Фортепіано в Галичині неодмінно пов’язане з іменем Василя Барвінського. Про нього кажуть: патріарх професійної композиторської та фортепіанної школи. Доктор Празького університету, музикант світового масштабу, видатний педагог, багаторічний директор Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка у Львові, диригент, музичний критик, організатор культурно-музичного життя в Галичині середини XX століття. 20 лютого виповнилося 130 років з дня народження маестро.
«Я вже не раз вказував на незвичайно важкі обставини, з якими в нас борються наші мистці (…), що своє властиве призначення й покликання, - в боротьбі за прожиток – мусять відсунути на «сірий кінець». Замість праці над собою, чи для себе, мусять вони в першу чергу працювати для других, над другими», - писав Василь Барвінський у рецензії на фортепіановий вечір Романа Савицького у Львові [1].
Від тоді, як Василь Барвінський, ще недавно здібний учень Празької музичної школи, талановитий і неординарний музикант, який встиг за недовгий час зажити світового визнання, повернувся до рідного Львова, щоб очолити навчальний заклад, композитор не мав часу творити. Хіба на літніх канікулах, втікаючи в Карпати, міг засісти за ноти.
Але то була не єдина колізія в житті маестро. «Справжній аристократ духу, особистість дуже незалежна і не підпорядкована жодним штучним уявленням про характер українства, хоч і в найглибшому своєму єстві повністю відданий ідеї служіння цій нації, Барвінський до сьогодні залишається достатньо «незручним» (…) і не завжди зрозумілим», - пише доктор мистецтвознавства Любов Кияновська.
Василь Барвінський перший, хто відійшов від вокально-хорової музики і почав писати камерно-інструментальні твори, які, водночас, зберігали унікальний український мелос. Тому його музика неповторна, оригінальна, і навіть європейська школа не мала остаточного впливу на композитора, який шукав все нових шляхів. «Ще однією рисою композиторського стилю митця є те, що він не змінював своєї музичної мови від одного періоду до наступного (так робили інші, навіть славетні композитори), — він лише вдосконалював її. Правда, після 1938 р. зовнішні обставини (війни, заслання) взагалі не сприяли розвитку творчих чинів діяча, тому він так дорожив своїми композиціями, що небезпідставно дозволило сказати одному з учнів, Роману Савицькому, такі слова: «Aні одна нотка в його композиціях не є зайва, а кожна нотка — це окремий світ, якого Василь Барвінський не віддав би за гори золота» .
Рід Барвінських – плеяда українських діячів.
На Тернопіллі жив славетний рід Барвінських, який дав чимало видатних постатей українській історії та культурі. Це були, наприклад, впливові церковні діячі: далекий родич – о. Мартин Барвінський, перший український ректор Львівського університету (1838-1839), віце-канцлер і вікарій греко-католицької капітули у Львові.
Дід, Григорій Барвінський, був священиком й етнографом. Стриї композитора: Володимир Барвінський, засновник популярної газети «Діло», й о. Осип Барвінський – письменник (драматург).
Найвідомішим серед синів о. Григорія Барвінського, шляхтича гербу «Нечуй-Вітер» (Jastrzębiec), був батько композитора – Олександр Барвінський, визначний діяч ХІХ століття, один із засновників Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка, посол австрійського сейму, міністр освіти та віросповідань ЗУНР, автор багатьох підручників з історії та літератури. «Найбільшим його досягненням є впровадження фонетичного правопису в шкільні підручники української мови, що витіснило в минулому столітті москвофільське „язичіє“» [2].
Олександр Барвінський приятелював з Пантелеймоном Кулішем, Климентом Квіткою, Михайлом Коцюбинським, Богданом Лепким й іншими письменниками, а коли з сім’єю оселився у Львові, в їхньому домі під Високим Замком не раз бували Андрей Шептицький, Леся Українка, Іван Франко, Микола Лисенко. Останній став хрещеним батьком в музиці для Василя Барвінського. Та, якщо від батька Василь Барвінський виніс в життя високі національні ідеали, то любов до музики йому прищепила мати – Євгенія Барвінська (Любович), талановита піаністка, учениця Кароля Мікулі, малярка, поетеса, хорова диригентка (зокрема, під її егідою тернопільський хор «Руська бесіда» «народив» світові безсмертний голос Соломії Крушельницької).
Родина Олександра й Євгенії Барвінських. Василь – крайній зліва.
