І.
Серед нинїшного незаперечимого хаосу в справі рускій найважнїйшими квестіями в теперішній хвили для нас народовцїв суть дві, а именно:
1) на якім становищи супротив правительства стоїть нинї загал народного сторонництва? — а
2) яке становище займає загал народного сторонництва до піднятої пятьма послами з обох клюбів соймових консолідації Русинів?
Отже що-до першого:
Поперед всего треба зазначити, що рускі посли-народовцї, вступивши в 1890 роцї на нову дорогу політики або иншими словами — змінивши тактику політичну, зробили пробу: чи тою тактикою не дасть ся осягнути більше користей для руского народу.
Зазначуємо се длятого, бо місячник "Правда" в остатних часах консеквентно виступав против такого розуміня зміни становища послів-народовцїв в 1890 роцї.
Однакож, що оно було так а не инакше, о тім найлучше може свідчити сучасне розумінє справи. Отже ми пригадаймо бодай кілька фактів:
а) Навіть підчас самої дебати в соймі 1890 р. один з послів народовцїв [о. Сїчиньскій] виразно сказав: "робимо пробу".
б) "Дѣло" в ч. 276 з 20 н. ст. грудня 1890 р. в статьї "Нова ситуація" писало виразно: "Русини — як сказав посол Сїчиньскій — роблять ще пробу, може вже остатню супротив держави і супротив Поляків... Они своє учинили; тепер ждуть, що чинити буде друга сторона..."
в) На загальнім зборі членів "Народної Ради" дня 26 грудня 1890 р. посол Романчук в своїй промові найвиразнїйше сказав: "Зродилась гадка пробовати узисканя більших успіхів."
Здаєсь нам досить тих трех фактів.
Дальше треба сконстатувати, що між послами народовцями а правительством краєвим були перед деклярацією в соймі переговори, котрої наслїдком вийшла була [устна] умова, на основі котрої можна було сподївати ся досить значних користей для руского народу і для справи рускої.
Сконстатувавши сї дві річи — можна вже зрозуміти і той зворот, якій зі сторони народовцїв зазначив ся в другій половинї 1892 року.
Ще в грудни 1890 року "Дѣло" в статьї "Нова ситуація": в ч. 274 з 17 н. ст. грудня представляло правительству вагу справи такими словами:
"Нову ситуацію викликало перед всїм правительство. Нехай же правительство і консеквентно та енерґічно а з тактом доводить дїло до кінця. Пів средствами нинї годї послугувати ся. Русини ждуть. Незручне поведенє або недостаточне полагодженє рускої справи мусїло-б тепер далеко більше лиха наробити, нїж як би було єї ще зовсїм не тикало ся..."
Тимчасом правительство — не входимо в те, з яких причин — не послухало нашої щирої ради, то-ж не диво, що як між послами-народовцями так і серед загалу народного сторонництва настало невдоволенє і огірченє.
Посли а з ними і видїл "Народної Ради" дали вираз свому невдоволеню дня 3 вересня 1892 р., виправивши депутацію до п. намістника заявити, що сторонництво народне мусить заняти таке саме становище супротив правительства, яке правительство займає супротив народу руского. Годить ся замітити, що в депутації, котра зложила п. намістникови се заявленє, взяли участь посли Романчук, Барвіньскій і Савчак.
В кілька місяцїв потім [дня 26 грудня 1892 р.] відбув ся загальний збір членів "Народної Ради". Загальний настрій збору дасть ся схарактеризувати одним словом: огірченє.
Найвидатнїйшій вираз сему огірченю дав того памятного дня 26 грудня 1892 р. львівскій народовець Наталь Вахнянин, поставивши внесенє: "Збори взивають видїл Народної Ради, щоби поробив відповідні кроки до висланя депутації до центрального правительства а евентуально й до корони з представленєм нашого положеня політичного і з зазначенєм всїх кривд і зажалень Русинів". П. Н. Вахнянин знаменито мотивував тогдї своє внесенє. "Перед двома роками — мовив він між иншим — було на такім зборі загальне одушевленє, а тепер настало загальне невдоволенє. Причина сего лежить в тім, що правительство хоче зробити де-що для Русинів, — та що-ж, коли интенції правительства переходять через алємбік, котрого шийка так дуже заткана ватою. Русинам спадають лише каплї прав их національних."
Найважнїйшою-ж ухвалою того загального збору "Народної Ради" була ухвала резолюції внесеної народовцем з провінції п. Иваном Рудницким такого змісту:
"1) Збори висказують своє невдоволенє з поведеня правительства супротив Русинів в часї послїдних двох лїт.
