Уже понад двісті років ідея прогресу викликає сумніви й дискусії. Адже попри те, що технологічний прогрес очевидний, не бракує свідчень масштабних змін на гірше або непорушності певних реалій. Тому створюється враження, що міркування Івана Франка і Стівена Пінкера про суспільний розвиток – це діалог наших сучасників. Їхні роздуми в чомусь суголосні, а в чомусь і альтернативні.
Передумови прогресу
Різниця в часі позначилася передовсім на авторських задумах. На світанку ХХ ст. світ ще не знав ні про Першу й Другу світові війни, ані про Чорнобиль і техногенні катастрофи. Наукові досягнення породжували більше надій, ніж сумнівів. Тому Франкова («Що таке поступ»?) мета полягала в альтернативному змалюванні ходи та закономірностей поступу з наголосом на проблемах і ускладненнях. Натомість Пінкер («Просвітництво сьогодні») пише книжку на захист ідей прогресизму, що все частіше викликають сумніви.
В пошуках передумов розвитку суспільства обидва звертаються до природничих наук, до теорії еволюції. У Франка теорія еволюції підкріплена ідеями Герберта Спенсера та Карла Маркса, уявленнями про різноспрямовані процеси інтеграції та дезінтеграції, про поділ праці (внутрішню пружину поступу) та породжувану ним нерівність. Натомість Пінкер ігнорує або критикує відомі соціально-філософські вчення, покладаючись переважно на факти, представлені у вигляді 75 графіків, що переконливо демонструють неухильність змін на краще. Утім, як визнає сам автор, відчуття внутрішнього благополуччя не завжди корелює з об’єктивними показниками благополуччя зовнішнього.
Драматизм Франкового викладу ґрунтується на подоланні соціальної нерівності. У Пінкера ж розгортається драма космічного характеру, де по один бік барикад бачимо наступ другого закону термодинаміки (закону ентропії), а по інший тримають оборону позитивні персонажі, представлені еволюцією й інформацією, які сприяють накопиченню та упорядкуванню енергії, чинять спротив, аби людьми не оволоділи лінощі та дурощі.
Проблема нерівності
Невеликий обсяг Франкової праці не передбачав розгляду численних наслідків науково-технічного прогресу. Український мислитель зосередився переважно на викладі спроб поліпшити соціальний устрій у зв’язку з несправедливим, як він вважав, розподілом матеріальних благ. Власне, добробут у нього трактовано як функцію соціальної справедливості. Для автора ж «Просвітництва сьогодні» це лише одна з квазіпроблем людства, як-от: бідність, виснаженість природних ресурсів, високий рівень смертності, екологічне лихо, злочинність, війни та інше, ступінь загрозливості яких, на його думку, надто перебільшений. А поширення добробуту залежить не стільки від розподілу багатств, скільки від їх загального приросту.
Якщо Франко пояснює економічну нерівність теорією додаткової вартості, тобто «надвишкою», яку капітал привласнив, недоплачуючи робітникові, то Пінкер переймається не розподілом продукції, а інтенсифікацією виробництва. Адже, за Адамом Смітом, масове виробництво товарів призводить до їхнього здешевлення, а отже до зростання купівельної спроможності. А за появою споживчого надлишку стоять наука і технології. Франко вдається наразі за поясненнями до Маркса, відтак Пінкер нейтралізує поляризацію бідних і багатих, покликаючись на так звану «криву Кузнеця». Згідно з гіпотезою цього американського економіста українського походження, нерівність доходів у бідних країнах спочатку наростає, а потім з розвитком економіки знижується.
Розум в уявленні Франка – це радше мудрість, правила співжиття, соціальна справедливість. Для Пінкера – це інтелект, винахідливість, що проявляється у технологіях, які звільняють людину від рутини фізичної праці.
Поступ і прогрес
У фіналі своєї книжки Франко стверджує, що кондукторами поступу є голод і любов, а розум до них приєднається нескоро. Причому голод – це матеріальні й духовні потреби, а любов – чуття солідарності з іншими людьми. Поступ бачиться як взаємодія суперечливих, на перший погляд, процесів емансипації (індивідуалізації) та співпраці.
На думку Франка, поступ випливає з ірраціональних джерел. А отже цей рух не може бути цілеспрямованим і належно усвідомлюваним. Більше того, його важко назвати розвитком. Попри те, що слова «поступ» і «прогрес» вживають як синоніми, поступ – це не обов’язково рух до кращого і досконалішого майбутнього. Поступ, за Франком, – це «ступання» людини там чи туди, де ще й нога не «ступала», «поза межі можливого».
Якщо образно представити розходження, то в американського науковця прогрес – це стріла, випущена в невидиму, проте прораховану за горизонтом ціль, а в українського письменника – це крапля води, що, впавши, проступає на папері в різних напрямках.
Гуманізм націоналіста і космополіта
Однак насправді Каменяр, незважаючи на ноти скепсису і песимізму, прагне бачити людство на тому-таки шляху розвитку, що й Пінкер, адже «дух, наука, думка, воля не уступлять пітьмі поля». Поступ – це даність, але прогрес бажаніший.
Найбільша відмінність проявляється в окресленні історичної ролі націй і співпраці між людьми. Обидва мислителі вбачають у розквіті гуманістичних ідеалів кінцевий пункт призначення людства, однак різняться в накресленні меж достеменно людського.
