У Львові, дня 12 н. ст. серпня 1893.
В однім з попередних чисел "Дѣла" розглянули ми і схарактеризували фракції між Русинами, противні народовцям, — і вже се подїлало як студений туш на розгорячковані голови тих орґанів дневникарства польского і орґану наших москвофілів, котрі видумками, клеветами і интриґами, виміреними против так ненавистних им народовцїв, старають ся баламутити опінію публичну — а в результатї поперед усего самі пошивають ся в дурнї... Оно покаже ся ще виразнїйше, коли розглянемо ся нинї в положеню народовцїв.
Кождий здорово-мислячій а безсторонний чоловік признає, що народовцї мають природну основу в народї, а з другої сторони єдино народовцї можуть з успіхом трудитись для правдивого добра народу — здобувати для него так політичні права, як і средства до культурного єго піддвигненя. Се так ясне, як на долони, і тим пояснює ся побіда нapoдoвцїв — побіда народної идеї — за кождий раз, коли тілько яким-небудь не природним але штучним способом возьме верх фракція чи партія не народна. Тим поясняє ся і факт, що за всї здобутки для народу, чи то на поли політичнім чи культурнім, треба дякувати именно народовцям. Так оно було до т. зв. "нової ери", так оно єсть і нинї.
Не перечимо, що бувають хвилї, в котрих серед якоїсь фракції більше нїж посеред народовцїв проявляє ся нїби-то "руху" [a властиво "гармідеру"] а ворогам розвою руского народу виходить се на велику радість і они вже "констатують" неміч, розклад або й упадок народовцїв, — однак за короткій час приходить ся им розчаруватись, бо покаже ся, що той "рух" — то був властиво соломяний огонь... Богато "руху" [а властиво "гармідеру"] проявили в остатних роках дві фракції: москвофільска і радикальна — а в результатї що бачимо? Загоріли дві копички соломи та й спалахкотїли... і ми бачимо нинї, що "историческая партія" — як то люблять себе називати москвофіли уже від двох років не займає ся нїчим иншим і не думає про нїчо инше для "спасенія галицко-русскаго народу", як лиш про одно! Перегляньте послїдні два річники орґанів москвофільских, а побачите, що все там крутить ся, вертить ся около того... І то має бути партія жизненна, з претенсіями до проводу народу?... Так само бачимо нинї, що радикальна фракція, котра тілько нашуміла, знайшла ся вкінци перед великим знаком запитаня що-до своїх проґрам, як що-до принципів так і що-до тактики... Зі всего-ж виходить, що не "гармідер" — не крики, не ліцитація популярних окликів — значить жизненність партії і реальну роботу для народу.
Хто-ж из ворогів народної идеї рускої і поступу руского народу на основі національній — плете смалені дуби про нинїшну нежизненність народовцїв, про их розклад і т. п., — тому радимо розглянути ся в трудах, здобутках і що раз та нових подвигах нapoдoвцїв на всяких полях: на політично-народнім, шкільнім, просвітнім, взагалї культурнім і економічнім, — а розглянувшись, нехай скаже: котра фракція може похвалитись такими трудами та результатами? — а маємо на гадцї труди і результати не на користь партійну, але на користь загалу, цїлого народа руского. Ті школи рускі, які удалось доси вибороти, катедра рускої исторії в університетї львівскім — чиє се дїло? Хто сповняє від кількадесять лїт аж до послїдної хвилї кольосальну роботу — уклад руских книжок шкільних для всїх шкіл? Хто в остатнім часї заснував товариство наукове і поклав основи до будущої рускої академії наук? Хто займає ся і дбає про таку важну институцію народну, як театр, та й хто підняв велику гадку здвигненя величавої святинї для рідної штуки драматичної в столици галицкої Руси? Хто поставив таку важну институцію, як товариство убезпечень "Днїстер"? Не згадуємо про давнїйші институції, просвітні і економічні, здвигнені народовцями, котрі нинї що-раз красшу і ширшу розвивають дїяльність... Все те, бачить ся нам, чей-же не свідчить о нежизненности та упадку народовцїв... Нежизненність та упадок видко там, де нема проявів реального труду культурного і де нема результатів. У народовцїв єсть одно і друге. Правда, не одно, могло би бути лучше, нїж єсть, — але се вже менше вина самих народовцїв, а більше вина тих прикрих обставин, серед яких Русь наша живе, а в першій лінії — нїгде правди дїти — вина самих тих Русинів, що зійшли з грунту народного і не досить, що не служать рідній добрій справі, але ще й ворогують та шкодять... В Бозї надїя, що вічно оно так не буде.
Дѣло
12.08.1893