2) Збори взивають руских послів, соймових і з ради державної, щоби рішучо зазначували се невдоволенє Русинів при кождій нагодї, — щоби рішучо підносили жалї й домаганя Русинів, — щоби встоювались за заспокоєнєм потреб руского народу, хоч-би мали перейти до опозиції і то до зорґанізованої опозиції."
Отся ухвала загального збору членів "Народної Ради" стоїть до нинї не змінена і єї держить ся загал народного сторонництва, а держить ся тим більше, що дуже вузка шапка звістного алембика все ще заткана ватою і з неї вже не спадають навіть такі каплї, які спадали до 26-ого грудня 1892 року.
[Дѣло, 29.03.1894]
ІІ.
Нинї скажемо кілька слів про другу намічену вчера квестію, а именно про те: яке становище займає загал народного сторонництва до піднятої пятьма послами з обох клюбів соймових консолідації Русинів?
Акцію сеї консолідації заиніціювали і пустили в рух посли обох клюбів без попередного порозуміня з загалом своїх сторонництв, але від часу зїзду мужів довірія [з дня 19 н. ст. марта] справа — розумієсь само собою — стала вже справою загалу сторонництв.
Народовцї — як ми вже нераз констатували — з-давна горячо бажали сконсолідованя Русинів для орґанічної роботи народної і для боротьби о національні й політичні права народу руского. Пригадаємо ще з 1860-их лїт заходи пок. о. Стефана Качали і молодих тодї народовцїв, щоби через спільну працю в Матици довести до якогось сконсолідованя сил руских, — відтак становище товариства "Просвіти" супротив проєкту митрополита Іосифа Сембратовича, — дальше від 1879 року, від часу перших нещасливих виборів до ради державної безнастанні накликуваня пок. Володимира Барвіньского в "Правдї" і в "Дѣлї", Романчука в "Батьківщинї" і других до сконсолідованя сил руских. Що-до "Дѣла" — то оно і по смерти Барвіньского аж до нинїшного дня нїколи не переставало накликувати до консолідації, вказуючи основу, на якій се може наступити.
Основа ся — то руска національність і самостійний розвиток руского народу серед других народів славяньских.
Супротив сеї основи стояла і стоїть доктрина "обєдиненія" — з одної сторони зовсїм непрактична, а з другої й шкідна, погубна для нашого народу, як се показало ся на Руси угорскій, де — мимо нашого обряду — при засадї "обєдиненія" рускій нарід а поперед всего интеліґенція єго духовна і світска конає в скрутах мадяризму... Се кождий бачить, хто має очи аби видїти, — длятого ми все звертали увагу нашої суспільности на "обєдиненіє" як на найбільшого нашого ворога, а вказуючи на него, взивали всїх Русинів щирої волї: Боляка витяти і випечи!
До того пізнаня — по довгих тяжких невзгодинах — доходять і мусять в цїлости дійти всї щиро для свого народу мислячі Русини. Проявами того пізнаня були і послїдні віча та збори Русинів на провінції і они то ободрили пятьох послів соймових з різних сторонництв взяти иніціятиву до сконсолідованя Русинів на основі народній, яко єдино практичній і користній для руского народу.
На зїздї мужів довірія дня 19 с. м. не довершено дїла з причини відомої нашим читателям — а справа веде ся дальше.
Мужі довірія народовцї уже на тім зїздї показали як найвиразнїйше свою щиру прихильність для піднятої послами справи і при тім стоїть і нинї весь загал народовцїв. Так єсть! Нема мабуть нї одного народовця в краю, котрий би не стояв за консолідацією Русинів — але, розумієсь, за консолідацією щирою, не підступною зі сторони тих, котрі сегодня з одної сторони нїби то стоять за піднятою консолідацією а з другої сторони в "Галичанинї" виставляють свої т. зв. "историческія начала" — або иншим словом "обєдиненіє" — яко спасеніє для Русинів. Як в практицї виглядає то спасеніє, ми вже висше вказали на примірі угорскої Руси, а коли треба показати де-що і в Галичинї, то вкажемо от хоч-би на тую пресумну ролю, яку плеканцї т. зв. "исторических начал", ті з "покладистими'' бородами відограли при послїдних виборах в Брідщинї...
Нї! Консолідація нещира, консолідація не на основі щиро народній, як ми єї в горі зазначили, Руси хісна не принесе, длятого місце серед неї можуть мати лиш ті Русини, котрі хотять служити єдино свому народови, а не чужим богам… І се річ ясна, що идеї сконсолідованя Русинів більше небезпечні такі лицемири, нїж всї можливі интриґи посторонних елєментів.
Говоримо виразно, бо по перше, ми пересвідчені, що так само думають всї щирі Русини в краю без огляду на сторонництва, а по друге, ми віримо, що до консолідації щиро і честно думаючих Русинів — як не нинї то завтра — прийти мусить.
[Дѣло, 30.03.1894]
30.03.1894