Згода.

І.

В послїдних часах чути всюди поклик до згоди між Русинами, а що слово згода дуже повабне, то не один не розваживши добре, яка тота згода має бути і що за користь з неї має вийти, вздихає за згодою, бо мовляв, згода дуже добра річ. Розберім докладнїйше сю річ.

Хто кличе до згоди? — 1. Клїка москвофільська. В Галичинї ґазета "Галичанинъ" від довшого часу аж не може найти слів, щоб захвалити згоду а накинути ся на тих, що стоять єго згодї на перепонї. До Буковини приїхав в послїдних днях Купчанко аж з Відня, щоб і собі розпустити аґітацию за згодою. Цїль згоди має бути рішуче виступленє і опозиция против правительства, а в Галичинї так же против Поляків, бо лише опозициєю зможуть нїби то добити ся Русини своїх прав. За згодою промовляє также 2. і одна часть народовцїв, котра повірила москвофілам на слово, що опозицією дасть ся більше осягнути нїж дорогою укладів з Поляками і правительством. За згодою промовляють также 3. і радикали задля тої самої причини, бо вони уважають опозицию за одинокий спосіб до радикального перестрою теперішних суспільних порядків. Так отже виглядало-б, що властиво розходить ся притім лиш о рішенє питаня, котра дорога доведе Русинів скорше до цїли: чи дорогою загальної опозициї дібють ся Русини скорше своїх конституцийних прав, чи може дорогою укладів з правительством і з Поляками і уміркованим поступованєм супроти тих двох могучих чинників. На око так нїби то воно виглядає, що лиш о то ходить, але дїйсно так не є, бо в поклику москвофілів до згоди містить ся страшна облуда. Гасло опозициї кинули вони лише длятого, бо знають, що серед теперішних невідрадних обставин удасть ся їм до "своєї" згоди привабити як найбільше Русинів, котрі в роспуцї готові пробувати і опозициї, не питаючи ся, що з неї за користь для Руси вийде. Але опозициї вимагають вони лиш в галицкім соймі і в Радї державній, і то лиш від народовцїв, бо рівночасно кидають ся мов люті зьвіри на наших послів буковиньских за те, що власне вони тепер пішли в опозицию до правительства і до верховодячої соймової більшости румуньскої, а свого "твердого" посла Воляна в Раді державній, помимо того, що він є як найбільший мамелюк правительственний, величають "своїм" одиноким послом і правдивим заступником народним. Для послів Воляна і Тиміньского, хоть вони за нїчо а хиба лиш за особисті вигоди віддали ся на услуги Румунам, не находять вони слів признаня і похвали, тих же послів народовцїв, що можуть справдї виказати ся успіхами своєї працї для народу, обкидують вони болотом. Їх москвофільскі посли, щоб провадили і найпідлїйшу мамелюцку полїтику, все у них добрі; наші посли-народовцї, щоб пристали і до найскрайнїйшої опозициї, все у них не найдуть доброго слова. Ось в тім то лежить облуда і лукавство москвофілів. Опозиция, котрої вони жадають від заступників народу, се лиш маска, поза котрою укривають ся иньші їх цїли, цїли наскрізь ворожі духовому розвитку руского народу.

