Саморобних мовознавців у нас, як і політологів і істориків, – гать гати. Кожен, хто знає азбуку, вважає, що може робити відкриття в історії мови. Однак дивує, що окремі сайти люблять публікувати мовознавчі тексти, написані профанами, замість того, щоб звернутися до мовознавців чи бодай письменників, які живуть у цій мові. А ще більше дивує, коли такі профанські тексти бачу в шкільних підручниках – а звідти, боюся, вони помандрують в тести НМТ як істина в останній інстанції. Читаю в підручнику для 8-го класу авторства Ірини Старагіної, Юлії Романенко, Валентини Новосьолової, Поліни Ткач, Андрія Панченкова, Марії Блажко та Василя Терещенка: «вважають, що Тарас Шевченко також увів у широкий вжиток такі слова: "вогняний", "мордуватися", "почимчикувати" та "фортеця"». Не знаю, хто в кого списував, але те саме і в підручнику Олександра Авраменка для 11 класу: «Т. Шевченка, незважаючи на незакінчену середню освіту, вважають плідним складачем нової лексики, зокрема вогняний, знищіти, мордуватися, почимчикувати, фортеця». А далі – і там, і тут – такі самі інші міфи, зокрема і давно спростована Орестом Друлем буйда, що автором слова «мрія» був Михайло Старицький.
Таке враження, що ці та їм подібні автори різко українізувалися, знайшли в нетрях фейсбуку «відкриття» і кинулися нести освіту в темні і непросвітлені маси. Як писав Тарас Шевченко,
Просвітились! та ще й хочем
Других просвітити,
Сонце правди показати
Сліпим, бачиш, дітям!!
Мені ніколи не спадало на думку просвітити когось на тему кібернетики чи геології, в яких я нічого не петраю. Але мовні питання завиграшки великодумно розглядають люди, які в них ні бум-бум ні кукуріку.
І щоразу, коли наближається чергова річниця народження Тараса Шевченка, з усіх дір вилазять псевдопопуляризатори Кобзаря і пригощають нас своїми чудернацькими відкриттями, що Шевченко понавигадував купу слів, про яких до нього ніхто й уяви не мав. І цю маячню публікують сайти, що претендують виглядати серйозними.
Під сенсаційним заголовком «Основні винаходи Шевченка» можна було б, звісно, чекати відкриттів у галузі фізики чи хімії – але ні. Винаходи стосуються слів. І то часто фейкових, бо в Тараса Шевченка вони не зустрічаються взагалі.
Вогняний. Саме такого слова в Тараса Шевченка нема. Є огненний, огненна та інші варіанти. Цього слова не міг вигадати Тарас Шевченко, бо воно існувало віддавна – це типовий відіменниковий прикметник, який може сама утворити дитина, що починає говорити. В письмових пам'ятках це слово можна знайти в Ізборнику Святослава 1076 року, а можна і в Стефана Яворського трактаті «Камінь віри» початку XVIII ст.
Мордуватися. «Цей яскравий неологізм, – напучують нас саморобні мовознавці, – додає мові живості, відображаючи легкість сприйняття життєвих труднощів і здатність посміятися навіть у найскладніших обставинах». Нічого собі – посміятися! З чого? З убивства?
Мордуватися – давнє наше слово. Наприклад, «Євангеліє учительноє албо казанє на кождую неділю» 1637 року під редакцією Петра Могили: «На новий місяць біснүєтся, і окрүтнє ся мордүєт».
Почимчикувати. Анна Шиканова на РБК наводить дві цитати. Перша напружує виразно не віршованою і вкрай кострубатою ритмікою: «Почимчикуємо спочивати». Та й не дивно, бо нема в Тараса Шевченка такої фрази, а є... «почимчикуєм спочивать» (або, як варіант, «почумакуєм спочивать»). Ну, тіпа, какая разніца? Друга цитата теж брехлива, бо «Набралася молодиця глечиків чимало, та з хутора й почимчикувала» – це цитата не з Тараса Шевченка, а з пізнього романтика Якова Щоголіва. І знову какая разніца.
Кирило Тополя (Тополинський) вжив слово «чимчикує» ще у 1834 р.: «Ніч була дуже темна, а я чимчикую.» У Тараса Шевченка воно вигулькує аж 1858 року у вірші «Слава»: «Бо я таки досі за тобою чимчикую».
Але нема сумніву, що це слово вже до того побутувало в народі, бо й Могильницький його не вигадав. Етимологічний словник пише, що воно пішло від ченчик: молоденький чернець, що ченчикував куди пошлють.
Фортеця. Навіть не смішно. Це італійське слово fortezza вживалося в документах запорізьких козаків ще десь з XVI–XVII століть, є в козацьких літописах – наприклад, у Самійла Величка, в документах гетьмана Орлика («козацькі фортеці»).
«Також авторству Шевченка належать такі слова як "передмова" та "післямова"», – крутять як один свою нудну катеринку псевдомовознавці і псевдомовознавиці (мабуть, сиділи за одною партою). Не знаючи, що «предмова» є у виданні «Біблії» XVI ст. і в багатьох творах наших письменників того часу. А от «післямови» Тарас Шевченко не те що не вигадав, а навіть не вживав. Просто в пошуку Google подає «післямову» з прив’язкою до Тараса Шевченка, але... йдеться про післямову від видавців.
Ясноокий. Давно відоме слово, яке вперше вжито в Гомеровій «Іліаді» в перекладі українця Миколи Гнідича у 1829 р., а перед Тарасом Шевченком вживали це слово чимало російських романтиків: Погодін (1828), Марлінский, Бєстужев і т. д. У 1829 р. його вжив Гоголь в оповіданні «Втоплениця», а Тарас Шевченко – щойно в 1841-му!!!
Далі йде група слів, про які «однопартійці» (що сиділи за однією партою) стверджують, що вони у маси не пішли. Не оцінив, мовляв, нарід винаходів Кобзаря.
Недвига – переконують однопартійці, «інертна людина». Але фраза «Недвига серцем; спала день. І спала ніч» якось не дуже у це означення лягає. Бо тут радше «нерухома» – як, власне, і написано в Словнику української мови. А в книзі «Международные словари» Ніколая Макарова, що видана була у 1800 р. і де наведено також українські слова, тлумачення інше: «идущий мелким шагом». Що це слово таки пішло в народ, свідчать фольклорні записи Івана Рудченка, де зустрічаємо собаку Недвигу – себто непорушну, ліниву.
Слову «зрище» теж не пофортунило. Не пішло в народ. Зате пішло в літературу і вживалися нашими письменниками (Богдан Лепкий). Звісно, й це слово не вигадав Тарас Шевченко, бо воно належить до церковнослов’янізмів, а Тарас Шевченко, як відомо, часто вживав архаїчну лексику.
Самотній. Тарас Шевченко вжив уперше в 1847 р., а Могильницький, наприклад, – ще у 1839 р. То хто кому вуйко?
Такі слова, як «високочолий», «крутоберегий», «хитрошитий», важко назвати неологізмами, бо вони зшиті з двох давно відомих слів.
Шкода, що всю цю нестравну писанину рознесли по фейсбуку довірливі читачі, яким ліньки постукати до вуйця Google і пересвідчитися, що вся ця писанина пса варта.
11.06.2025