Готуючи до публікації матеріали, часто доводиться перекладати багатомовні тексти. Люди епох Ренесансу, Бароко та Класицизму зазвичай послуговувалися різними мовами в одному документі. Ця традиція протривала століттями. Ще на початку (у 20-30-х роках) минулого століття у листах і публіцистичних есеях можна зустріти розкішну гру сенсів: пишні цитування ориґінальних уривків творів різними мовами, вживання різномовних крилатих фраз, майстерне жонґлювання співзвуччями змісту, збігами мовних і ґраматичних форм, обігрування фонетичних особливостей нотації слів різними ґрафічними системами.
Така собі «лінґвістично-джазова» імпровізація. Так наші попередники писали, бо були закорененими у багатомовну європейську культуру. Публіцистика галицьких авторів XIX століття містить масу таких вставок латинською, німецькою, французькою, давньогрецькою мовами, рідше анґлійською. Крилаті вирази, цитати з різних текстів давньо- і новоєвропейських авторів – словом, увесь культурний контекст, ословлений у художніх, публіцистичних а також наукових творах. Іноді ці вставки є самодостатніми, інколи ж їх перекласти без контексту доволі важко.
Отож, одержав від видавництва набір уривків тексту. Знаходжу відмарковану фразу і читаю: «ad captandam benevolentiam cacaporum»…
Та й думаю собі: ad captandam benevolentiam – проста фраза, відома й першому курсові «класиків» (себто, класичних філологів); дослівно: «щоби здобути прихильність»... А що воно таке «cacaporum»? Не знаю цього слова.
Отож, починаю думати філологічно. Маю незнайоме слово. Щоби його знайти у словнику, треба визначити форму називного відмінка однини, тобто форму реєстрового запису у тексті словника. Закінчень може бути два: одно – «-orum» – родовий відмінок множини другої відміни іменників / прикметників латинської мови. Тоді форма називного відмінка цього слова може бути «cacapus». Друге можливе закінчення «-um» – родовий відмінок множини третьої відміни іменників / прикметників латинської мови. Тоді форма називного відмінка цього слова може бути «сacapor».
Заглядаю у свою приватну базу даних латинських слів і рідковживаних термінів. Нема там такого слова, а навіть подібних. Добре, думаю, щось такого просто ще не траплялося у моїй практиці розшифрування давніх текстів.
Виймаю "Латинско-руський словар" Юліана Кобилянського (Відень, 1914, 1917). Теж такого слова нема. Гортаю "Латинско-русский словарь" Дворєцького. Даремно. Те саме і з латинсько-німецьким, латинсько-польським і латинсько-анґлійським словниками. Єдине подібне – дієслово «caco, are», що має цілком український відповідник: «какати», тобто випорожнюватися, а також бруднити. Проте похідна від цього дієслова форма (дієприкметник, прикметник чи іменник) «cacap-» неможлива…
ОК, візьму ще словник Івана Максимовича. Рукописний: хоч як не старався його опублікувати ґенеральний писар Гетьманщини Іван Максимович, – не вдалося. Хоч і покаявся, щоби повернутись «на Вкраїну милу» після нетривалих антимосковських походів гетьмана Пилипа Орлика 1711-1712 років. Покаявся перед московитами за своє високе становище генерального писаря в уряді гетьмана Пилипа Орлика та й відпрацював «пребѣдный страдалець малороссіянин Йван Максимович» у Москві «справщиком» (редактором у друкарні): російська влада не дала дозволу на життя в Україні, натомість депортувала Максимовича до Москви, попередньо викравши і депортувавши всю його родину.
Проте Іван Максимович і там, у Москві, займався літературною та перекладацькою працею, цілеспрямовано укладав упродовж 1718-1724 років «Словар латинско-словенский» (Dictonarium Latino-Slavonum). Мав надію, що опублікує «с височайшого позволѣнія» імператриці Катерини І свою лексикоґрафічну працю. Проте не сталося: словник «царська всепреосвѣщеннійша родина» фінансувати не стала. Та й нащό?