Саме мати вчила Василя Барвінського азів музики. Восьмирічний юнак відвідував клас відомого чеського піаніста Вілєма Курца. Згодом його вчитель повернувся до Праги і очолив тамтешню консерваторію. Василь Барвінський пробував здобути фах юриста, але невдовзі вирушив вслід за своїм наставником до Чехословаччини. «Шлях Барвінського пролягає до Праги, де за рекомендаціями Курца потрапляє в клас відомого чеського педагога Bітезлава Новака, в якого студіює композицію, як п’яніст навчається в класі Леопольда Готфельда та відвідує лекції відомих музикологів Отакара Гостинського та Зденека Неєдлого в Празькому Карловому університеті, - розповідає Z кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри історії музики ЛНМА ім. М.Лисенка Лілія Назар-Шевчук. До слова, Барвінський став замало не улюбленим студентом чеського професора Новака.
Празький період. Презентація української музики на світовій сцені
Молодий піаніст Васль Барвінський залишався в Празі після того, як закінчив навчання, ще десять років, за які набув чималої популярності і написав не один визначний твір, за що був відзначений срібною лірою у 1908 році. Все частіше у виконанні Василя Барвінського звучить на світовій сцені українська фортепіанна музика. Свої «Прелюдії» для фортепіано він створює ще в класі Новака, згодом їх високо оцінять тамтешні критики. Світову славу приносять композиторові великі фортепіанні цикли “Любов” та “Сюїта на українські народні теми”. За кордоном українського композитора шанують і, як автора музикальних знахідок. «Може, найбільша заслуга Барвінського в тому, що він написав цілу низку великих творів для камерної музики, себто для музики, що її виконують малі гурти музик-солістів…, де від кожного грача вимагають щоб по-мистецькому опанував інструмент… Камерну музику вважають важку. Два фортепіянові «трія», фортепіяновий секстет, два струнні квартети (з них один для молоді) – ось дорібок Барвінського в ділянці у нас до Барвінського неторканій», - писав про свого наставника композитор Нестор Нижанківський [3].
Ще одне новаторство Василя Барвінського – твори для віолончелі. Цікавого досвіду додало українському композитору навчання в унікальній школі «Ритмічної гімнастики» Жака Далькроза. Барвінський працював концертмейстером у панни Лаутер, яка організувала празьку групу далькрозистів. Згодом познайомився зі швейцарським педагогом-інноватором особисто, відвідував його заняття поблизу Дрездена, хоч на це не завжди ставало коштів. Трохи згодом він перенесе цю школу в Галичину, відправивши до Далькроза одну зі своїх учениць Ларису Драгомирецьку. На основні далькрозистських методів Барвінський написав свої п’єси до українських народних танків “Кошичок”, “Киваний”, “Метелиця”; в тому ж стилі виконав обробку народної пісні “Вийшли в поле косарі”, написав фінал фортепіанної сонати.
І це ще не всі музичні винаходи Барвінського: «Відомий чеський теоретик Оттокар Шін визнав винахідником кластеру та гри затисненим кулаком саме Барвінського, який вперше вживає ці новинки у жартівливливому “Жаб’ячому вальсі”, що отримав першість на конкурсі композиторських експериментальних творів у Празькій Подскальській філармонії», - розповідає Ліля Назар-Шевчук.
Період навчання у Празі пересипаний листами Василя Барвінського до рідні, зокрема до батька. У них відчутно, як відбувалося становлення студента Празької консерваторії, що спершу помітно залежав від думки та фінансів впливового тата. Навіть, про свої побачення з нареченою Наталею Пулюй, дочкою відомого фізика (першовідкривача X-променів), Василь повідомляв у листах. «Вчера був я у Пулюїв, грав цілий час. Нумер їх дому 15. Smetanova – Smickov. Грав я багато своїх композицій, котрі Пулюєви дуже подобались. Винудив мене трохи, як зачав оповідати і читати той мемориял в справі універс(итету), що то по сецесиї академ(ік) Татунець і они мали нести до міністра. Довідавємся, що Наталія була тоді у них і слухала, як я грав. Нині маю піти до неї о 4 год. Через се страчу концерт в Plodinovi Bursi, де буде грати Maixner, молодий хлопець, котрого знаю від Новака». Кожний такий лист з Праги закінчувався словами: «Цілую руці. Василько» [4].
В Празі Василь Барвінський проявив себе ще й, як музичний критик та публіцист. Він перший український музикант, твори якого друкували впливові світові видання. У батьковій газеті «Руслан» також періодично з’являлися музичні рецензії празького студента, зокрема, його погляд на оперного реформатора Ріхарда Вагнера, опис методики Далькроза та інше.
Львівська фортепіанна школа Барвінського
Від таких перспектив дуже неохоче відмовлявся Василь Барвінський, коли у 1915 році на вимогу батька і на прохання галицької еліти очолити львівський Вищий музичний Інститут, змушений був повернутися до Львова. Станіслав Людкевич, який керував цим закладом, як офіцер був призваний до війська. Василь Барвінський стає на його місце і розгортає масштабну педагогічну діяльність. У тому ж році він бере собі за дружину Наталю Пулюй.
