Вишенська саламаха

Мар'ян ХОМЯК

Парафіяльні взаємини у Судовій Вишні кінця 1930-х рр. у світлі листів о. Осипа Яхимовича до владики Йосафата Коциловського

Увесь засяг багатобічної історії греко-католицького парафіяльного духовенства бодай котрогось із деканатів Галичини останніх двох десятиліть ХІХ – та першої половини ХХ ст. (періоду, коли душпастирі гордо – і заслужено – носили звання «отців народу») важко уповні відобразити, опираючись на збережені донині джерела. Для деяких парафій вони вкрай бідні. Судововишнянський деканат не є винятком. На цьому тлі інтригуючими виглядають листи сотрудника місцевої парафії о. Осипа Яхимовича (1908–1988) до перемишльського владики Йосафата Коциловського¹, в яких він відверто і подекуди навіть відважно інформує (навіть алярмує!) про непрості взаємини у греко-католицькій парафії Судової Вишні, які склались між священниками, братствами (при фарній церкві Пр. Трійці і дочірній Преображення Господнього) та загалом парафіянами.

У Судовій Вишні о. О. Яхимович (1908–1988²) з’явився 1936 р. як сотрудник³. У «Шематизмі» 1937 р. він уже записаний управляючим сотрудником⁴ (таким став ще 1936 р., про що згадує у листі від 12 червня 1936 р.)⁵. З 1938 (по смерті судововишнянського пароха о. В. Полянського) і до 1939 р. він був завідателем парафії, і знову обіймав цю ж посаду з 1944 до 1950 р⁶. Це була непересічна особистість. Про нього згадує у своїх історичних нарисах краєзнавець Т. Дмитрасевич (1906–1976), вказуючи, зокрема, на роль священника (як і його попередника сотрудника о. Євгена Модрицького) у піднесенні щорічного відпусту на Спаса (6 (19 за ст. ст.) серпня). Для цього навколо церкви Преображення Господнього спорудили каплички хресної дороги, а тривалість самого відпусту збільшили з одного дня до трьох. 1937 року на відпуст приїхав з Перемишля владика Й. Коциловський⁷. Як сотрудник о. О. Яхимович найперше взяв на себе обов’язки катехита, однак його праця з молоддю виходила за межі душпастирської місії. У «Сокільських вістях» уміщений допис про прощання місцевого гнізда товариства «Сокіл-Батько» зі своїм головою – яким і був о. О. Яхимович. Урочисте дійство відбулось 19 березня 1939 р. Священник очолював соколів впродовж трьох років, отже, відразу після прибуття у Судову Вишню. На спомин о. О. Яхимович, якого «зі сльозами на очах пращали», отримав статуетку сокола-птаха на скалі з відповідними написами⁸. Це був молодий та енергійний священник, жертовна праця для громади якого зустрічала у Судовій Вишні, на жаль, не тільки схвалення та сприяння.

Збережені листи написані упродовж 1936 р. – з лютого по жовтень. У них о. О. Яхимович заторкує декілька насущних (на його думку) у житті парафії питань, а саме: організації реколекцій, діяльності братства, найму дяка та заснування захоронки. Писав у Перемишль судововишнянський сотрудник інколи дуже часто (більшість листів припадає на лютий-березень), тому у вступній частині завбачливо просив вибачення у єпископа за своє набридання, напівжартома виправдовувався тим, що «Суд.[ова] Вишня з того і славна, що все якісь клопоти для Вашої Екцелєнції»⁹. З листів невідомо, чи якусь інформацію про справи у парафії о. О. Яхимович передавав усно, приїжджаючи до Перемишля. Він лише перепрошував, що не може це зробити, і покликався на справи, головно уроки релігії у школі¹⁰.

