Надо мною листе скрізь зелене,
Сонце тиснесь в тінь лісну лучами,
Дерева розлогі вколо мене
Долом густо вмаєні корчами.
Легіт теплий ледви чутно дише,
В тіни квітка в низ головку клонить,
Пташка пирхне, листєм заколише,
Десь далеко жайворонок звонить.
Між корчами в тіни при ручаю,
Що помалу вє ся між травою,
На мураві я сиджу, думаю
І любуюсь довго самотою.
Як незамітно минають хвилі
Серед твóйі зелени, діброво!
Чую, як мій дух росте на силі,
Як він відживає ту на ново!
Сторони родимі, величаві,
Не замінить чужина вас жадна!
Світ манить мене на тій мураві,
Ту й будущина мені принадна.
Дух мій в двоє до житя охочий,
Ним я звеселю тяжкі години —
Як брилянт, що світить серед, ночи
Світлом сонця набраним за днини.
Черчик 19 липня 1887 р. О. Маковей
[Товариш, 1888, ч.1, с.65-66]
24.07.1888