Василь Барвінський і Наталія Пулюй
«Як директор ВМІ підняв на високий рівень національну освіту. Василь Барвінський скерував на навчання за кордон Нестора Нижанківського та інших композиторів. Сам він був задіяний у всіх ділянках мистецького життя Галичини: композитор, педагог, музичний критик, інспектор філій ВМІ, член музикознавства комісії НТШ. Згодом ціла плеяда тогочасних композиторів повернулись після закордонних студій професійними митцями і створили національну професійну композиторську школу. Барвінський започаткував в Галичині Фортепіанну школу», - розповідає Z доцент кафедри музикознавства та фортепіано Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Уляна Молчко.
С.Людкевич і В.Барвінський у директорському кабінеті Вищого Музичного Інституту ім. М.Лисенка
Пліч-о-пліч Барвінський і Людкевич працювали надзвичайно плідно на педагогічній ниві: вони перші, хто ввів реформу освітньої системи і відкрили філії Вищого Музичного Інституту імені Миколи Лисенка у більших містах Галичини. «Тандем» Барвінський – Людкевич є взагалі явищем унікальним не тільки в українській, але й у європейській музиці. Дві талановиті, рівновеликі постаті зуміли протягом усього життя не лише плідно співпрацювати, а й творити своєрідне, гармонійне ціле. Не секрет, що в історії європейської музики подібні «дуети» часом закінчувалися якщо не відкритою ворожнечею, то – неприязню. Причиною, напевно, було не тільки гіпертрофоване почуття заздрощів (конкурент!), а й відсутність високих рис шляхетності та делікатності. Інакше – у двох видатних митців зі Львова», - пише музикознавець, голова Дрогобицької організації Національної спілки композиторів України Володимир Грабовський [5].
Тут у міжвоєнний період містився Вищий Музичний Інститут імені М.Лисенка
У 1934 році у Львові заснували Спілку професійних українських музик, до складу якої ввійшли: Станіслав Людкевич, Нестор Нижанківський, Микола Колесса, Зиновій Лисько. Очолив Спілку (а водночас і все українське музичне життя Галичини) Василь Барвінський. У той період він присвячує свою педагогічну діяльність не лише студентам, але й дітям. Зокрема виходить його збірка музичних п’єс «Наше сонечко грає на фортепіано».
У 1937 році Барвінський заснував журнал «Українська музика», який проіснував лише два роки, але й за цей короткий час вмістив важливі матеріали в тій царині. «Впродовж 20-40-х років Барвінський, перевантажений обов’язками ректора, все ж пише музику. Це ряд блискучих вокальних і хорових творів – солоспівів та вокальних поем до текстів Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Богдана Лепкого, Олександра Кониського, Григорія Чупринки», - розповідає Лілія Назар-Шевчук.
Подружжя Барвінських у 1937 році
«Умови праці В.Барвінського як директора Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка у Львові не були легкими. Штат працівників разом зі сторожем налічував чотири особи. Отже, він вирішував справи від ранку до вечора тут та ще й вдома», - згадує Стефанія Павлишин [6].
Колись на концерті в Кракові музикою Барвінського захопився філософ і історик В’ячеслав Липинський. За його порадою у 1918 році протоієрей-композитор Кирило Стеценко запросив Василя Барвінського на Велику Україну виконати фортепіанні твори Миколи Лисенка. Через 10 років Барвінський вже як очільник ВІМ з групою музик поїхав у концертне турне до Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська. В репертуарі студентів були твори Ревуцького, Косенка, Лятошинського. І ще раз – у 1940 році – Василь Барвінський очолив львівську делегацію, яка взяла участь в з’їзді Спілки композиторів України.
У доробку композитора, який так і називали «барвінковим», було чимало перлин. Не можна не згадати «Колискову» в обробці Олександра Кошиця і у виконанні Української Республіканської капели, яка принесла Василю Барвінському світове визнання. «Вершинним творінням композитора можна вважати його Фортеп’янний концерт, над яким Барвінський розпочав роботу ще 1917 р., завершуючи твір присвятою Шевченкові через 20 років (співпало з 50-літнім ювілеєм самого композитора). Понад 30 разів цей твір з величезним успіхом звучав всією Україною у виконанні Романа Савицького під батутою Миколи Колесси», - розповідає Лілія Назар-Шевчук. А з більш відомих загалу творів не можемо не згадати колядку «Небо і земля», яка в обробці Василя Барвінського посіла перше місце в Європі на міжнародному конкурсі коляд для хорів.