У першому із листів (від 19 лютого 1936 р.) о. О. Яхимович звітував єпископу Й. Коциловському про своє звернення до оо. василіян у справі реколекцій (вчинене за розпорядженням владики). До цієї ініціативи оо. василіяни поставились прихильно і делегували у Судову Вишню о. Ореста Дуба. Той ніби мав розпочати свою місію уже 1 березня того-таки року. З листа випливає, що сотрудник не повідомив судововишнянського пароха о. Василя Полянського щодо організації реколекцій, більше того – і надалі не планував цього робити, про що повідомляв владику: «Post factum не випадає питати о. пар. Полянського – тому підписаний просить ласкаво дозволити йому дальше на власну руку робити реколекції ˂…˃»¹¹. Однак довго це залишитись у таємниці не могло – коли парох дізнався про заплановані реколекції, то виступив проти (з листів можна здогадатись, що о. О. Яхимович очікував на таку реакцію), через що довелось міркувати про їх перенесення на іншу дату. У цій непевній ситуації о. О. Яхимович планував ще раз написати лист в секретаріат ЧСВВ, про що звітував у консисторію 26 лютого 1936 р. (про свої напружені стосунки з парохом він із жалем писав: «Тепер бачу, що воно тяжко! З одної сторони нічого не смію сказати о. пар. Полянському, а з другої сторони сам не можу зарядити реколекцій, бо о. парох проти приїзду о. реколєктанта»)¹².

Ситуацію із реколекціями о. О. Яхимович дещо прояснив у наступному листі, від 28 лютого 1936 р. Зокрема підтвердив, що парох нічого про планований приїзд о. О. Дуба не знав. Коли настав час таки його повідомити, сотрудник, з його ж слів, зробив це обережно, на що отримав негативну відповідь. Після того о. О. Яхимович знову написав у цій справі до Консисторії повідомлення і ще раз звернувся до пароха, на що почув: «˂…˃не годжусь на реколєкції, бо як то буде виглядати, щоби у Вас мешкав чужий священик»¹³. Незважаючи на ці прикрощі, о. О. Яхимович висловлював сподівання, що таки вдасться відбути реколекції наприкінці березня, при тому повідомив Консисторію, що оо. василіянам писати уже не буде, бо побоюється, аби не довелось потім відмовляти¹⁴.

Ще однією темою листів була незрозуміла справа місцевого дяка. 9 березня о. О. Яхимович повідомляв єпископа Й. Коциловського, що спочатку парох залучив його до вирішення цього питання, однак згодом уже не посвячував його. Очевидно, о. В. Полянський зайняв позицію, яка не збігалась із думкою принаймні певної частини парафіян, а тому не міг прийняти остаточного рішення («О. парох провиняється тим у тій справі, що брак рішучого поведення – інакше раз обіцяє, то знову інакше поступил! А тут амбіція – гордість велика! Злі люди не сплять!»)¹⁵. У листі о. О. Яхимович радив передати справу дяка на розгляд о. деканові, аби той «скінчив ціле слідство»¹⁶. На кінець березня 1936 р., зі слів о. О. Яхимовича, справа дяка дещо втихла, «бо оден дяк виїхав – втік, але делєгація знова хоче їхати до Вашої Екцеленції!» (лист від 25 березня)¹⁷.

Цей та інші епізоди засвідчують відчутну скомплікованість взаємин у парафії, та навіть у деканаті. У листі від 25 березня о. О. Яхимович розповідає цікавий сюжет, який проливає порцію світла на тогочасні стосунки о. В. Полянськими із священниками із сусідніх парафій. Зі слів сотрудника, на 23 березня він оголосив про сповідь для жінок, на яку парох для допомоги запросив 5 священників, однак прибули лише двоє. Чому інші проігнорували запрошення, о. О. Яхимович не знав. Він не міг офіційно звернутись у Консисторію в цій справі, минаючи пароха, а той очевидно не хотів, аби це мало розголос. Поза сповіддю для жінок були заплановані також сповіді для чоловіків і дітей (на 28 березня), провести які без більшої кількості душпастирів було складно. У листі до владики о. О. Яхимович висловлював побоювання, що перед святами (очевидно – Великодніми) люди можуть піти і до римо-католиків (у парафіяльний костел чи костел оо. реформатів), якщо не матимуть можливості висповідатись у церкві, а тому просив прислати на допомогу неопресвітерів¹⁸ (нововисвячених священників).

