26 березня 1368 року Вишня отримала від польського короля Казимира ІІІ (1333-1370) привілей на магдебурзьке право, який ознаменував початок власне «міської» її історії. Це була т. зв. друга хвиля поширення німецького міського самоврядування на українських землях, пов'язана з захопленням Королівства Русі поляками. До кінця XIV ст. магдебурзьке право отримали 37 міст ¹. Вишня була серед перших – сусіднім Городку та Мостиськам пощастило пізніше – у 1389 та 1404 роках відповідно.
Отримавши міський статус, Вишня ніколи його не втрачала, що свідчить про її певний соціально-економічний потенціал і відносно сприятливі умови для розвитку упродовж наступних століть.
Кожне нововиникле місто проходило певні етапи свого становлення, пов’язані передусім з ремеслами та торгівлею, просторовою розбудовою, залюдненням тощо ². Вишня не була винятком, проте їй не був властивий т. зв. «післялокаційний розвиток» у всіх його складових, оскільки поселення існувало задовго до надання йому самоврядування, на відміну від пізніших численних поселень, заснованих на т. зв. «сирому корчуванні».
Вишня – долокаційне місто, з певним регулярним укладом забудови. Дослідники вважають, що первісною була веретеноподібна форма центрального майдану, названа в історичній літературі торжиськом, руською торговицею, вічевою площею чи руським ринком. Оскільки такий майдан мав видовжену форму, його називають «довгим ринком». Такі майдани властиві тим поселенням, які перебудовувалися після отримання магдебурзького права ³. Вишня є прикладом такого міста – її ринкову площу було інтегровано в існуючу планувальну структуру. Це і є характерною ознакою планування долокаційних міст – закладення ринкової площі на місці давнього композиційного ядра міста⁴. Веретеноподібні довгі ринки розташовувались на осі торгового шляху. За підрахунками, площа долокаційного ринкового майдану у Вишні становила 1,58 га (2,82 морги) ⁵. Звісно, забудова міста зазнала певних змін.
Судова Вишня, як і більшість міст Перемишльської землі, була непогано укріплена – оточена ровом, валом і парканом ⁶. До того ж навколишні ставки, річки та болота давали додаткові шанси на успішну оборону. Місто мало три підйомні мости з 4 баштами. Остання з веж стояла ще 1839 року ⁷.
Переведення на магдебурзьке право привносило у звичний до того триб життя поселення нові правові та суспільно-економічні форми й атрибути. Очевидно, з цього часу у Вишні магістрат починає послуговуватися новою печаткою – із зображенням вишневого дерева. На думку фахівців, стиль виконання та характер шрифту дають усі підстави припускати, що її толока (матриця) походить з XIV століття, отож, печатка могла з’явитись разом із магдебурзьким правом як його неодмінний атрибут ⁸.
Неодмінною умовою отримання міського права був католицький храм, оскільки самоврядування стосувалось найперше католиків. Перша згадка про плебана Судової Вишні, Томаша, належать до 1393 року, хоч фундація костелу мала відбутись щонайпізніше опісля видання привілею на магдебурзьке право ⁹. Місцеві ксьондзи, починаючи з 1427 року, вписані до візитаційних актів біскупа Яна Шембека за 1721-1722 рр. (на основі протоколу візитації ксьондза Фридерика Алембека за 1636 рік) ¹⁰. Як виглядав перший костел, невідомо. Мурований храм наприкінці XVI ст. почав зводити місцевий пробощ (з 1589 р.) Якуб Соліковський, але встиг довести споруду до висоти вікон. Закінчував будівництво наступний настоятель Каспер Рожинський, а костел разом з двома вівтарями посвятив (консекрував) перемишльський єпископ Ян Венжик (Wężyk) 1620 року. Це був костел Св. Миколая і містився він біля ринку, з боку в’їзду з Перемишля ¹¹. Відомо, що вівтар в каплиці Св. Анни, посвячений разом із костелом у 1620 році, фундував вишенський міщанин Станіслав Боднар, а образ Матері Божої Розарію (Matki Boskiej Różańcowej) – Станіслав Крамар ¹².