«Композитор без нот»
Несподіванкою стає арешт подружжя Барвінських у січні 1948 році за «державну зраду» як «німецьких агентів». «Львівські музиканти готувались до 60-річного ювілею директора консерваторії, проте його терміново викликали до Києва і там просто з літака тихенько без галасу забрали в НКВД, а звідти – в мордовські табори… Вчинили судилище над ним у тій консерваторії, якій він віддав 33 роки життя й офірної праці, погрозами і тиском змусили багатьох шанованих людей виступати проти того, з ким іще нещодавно приятелювали. Кожен мав встати й засудити професора. Тільки двоє з усіх викладачів не побоялись і виступили на його захист: Станіслав Людкевич та Іларіон Гриневецький. Не будемо, однак, засуджувати інших: ні у Людкевича, ні у Гриневецького не було дітей, вони ризикували тільки собою. Але так, наче й цього було мало, на подвір’ї консерваторії влаштували спалення рукописів його нот, чим перевершили навіть сумнозвісні аутодафе гітлерівців – ті палили лише друковане слово, а які контрреволюційні ідеї могли нести фортепіанні й камерно-інструментальні твори? Вони ж бо були без слів!» [7].
Василь і Наталя Барвінські провели 10 років у сусідніх таборах Мордовії, але бачитись не могли. Ось що розповідав композитор ще одному в’язневі, художнику Василеві Конашевичу-Сагайдачному: "Закидали мені зв'язок з українською дивізією "Галичина". Це тому, що ніби мій брат був лікарем у дивізії. Відтак, що належав до ОУН і вів антирадянську діяльність. Що мої музичні твори є живим свідоцтвом обвинувачення, що я є класовим ворогом і належав до контрреволюції. По жахливих допитах, котрі я переніс під час слідства, мене били і змушували підписувати якісь папери, а що було в них написано — і понині не знаю [композитора змусили підписати й таке: "Дозволяю знищити мої рукописи" – Ю.О.]. Внаслідок цього я оглух на ліве вухо. Протягом двох років слідства головним питанням було: "Скажи про всіх своїх співпрацівників з підривної антирадянської діяльності!". На другому році слідства я втратив пам'ять, яка повернулася щойно за шість років. У моїй справі не було жодного суду, а якимсь "особым советом" був засуджений на кару смерти. Пізніше замінили на 25 років таборів. Усе, що мав, мені сконфіскували" [8].
Після смерті Сталіна 70-літнього Барвінського разом із дружиною хотіли залишити у Сибірі в будинку для літніх людей. Наталя Барвінська наполягла на їхньому поверненні в Україну, і от вони у Львові. Здоров’я обох остаточно підірвано. «Композитор не знав. що твори спалили. Шукав їх. Розпитував, але й сліду не було. «Я композитор без нот», - сказав тоді Барвінський цю відому фразу», – розвіла Z Лілія Назар-Шевчук.
Подружжя Барвінських після повернення зі Сибіру (1959-1960)
Барвінський пробував відтворити втрачені ноти, але вдавалося небагато. Викладати музику йому назавжди заборонили. Його твори не вносили в радянські концертні програми. Невдовзі Наталя Барвінська пережила інсульт, який ускладнився паралічем. Проте з життя першим пішов Василь Барвінський, у віці 75 років. Через рік його ім’я посмертно реабілітували.
Колишні учні В.Барвінського на відкритті меморіальної таблиці на честь композитора у Львівській філармонії. Світлина – А.Куб'як
Відомими є факти про дивовижне повернення творів патріарха української музики: їхні копії знаходили учні Барвінського, які перебували в еміграції. Так, справжнім феніксом виявився Фортепіанний концерт, який повернувся в Україну з Аргентини стараннями Романа Савицького-молодшого до 31–х роковин смерті Василя Барвінського.
____________________________________________
[1] Савицький-молодший Р. Маловідомі рецензії Василя Барвінського, Станіслава Людкевича і Антона Рудницького на перші концерти піаніста Романа Савицького у Львові / Збірник «Василь Барвінський і сучасна українська музична культура» / Упор. В.Грабовський, Л.Філоненко, О.Німилович. – Дрогобич: Посвіт, 2012. – С. 18
[2] Павлишин С. Василь Барвінський (1888–1963) // Вісник НТШ. – №43. – С. 28
[3] Молчко У.Б. Публіцистична спадщина Нестора Нижанківського: Монографія / Уляна Богданівна Молчко. – Дрогобич: Посвіт, 2014. – С. 162
[4] Листи Василя Барвінського з Праги до родичів у Львові / Упор. Л.Кияновська. – Вісник Львівського університету. Серія «Мистецтво». – 2008. – Вип. 8. – С. 177.
[5] Грабовський В. Повернення Василя Барвінського // День. – 2008. – 18 червня
[6] Павлишин С. Василь Барвінський (1888–1963) // Вісник НТШ. – №43. – С. 29
[7] Кияновська Л. Василь Барвінський – трагічна фігура радянської політичної шахівниці // Львівська газета. – 2013 – 26 лютого.
[8] Шарговська О. "Мене били і змушували підписувати якісь папери" // Газета по-українськи. – 2013 – 6 червня
20.02.2018