У зв’язку з цим Пінкер критикує екологічний рух за негуманну, на шкоду потребам людини, сакралізацію природи в романтичному ключі, бо для романтиків людина – дитя природи і межі ідентичності людини, тварини, рослини наразі розмиті. Утвердження людської гідності, інтелектуальної зрілості й відповідальності неминуче, на його думку, веде до звільнення від тягаря релігійних і національних традицій. Тому що основа основ гуманізму космополіта – свобода і добробут. У такому сенсі солідарність набуває утилітарного характеру, співпрацю продиктовано раціонально-прагматичними цілями. Якісно інакші зв’язки духовно поневолюють людину, тому він схильний ототожнювати націоналізм із фашизмом: «Фашизм… виник на ґрунті уявлення романтиків про те, що індивідуальне – це міф, а люди невіддільні від своєї культури, родової общини й вітчизни». Проблематика й особливо пафос Стефаникового «Камінного хреста» Пінкерові були б чужі, бо «коріння – це для дерев, а в людей є ноги».
Натомість у Франка читаємо щось зовсім інше: «… само багатство, сама наука, сама штука не може дати чоловікові повного щастя. Наскільки чоловік може бути щасливим у житті, він може се тільки в співжитті з іншими людьми, в родині, громаді, нації. Скріплення, утончення того почуття любові до інших людей, до родини, до громади, до свого народу – отсе основна підвалина всякого поступу: без неї все інше буде лише мертве тіло без живої душі в ньому».
Добробут і солідарність
І все ж не поспішаймо звинувачувати Пінкера в духовній неповноцінності чи душевній зашкарублості. Він каже, що «релігії… заперечують гуманізм, цінуючи душу вище, ніж життя, а це насправді не так життєствердно, як здається на перший погляд». І водночас захищає громадянські цінності, соціальну відповідальність, гордість за рідну культуру. Бо «щирий захват викликають ті особи, що жертвують власними інтересами на користь багатьох людей. Та зовсім інша річ, коли людину змушують героїчно гинути задля блага харизматичного лідера…»
У Франка солідарність (співпраця) виступає джерелом і метою, першою і останньою причиною, щодо якої добробут вторинний. У Пінкера солідарність підпорядкована добробуту як визначальній категорії.
Франкова перспектива може видаватися привабливішою. Проте чи не краще задовольнитися прагматичною солідарністю, духом торгівлі, який, за І. Кантом, є основою вічного миру, ніж наближати утопічне всесвітнє братерство?
Свобода, рівність, братерство
Ці три ключові поняття Просвітництва Франко і Пінкер наголошують по-різному.
Найголовнішим для Франка словом у цій тріаді є «братерство». Ще в «Мислях о еволюції в історії людськості» він писав: «Без свободи нема ні рівності, ні братерства; без рівності нема свободи; без братерства, дружності – рівність і свобода на нінащо не здадуться». У філософському діалозі «На склоні віку» вустами свого персонажа автор стверджує, що ХІХ ст. було століттям емансипації, ХХ ст. буде боротьбою за рівність, оскільки без рівності економічних можливостей правова свобода важить небагато. (До речі, вже для Бальзака така рівність була утопією, бо, за його словами, рівність може бути лише правом, але жодна людська сила не спроможна перетворити її на факт.) І далі, згідно з логікою Франкової історіософії, ХХІ ст. покликане, напевно, стати віком братерства. У будь-якому разі, саме в такій послідовності реалізовуються означені гасла.
Для Пінкера альфою і омегою прогресу, безумовно, виступає свобода. Наступні дві сходинки – це ніби її еманація. Свобода не залишає людям іншої точки опору, крім власного розуму, а він неминуче спонукає до співпраці.
Як бачимо, Пінкерова візія прогресу прагматичніша за Франкову, легше надається до калькуляції та передбачає інший, раціональніший, образ єства людини, в якому тіло, розум, воля впливовіші за душу і дух.
Що у підсумку
Тож відмінності у поглядах українського й американського мислителів можна представити у вигляді взаємозаперечних, а подеколи взаємодоповняльних ланцюжків лексем. У Франка це братерство, солідарність, націоналізм, мудрість, поступ, ірраціональність, «надвишка», соціальна демократія. У Пінкера – свобода, індивідуальність, космополітизм, інтелект, прогрес, раціональність, економічне зростання, ліберальна демократія.
Це не лише індивідуальні інтерпретації прогресу як феномена, це також дві моделі розвитку, два шляхи в майбутнє до однієї, зрештою, мети – до щастя, яке вони розуміють дещо по-різному. Франкова модель розвитку консервативніша, більш громіздка, оскільки обтяжена традиціями і припускає витрати зусиль у непередбачених напрямах, засвідчує розрив між бажаним і дійсним, поділ на раціональні й ірраціональні чинники. Вочевидь, образ прогресу в українського класика і складніший, і проблематичніший. Пінкерова модель забезпечує стрімкий і незворотний рух, однак також позначена побічними психосоціальними наслідками: тривожністю, стресами і «втечею від свободи».
Події останніх років, тобто російська інвазія в Україну, вкотре довели, що ірраціональне в історії не перевелося – і, найімовірніше (на жаль чи на щастя) не переведеться. Людина складніша, ніж думали просвітники. А тому хоч би якими переконливими були графіки досягнень людства, залишається усвідомлення, що в якийсь момент крива може опуститися до нуля.
Роман Ткаченко, доктор філологічних наук
09.01.2025