Олег КЛЮФАС
9 червня 1980, село Волостків Яворівського району Львівської області – 13 червня 2023 біля села Роздолівка Бахмутського району Донеччини.
За фахом – філософ, випускник Львівського університету імені Івана Франка. Учасник гурту «Миклухо Маклай» та народної чоловічої хорової капели «Прометей». Перекладав пісні світової класики та сучасності з різних мов. Писав оригінальну поезію у жанрі паліндромів (або, інакше кажучи, раків літеральних), вигадував нові жанри як у аспекті змістовому (симптоматичне віршування), так і формальному (жуки поетичні-букарки, неохопії).
Зі слів подруги Олега Клюфаса Дарини Пазенко, а також його брата Ігоря, Олег – людина імпровізації, що створювала особливі сенси і нонсенси, бачила світ з власної перспективи і в кожному творі передавала неповторну гаму емоцій[1]. З цієї засадничої для митця тяги до імпровізації постав і позивний “Джаз”, який поет обрав собі для фронтового життя. Служив у складі батальйону “Сихів” 125-ї окремої бригади ТрО ЗСУ. Окремі вірші друкувалися в антології мілітарної поезії “Фронтмени” й у книжці “Жуки поетичні” (2025).
Жук поетичний – трирядковий вірш, у якому кожен рядок складається з двох складів. Будова цієї віршової форми нагадує морфологію жука, який має три пари кінцівок. Автори книжки “Жуки поетичні” – Богуслав Поляк, Олег Коцарев, Лесик Панасюк і Олег Клюфас – розробили окремі види поетичного жука: хрущі, бедрики, жужелиці й букарки. Тут предметом розгляду буде добірка “Перекотиполе” Олега Клюфаса, що репрезентує читачам поетичні жуки-букарки[2].
В зоології букарка – маленький шкідник (від 1,8 до 3 мм.) плодових рослин родини айстрових. Харчується, вигризаючи заглиблення в бруньках. У поетичному відповіднику цього зоологічного виду букарка асоціативно відсилає до окремої букви (перегукуючись зі словом буквар), а заглибинами в “бруньках” лексичних значень є пропуски між окремими літерами і складами, що уможливлюють різні варіанти прочитання на стикові як слів, так і рядків. Також віршована букарка може прочитуватися як похідна від літери “буки” в церковнослов’янській абетці, тим самим натякаючи на важливість другого прочитання й інакшого погляду на звичні речі. До прикладу, жук:
май же
ре гі
т о чуть
У ньому можливі такі прочитання: 1) майже регіт о чуть 2) майже регі точуть. В першій версії маємо фіксацію переходу між сміхом і реготом із спробою зафіксувати увагу читачів на звучанні (о, чуть). В другій – звучання набуває музичного характеру, нагадуючи музичний стиль із танцювальним ритмом із акцентами на парні долі, що виник у 1960-х рр. – регі. Дієслово точуть отут у свою чергу може прочитуватися в контексті повільного ритму (ніби точити сік – проціджувати), а може акцентувати на значенні гостроти (ніби точити ножа). Обираємо перше значення – наголошуємо на плинності танцювального ритму, обираючи друге – акцентуємо парні склади-“долі”, “відточуємо” межі рядка. Внаслідок цього виникає і такий варіант читання: май же регіт, о чуть (у ньому вже звучить наказовий тон, звернений чи то до себе, чи до читача – “май же”, а регіт – нестримні веселощі – артикулююся як позитив).
Ось приклад розкришеного жука (описова авторська назва поетичної букарки), який змушує збирати шматочки в цілість, отак як колись діти складали слова зі складів, тасуючи кубики. Олег Клюфас повертає читача в пору знайомства з абеткою і пропонує розгадати загадку лексичних значень, які виникнуть унаслідок отакого читання:
міс це
дів ча
рів не
Читаючи рядки послідовно, отримаємо слова місце, дівча, рівне. Допустимо прочитати й так: місце дів чарівне. Або й так: міс – це дівча рівне. Можливі й обірвані речення зі змістом, що вислизає, як-от: місце дів чарів не... чи й отак міс це дівча рів не. Перша з обірваних версій вимагає доповнення лексичного, друга – логічного. Скажімо, можна подумки дописати тексти так: місце дів чарів не [потребує] й міс це – дівча, рів – не [дівча].
