На тижні Національне антикорупційне бюро України та Центральне антикорупційне бюро Польщі провели у Львові семінар зі зміцнення транскордонної співпраці між правоохоронними структурами, органами державної влади та місцевого самоврядування щодо протидії корупції. Лектори фокусувалися на боротьбі з корупційними злочинами у митних та прикордонних службах, а також зі зловживаннями в реалізації інфраструктурних проектів.
Директори НАБУ та ЦАБП – Артем Ситник та Ернест Бейда – на полях семінару влаштували один одному сеанс взаємної психологічної терапії, бо виявилося, що мають дивовижно подібний досвід баталій у власних країнах. Артем Ситник, щоправда, скаржиться більше.
З ким поведешся…
«Це явище набуває світового розмаху. Капітал не знає кордонів», – тлумачить директор Антикорупційного бюро Польщі Ернест Бейда під час спілкування з учасниками семінару у Львові.
Згідно з його спостереженнями, явище корупції видозмінюється, тож правоохоронцям у ловах за злочинцями доводиться виходити за межі кордонів. «Корупція щораз більше пов’язана з транзакціями, з виходом грошей в офшор, з відмиванням коштів. Ми мусимо ділитися досвідом. Без співпраці ми не зможемо впоратися самі», – додає Бейда.
Польське антикорупційне бюро – не просто кумпель для нашого НАБУ, а частково й наставник. Засноване в 2006 році, ЦАБ значною мірою виступило прототипом для українського відомства – як щодо інституційної побудови, так і інструментарію. Директор НАБУ Артем Ситник на конференції у Львові зізнається: гучні операції Антикорупційного бюро «під прикриттям» походять якраз із досвіду, перейнятого в поляків.
«Можливо, ви звернули увагу на деякі наші справи, – інтриґує Ситник, – справи щодо «бурштинових» народних депутатів, справи щодо працівників Міграційної служби. Це напрацювання нашого відділу офіцерів під прикриттям. Саме завдяки колегам із Польщі цей підрозділ був створений, навчений – і дав результати, про які мені не соромно розповісти».
Нагадаємо, саме після справи з Міграційною службою спалахнув один із найбільших скандалів довкола НАБУ, котрий завершився розкриттям частини аґентурної межі бюро і ледь не спричинив до відставки Ситника.
Ернест Бейда під час публічної промови в Українському католицькому університеті розповідає про те, що Антикорупційне бюро в Польщі теж має ворогів. Найпромовистіший факт: колишній очільник ЦАБ зазнав судового переслідування й отримав вирок.
Взагалі, зі слів Бейди, історія формування Антикорупційного бюро в Польщі сильно нагадує українську: злиття політичних та правоохоронних структур на етапі первісного накопичення капіталу, комуністичний спадок, саботаж і протидія, проблеми з судами…
Втім, Артем Ситник – забіжимо наперед – усе-таки переконує, що в Україні важче. «Ми довше були під комунізмом, тому проблеми залишили глибший слід в Україні», – каже він.
Ситник з інтересом слухає розповідь директора польського бюро про «аферу Ривіна», котра, зі слів Бейди, стала «антикорупційним катарсисом» для поляків і докорінно змінила політичний ландшафт, породивши також широкопартійний консенсус щодо потреби створення ЦАБ. «У Польщі ментальні зміни відбулися мирним шляхом. У нас, на жаль, ні. Була революція, були жертви. Почалася війна», – полемізує Ситник, додаючи, що українські політики годяться на антикорупційну реформу не через усвідомлення, а хіба що під тиском.
Вважатимемо, репліка Артема Ситника не була спойлером. Нижче – розповідь директора Центрального антикорупційного бюро Польщі.