Про братства – тему, яка зайняла у листах о. О. Яхимовича найбільше місця – священник згадує уже в своєму першому листі від 19 лютого 1936 р., коли повідомляє, що рукопис статуту організації знаходиться у поліції, яка його забрала ще восени 1935 р. й передала у воєводське управління¹⁹. Однак ширше справи місцевих братчиків він торкається у листі від 28 квітня (та наступних). І починає з того, що на своєму першому засідання члени виділу (очевидно – новообраного) погодились («бодай в очі»), що без священника нічого вирішувати не будуть. На момент написання листа у братстві був розкол – опозиція до діючого керівництва була налаштована на проведення загальних зборів. Все це створювало напруження у житті парафії:

«Бо дійсно видно недовір'я одних супроти других – на тім терпить скарбона Церкви та Церква! Бо Церква – це Брацтва – у розумінні деяких вишенців! Церква – то гроші – інтерес – тому борба – сварня – недовір'я – і тому до Брацтв увійшли і такі, що навіть раз у рік не сповідаються – а р'ядити хочуть!»²⁰

Із листів зрозуміло, о. О. Яхимович також не підтримував провід братства, одначе він, правдоподібно, не симпатизував також і опозиціонерам. Вирішення цього питання управляючий сотрудник вбачав у тому, аби збільшити роль священника в його управлінні, фактично неформально очолити організацію («усунути його не дасться – але взяти сильно у руки – повести можна!»). Одну із причин розбрату між братчиками він вбачав у майні, яким вони володіли, – з одного боку його було (як можна судити із листів) чимало, з іншого – воно не приносило користі (насамперед самій парафії, бо братство «за поле зле або і зовсім не платить!»)²¹. У листі від 28 квітня о. О. Яхимович зобразив стосунки у братстві на прикладі церковної скарбони («т.зв. таци»), яку держали у себе братчики через недовір’я до свого проводу. В такій ситуації (бо ж «тратиться довір’я до збірок у Церкві») священник пропонував «поволи зміряти до відділення скарбони Церкви від каси Брацтва». Він засвідчував консерватизм судововишнянських братчиків щодо всього, що стосувалось братства, однак стояв на тому, що слід навести порядок, чого домагаються також «свідомі одиниці». Очевидно, основний аргумент щодо потреби у змінах, який, на думку о. О. Яхимовича, можна було використати на зборах, полягав у тому, що «˂…˃ при нагоді можна б всім представити господарство в Церкві без священника – коли то нема ні доброї чаші, ні у що вбратись до Богослужень – а сваритись є за що і коли!»²²

Тут варто підкреслити, що про каверзність взаємин у судововишнянській парафії Пр. Трійці свідчать й інші джерела. З 1933 р. маємо скарги щодо вибору до церковного комітету трьох непостійних членів. Цю справу спочатку розглядали у повіті, згодом у воєводстві, відтак – у Міністерстві релігійних конфесій та народної освіти. Вияснення обставин конфлікту тривало з липня 1933 щонайменше до кінця травня 1934 р. (остаточне рішення нам невідоме). Його родзинкою було те, один із обраних непостійних членів уже після свого обрання за рішенням судововишнянського гродзького суду від 9 листопада 1933 р. був покараний за крадіжку 14-денним арештом²³.

В Судовій Вишні діяло ще одне братство – при церкві Преображення Господнього (Спаса). Про нього о. О. Яхимович розповідає у листі від 28 квітня. Це братство («без статута – але з печаткою і великими претенсіями!») священник також вважав за потрібне взяти під контроль. Воно, щоправда, не розпоряджалось великим майном, а також, зі слів о. О. Яхимовича, не мало такої великої традиції, як сусіднє у церкві Пр. Трійці. Це він пояснював єпископу так:

«Це зараз пізнати навіть у відношенні до священика. Перше брацтво (в церкві Пр. Трійці – М.Х.) через майно чується в силі – а сеньйор того брацтва – то неначе заступник – перша особа по священику – навіть у церкві!! То друге брацтво не сміє до цего зійти ˂…˃»²⁴.

Братство при церкві Преображення Господнього було важливим найперше через відпуст – 6 (19) серпня. Людей сходилось чимало, тому о. О. Яхимович пропонував, аби при збірці з хресної дороги були замкнені пушки, ключі від яких мав би священник, а підрахунок грошей здійснювався б у касі, притому навіть і наступного дня – щоб уникнути «надужиття і підозрінь». Очевидно, якісь прикрі прецеденти із зібраними в часі відпусту грішми траплялись. Тому о. О. Яхимович просив єпископа Й. Коциловського, аби той, якщо згідний на закриті пушки, вислав у цій справі «письмо-зарядження»²⁵.