Вже тота одна обставина, що всї москвофільскі ґазети видають ся у нас за росийскі гроші, що отже ґенеральний штаб москвофілів є дійсно наймитом росийскої заборчої полїтики, тої полїтики, що має на цїли знївечити народність україньску в Росиї і не дати єї підняти ся также поза границями Росиї. вже тота обставина повинна всїм щирим народовцям-Русинам отворити очи і спонукати їх до того, аби відпекали ся всяких зносин з москвофілами, аби утяти поли від них і навіть не гадати про се, що можлива якась згода з тими людьми, бо і найменьша згода буде водою на млин тої їх полїтики. А що наші москвофіли дїйсно напосїли ся на то, аби знищити руску народність, доказом того є, що вони не вживають в письмі нашої рідної народної рускої мови, а пишуть з московска, що вони в послїдних часах старають ся по московски также і говорити, (так роблять члени москвофільских академичних товариств в Чернівцях, у Львові і у Відни, так роблять вже і другі москвофіли н. пр. в Коломинщинї, ідучи за приміром свого проводира адвоката Дудикевича і и.), що вони нашу народну мову висьмівають, називають хлопскою, видумкою женевских социялїстів і т. д., про нашу руску лїтературу кажуть, що се тілько "хоробливий наріст на "русскомъ" т. зн. московскім народнім тїлї, не маючий нї підстави, нї пришлости", що вони взагалї нашу руску народність називають інтриґою польскою і т. д. Доказом того є і те, що вони там, де не можуть нїчого вдїяти, всїми силами перешкаджають, аби Русини не сполучили ся до купи, сїють вражду, ворохоблять одних против других, против "Просьвіти" завязали "товариство ім. Качковского", против "Рускої Ради" і "Рускої Бесіди" на Буковинї — товариства "Народну Раду" і "тов ім. Продана" і т. д.; тим вони не дають Русинам зміцнити ся, прийти до сили і до значіня; тим каламутять вони спокій, відвертають нас від реальної працї для добра народу, завдають богато непотрібної працї, аби оборонювати себе против їх напастий, а визискуючи зручно всякі хиби і недостатки нашого положеня і користаючи з посіяної ними таки самими незгоди серед Русинів, старають ся в зародї убити всяку віру в свої власні сили, в самопоміч, підривають енерґію, защіплюють десперацію, а так підготовленим і до роспуки доведеним своїм прихильникам кажуть надїяти ся на одинокого месию, котрий з півночи має прийти, аби вивести нарід руский з неволї і завести рай на рускій землї... Аби як найлїпше представити той рай і заманити до него руску інтелліґенцию, вони, як ось "Галичанинъ" в 41-ім ч. с. р., приводять Русинам перед очи ріжні ордери росийскі, котрими в Росиї приоздоблено груди всїх тих Русинів Галичан, що вийшли до Росиї, вирекли ся своєї народности і стали московскими наймитами.

Та на оттакій роботї москвофілів стали пізнавати ся в послїдних роках чим раз ширші круги рускої інтелліґенциї. Факти такі, що найлїпших руских патріотів не хотїли москвофіли приймати в члени "Народного Дому" у Львові, і що при виборах помимо спільного комітету проводирі москвофілів виступали як найзавзятїйше против кандидатів-народовцїв і и., отворили незрячим очі і народовцї відчахнули ся від москвофілів і вирекли ся устами Романчука в соймі галицкім всякої спільности з ними. Від того часу настав страшний час для москвофілів в Галичинї, чим раз більше усував ся їм ґрунт спід ніг, я приперті до стїни горлають вони зі всїх сил: згоди, згоди хочемо. На що їм згоди, се ясно як на долонї — аби знов могли під покривкою Русинів-народовцїв провадити своє нечесне дїло, аби в ряди рускої інтеллїґенциї, котра зачала горнути ся около народної хоругви, вносити пагубний розклад, аби серед нездорових понять і стосунків мов в мутній водї рибу ловити!

Чи-ж може по тім всїм, що ми досьвідчили від москвофілів, бути мова про якунебудь згоду з ними? Нї, нїколи! Противно, ми повинні, ми мусимо на кождім кроцї поборювати сей згубний напрям серед нашої суспільности, ми мусимо всїх сил доложити, аби около нашої народної хоругви зібрати всю руску інтеллїґенцию, весь руский нарід, бо лиш тодї станемо ми сильним народом, котрому жаден противник не страшннй. Перенесїм ся думкою в таке положенє, що ми Русини находимо ся під Росиєю. Питаю ся: що робили-б ми там і як відносили-б ся ми там до тих людий руского походженя, котрі самі заперечували-б руску народність, висьмівали-б нашу рідну мову і все і всюди те саме супроти нас робили, що роблять наші домородні москвофіли з нами тут в Анстриї? Чи не уважали-б ми таких людей за перекиньчиків? Чи хоть на хвильку могли-б ми погадати, що з такими людьми згода можлива? — Те саме треба нам робити і тут. Длятого ті народовцї-Русини, що ще не рішили ясно сего важного питаня і вірять в якусь згоду з москвофілами, най як найскорше отрясуть москвофільске болото із чобіт своїх і стають в ряди народовцїв, сьвідомих своєї народної чести і мети.