Ернест БЕЙДА: Ми дійшли до того, що закон можна було купити за гроші
– Поява явища корупції в Польщі має подібну історію, як в Україні. Йдеться про початок змін – здобуття незалежності Польщею в 1990 році, розпад комуністичної системи і початок демократизації країни. Ці процеси супроводжувалися низкою загроз. І однією з ключових загроз, до котрої ми виявилися неготовими, було зростання корупції. Виявилося: новопостала Польська держава цілковито не може впоратися з явищем корупції.
З одного боку, ми мали справу з зародженням вільноринкової економіки і відносно швидким економічним розвитком. Але з іншого боку – проявилася цілковита ерозія державних структур: поліції, служб.
Треба згадати і про ще одну важливу та значну обставину – ми успадкували певний багаж від комуністичної Польщі. Багаж ментальний, ціннісний, але також і інституційний. Зокрема, маю на увазі службу безпеки, котра раніше працювала на користь комуністичної системи та її агентуру. Ми не провели очищення служби безпеки. А вона досить швидко увійшла в ринкові відносини – у «чорну» зону і в «сіру» зону.
Ми пережили фактичний розпад поліції. Держава не давала ніякої відповіді на цей виклик. Ці фактори спричинили до значного зростання корупції на найвищому рівні. Швидко поставали організовані злочинні групи, батьками-засновниками котрих досить часто були колишні правоохоронці.
Треба визнати, що до суспільної свідомості це теж приходило поступово. Адже існувала толеранція до явища корупції. Ця толеранція була похідною від спадщини комуністичного режиму. То була така система, при котрій усі в якийсь спосіб обманювали одне одного, обманювали державу. В державі не було етосу, який проголошував би, що чесність, поважність, дотримання слова є тими цінностями, котрі формують спільноту. Не було такої аксіології. Вона була схована в суспільній тканині – насамперед завдяки католицькій релігії, котра в Польщі є джерелом, з якого набуваються люди. Попри це, ми мали справу зі своєрідною шизофренією: виходило, що на родинному рівні, в домівках, ми дотримувалися високих засад, але вони не працювали на рівні політичному чи локальному. Таким був той спадок.
Боротьба з корупцією – це довготривалий процес, але мені видається, що подолання цього явища було найважчим саме на початку.
У 90-х роках Польська держава розвивалася, та проблему з організованою злочинністю вирішити не вдалося. В певному сенсі, ці групи керували в державі і вирішували дуже багато речей включно зі змінами в законодавстві. Торгівля, контрабанда, інвестиції… Бо в Україні ви теж мали подібне, коли дійшло до приватизації, банкрутства державних підприємств: певна група збагачувалася на цих схемах.
Це (зростання влади і криміналітету, – Z) був початок, і він був нерозривно пов’язаний із зростаючим явищем корупції.
Як починалася боротьба? Перші зміни стосувалися діяльності прокуратури та поліції. У Польщі впровадили нові інституції та інструменти, спрямовані на те, щоб побороти організовану злочинність – саме криміналітет. Ця злочинність користала з того, що частина правоохоронців була скорумпованою.
У другій половині 90-х прийняли зміни до законодавства, котрі переймали закордонний досвід: «коронний свідок» (зворот походить із англійських понять «the crown witness», «the King's/Queen's evidence»; ідеться про підозрюваного, котрий погодився свідчити проти співучасників, – Z), інструмент контрольованого отримання або надавання [неправомірної вигоди]. Здійснили реформу в поліції, залучивши до роботи центральне слідче бюро – інституцію, котра мала на меті боротьбу з організованою злочинністю. Успішну. Але ще не на найвищому корупційному рівні.
На початку 2000-х років ми мали у Польщі серйозний скандал, який сильно збурив суспільну думку (Ернест Бейда говорить про «аферу Ривіна», – Z). Якщо коротко, цей скандал стосувався купування за гроші важливого закону, котрий регулював сферу масових медій. Як виявилося, впливові особи за великий хабар хотіли отримати вигідні для себе зміни в медійному законі, аби популяризувати певну політично-бізнесову групу. Він (Лев Ривін, – Z) прийшов до головного редактора однієї з газет (Адама Міхніка, – Z), аби обговорити ці зміни, налагодити контакт із керівництвом уряду, а той (Міхнік, – Z) записав це на диктофон.
