Осип Маковей

Люблю я пана радника Івана Кадильника — страх люблю! Він мене і десятої частини так не любить, як я його. І не покину його любити, чей він колись зглянеться й на мене і зробить мені ювілей. Бо він у нас майстер вигадувати всякі ювілеї, ніхто так не потрапить пошанувати та повеличати чоловіка, як він! Люди, що не вміють цінити доброї волі, кажуть, що він кадить тільки приятелям, від котрих мав і має  і хоче мати поміч; однак ці люди не зазнали, видно, ще ніколи величання з ювілейних приємностей, то вони й не знають ціни Кадильникові.
13.09.42 | |
    В горах грім гуде, хоч зима паде, землю спороли гармати, гремить війна, дуднить луна, дрожать ранені Карпати.   Хто живий, вставай боронити край, вкритий огнем і мерцями! Не буде тобі сумно у борбі між сїчовими стрільцями.   Лютий кат прийшов проливати кров, взяти народ наш в неволю, і море слїз у край принїс, розбій і смерть і недолю.   Та вступив ся кат із верхів Карпат, втїк, наче вовк, манівцями, або тут і впав, як у бій попав
29.05.15 | Карпати |
Сими днями появили ся у Львові, накладом Костя Паньковского, "Поезиї Осипа Маковея", молодого талановитого нашого писателя, що здобув вже собі признанє своїми гарними оповіданями.
16.12.94 | | в 1893-у
Надо мною листе скрізь зелене, Сонце тиснесь в тінь лісну лучами, Дерева розлогі вколо мене Долом густо вмаєні корчами.   Легіт теплий ледви чутно дише, В тіни квітка в низ головку клонить, Пташка пирхне, листєм заколише, Десь далеко жайворонок звонить.   Між корчами в тіни при ручаю, Що помалу вє ся між травою, На мураві я сиджу, думаю І любуюсь довго самотою.   Як незамітно минають хвилі Серед твóйі зелени, діброво! Чую, як мій дух росте на силі,
24.07.88 | |