Що за користь могла-б нам принести згода з москвофілам? Хиба незгоду поміж самими народовцями. Сего-ж як раз і бажають москвофіли!! І що се була-б за згода, котра в собі носить не то зародки, а саме жерело незгоди, котра вимагала-б від нас, щоб ми дозволили, аби москвофіли сїяли дальше баламутство між народом і інтеллїґенциєю і не давали прояснити ся нашим народним ідеалам? Коли-б навіть якісь хвилеві політичні користи могла принести нам така згода, то ми на ню і в тім разї не повинні пристати вірні своїм народним ідеалам. Але і хвилевих користий не можна сподївати ся. Противно, народовцї, сполучивши ся з москвофілами, мусїли-б, як то вже вперед було, всї гріхи москвофілів брати на свої плечи і за них відповідати. Тоді притиснули-б нас ті, що їм не на руку москвофільство в Австриї, саме за те, що і нам самим саму лиш шкоду приносить, до стїни і нївечили-б всї наші заходи для піднесеня народу — а того тілько і бажають москвофіли своєю згодою. Вправдї "Галичанинъ" каже, що "у нас свобода реліґії і свобода народности обезпечена основними законами", але він забуває, що у нас є конституция, після котрої у всїх законодавчих тїлах рішає більшість голосів, і що нас більшість цїлком конституцийно може нищити. Ми повинні старати ся конституційні права визискувати як найбільше для нашого народу, а не на те, щоб лїзти в болото.

Отже згода з москвофілами не може рускому народови принести найменшої користи, хиба лише незлїчимі шкоди. Згода може лише бути між тими, що стали кріпко при народній хоругві. Русини можуть відтак робити згоду і ріжні уклади зі всїма сусїдами, з Поляками, з Волохами, з Нїмцями, з Москалями, і такі уклади можуть їм принести користь, а нїколи з перекиньчиками. Русини мусять о то дбати, щоб всяких перекиньчиків як найменьше зміж Русинів виводило ся, і з перекиньчиками так поступати, як кождий нарід, сьвідомий своєї народної чести, з такими зрадниками народними поступає. Буковиньскі Русини-народовцї вже від давна так поступають, треба, щоб і галицкі народовцї своїм москвофілам рішучо вже раз сказали: "Пойди в свой Суздаль!"

[Буковина, 16.03.1894]

IІ.

Наша перша статя про сю справу була вже надрукована, як галицкі ґазети подали вість, що на 19-го с. м. посли Романчук, Телишевский, Король, Рожанковский і Окуневский скликали до Львова мужів довірія всїх партий, аби зробити згоду. В послїдних днях подають ті ґазети вісти про зїзд, на котрім дїйсно ухвалено засади спільного поступованя. Заким обговоримо ту зроблену у Львові згоду, хочемо дальше застановити ся над тим, чи після нашого суду така згода можлива.

В попереднім числї виказали ми ясно, що згода з москвофілами, се гріб для руского народу. Тепер розберім, чи згода з радикалами може до чого придати ся.

Хто то є ті радикали? — Маленька горстка понайбільше молодих людий невдоволених теперішними суспільними порядками звязала ся до купи, аби теперішний лад чи радше нелад горі корінем перевернути. Виходячи з того, що робучі люди найбільше упослїджені і покривджені в своїх правах, гадають вони через союз робучих людий всїх народностий допнятя своєї цїли, дійти до панованя в державі. Партия радикалів не є отже партия національна, народна, але інтернаціональна, міжнародна; вона працює не виключно для руского робітника, але так само для польского, жидівского, московск. і т. д.: вона стоїть Русинам-народовцям близше тим, що не заперечує істнованя рускої народности, в своїх письмах послугує ся рускою народною мовою, не вбиває — а розбуджує енерґію серед Русинів і віру в власну силу і поміч, однак єї дотеперішна дїятельність єсть занадто односторонна, а навіть руйнуюча: вона вносить розклад між людий одної народности, тровить брата на брата, ширить невдоволенє, займає ся більше аґітацийною нїж реальною роботою — се-ж підстава єї биту; одиноким єї успіхом є те, що в декотрих околицях потрафила нарід підбурити против духовеньства і підкопати в народї віру, однїсінького ще доси культурного чинника серед народу; лайка-ж і напасти на народовцїв, і спілка радикалів з москвофілами в борбі против народовцїв відчужили народовцїв зовсїм від сеї партиї. Тепер же мала-б настати згода, бо згоди захотїло ся также і радикалам. Чому? — Не тяжко відгадати. Кілька лїт радикальної їх працї навчило їх, що праця їх марна, що і так невеличка горстка їх з кождим днем зменьшає ся, бо безуспішність такої їх роботи лежить як на долонї; вони пізнали, що поки не відокремили ся від Русинів яко осібна партия, доти мали більше впливу на справи народні, отже бажають згоди, бо хочуть мати вплив, бажають згоди, бо згода має санкціонувати опозицию Русинів против правительства і Поляків, а опозицию уважають вони своїм елєментом, бо в опозициї вистарчають крики, наріканя, протести, демонстрациї і т. п., аби придбати собі славу патріота і тим прийти до значіня, бо галасованєм лекше собі серед товпи здобути лаври нїж тихою мозольною але реальною працею.