Куди суттєвішими були зміни в організації управління й економічного життя Вишні. Магдебурзьке право вказує не тільки на заснування нового міста, але й на створення принципово нової громади. Основу цієї нової форми співжиття складала своєрідна структура міського населення. Міщани фахово й станово орієнтувалися на ринок, на розвиток товарно-грошових відносин. Зрештою, місто дуже часто виступало каталізатором, за сприяння якого в ці відносини втягувалася довколишня сільська округа. Класичним для знавців міської проблематики є вислів про те, що повітря міста робило його жителів вільними. Свобода передусім була пов’язана з вибором фаху. Міщани у невеликих містах, яким була й Вишня, зазвичай також займалися рільництвом і вирощували худобу, але дуже часто це не було основним заняттям, а додатковим (поряд із ремеслом), хоча й необхідним.
Міське самоврядування, згідно з магдебурзьким правом, полягало у створенні ради й лави – органів, які займалися судочинством і поточними справами. Вони були покликані виражати та захищати права й інтереси міщан. На ділі, війт, який очолював лаву, був найперше виразником інтересів не міської громади, а королівського старости. Сама ж посада була до певної міри синекурою, про що свідчить інтерес до неї з боку шляхти. Оскільки Вишня була королівським містом, то підпадала під юрисдикцію старости. Численні суспільні конфлікти між королівськими намісниками і міщанами, що частенько траплялись у тодішніх містах Польського Королівства, не були рідкістю і в Судовій Вишні. Скрупульозний їх аналіз, здійснений Маврицієм Горном, дозволив йому зробити висновок, що найчастіше серйозні суперечки зі старостами, війтами та державцями відбувались у Перемишльській землі в Перемишлі та Судовій Вишні ¹³. Скарги міщан також оприявнені у люстраціях. Вперше місто згадане у люстрації з 1564-1565 років, тоді ще не як окреме староство, а в складі Перемишльського. Наступні описи – у люстраціях з 1616 року ¹⁴, 1628 р. ¹⁵, 1629 р. ¹⁶, 1663-1664 рр. ¹⁷ та 1765 р. ¹⁸.
Судова Вишня упродовж свого «магдебурзького періоду» мала свою візитну картку – тут відбувались з’їзди шляхти – сеймики. Так згадує місто у своєму «Описі старої і нової Польщі» («Descriptio veteris et novae Poloniae», 1585) Станіслав Сарницький: «Вишня, де сеймик є Русі шляхетства» ¹⁹. Особливих дивідендів від таких велелюдних зібрань переважно заможних і дуже заможних людей, які впливали на прийняття тих чи тих рішень, Вишня не отримувала. Відомий знавець шляхти Руського воєводства Владислав Лозинський (1843-1913) писав, що майже на кожному сеймику у Вишні шляхта приймала ухвали і петиції щодо вина, домагаючись то спрощень його доставки, то примусового зниження мита і навіть ціни, «бо чималі збитки несе шляхетський стан від подорожчання вина через дії plebeias personas» ²⁰. Саме ж місто в інструкціях сеймиків з’являлось нечасто, але у всіх цих випадках йшлося про кризові явища в його житті. Так, в інструкції вишенського сеймику від 4 вересня 1630 року шляхта констатувала зубожіння міста, що наступило унаслідок «частого гноблення стаціями жовнірів». Відзначено, що багато домів стоять пустками. Шляхта склала звернення через послів сеймику, аби король звернув увагу на тяжкість становища міста і звільнив його жителів від податків ²¹. Чергове звернення шляхта сеймику направила королю 16 грудня 1632 р. В інструкції викладено прохання про звільнення міста від жовнірських стацій, бо через них місто спустошене і зубожіле, у ньому немає добрих помешкань (gospod), а «obywatele» не мають ніяких вигод ²². Вальний сейм задовольнив прохання – сеймовою конституцією 1633 року Вишня була звільнена від будь-яких форм перебування у ній військових загонів. З тексту зрозуміло, що «obywatele» – це власне шляхта, яка прибувала на сеймик («obywatele, na seymik przyieżdżający») ²³.
Рішення про звільнення міста від військових постоїв не виконувалось, про що дізнаємося з інструкції сеймику від 9 грудня 1636 року: «жовніри, на неї не зважаючи [на сеймову конституцію – М.Х.], по старому стягають з них [жителів Вишні – М.Х.] стації і доводять до крайнього зубожіння» ²⁴. З такими ж вимогами посли вишенського сейму вирушали до Варшави принаймні ще двічі – 27 січня 1638 року ²⁵ та на початку квітня 1640-го ²⁶.