Описуючи ситуацію з братствами, о. О. Яхимович прямо писав про потребу піддержки з боку Консисторії. У тому ж листі (28 квітня) від запевнив єпископа, що пам’ятає його напучення («здалека над всіми – для всіх») і прагне йти тою дорогою:

«˂…˃одначе тут сильно поширена демагогія т.з. саламаха вишенська – треба легонько зло викорінювати – нині всі добрі – осанна – але прийдуть інші голоси – атаки, як звичайно на священника – тоді проситиму о ласкаву поміч у відбитті тих атаків при очищенні Церкви!»²⁶

Справу братств у Судовій Вишні о. О. Яхимович у своїх листах називав «найтящим місцем»²⁷ у взаєминах всередині парафії. Тому не дивно, що йому присвячувалось найбільше місця.

Братство Пр. Трійці у Судовій Вишні було головною темою листа о. О. Яхимовича від 12 червня 1936 р. Він скаржився на те, що братчики «долю священика вже обмежили лиш до відправи Богослужень й звичайного глядача». Убогість і запущеність церкви не могла не впадати у вічі. Ба більше, якщо певні ініціативи душпастиря йшли врозріз із позицією проводу братства, то у його бік лунали навіть погрози («ми йому ноги підкосимо»). В цій ситуації о. О. Яхимович шукав якогось рятунку і вбачав його у розв’язанні братства Пр. Трійці. Згідно зі статутом його майно тоді б перейшло церкві. У цьому повідомленні також зазначалось, що парафіяни мали б докласти зусиль до створення нового братства із тими самими цілями²⁸. Оскільки братство за статутом було «церковним товариством священиків і мірян», скаржитись світській владі на його лиху господарку і як наслідок – сумну ситуацію в забезпеченні самої церкви, не мало сенсу. Розв’язати його міг лише єпископ, як покровитель, – самостійно чи через свого відпоручника – пароха (у нашому випадку – управляючого сотрудника), однак для цього потрібно було озвучити вагомі причини. Насправді їх не бракувало – о. О. Яхимович вказував і на «брак конечних речей у Церкві», і на постійні борги, які були чітко зафіксовані при здійсненні контролю книг, і на нестихаючі сварки та скарги. Він резюмує: «добро св. Церкви й спокій парохіян вимагає, щоби брацтво розвязати, бо новий виділ може бути ще гірший». Серед самих парафіян таке рішення знайшло б підтримку, бо, зі слів сотрудника, вже чимало було таких, хто говорив: «Тепер буде один господар, а не 10 злодіїв». Однак він допускав і невдоволення, а тому пропонував, аби у такому випадку його перевели на іншу парафію – «до Вишні прийшовби інший священник, все тоді скинеться на бувшого священника й до тижня спокій, а старого Брацтва й анархії вже не буде». Цікаво, що при цьому о. О. Яхимович покликається на досвід місцевої латинської парафії, де вчинили власне таким чином²⁹. Певний ґрунт під такі радикальні зміни він уже готував, зокрема, обирав тих, кого після розв’язання братства планував призначити церковними провізорами³⁰.

У повідомленні з 16 липня (яке було відповіддю на лист, отриманий з Ординаріяту 9 липня) о. О. Яхимович стверджував, що вичерпна перевірка, здійснена ним, підтверджує ненормальність відносин у судововишнянській греко-католицькій парафії. Найперший доказ, про що сотрудник писав і раніше, – «˂…˃ убожество Церкви, а з другої сторони значне майно, що є при церковнім Брацтві». Поступово йшло до погіршення, що було логічним наслідком загальної моральної деградації управи братства:

«˂…˃ у Брацтві витворився много гірший моральний стан. Зі згляду на майно Брацтва вдираються в члени непокликані одиниці, виключно ізза особистої користи. Між собою провадять безнастанні спори, кидають на себе взаїмно підозріння та сіють незгоду, а вдійсності всі однакові, бо як члени Брацтва не сповняють сутєвих обовязків приписаних статутом. ˂…˃ До священика відносяться з упередженням і тому часто вибирають до Виділу Брацтва людий ворожо настроєних до нього»³¹.