Яке-ж становище повинні народовцї в данім разї заняти супроти поклику радикалів до згоди? — Знов лиш таке, яке їм наказує їх щиро народна проґрама.

В 19-ім столїтю розгоріла ся майже в цїлім сьвітї завзята борба народностий. Так як перед тим лила ся кров струями за віру, так тепер боре ся одна народність против другої, а борба тота хоть веде ся понайбільше без проливу крови, то все-ж таки вона не меньше згубна. Борба народностий вивязала ся з того, що богато народностий в протягу віків утратили свою самостійність політичну або єї собі доси ще не вибороли і так опинили ся в залежнім положеню від других, котрі своє домінуюче становище стали на кожнім полї супротив побіджених народностий визискувати і їх нївечити. Пануючі нациї нївечать добробит і богатство народне, нївечать цїлу культуру, нївечать духову і тїлесну силу наций слабших, старають ся удержати їх в служебнім становиску, аби їх працею збогачувати ся і жити. Борба тота веде ся не против одної або другої кляси народної, а на цїлій лїнїї, єї відчуває не лиш хлїбороб, міщанин, але і урядник, професор і дїдич і т. д. Всї, що признають ся до упослїдженої народности, терплять однаково, ба інтелїґенция упослїдженого народу, через то іменно, що вона маючи ширший сьвітогляд знає і відчуває всяку кривду далеко глубше, терпить также далеко більше нїж хлїбороб, робітник, бо терпить не тілько материяльно, але і морально. Що-ж в такім станї річий природнїйше, як. що всї одиницї упослїдженого народу і вяжуть ся до купи і яко цїлість, в котрій має стояти один за одного, всї за одного а один за всїх, стають до спільної оборони себе т. зн. до спільної оборони своєї народности? До такої оборони бажають і Русини-народовцї злучати всїх Русинів; їх проґрама обіймає цїлий руский нарід зі всїма єго верствами і без огляду на полїтичні границї, серед яких він жиє, вона є загально народна, вона не може обмежати ся на самий лиш робучий нарід, або на селяньство і маломіщаньство, народовцї мусять однаково заступати ся за всїх Русинів, бо і той урядник, професор, сьвященник, дїдич і т. д., на котрого чолї Русь витиснула своє пятно народности, терпить кривди і то, се мусить кождий признати, в далеко більшій мірі нїж несьвідомий часто своєї кривди робітник, селянин: вона змагає до щирого братерства всїх Русинів, змагає до того, щоб всї сини матери Руси стали собі мов рідними братами і в своїй недолї взаїмно себе підпирали. Задлятого то як і взагалї серед упослідженої нациї не може бути борби клясової — така борба можлива лише серед пануючої нациї; серед такої нациї, що поживає плоди чужої працї, можлива зависть клясова. Але що-ж у нас одна верства другій може завидувати? Більших чи меньших злиднів? Коли-ж деколи і трапляєть ся таке, що один Русин другого утискає і нївечить, то є се справа чисто особиста а не випливає з якоїсь загальної засади, то дїє ся се понайбільше длятого, що народна ідея доси ще не споїла цїлого загалу в одно тїло, що одиницї не переняли ся ще наскрізь, як го повинно бути, ідеєю братерства народного. В таких разах вистарчить поклик до того братерства, і щире упімненє, а не потрібно лайки, котра власне розєдиняє тих людий, що повинні відносити ся до себе по братерски, заострює ріжницї і робить неможливою спільну оборону своїх прав. Виволїканє спорів клясових серед народів упослїджених ослаблює їх силу відпорну для охорони національного биту і свого добро биту і тим самим спиняє найважнїйшу працю — виробленє своєї національної сили. Маючи перед очима загальну небезпечність, небезпечність для цїлого народу, треба всї иньші справи положити на боцї, або полагоджувати їх так, щоб загальна справа на тім нїчого не потерпіла. Та не лиш із тої причини, але также і задля того виключили народовцї із своєї проґрами всякі клясові борби серед рускої суспільности, бо вони знають, що всї загально людскі питаня, отже і питанє социяльне нїколи не рішають народи залежні, народи упослїджені, бо такі народи не мають до сего відповідної сили, щоб переперти свою волю, а завсїгди лише народи полїтично і економічно самостійні, і то рішають їх не лиш для себе, але заразом і для народів підрядних; так було з поборенєм абсолютизму, з заведенєм конституцийної форми правлїня і т. д.; — вони і тілько ті народи зможуть полагодити также і дуже важне социяльне питанє; — народовцї видять неспроможність народу руского рішати такі питаня, отже і не пускають ся з мотикою на сонце. Але пізнавши се докладно, що тілько народи самостійні можуть мати вплиив на загальнолюдскі справи, змагають народовцї-Русини до самостійности полїтичної і економічної руского народу, т. зн. змагають до того, щоб вибороти собі незалежність, щоб вийти з упослїдженого становиска і стати поплїч з другими народами до загальнолюдскої культурної працї, змагають отже до того, щоб бодай колись і Русини могли причинити ся своїм голосом до рішеня таких питань, як социяльне і т. д. Длятого то справа самостійности рускої народности належить до полїтичної проґрами народовцїв, і з тої точки проґрамової не можуть народовцї анї на волос попустити, бо вона єсть істотою їх проґрами, і ся точка як раз стоїть і мусить стояти на завадї до згоди народовцїв з москвофілами і радикалами, котрі єї з ясно зрозумілих причин не хочуть признати. Проґрама народовцїв не виходить із жадної доктрини, вона, як довго не закінчила ся борба народностий, а се не так скоро ще наступить, єсть власне виразом борби економічної, борби о хлїб насущний упослїдженої народности, бо сама борба народностнй не єсть властиво нїчого иньшого як і борба економічна, очивидно, не одної кляси протни другої а одної народности против другої. Проґрама національна се в теперішних часах, де борба економічна прибрала вид борби національної, одинока можлива проґрама; проґрама інтернаціональна наших радикалів є проте у нас анахронїзмом, є лиш малпованєм того, що дїє ся серед народів самостійних і економічно обезпечених, є через те шкідлива, бо спиняє нашу охорону від загляди, заглади національної і економічної.