Привілей
Привілей Судовій Вишні на магдебурзьке право вперше опублікований латинською мовою у збірнику "Kodeks dypłomatyczny Małopolski" [27]. Оригінал не зберігся, текст взятий з пізнішого привілею – підтвердження короля Сигізмунда І, виданого у Кракові 4 травня 1539 р., облятованого в метричній книзі №59. В Центральному державному історичному архіві у Львові у 123. фонді (Магістрат м. Судова Вишня) зберігається копія привілею Казимира ІІІ, зроблена польською мовою у ХІХ ст. Міських книг Судової Вишні до сьогодні не виявлено (як і для багатьох інших тогочасних міст України; припускають, що у деяких невеликих поселеннях вони просто не велися). Отож, привілеї дуже часто залишаються поодинокими свідченнями про початкову організацію міського життя.
Ф. 123 (Магістрат м. Судова Вишня). Оп. 1, спр. 1, арк. 1-2.
Привілей короля Казимира Великого, наданий Яну з Дембиці на війтівство у м. Судова Вишня та місту на переведення його з польського на магдебурзьке право (26 березня 1368 р.; копія XIX ст.)
В ім’я Боже Амінь! Королівська щедрість стократно буває похвалена, якщо після вдячного надання люб’язно відбувається його підтвердження. Тому ми, Казимир ІІІ, з Божої ласки король Польщі і земель Краківської, Сандомирської, Сєрадзької, Ленчицької, Куявської, Помор’я і Русі пан і дідич:
Хочемо, аби дійшло до відома як теперішніх жителів, так і майбутніх, визнаючи гідні і вірні послуги, вчинені Нам ясновельможним паном Яном з Дембиці, які в майбутньому з Божою поміччю повинні бути виконувані з огляду на наші обіцянки, цьому ж Янові і його законним наступникам війтівство наше у Вишні, що нікому не належить, яке охоплює 100 ланів з наступними прибутками: з 6 вільними ланами, вільними млинами, скільки таких на річці, званій Вишнею, що тече між Перемишлем і Львовом, зі ставками, які він міг би вибудувати, з усіма коморами драпірувальників, перекупнів, пекарів, м’ясників і шевців, з однією лазнею, броварем, з шостим грошем з податку і третім від кожної судової справи, а, зокрема, з ¼ чи півгрошем від кожної присяги, на вічні часи даємо, записуємо, наділяємо, і ласкаво присуджуємо, що за будь-якої підстави це війтівство продати, подарувати, замінити і згідно своєї і волі своїх нащадків повернути за нашою і наших наступників згодою й виразною волею. Окрім цього, для костелу, який повинен бути там закладений, і для його настоятеля два вільні лани з двома городами і для громадських пасовищ чотири вільні лани на вічні часи визначаємо. Крім цього, скасовуємо в тому ж місті всілякі польські права, які б німецькому магдебурзькому праву перешкоджали і звільняємо цього Яна, війта, його наступників і всіх міщан з-під будь-якої юрисдикції всіх воєвод, каштелянів, суддів і підсудків та наших посадових осіб і віддаємо місто під юрисдикцію війта і його наступників цілком, як цього приписи німецького магдебурзького права в усіх своїх клаузулах, пунктах і артикулах вимагають. Крім цього, хочемо, аби місто наше і всі його обивателі і мешканці, що в ньому осіли, всі права, якими віддавна наше місто Львів користується, на вічні часи посідало. І не менше хочемо, аби згаданий війт Ян тим більшої пильності доклав стосовно осадження міста, всі городи, які б міг загосподарювати, для їх меліорації йому надаємо і на вічні часи призначаємо. І між границями цього ж міста даємо й уділяємо тому ж Янові і його наступникам певну й необмежену дію стосовно риболовлі і полювання. Крім цього, щоб це місто швидше здолало осадитись, всіх обивателів і мешканців там же посаджених і тих, що оселяться, звільняємо від усіх данин і зобов’язань, які б вони назви не носили, на протязі 20 років з дати нинішньої грамоти. Після збігу цього часу обивателі будуть зобов’язані сплачувати Нам і нашим наступникам 8 кіп, а десятину – 4 копи грошей. Сам Ян і його наступники в кожній воєнній виправі зі списом служити зобов’язані. Засвідчуємо це печаттю нашою до нинішньої грамоти підвішеною.
Відбулось в Сандомирі, у власності судді, 1368 р. в присутності Вільчка, сандомирського каштеляна, Оттона, руського старости, Бодзантія, генерального прокуратора і т. д. та інших, гідних довір’я.
Даний через руки Яна з Чарнкова, під канцлера Польського королівства.
[…] через Якуба з Оссови, каноніка полоцького, писаря нашого королівського двору.