Лексичне доповнення, обране мною, акцентує: діви самі є вмістилищем чарів. Звісно, читачі можуть обрати інше доповнення, але воно конче має бути дієслівним: кінцеве не прочитується тут як частка, що потребує дієслова. У другому варіанті виникає логічне доповнення у формі протиставлення: якщо міс – це дівча (неодружена дівчина), то рів – не дівча. Логічний ланцюжок скидаєтся на головоломку за принципом вилучення зайвого з послідовності зображень. У противагу очевидному протиставленню, можна вибудувати і філософське: місце – дівча, рів – не [місце]. Тоді рів як географічне місце позбавляється статусу місця, а простором перебування ліричного персонажа стає дівча – очевидно, його кохана.
Що таке тлумачення є допустимим підказує розташована поруч букарка, яка містить у собі приховані натяки на еротику (нагою на межі другого й третього рядків) і безсоромність (безсовісна – перший і другий рядки разом):
без сов
і с на
гою
На поверхні ж знаходимо інші контексти – цілющість присутності поряд (без сов і сна гою), сповнення силою, наснагою (без сов і снагою) без жожного передчуття лиха, яке за повір’ям віщують сови. Елементи пейзажу – сови, рів і подібні – в текстах Олега Клюфаса є складниками внутрішнього світу і переосмислюються з цієї позиції. До того ж, частіше йдеться про внутрішній світ не окремого персонажа (“я” чи “ти”), а ліричної пари та їхніх стосунків. Продемонструвати сказане допоможуть диптихи букарок:
1.
чи гай
не мо в
чу до
2.
в чу до
бо лю б
лю бо
Початкова букарка має у складі вказівку місця – гай. Вірш надається до прочитання як питання з порівнянням, як-то: чи гай, немов чудо? Тоді перед читачем постає пейзажна ідилія. Проте текст може обернутися міркуванням на лінгвістичну тему, а саме: чи гайне мов чудо? Також питальна інтонація здатна змінитися розповідною, коли прочитати так: чигай немов чудо. Або ж стати обірваною реплікою, зверненою як до ліричного “ти”, так і до читача: чигай, не мовчу до... Крім того, в тексті допустима ідентифікація ліричного персонажа як винахідника і мандрівника – капітана Немо: чигай, немо, в чудо. Насамкінець можливе й таке питання: чи гайнемо в чудо?
Друга букарка з диптиху має на меті пояснити, про яке чудо йдеться ліричному персонажеві. Тут теж допустиме не одне прочитання. Приміром, таке: в чудо болю б любо. Чи дещо модифіковане: в чудо, бо люблю, бо... Чи й отаке: вчу до болю, б любо (дещо редуковане, розмовне, де б замість бо). Поет, по-перше, описує чудо любові до мови. Тут є відлуння однієї з варіацій першої букарки в другій (чи гайне мов чудо? – вчу до болю, б любо). По-друге, автору йдеться про чудо як біль у стосунках. І знову бачимо перегук: чигай, не мовчу до... – в чудо болю б любо. У підсумку важить акцентувати чудо кохання: чигай немов чудо – в чудо, бо люблю, бо..
В іншому диптиху поетичних жуків Олег Клюфас подає мініатюрну замальовку зустрічі ліричних “я” і “ти”, подаючи взаємини персонажів як усвідомлення та працю над стосунками:
1.
на д ні
стрі в тя
мила
2.