В цьому листі о. О. Яхимович відзначив деталь, про яку не згадував, коли вперше писав про потребу ліквідації братства: новозасноване товариство священників і мирян мало б мати не тільки добрих членів, але і менше майна. Був і другий варіант виходу із ситуації: братство б не розв’язували, зате б суттєво реформували. Зокрема, частину поля, яким воно володіло, віддали б під захоронку. Із решти поля, поділивши його на частини, оплачували б Служби Божі, різні церковні потреби і удержували б дяка³². Тут слід відзначити, що справа із захоронкою у Судовій Вишні не вирішувалась роками, попри певні кроки у цьому напрямку. Відомо, що це питання потрапило у скандал ще 1927 р., який судововишнянські прибічники Української партії праці (т.зв. «гайдучківці», він імені їх лідера – місцевого адвоката Петра Гайдучка) роздмухували на шпальтах львівської газети «Рада», звинувачуючи пароха о. В. Полянського в необґрунтованих витратах на закупівлі ділянки під будівництво. Парох пояснював, що це було рішення братства. Вартість ділянки оплачували ратами, та коли помер її власник, суд призупинив завершення угоди купівлі-продажу, доки триватиме спір між спадкоємцями. Натоді парафія мала ще борги перед майстрами-різьбярами за іконостас³³. У результаті, придбати цю ділянку не вдалося.

Перемишльський єпископ Й. Коциловський згодився на другий варіант – реформування. В листі з 7 жовтня 1936 р. о. О. Яхимович просив повідомити його наперед, коли прибути до Перемишля, аби забрати книги братства (бо у вівторок, четвер і суботу зранку він мав заняття у школі). Братчики готувались до зборів. Сотрудник звітував, що переконує багатьох із них, аби прийняли рішення передати половину майна на захоронку. Загалом було спокійно, за винятком намагань декого із членів братства усунути його голову ще до зборів. Йому приписували чимало зловживань, зокрема, маніпуляції із боргом, тому о. О. Яхимович, який і сам підтримував ініціативу відсторонення голови, питав про це думку у єпископа. Збори мали відбутись на Введення – 4 грудня³⁴.

Загальну ситуацію у судововишнянській парафії на момент свого тут прибуття о. О. Яхимович описав у листі від 28 квітня. Найперше він відзначив, що впродовж семи літ затягувалась справа збору грошей на будову церкви (очевидно, добудову) і парафіяльних будинків. Оскільки необхідні роботи мали бути проведені за кошти, отримані з конкуренції, на певному етапі з’явився намір (парафіяльного уряду? пароха?) звернутись до скарбового уряду, аби звідти направили екзекуторів. Однак, до цього не дійшло – о. О. Яхимович скликав збори парафіян і, за результатами цієї зустрічі, запевняв владику, що справу буде полагоджено без примусових стягнень. Він вважав «екзекуцію дуже шкідливу для Церкви – бо місто молитись у Церкві нарікатимуть, що на силу видерли образ чи лавку!», і якщо й допускав її застосування, то лише щодо конкретних осіб, а не загалу³⁵. В кінці листа (від 28 квітня) о. О. Яхимович питає єпископа: «чи можна і треба протиставитись екзекуції за конкуренцію? Чи вдавати, що не бачу – бо це давніше робили?»³⁶

Певні ремонтні роботи проводились і в дочірній церкві, як фасадні, так і внутрішні. Тут також не все йшло гладко зі збором грошей, незрідка парафіяни затягали кредит, як писав о. О. Яхимович – «бо тут звикли люди робити на свою руку», себто не погоджуючи багатьох рішень із парохом. Він запевняв єпископа, що домігся, аби без священника нічого, що стосується парафії, не вирішували³⁷.

Останній зі збережених листів о. О. Яхимовича (з 7 жовтня) засвідчує його заповзятливий характер: він запропонував заснувати у Судовій Вишні монастир. Місце для нього священник примітив обабіч церкви Преображення Господнього – там була ділянка із старим мурованим домом, садом-городом та ставком, разом – більше моргу. Частину цього саду, зі слів о. О. Яхимовича, ще 1934 р. закупила філіальна церква, бо ця ділянка розташовувалась на Святоспаській горі, де був сам храм та хресна дорога. Друга частина ділянки – з домом та рештою саду – знаходилась нижче гори, примикала до неї. Власник, місцевий єврей, планував її продати і нібито жадав ціну в 15 тис. злотих. Вартість він озвучив у бесідах з приватними людьми, а тому о. О. Яхимович сподівався, що можна буде вторгуватись і за 10–12 тис. злотих. Натоді з’явилась ідея придбати цей сад і дім для майбутньої захоронки, однак сотрудник вважав, що краще буде заснувати там монастир для 2–3 монахів:

«Дім старий, але мури грубі – сильні, сад получений з Церквою! Колиб так прийшли навіть нові о.о. салезіяни, або які небуть наші о.о. монахи? Місцеві наші парохіяни самі висувають такі пляни і кажуть: можеб так просити Нашого Владику! Всі в оден голос кличуть монахів для нас! Бо всі знають добре працю місцевих рим. кат. монахів о.о. Реформатів, всі відчувають потребу монастиря у зв'язку з Відпустом»³⁸.