_______________________________________________
¹ Білоус Н. Магдебурзьке право // Енциклопедія історії України. У 10 томах. Київ, 2009. Т. 6. С. 413
.² Найповніший аналіз особливостей урбанізаційного процесу і зокрема локації див.: Заяць А. Урбанізаційний процес на Волині в ХVI – першiй половині ХVII століття / наук. ред.: М.Г.Крикун. Львів, 2003.
³ Каплінська М. Довгі ринки в історичних містах Східної Європи // Вісник Національного університету «Львівська Політехніка». Серія: Архітектура. Львів, 2013. №757. С. 303, 305.
⁴ Каплінська М. Архітектурно-містобудівні принципи регенерації ринкових площ історичних міст західного регіону України: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури. Львів, 2015. С. 57-58.
⁵ Каплінська М. Довгі ринки в історичних містах… С. 303, 305.
⁶ Motylewicz J. Miasra ziemi przemyskiej i sanockiej w drugiej połowie XVII i XVIII wieku. Przemyśl; Rzeszów, 1993. S. 81.
⁷ Площанскій В. Судова Вишня (для монографій мѣстностей въ Галиціи) // Слово. Р. XV. Ч. 25. С. 1.
⁸ Ґречило А. Українська міська геральдика. Київ; Львів, 1998. С. 23. Див.: Gumowski M. Najstarsze pieczięcie miast polskich XIII i XIV wieku. Toruń, 1960.
⁹ Kaleciński M., Ostrowski J.K. Kościół parafialny p.w. Najświętszej Panny Marii Wspomożenia Wiernych w Sądowej Wiszni // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego / red. Jan K. Ostrowski. Kraków, 1995. T. 3. S. 155.
¹⁰ Ibidem. S. 155.
¹¹ Ibidem. S. 156; Площанскій В. Судова Вишня… С. 1.
¹² Kaleciński M., Ostrowski J.K. Kościół parafialny… S. 155.
¹³ Horn M. Walka klasowa i konflikty społeczne w miastach Rusi Czerwonej w latach 1600-1647 na tle stosunków gospodarczych. Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk, 1972. S. 132.
¹⁴ ЦДІАУ (К). – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 5. – Арк. 445 зв. Оригінал.
¹⁵ AGAD. – MK. – Dz. XVIII. – Sygn. 73d. – S. 357-359. Урядова копія XVIII ст. – Мікрофотокопія: ЦДІАУ (К). – КМФ-15. – Оп. 3 – Спр. 303.
¹⁶ ЛНБ НАН України. – Від. Рук. – Ф. 9. – Оп. 1. – Спр. 247. – Арк. 179-200. Засвідчений витяг 1785 р.
¹⁷ Текст опублікований у: LWR. – 1970. Cz. 1. S. 93-137.
¹⁸ AGAD. – MK. – Dz. XVIII. – Sygn. 59. – F. 36v-51. Оригінал. Див. список усіх люстрацій, де є описи Судової Вишні: Люстрації королівщин українських земель XVI – XVIII ст. / уклала Р.Майборода. Київ, 1999. С. 191-192.
¹⁹ Див.: Вирський Д. Землі Червоної Русі в «Описі давньої та нової Польщі» С.Сарницького (1585) // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Випуск ХІ-ХІІ. Дрогобич, 2008. С. 123.
²⁰ Loziński W. Prawem a Lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. Lwów, 1904. T. 1. Czasy i ludzie. S. 128.
²¹ AGZ. T. XX. Lauda sejmikowe. T. I. Lauda wiszeńskie 1572-1648 / opracował Antoni Prochaska. Lwów, 1909. S. 292.
²² Ibidem. S. 337.
²³ Volumine legum. T. III. Petersburg, 1859. S. 392.
²⁴ «żołnierze na nie nie respektując po staremu stacye z nich wyciągają i do ostatniej nędze przywodzą» (AGZ. T. XX. Lauda sejmikowe. T. I. Lauda wiszeńskie 1572-1648 / opracował Antoni Prochaska. Lwów, 1909. S. 403.).
²⁵ AGZ. T. XX. Lauda sejmikowe. T. I. Lauda wiszeńskie 1572-1648 / opracował Antoni Prochaska. Lwów, 1909. S. 416.
²⁶ Ibidem. S. 439-440.
²⁷ Kodeks dypłomatyczny Małopolski / wydał i przypisami objaśnił F.Piekosiński. Kraków, 1887. T. III. 1333-1386. S. 219-220.
27.03.2018