємо про меморіал Небесній сотні, який місто хоче зорганізувати в центральній частині Львова, а область – на Сихові.
Візуалізація проекту меморіалу Небесній сотні в центрі Львова
Цього року у сквері неподалік львівської Порохової вежі заклали капсулу під будівництво нового меморіалу Небесній сотні. Як виглядатиме комплекс, теж вирішили на архітектурному конкурсі. І проект такий, що задовольнив багатьох, і місце вибрали зовсім поблизу центру міста. Однак паралельно обласна рада підтримала кількох активістів, які запропонували звести такий меморіал неподалік Центру Довженка, і просить місто виділити під нього землю. Міська ж рада запланувала створити там публічний відпочинковий простір і на діалог не дуже налаштована. І що важливіше – більшість сихівчан, як свідчать опитування, не підтримують встановлення цього меморіалу. Однак спекуляції на пам’яті та політиці тривають.
Візуалізація проекту меморіалу Небесній сотні на Сихові
За останні роки у Львові чимало міських просторів намагаються перетворити на території пам’яті, здебільшого поставивши скульптури, меморіальний знак чи дошку. При цьому зазвичай треба зробити все якомога вище, монументальніше, більше, масштабніше. Так, щоби пам’ятник Бандері за суттю нічим не поступався колишнім монументам «вождям пролетаріату», а краще – перевершив їх…
Пам'ятник Степанові Бандері. Після відкриття критиків найбільше обурювала схожість постаті провідника українських націоналістів на вождя пролетаріату В.Леніна
Офіційно у Львівській міській раді кажуть, що в місті є 29 пам’ятників. Насправді ж значно більше, бо частини пам’ятників просто немає у статистиці чиновників. Найвищим і справді є пам’ятник Бандері – завдяки стелі чотирьох етапів української державності, яка є його частиною. Її висота – 30 метрів. Найменшний пам’ятник з’явився у Львові цього року – на площі Катедральній встановили подарунок Вроцлава Львову, скульптуру гнома, який став символом міста та нагадує про протести у Польщі 1980-х років.
Вроцлавський гном
За минулі п’ять років, за підрахунками мерії, встановлено три нові пам’ятники – Андрею Шептицькому, Богдану-Ігорю Антоничу та Михайлу Вербицькому. Щоправда, це далеко не вичерпний перелік. Зокрема, протягом цього часу в місті також з’явилися, як мінімум, ще три монументи: Василеві Стусу, герою Небесної сотні Ігореві Костенку та пам’ятник Юрію Кульчицькому, який викликав чимало публічних суперечок в місті щодо естетичності.
Фрагмент пам'ятника Антоничу на вул. Городоцькій
Змагатися пам’ятниками – це пережиток радянського минулого, вважає співзасновник Інституту актуального мистецтва, магістр нової і новітньої історії, історик мистецтва Богдан Шумилович.
«Ті, хто хочуть ставити пам’ятники, зазвичай сидять або в обласній раді, або в міській. Це депутати або представники різних політичних груп. На одній із останніх розмов, коли пояснювали, чому потрібен саме пам’ятник, прозвучав аргумент – що потрібне місце, де можна буде класти квіти. І потрібне в центрі, а не, наприклад, на Личаківському цвинтарі – щоби було близько. Якщо проаналізувати ці слова дискурсивно, все просто: певна політична сила хоче класти квіти до якогось місця. Це має бути місце української перемоги чи бодай спроби такої перемоги. А пам’ятники потрібні виключно для ритуальних дій, щоби робити символічні акти. Чи більша спільнота буде сприймати ці пам’ятники, ми не знаємо. Але точно знаємо, що це багато коштує», – міркує у розмові із Z Богдан Шумилович.
Відкриття пам'ятника Вербицькому
За його словами, коли йдеться про складні події минулого, встановлення пам’ятників зазвичай є бажанням окреслити певні зони і сказати, що територія твердо належить нам.
«І в цьому дуже радянський підхід. Ці всі депутати з минулого, і не знають, як інакше. Їхній спосіб – промаркувати простір статуями. У нас люди зазвичай приходять в раду на одну каденцію, і в них бажання швидко діяти», – пояснює Богдан Шумилович.
І якщо у нас пам’ятники зазвичай одновимірні і «плоскі» – здебільшого це постать людини чи певна скульптура, пов’язана з подіями, – у Європі вони більш символічні, метафоричні та складніші. Богдан Шумилович стверджує, що чимало львів’ян неодноразово пропонували замість встановлення пам’ятників створювати іменні стипендії для дослідників, давати нагороди чи укладати шкільні програми. Однак такі ініціативи рідко підтримує влада. Максимум, що маємо у випадку із ЗУНР, – стимулювання досліджень стає додатком до пам’ятника.
«Це набагато складніше, потребує мислення і залучення людей. Хоча фінансово це дешевше і матиме значно більший ефект», – каже Богдан Шумилович.
Пам'ятник В'ячеславу Чорноволу вражає уявленням скульпторів про анатомічну будову пальців
І якщо політики, чиновники та громадські діячі здебільшого встановлюють пам’ятники із політичним підтекстом, підприємці впевнено зайняли іншу нішу – комерційних мікромонументів. При цьому часто їх встановлюють без жодних погоджень, не враховують естетичного виміру міста. Схожа історія була з скульптурою Юрія Кульчицького, який встановила «Галка», із фонтаном Ромео і Джульєтти поблизу ресторану на проспекті Чорновола, скульптура Мазоха на Сербській чи монаха на проспекті Свободи. Деякі з таких об’єктів стають, як і задумувалося, туристичною атракцією та привабою для клієнтів, а інші просто чекають часу, коли їх знесуть,при цьому зовсім не прикрашаючи місто.
Пам'ятник Кульчицькому у сквері між Ляльковим театром і пожежною частиною
Попри дискусії щодо доцільності засилля пам’ятників, які тривають вже не перший рік, є шанс, що чимало вільних скверів і зелених зон Львова незабаром матимуть теж свої монументи. Зокрема, задекларовані бажання встановити такі пам’ятні знаки: загиблим під час облоги Львова козакам – у сквері на Князя Романа, борцям за волю – на вул. Вітовського, Євгену Петрушевичу – на площі Петрушевича, пам’ятник депортованим українцям – на перехресті вул. Снопківської та Стуса.
«Що змінюється з часу незалежності? Нічого. Хіба в гіршу сторону змінюється виконання. У Львові дуже небагато людей, які можуть зробити добру скульптуру», – переконаний Богдан Шумилович, і, здається, підтверджень довго шукати не доводиться.
«Комерційний» пам'ятник Мазоху від «!FEST»
05.09.2018