З поезій.

І.

З гарячих вулиць, залитих кровю,

До моря в думцї лечу я знов, —

Тут кожний камінь палає кровю,

Тут в кожнім слові клекоче кров.

З очей голодних, налитих кровю,

Лечу на лоно ясних пісків,

Тут кожний камінь палає кровю,

Тут кожний камінь кричить без слїв.

Від рук тремтячих, залитих кровю,

Лечу до моря, до хвиль, до струн —

Тут тарабани регочуть кровю,

І свіжу кістку гризе дикун.

Від трун і трупів, покритих кровю,

Лечу під небо без чорних хмар,

Тут напило ся і небо кровю,

По-вінця повне крівавих кар!

II.

Кинув місто. Знов я в лїсї...

Ранок. Сонце золоте...

Легко тїню листє грає,

Біла яблуня цвіте.

О дитинство, любе, миле!

Знов ти в серцї, як колись,

Знову в серцї дивовижно

Щастє з мрією сплелись.

Обнїму мої дерева,

Обнїму мою траву...

О, закуй менї, зозуле,

Чи я довго проживу.

Гей, метелики, куди ви?!

І мене туди візьміть —

На степи, квітками вкриті,

Де зелений май шумить.

Не набігаюсь до ночи,

Не надихаюсь за день,

Не напюсь уволю сонця,

Вітру, пахощів, пісень!

О щаслива будь, хвилино

Золотого забуття!..

Завтра знову в пекло, в місто,

В вихр кипучого життя!..

(Лїт.-Наук. Вістник).

[Вістник полїтики, лїтератури й життя]