У придбанні цієї ділянки парафії могла б допомогти повітова влада, однак лише тоді, якщо йшлося б про захоронку. Для неї о. О. Яхимович планував виділити ділянку у межах ерекційного ґрунту. Все це він немало обміркував, бо розраховував отримати гроші, необхідні для купівлі ділянки для монахів під Святоюрською горою, із продажу т.зв. «вікарівки», яка коштувала б 5–6 тис. злотих. Решту – від 6 до 7 тис. злотих – священник просив у владики (з якогось із церковних фондів). У Судовій Вишні монахи, зі слів о. О. Яхимовича, мали б цілком добрі умови для життя:

«Щодо самого удержання монахів у Судовій Вишні, то моглиб зовсім добре прожити! Коли будуть монахи, то очевидним є сотрудника Суд. В. вже не потребує, цебто школу малиб монахи і деякі дрібні доходи сотрудника. Відпусти можуть богато принести, але найбільше монахам. ˂…˃ збірку могли б переводити монахи подібно як це роблять місцеві латинські монахи – між нашими гр. кат. вірними навіть по селах! При згаданім домі є сад – і став (навіть риби можуть бути!), отже 3–4 монахів можуть жити і богато добра для церкви зробити!

Очевидно тоді парох мав би менші доходи, але без сотрудника рівнож парохія булаб незла!»³⁹

Ініціативу із монахами у Перемишлі не підтримали. Та й захоронки, про крайню необхідність якої говорили роками, заснувати не вдалося також. «Вишенська саламаха» важко піддавалась поправі.

_____________________

¹ Archiwum Państwowy w Przemyślu (далі – APP). Zespół: Archiwum Biskupstwa Greckokatolickiego w Przemyślu. Sygn. 152. Mikrofilm NR 56/7832.

² Прах Б. Духовенство Перемиської єпархії та Апостольської адміністрації Лемківщини: у 2-х томах. Т. 1. Біографічні нариси (1939–1989). Львів, 2015. С. 380–381. У виданнях зустрічається помилкова інформація, що о. О. Яхимович 1945 року був замордований радянською владою (напр.: Вісник Любачівщини / ред. Юрій Судин, Андрій Судин. Львів, 1996. Вип. 2. С. 103).

³ Шематизм греко-католицького духовенства злучених епархій Перемиської, Самбірської і Сяніцької на рік Божий 1936. Перемишль, 1936. С. 113; Перемиські Епархіяльні відомости. Січень. Рік 1936. Ч. І. С. 8.

⁴ Шематизм греко-католицького духовенства…1937. С. 114.

⁵ APP. Zespół: Archiwum Biskupstwa Greckokatolickiego w Przemyślu. Sygn. 152. Mikrofilm NR 56/7832. Арк. 72. Також ця зміна у статусі зафіксована у: Перемиські Епархіяльні відомости. Травень-Червень. Рік 1936. Ч. IV, V, VI. С. 35.

⁶ Прах Б. Духовенство Перемиської єпархії та Апостольської…С. 380–381.

⁷ Дмитрасевич Т. Благословляю вишенські стежини...: твори / упорядник Оксана Яремчук-Петьовка. Судова Вишня; Львів, 2016. С. 201.

⁸ Сокільські вісті. Львів, червень 1939. Р. ХІІ. Ч. 6. С. 8-9.

⁹ APP.. Zespół: Archiwum Biskupstwa Greckokatolickiego w Przemyślu. Sygn. 152. Mikrofilm NR 56/7832. Арк. 54.

¹⁰ Там само. Арк. 65.

¹¹ Там само. Арк. 49.

¹² Там само. Арк. 51.

¹³ Там само. Арк. 52.

¹⁴ Там само. Арк. 53.

¹⁵ Там само. Арк. 56.

¹⁶ Там само. Арк. 57.

¹⁷ Там само. Арк. 54.