Зваживши се все, відповідь на се: чи придала-б ся до чого згода народовцїв з радикалами? — ясна. Кождий мусить по тім всїм сказати, що як довго рускі радикали схочуть стояти на своїм інтернаціональнім становиску, згода народовцїв з ними неможлива, бо нанесла-б лиш шкоду рускому народови. Коли-б радикали схотїли обмежити ся лише на працю виключно для руского народу і схотїли пристати на загальні засади народовцїв, тодї з ними згода; з москвофілами-ж нїколи!

Наконець супроти тих народовцїв, що і собі бажають згоди з москвофілами і з радикалами, скажемо, щоб вони завчасу рішили ся, чим хочуть бути, чи москвофілами, чи радикалами, бо народовцями вони дійсно вже не є, або най стають справдїшними народовцями з душею і тїлом.

Коли на підставі тої загальнонародної проґрами, яку народовцї визнають, запанує серед рускої суспільности єдність, тодї не потрібна жадна згода, і тодї і лиш тодї зможуть Русини повеличати ся успіхами і здобутками на кождім полї і з часом дійти до того, що становить найвисшу цїль народовецких змагань, до самостійности полїтичної і економічної, і будуть могли серед культурних народів сьвіта мати голос пpи рішеню сьвітових загальнолюдских справ.

[Буковина, 23.03.1894]

ІІІ.

Дня 19-го марта з'їхали ся у Львові мужі довірія, скликані на нараду послами Романчуком, Телишевским, Королем, Рожанковским і Окуневским. Запрошень вислано около 300, а явило ся около 120, між ними около 40 народовців. Мужам довірія предложено отсей "Проєкт спільної основи задля сконсолїдованя Русинів в Галичинї" до наради:

1.) Стоїмо на основі національної проґрами Головної Ради Рускої з 1848-го р. і хочемо, щоб наш нарід розвивав ся яко самостійний нарід славяньский, остаючись при вірі і обрядї своїх батьків, вірний австрийскій державі і цїсареви.