на д ні
прі в од
наче
Початковий розкришений жук умістив такі варіанти прочитання: на дністрі втямила та на дні стрів тя мила. Перший варіант інтерпретації не тільки дає географічну прив’язку (Дністер), але й ставить у центр оповіді дівчину, що втямила щось у житті чи в собі (почуття до лічного “ти”). Натомість другий варіант зосереджує увагу на персонажеві-парубку, який описує стан до зустрічі з милою, як перебування на дні. Діалектне тя замість літературного тебе у виразі на дні стрів тя мила додає не тільки живого мовного колориту, а і маркує відстань між столичним парубком і його коханою із Заходу України. Що ліричний персонаж вірша Олега Клюфаса мешкав на момент зустрічі з дівчиною у Києві, підказує друга букарка з диптиху. Її теж можна відчитати подвійно: на дніпрі вод наче й на дні прів одначе (вочевидь, працював, аби винирнути з того дна, суспільно й психологічно піднятися).
Тексти Олега Клюфаса в окремих моментах мають автобіографічний відтінок, або, принаймні, сприймаються так опісля загибелі автора на фронтах новітньої російсько-української війни. До прикладу, оцей поетичний жук, що поєднує метафору мирної дійсності з реаліями війни:
с на ряд
но зі
треть ся
На поверхні маємо прочитання сна рядно зітреться, що є метафорою пробудження з глибокого “цупкого” сну. Тут іще відсутні натяки на фронтові реалії. Втім, у інших інтерпретаціях буквеного пазлу такі інтонації вже звучать: снаряд нозі треться (натяк на можливе поранення) чи снаряд-но зітреться (зникне через те, що бої завершаться). Оте слово треть у цьому випадку не означує третину вірша (один рядок), але зображує у кожному з тлумачень якусь третину життя: довоєнну, воєнну і повоєнну. Той текст, у якому Олег Клюфас оповідає про джаз, є / видається дотичним до біографії поета (адже це був і позивний його, українського воїна):
джа з у ст
рій з ву
ч а ти
На передньому плані прочитуємо узагальнене визначення джазу: джаз – устрій звучати. Втім, якщо глянемо на текст за рядками, отримаємо метафору джаз уст (мова як ритми джазу) й образ сторóжі (чати). Посередині розташовано обірваний рядок, який можна читати відокремлено, дописавши логічно (рій з ву[лика]), або ж за розгортанням образу (рій зву[ків] як метафора для джазу). Першу з названих конотацій уможливлюють автори книжки “Жуки поетичні”, зазначаючи: “При утворенні рою жуків, тобто вірша, який складається з кількох жуків (диптихи, триптихи тощо), варто пам’ятати, по слова не мають перетікати / розламуватися між частинами”. Крім зазначених версій доповнення обірваного рядка, можна припустити, що другий рядок є варіацією / імпровізацією першого: джаз уст – рій з ву[ст]. У такому випадку йдеться тільки про фонетичні (мінімальні) відмінності звучання кінцевих слів, що робить оцю пару імітацією рими. А також дає підстави розглядати уста / вуста відповідником до слова чати, адже обидва іменники у множині.
Останній момент нагадує, що Олег Клюфас тлумачив мову як охоронця ідентичності – не тільки особистої чи національної, а і творчої. Про це кінцевий жук добірки “Перекотиполе”:
мо ви
не сти
рай же
Автор закликає: мови не стирай же, рівночасно твердячи: мови нести – рай же. У цих висловах ідеться не тільки про українську мову та мови іноземні (Олег Клюфас був і перекладачем), а і про творення власних поетичних мов у різних жанрових формах і про те, щоб кожна така мова мала чіткі й впізнавані риси. Цитовану щойно букарку можна вважати життєвим і творчим credo Олега Клюфаса, що його поет-філософ втілив максимально повносило. Гірко лише, що війна передчасно обірвала життя такого самобутнього автора, який вмів руйнувати шаблони не задля знищення, а заради створення яскравого і повнокровного поетичного слова.
-----------------------------------
[1] Діана Делюрман. Олег Клюфіс, мандрівний поет https://pen.org.ua/oleh-klyufas-mandrivnyj-poet
[2] Олег Клюфас. Перекотиполе // Олег Коцарев, Богуслав Поляк, Олег Клюфас, Лексик Панасюк. Жуки поетичні. Київ: Дух і Літера, 2025. 176 с. С. 88–120.
13.12.2025