Справа покотилася. Вперше було створено парламентську слідчу комісію, бо ні прокуратура, ні правоохоронні органи не могли в належний спосіб відреагувати на цей скандал. Ця слідча комісія стала своєрідною пральнею для публічного відмивання брудного одягу. Допитували прем’єр-міністра, міністрів, депутатів… І тоді суспільство побачило, в який спосіб встановлюються певні норми для окреслених зацікавлених груп за великі гроші, за хабарі. Це був струс для суспільної думки. Прийшло розуміння: боротьба з корупцією, котра провадилася до того моменту – до початку 2000-х, – була цілковито неуспішною. Ми опинилися в ситуації, коли на найвищому рівні можна купити собі за гроші закон.
Суспільство пережило катарсис. Це спричинило кризу, падіння уряду… Відтак на парламентських виборах 2005 року перемогли вже інші партії. Вони винесли на свої щити гасло з наміром подолати корупцію. Вперше сказали: треба в інституційний спосіб, організований, розпочати боротьбу з цим явищем. То був початок Центрального антикорупційного бюро Польщі.
Ті політичні угруповання, котрі в 2005 році перемогли у виборах («Право і справедливість» та «Громадянська платформа», – Z), пішли різними шляхами, але за формування Центрального антикорупційного бюро голосували всі, бюро стало понад цим партійним поділом. Чому? Тому що всі усвідомили, що корупція спричиняє до деструкції держави, підважує довіру громадян до державних структур, провадить до моменту, коли держави вже не просто теоретично – а дійсно нема. Бо нема охорони засадничих свобод.
Коли говоримо про корупцію, то йдеться не лише про те, що нема вільного ринку чи нема економічного розвитку. Адже сам вільний ринок вимагає чесності у конкуруванні між собою. Там, де нема чесності, не випадає говорити про вільний ринок. Понад те, там, де є корупція, громадянин не може захистити свої права. Часом навіть право на життя. Бо якщо ми маємо скорумповану поліцію, то не існує гарантії, що поліція в належний спосіб зареагує, коли шукатимемо в ній захисту.
Корупція є явищем на перших етапах невидимим. Корупція, як видається часом, є «між нами» – між тим, хто корумпує і кого корумпують, – і ця користь є двосторонньою. Та насправді вона веде до загальної втрати, навіть для визискувачів. Якщо подивитися глибше, то видно, наскільки деструктивний характер вона має.
Відтак польський парламент у 2006 році ухвалив закон про формування Центрального антикорупційного бюро як спеціальної служби. На це можна відповісти: але ж є поліція, є Агенція внутрішньої безпеки – чому важливо мати ще й антикорупційне бюро? Важливо, щоб ця структура була незалежною і мала власний устрій. Запорукою її ефективної діяльності є незалежність шефа. У Польщі ані уряд, ані парламент не можуть просто так собі відкликати того шефа. Його обирають на 4-річну каденцію, і тільки з дуже, дуже поважних причин його можна зняти.
Звичайно, бюро вмонтоване в систему органів правопорядку і працює в рамках усталених правовідносин – маємо прокуратуру, маємо суд. Всі додаткові компетенції антикорупційного бюро, котрі стосуються використання таких методів оперативної роботи, як прослуховування, контрольоване отримання або надавання матеріальної вигоди, – а це методи, котрі найбільше втручаються у громадянські права, – відбуваються за згодою суду і прокуратури. Для того, аби провести такі дії, потрібна згода генерального прокурора.
Звичайно, створення антикорупційного бюро – це ще не панацея від корупції. Боротьба з корупцією має бурхливий характер, ми зазнавали поразок. Попри те, після формування ЦАБ ми зробили кілометрові кроки вперед, аби обмежити це явище.
