Наприкінці минулого тижня перед Володимиром Путіним відкрився німецькомовний світ. Шеф Кремля відвідав Австрію і Німеччину. Чи значить це, що господар Кремля перестав бути світовою парією?
Інтернет рясніє знимками, на яких російський лідер витанцьовує з міністеркою закордонних справ Австрії. Ідилічна картинка: альпійський пейзаж, національні строї, хор кубанських козаків, карета, запряжена баскими кіньми… Путін з квітами. Прямо тобі єдність двоголових орлів, як свого часу під Аустерліцом.
Мальовниче село Ґамлітц у Південній Штирії, неподалік від Ґраца. Ось «молода», 53-річна Карін Кнайсль, з нареченим – бізнесменом Вольфґанґом Майлінґером. Пара отримує букет квітів з рук Путіна. Російський президент запрошує наречену до танцю. Таке відео можна дивитися безперервно.
А одночасно прокручувати в голові питання: Чому? Кому вигідно? У що це виллється, зокрема й для України? Жодні евентуальні відповіді не сприяють оптимізму. Особливо, якщо взяти до уваги, що на цьому святі австрійського і російського реваншизмів був присутній також молодий і перспективний канцлер Австрійської Республіки Себастьян Курц. Останній репрезентує консервативну Народну партію Австрії (Österreichische Volkspartei – ÖVP), якій за результатами торішніх виборів довелося увійти в коаліцію з ультраправою Австрійською партією свободи (Freiheitliche Partei Österreichs – FPÖ), репрезентантом якої є наречена Карін.
З одного боку, запрошення Путіна на весілля виглядає доволі логічним. Кнайсль (ще працюючи журналісткою) познайомилася з Путіним 17 років тому в Словенії на саміті з тодішнім президентом США Джорджем Бушем в липні 2001 року. Партія свободи віддавна відзначалася прихильністю до Кремля, навіть більше – тягою і тугою. Особливо її «кремлефільство» проявилося у часи російської агресії в Україні. Депутати партії перебували в Криму в часи проведення референдуму, тобто в березні 2014 року, неодноразово приїжджали на окуповані території Донбасу. До Москви ж активісти партії їздили як по святу воду. FPÖ підписала угоду про партнерство з путінською «Єдиною Росією». І, звісно, партія активно виступає за зняття антиросійських санкцій. Тож сам Бог велів австрійській міністерці від «свободівців» запросити на свій «найвищий час» (так буквально перекладається слово «весілля» по-німецьки – Hochzeit) російського політичного союзника, та ще й такого «авторитетного». І зрозуміло, що Путін, котрий досі перебував у відносній міжнародній ізоляції, радісно вхопився за таке запрошення.
З іншого боку, таким кроком Кнайсль мала б дискредитувати і себе як політика, і FPÖ (хоча що там ще лишилося не дискредитованого), і цілу Австрію. А не варто забувати, що з липня Відень перейняв на себе головування у Раді Європейської Унії, тож главі австрійського зовнішньополітичного відомства відводиться у цій справі ключова роль. А як тепер пані її виконуватиме, зокрема забезпечуючи посередництво в конфлікті на Донбасі? Складно собі навіть уявити. «Як країна, яка головує зараз в ЄУ, може виконати вимогу будувати мости і виступати чесним брокером, якщо її міністр закордонних справ і канцлер так очевидно підтримують одну сторону?» – обурювався парламентський лідер опозиційної Соціал-демократичної партії Австрії Андреас Шайдер і закликав Кнайсль подати до демісії. Адже й справді, відсутність дистанції з Путіним підкреслює проросійську ангажованість. А ми ще не забули, що Австрія, на відміну від багатьох інших країн ЄУ, не стала висилати російських дипломатів у зв'язку з отруєнням Сергія і Юлії Скрипалів.
У будь-якому разі, від запрошення Путіна на штирійське весілля виграв передовсім сам «високий» гість. Господар Кремля наочно продемонстрував, що його європейський політикум не те що не цурається, а навіть запрошує на приватні імпрези. І якщо пригадати самотність Путіна на саміті G20 в австралійському Брісбені у вересні 2014 року, де з російським лідером готові були обніматися лише коали, це дійсно можна подати як успішний прорив міжнародної блокади.
