Всякі куріози дїють ся в Австриї, і австрійський горожанин мав уже час з ними освоїти ся і привчити ся руководитись прінціпом nіl аdmirari на вид навіть таких прояв заслїплености "державних мужів" нашої держави, які наглядно повертають ся на шкоду сеї держави. В одній тільки области австрийської політики слїдно було доси певну консеквенцию і певну лїнїю: в надаваню напряму в заграничній полїтицї держави орґанам перекупленим з публичних фондів або з них просто удержуваним. До орґанів другої катеґориї належить "український" Руслан. Істнованє сеї ґазетки — без передплатників і без впливу, а за те з поганим клеймом національної й полїтичної корупциї! — основане виключно тільки на фондах, які незориєнтоване в галицьких відносинах і сьвідомо в блуд уведене своїми польськими дорадниками — спільне мінїстерство заграничних справ дає гурткови скрахованих і безповоротно скомпромітовавих "політиків" на укріплюванє в українськім громадянстві привязаности до монархії і на поборюванє русофільських ориєнтаций. Що стояча під клеймом загальної погорди ґазетка поставленої собі задачі виконувати не могла і не може, се давно відоме всїм, тілько не віденським накладцям її. Але що ґазетка ся в своїх безсильних напастях на весь український національний табор заженеть ся аж так далеко, що віддасть ся до розпорядимости ворожим загалови українського громадянства нечисленним герольдам противавстрийської, росийської ориєнтациї політичної, се повість, яка одиноко стоїть серед куріозів австрийського полїтичного житя і яка безперечно заслугує на те, щоби з нею познайомити наш загал.
Як відомо, появляли ся від кількох літ у Лїтературно-Науkoвім Вістниkу — sit venia verbo — "політичні" міркованя на тему галицько-української полїтики, міркованя, в яких ґрунтовна неосвоєність з прінціпами полїтики в правових державах іде в парі з імпонуючим незнанєм біжучих фактів. Міркованя ті, які нї орґанови нї авторам чести нї слави не приносять, стрінулись в своїм часї з заслуженою оцїнкою на сторінках нашої ґазети. Оцїнка ся мала бодай сей наглядний успіх, що автор тих міркувань рішив ся далї не компромітувати свойого імени такими духовими плодами, а відкомандирував до продукованя їх одного зі своїх "євшанів", котрий зовсїм заслужено й справедливо підписуєть ся як "Іgnotus". Сей Іgnotus не без успіхів продовжає лїнїю "полїтики" свойого знаменитого попередника і "критикує" що сили українську політику на галицькім ґрунтї. "Критикує" що попадеть ся, а в останнє взяв під своє "критичне" око т. зв. "австрийську ориєнтацию", на якій стоїть український загал в Галичинї і яку українські посли і політичні партії прилюдно ствердили в часї недавної заграничної крізи, котра трохи не довела до війни між Австро-Угорщиною і Росиєю. Проголошенє української противросийської ориєнтациї Іgnotus-ови нї трохи не сподобало ся і він накинув ся на неї в VI книзї ЛНВїстника за сей рік. А годованець австро-угорського мінїстерства заграничних справ, Руслан, в ч. 185 за сей рік "нїсенїтницї" Іgnotus-а спопуляризував і з признанєм поручив своїй публицї! Щоби не бути голословним, наведемо із знаменитої вступної статї Руслана ч. 185 п. з. "Критика народно-демократичної полїтики" безсмертну другу половину, котра відносить ся до змісту "заграничної" балаканини Іgnotus-а. Читаємо там дослівно таке:
Друга ідея, каже Іgnotus, (а радше лєґенда) була про те, що коли на український нарід в Австриї дивили ся перше як на непевний елємент, то тепер на нього покладали великі надії, а навіть йому мала бути призначена велика роля в будучім розвою держави. І основою сеї леґенди послужила розмова одного укр. посла, вже небіжчика, з одним мінїстром, теж небіщиком. В імя інтересів заграничної полїтики держави українські посли були спонукані відступити від боротьби за унїверситет, щоби міг перейти війсковий закон. А для більшого натиску на українську репрезентацию вмішано в справу Корону з відомім "апелю монарха до українського народу" 18. червня 1912 р., наслїдком чого клюб постановив голосувати за війсковим законом. Все те не посувало справи укр. унїверситету вперед, а відсунуло її на неозначений час.
На "зїздї нотаблїв" 7. грудня 1912 ухвалено резолюцию, що на случай війни Австриї з Росиєю ціла українська суспільність стане по сторонї Австриї", а правительство зараз потім не допустило до заснованя "українських стрілецьких дружин", хоч в тім часї "польські стрілецькі дружини були піддержувані війковими властями". Іgnotus докоряє українському клюбови, що основна похибка укр. полїтиків лежала вправді не в тім, що втягнули в свій полїтичний рахунок ріжні несправджені комбінациї, але переняли на себе нові обовязки: боронити парлямент в інтересї правительства і робити жертви для міжнародного престіжу держави, коли повинно було бути на відворот, правительство повинно було витворити можність українському народови стати сильним чинником в державі в інтересї тої держави, а тодї могла бути мова про обовязки укр. народу для парляментаризму і високої австр. полїтики.
Іgnotus кінчить свої розумованя полїтичнї тим, що замість тратити результати цїлорїчної полїтичної кампанії в погоні за фантастичними правилами, треба було наперед умовити ся в справі компенсат за понеханє своєї тактики. А висше згадані фікциї і лєґєнди були не тілько причиною безуспішности укр. парляментарної полїтики, але на укр. суспільности вони відбили ся з кождого погляду просто шкідливо.
Так оцінює народно-демократичну полїтику в Л. Наук. Вістнику Іgnotus, таки свій раціонал-демократ (?), а нехай би ми таке написали, скілько то було би крику та напасти на відкопуванє становища і впливу укр. парламентарної репрезентациї. А тимчасом Дїло і Свобода анї чичирк, бо очивидно сумлїнє гризе!
Так докоряв українських політиків за недвозначне проголошенє австрийської ориєнтациї в критичний для Австриї момент Іgnotus і Руслан. Останній ще й "сумлїня" вашого сьмів торкати ся немитою рукою. Сумлїнє — мовляв — повинно нас "гризти" ізза того, що в хвилю, коли над границями Галичини й Австриї стояла готова до нападу змобілізована росийська армія, ми прилюдно і недвозначно проголосили, що в змаганях між Австриєю і Росиєю нема для українського громадянина вибору ні ваганя, по чиїм боці станути; що Росия наш безоглядний ворог; що передумови житя і розвитку має українська нация тільки в Австриї...
За такі наші "гріхи" повинно нас "сумлінє гризти" — на погляд удержуваної грішми австро-угорського міністерства ґазетки — Руслана!
[Дїло, 09.09.1913]
08.09.1913