Дуже швидко з моменту свого формування в Польщі Антикорупційне бюро почало провадити справи, котрі стосуються найвищих осіб у державі. І дуже швидко отримало успіхи, хоча ці справи наштовхувалися на великий опір.
Однією з перших була справа, котра стосувалася дуже відомого кардіохірурга (справа Мірослава Ґарліцького, – Z), котрий брав хабарі в госпіталі Міністерства внутрішніх справ. В його кабінеті вдалося встановити прослуховування і відеоспостереження. І досить швидко з’ясувалося, що він узяв кількадесят хабарів. Справа мала велетенський ефект, бо твердили, що бюро знищило польську трансплантацію. Ви собі уявляєте, яка то була атака? Такий фахівець, світоч, а врятував стільки життів – як на нього посміли підняти руку?
Що цікаво, вирок у цій справі не набув сили. Це теж показує, з якою проблемою маємо справи. В Україні мене питають: чи маємо антикорупційний суд? Не маємо. А дебати щодо судової реформи ідуть дуже важко.
Ахіллесовою п’ятою в нашій роботі є довгі судові процедури. Вони тривають роками.
Поняття справедливості передбачає дві речі – неминучість покарання і суворість покарання. Адекватна карна репресія, котра є обов’язковим елементом для викорінення корупції, стоїть на двох стовпах, як сторони прямокутника, – неминучість і суворість. Якщо один із тих чинників відсутній, то і результат маємо близький до нуля.
Наступні наші справи – були міністр, заступники міністрів, міські голови, судді, поліціянти, прокурори. Ми мали цілу палету осіб, котрі були звинувачені і вже є покарані. Це веде до усвідомлення в суспільстві, що не існує людей, вищих за закон. Всі рівні перед законом. Бюро є для того, щоб цього дотримуватися і придивлятися до рук насамперед тих осіб, котрі правлять.
ДЛЯ ДОВІДКИ
У травні 2016 року директори антикорупційних бюро України й Польщі Артем Ситник та Ернест Бейда підписали у Варшаві меморандум про співпрацю, обмін інформацією та досвідом у галузі виявлення та запобігання корупції, проведення розслідувань і розкриття корупційних злочинів. Меморандум, зокрема, передбачав обмін інформацією стосовно нормативної бази, аналітичними висновками, результатами досліджень, обмін експертами, інноваційними досягненнями, комп’ютерними програмами.
«Польське Антикорупційне бюро за своїми функціями найбільше схоже на НАБУ. Наші аналітики та детективи вже мали нагоду ознайомитися з досвідом своїх польських колег», – розповідав Ситник.
Візит делегації НАБУ до Польщі зорганізувала Консультативна місія ЄС з реформування сектора цивільної безпеки України.
У серпні 2016 року делегація ЦАБП відвідала Київ. «У своїй роботі ми часто відчуваємо спротив із боку корупційних кіл. У таких ситуаціях для нас надзвичайно важливою є підтримка іноземних правоохоронних органів, досвід яких часто стає нам у пригоді у вирішенні суперечливих питань», – привітав Артем Ситник.
У жовтні 2017 року НАБУ та ЦАБП підписали угоду про запобігання випадкам транскордонної корупції та боротьбу з нею. Пункти угоди під час прес-конференції у Львові презентували директор територіального управління НАБУ Тарас Лопушанський та голова кабінету директора ЦАБП Івона Чернєц.
З-поміж іншого угода передбачала обмін інформацією про реалізацію проекту з реконструкції автошляхів, що фінансує Європейський Союз. Проект передбачав ремонт 144 кілометрів під’їзних автодоріг на ділянках, прилеглих до українсько-польського кордону. Антикорупційні бюро планували моніторити тендери, оголошені українською стороною, й аналізувати дії польських компаній, які вже стали переможцями торгів.
Підготував Володимир СЕМКІВ
15.06.2018