2.) Стоїмо на основі конституциї і будемо стреміти до переведеня запоручених нам конституцією прав, а головну увагу звернемо на потреби нашого селяньства і міщаньства.

3.) Хочемо сконсолїдованя всіх руских сил на народній основі до спільної орґанїчної працї, а в потребі до енерґічної оборони.

4.) Хочемо повної автономії нашого народу і усуненя всякого посторонного впливу на внутрішні справи єго.

5.) Будемо лучити ся з такими елементами, котрі займають справедливе становище супроти руского народу або взагалї прихильні для люду. Супроти правительства і верховодячих тепер партий будемо стояти на становищі відпорнім, доки не змінить ся теперішна система зглядом Русинів.

Отсе той "проєкт спільної основи задля сконсолїдованя Русинів в Галичинї''. Розберім єго докладнїйше.

Аранжерам зїзду мужів довірія розходило ся о то, винайти спільну основу, на котрій Русини-народовцї, москвофіли і радикали могли-б сконсолїдувати ся, т. зн. дійти до єдности. Після того, що ми вже сказали про провідні ідеї і ідеали народовцїв, москвофілів, а также і радикалів, подумати лише, що можна найти таку спільну основу, се видає ся нам просто недорічностю. На таке винайденє можна би справдї патент взяти. Наше глубоке переконанє про неможливість винайденя спільної основи для сконсолїдованя народовцїв, москвофілів а почасти і радикалів стверджує і сей проєкт. Питаємо ся: що може становити спільну основу для такого сконсолїдованя? Чи може те, що "будемо лучити ся з такими елєментами, котрі займають справедливе становище супроти руского народу... а супроти правительства і верховодячих тепер партий будемо стояти на становищі відпорнім?" Та-ж се річ тактики полїтичної, а справа тактики, котра кождої хвилї може змінити ся, котра є лиш способом до осягненя якогось успіху полїтичного, про котру і при єдности всїх можна ріжно думати, не може нїколи і нїяким чином становити спільної основи зєднаня не то народовцїв, москвофілів і радикалів, але і самих народовцїв, бо і при єдности можна нарештї уживати рівночасно ріжної тактики без шкоди для єдности. З другого боку можна нераз в тій самій цїли лучити ся також хвилево і з такими елементами, котрі взагалі не займають справедливого становища супроти руского народу, наколи лиш покаже ся, що тим способом осягне ся свою цїль. Зрештою досьвід учить нас, що і при спільній і однаковій тактицї народовцїв, москвофілів і радикалів через кілька лїт перед 1889-им р. не було єдности, не було дїйсної згоди між ними, та що одні других чи то при виборах, чи в товариствах (як Народна Торговля) і т. д. завзято поборювали і що всї між собою страшенно ворогували. Отже єдности і згоди і тепер годї буде на підставі спільної тактики осягнути, і тактика не може становити спільної основи до зєднаня.

Чи може тота точка має становити спільну основу для зєднаня тих ріжних елєментів, в котрій говорить ся, що "хочемо повної автономії "нашого" народу...?" — Та-ж повної автономії нашого народу і тепер хочуть і завсїгди доси хотїли і народовцї і москвофіли і радикали кождий по своєму, а чи була притім єдність між ними? Чи не поборювали завзято одні других? Чого доси на тій підставі годї було осягнути, то тепер мало-б стати ся? — Се самодурство.

Таке саме треба сказати і про 2-гу точку. Чи не стоять або чи не стояли може доси всї ті "партиї" на основі конституції? А чи причинило ся се чимсь до їх зєднаня? Чи не звертали вони може доси "головну увагу на потреби селяньства і міщаньства", а чи стало ся се спільною основою до зєднаня і згоди? Видко ся, що можна стояти на основі конституциї, можна звертати увагу на потреби селяньства і міщаньства, але так по своєму, що о зєднаню і мови бути не може.