А пані Кнайсль від путінської присутності насправді ні виграла, ні програла. Вона лише підтвердила свій імідж екстравагантного політика, а її партія підтвердила реноме прокремлівської.
А от хто дійсно зазнав репутаційних втрат, то це канцлер Себастьян Курц, котрий мав необережність бути присутнім на цьому шабаші. Він зазнав досить жорсткої критики преси і ліберальних політичних кіл як в Австрії, так і за кордоном. Йому довелося публічно виправдовуватися. Тож Курц урочисто запевнив, що позиція Відня залишається незмінною: австрійська влада і надалі дотримуватиметься всіх рішень Європейської Унії, які стосуються Росії, зокрема й щодо санкцій.
А Путін зразу ж по весіллі вилетів з аеродрому в австрійському Ґраці прямо до Берліна. Там вже чекала на нього німецька бундесканцлерка Анґела Меркель. Вона хоч і понизила в статусі візит російського гостя з «офіційного» до «робочого», проте теж не змогла уникнути критики преси. Та й дійсно, навіщо керівниці німецького уряду так часто зустрічатися з російським лідером, адже щойно в травні бачилися у Сочі й обговорили там усі можливі питання.
Критика зустрічі Меркель і Путіна, яка відбулася у суботу, 18 серпня, в урядовій резиденції Мезеберґ під Берліном, стосувалася ще й таких двох моментів. По-перше, розмова відбувалася не тільки без радників, але навіть без перекладачів. Ляціпґський резидент Путін ще не розівчився «шпрехати», а народжена в НДР Меркель не забула вивченої в школі російської мови. І це не може не насторожувати: які такі таємниці бажали приховати співрозмовники від зайвих вух?
По-друге, після зустрічі не було підсумкової конференції. Лише перед самою розмовою Путін і Меркель означили порядок денний. Що теж не може не викликати маси запитань.
Конфлікт на сході України, війна в Сирії, «Північний потік-2» – всі теми й так відомі. За першими двома поступу немає й не передбачається, допоки Москва залишається «головним менеджером» залагодження проблем.
З газогоном, навпаки, все чудово – він будується, в нього вкладаються мільярдні кошти. За підрахунками фахівців, лише російська наземна частина газогону й інфраструктури, потрібної для його обслуговування, коштувала «Газпрому» 44 мільярди доларів. Ще десять мільярдів піде на підводну частину – дном Балтійського моря. Експерти стверджують, що такий газогін не окупиться ніколи, навіть за найсприятливіших умов. Утім, Путін стверджує, що проект «суто комерційний». Вже навіть Меркель йому не довіряє й говорить про «політичну складову» газогону. Хоча на сам проект бундесканцлерка руку не піднімає, лише закликає Путіна залишити газовий транзит і Україною. Шеф Кремля навіть нібито погоджується, але ми дуже добре знаємо ціну його слів…
Але не в газогоні проблема, хоч він завдасть серйозної шкоди і Україні, і європейській енергетичній безпеці, і єдності ЄУ. Проблема в тому, що європейські лідери чимраз виразніше легітимізують Путіна. Хоча той не має ні найменшого наміру визнавати свої злочини, ні тим більше спокутувати їх.
«Меркель, кажучи про перемовини з російською стороною, підкреслила, що вони необхідні, а також, що вони стануть регулярними. Німецькі коментатори сприйняли це як знак повернення до нормальних відносин з Москвою. Епоха ізоляції закінчилася», – так прокоментував результати зустрічі в Мезеберґу польський експерт з історії дипломатії Януш Сібора (Janusz Sibora) з Ґданського університету в інтерв’ю для видання Wirtualna Polska. І важко з ним не погодитися. Бо байдуже, що цей саміт вчергове завершився без якихось результатів – значно важливішим і прикрішим є сам факт, що він відбувся.
23.08.2018