А насправді цей словник дуже цінний, бо містить тогочасну українську лексику з різних галузей. Опублікував його аж 1991 року Олекса Горбач у формі фотопередруку манускрипту. У пов’язанні з лексикою латинською «Словар латинско-словенский» дає можливість усталювати тогочасні значення українських слів (а насамперед – тогочасної спеціальної термінології). Наприклад, якщо я бачу у словнику Івана Максимовича слово «constitutio» із відповідниками законоположеніє, уставъ, чиноположеніє, уложеніє, узаконєніє, завѣтъ, сложеніє, зачинаніє, составлєніє, а слово «Dux» із відповідниками вождь, гетманъ, «dux exercitus provincialis – воєвода, а «dux militiae – бранєначальник, маршалъ, гетманъ, – то вже не сумніваюся, як саме треба перекладати конкретне слово якогось рукописного документу, який ще ніколи не перекладався і не тлумачився, не був прокоментованим науковцями.
Проте і в словнику Івана Максимовича ані слова cacapor, ані cacapus, ані форми cacaporum у контекстуальних роз’ясненнях нема.
Перша проба, перша доза інформації – завжди безплатна і не потребує ані зусиль, ані ерудиції. Отож, залажу у ґуґл. Виявляється, що лексема «какапорум» (Cacaporum, Κακαπορουμ) пов’язана і з Вірменією, і з Грецією… і ще бо-зна з чим, проте все це не те. Переважно реклама, кольорові ґульки і бульки.
Отож, продовжую думати філологічно. Префікс «Κακα-» – українською читається – «кака-» (грецька буква «κ» латинкою відтворюється як «с», що читається як «ц» перед голосними «і», «е», «у» та дифтонґами «ае» й «ое», а також як «к» перед всіма іншими голосними і приголосними та в кінці слова – похідне від грецького прикметника «κακός, κακά, κακόν», що означає українською «поганий, -а, -е»). Відповідно, іменник чоловічого роду «ό κακόϛ» українською буде «зла, погана людина», а той же іменник у середньому роді – «τό κακόν» і «τά κακά» (множина) означає «зло, нещастя, напасть».
«Κακά κακων = τά κάκιστα» – «найбільше зло й нещастя». Себ-то, якщо це еллінизм, слово грецького походження, то воно виявляється пейоративним поняттям.
Але проблема у тому, що до префікса повинна додаватися інша частка слова, тобто корінь, який і визначає кардинально зміст цього слова, бо префікс – всього-на-всього зміна, «присмак» основного значення (якщо хочете – «бемоль» або ж «дієз»). Та менше з тим.
Далі шукаю в Інтернеті, ґуґлю. Послужливий Ґуґл пропонує мені: «можливо, Ви помилилися», а насправді шукаєте KAKAPORIUM – «це нова цікавинка музею, яку організували у Музеї і картинній галереї Саутленду у Новій Зеландії. Там поміщені какапо. Музей зацікавився какапо через його екзотичну природу – це папуга, який не літає».
Отож, я шукав кακαπορουμ, cacaporum, cacapor, cacapus, какапорум і все, що з тим пов’язане. Так нічого й не знайшов. Так, були якісь станції метро у Афінах/Атенах, були якісь варіанти у Вірменії. Був зоопарк папужок…
І що ж врешті-решт? Вихідні минули, й прислали мені «підставу» – педееф сторінки верстки. Я поглянув – і… зрозумів.
Олександр Барвінський.
Там було написано: Олександр Барвінський. Шестиліття кацапсько-народовської консолідації. Отож, оті незбагненні «cacaporum» виявилися банальними кацапами.
Лишилося лише одне питання. Це латинське слово однозначно читало би ся українською як «какапорум». Могло би бути написано «cazaporum», проте читало ся би «казапорум» – теж не те (хазари, чи як?). А от якби Ол. Барвінський написав «catsaporum», то й читало би ся – «кацапорум».
Не маю сумніву, що Олександр Барвінський добре знав латинську мову. Радше – перфектно. Отож, він з умислом зробив фонетично-ґрафічну помилку, творячи латинський неологізм, який спонукає до алюзії з грецькою лексемою з пейоративним значенням.
Олександр Барвінський написав свою статтю 1899 року. А чи закінчиться епоха «ad captandam benevolentiam cacaporum» бодай на п’ятому році війни, – питання риторичне. Бо українська віковічна мудрість гласить: з ким поведешся… А у нас тих «поведених» – хоч греблю гати. То й нікому загатити греблю – реальну і ментальну – на межах какапорських.
24.10.2017