Ну, то в 3-ій точці, скаже нам п. Романчук, Кулачковский і Франко, містить ся спільна основа. "Хочемо, каже ся там, сконсолїдованя всїх руских сил на народній основі..." Добре, що Ви хочете, хотїти можна, але чи впало Вам хоть на думку се, що кождий з Вас по своєму ceгo хоче? Чи можливе те зєднанє всїх сил, якого Ви хочете, коли про ту народну основу народовець, москвофіл і радикал кождий собі що иньшого і цїлком противного думає? Коли-ж кождий з них захоче консолїдувати всї рускі сили на свій лад, після своїх поглядів на народну основу, то очивидно мусить бути між ними борба, яка власне і тепер задля того самого веде ся, а зачерез те о зєднаню і мови бути не може. Тут мусить розходити ся о то, хто кого переможе, кому удасть ся на свій лад сконсолїдувати більше або і всї рускі сили, чий ідеал такий могучий, що скупить около себе всїх, а чиї мрії мусять розвіяти ся. Чи думаєте, що коли Ви скажете: хочемо — то вже вся борба устала а зєднанє наступило? Далеко до того! Не найдете Ви богато таких нїкчемних народовцїв, що з заложеними руками придивляли-б ся, як чужі наймити, москвофіли, будуть "консолїдувати" рускі сили на свій лад, будуть впоювати в руский нарід всю ту пагубну деморалїзацийну отруту, розпуку, зневірє в власні сили і будуть виховувати наш нарід на паріясів північного велита! Не схочуть і москвофіли в своїй роботї самохіть попустити, бо-ж тим був би загрожений їх материяльний бит. Не можна прецїнь від Маркова вимагати, щоб перестав видавати "Галичанина", бо се значило-б тілько, що відняти єму хлїб, житє і одні і другі не попустять, бо не можуть попустити. Вимагати того, значить вимагати, щоб хтось живцем положив ся в гріб, а для орґанїзму руского, що страдає тяжкою хоробою, значило-б се тілько, що попідтинати єму жили, спинити циркуляцию крови, щоб він навіть не мав спроможности своїми животними ще силами викинути з себе болячку, значило-б се єго просто вбити.

Ось і винайшли ми сук самої річи, винайшли ту причину, задля якої у нас мусить ще бути борба, задля якої не може наступити зєднанє Русинів, а се є іменно ті ріжні погляди на "народну" основу, ріжне розумінє змісту слова "народний". А що власне в тім і лиш в тім лежить причина розєднаня, доказом сего є і та обставина, що наколи всї ті точки проєкту, про котрі ми вже висше доказали, що вони не можуть становити спільної основи зєднаня, бо не належать до істоти річи і є цїлком в сїм зглядї индиферентні, зістали однодушно приняті, то на тоту одну точку, в котрій сяк так і то дуже невиразно а навіть баламутно зазначено, як тоту спільну основу народну має ся розуміти, на точку першу, мужі довірія не могла нїяк згодити ся і так розїхали ся; доказом того є слова посла Окуневсково в Коломиї: "Ми мусимо сказати, що ми нарід самостійний і на сїй основі переводити консолїдацию. Тих, що заперечують самостійність нашого народу, єго цурають ся, відопхнемо; з тими не можна мирити ся" — а з другого боку слова "Галичанина" в 60-ім ч., що "питанє зєднаня не повинно нїяким способом доторкати ся питаня що до самостійности малоруского народу", що москвофіли "помиренє партий розуміють не в тім змислї, щоб вони вирекли ся своїх партийиих переконань"... Ось віз і перевіз.

Але заразом ми винайшли і ту спільну основу, на котрій можливе зєднанє всїх Русинів — не самих лише Русинів в Галичинї, — а се є однаковість і єдність в поглядах на народність руску. І борба устане і зєднанє само собою наступить, коли всї Русини стануть визнавати одну правду про народність руску, але до того треба, щоб одних або других цїлком не стало, щоб одні або другі скапітулювали. І до того йде і жадні угодовцї сего природного процесу скристалїзованя народної ідеї не спинять. Не згодою але як найбільше ясним і рішучим поставленєм сеї точки, не пошанованєм "убѣжденій", як сего вимагає "Галичанинъ", але власне як найбільше завзятим поборюванєм противних про сю справу думок приспішить ся зєднанє всіх Русинів. Хоч ся борба шкідлива і нас хвилево ослабляє, то вона при теперішних обставинах конечно потрібна, бо тілько через ню зможе руский орґанїзм народний видїлити з себе розкладові елєменти, котрі власне є причиною єго хороби, і прийти до сили; бо тілько через ню можна дійти до сконсолїдованя всїх руских сил.

[Буковина, 30.03.1894]