В недавньому польському законі є, звісно, й здорове зерно – це заборона вживати «польські концентраційні табори смерті». Бо які ж вони польські? Але вираз «польські концентраційні табори» можна вживати? Я про Домб'є, Березу Картузьку і Явожно, через які пройшли десятки тисяч українців. А в Березі ще й чимало євреїв-комуністів відбувало покарання.
Не надто від концентраційних відрізнялися табори з інтернованими вояками армії УНР, бо мерли вони там, як мухи.
Очевидно, тепер синьо-жовті, а надто червоно-чорні прапори опиняться у Польщі під забороною. Тут, правда, цікава колізія, бо не все, що називають бандерівським, було бандерівським. Якось я раніше не звертав уваги на окремі деталі відомої картини Іллі Рєпіна «Запорожці». А там у козаків за спинами бачимо два скручені прапори: синьо-жовтий і червоно-чорний.
І як тепер з цим жити?
Те, що поляки бороняться від різноманітних маразмів, які часто вигулькують у книжках та фільмах (зокрема можна згадати німецький серіал «Наші батьки, наші матері», де поляків і українців показали учасниками Голокосту і антисемітами), дає і нам гарний приклад, як нам боронитися від таких самих вигадок. Бо коли поляки дуже гостро запротестували проти цього серіалу, то ми обмежилися лише фейлетонами. І жодної ноти протесту від уряду.
Думаю, що і нам раз і назавжди треба заборонити вираз «українська поліція» під час Другої світової, бо яка ж вона була українська? Навіть поминаючи той цікавий факт, який відзначають німецькі документи, що так звані українські поліцаї розмовляли російською. Цю поліцію тулять геть до всіх злочинів, всюди вона була.
Але ж на російських окупованих теренах теж була поліція, однак вираз «русскіє поліцаї» мені не зустрічався. Зазвичай обмежуються лише одним словом «поліцай» без уточнення, або, як це видно з російських перекладів зарубіжних авторів, ліплять українців усюди, куди не ліньки, хоча в оригіналі українці не згадувалися.
У Польщі теж була поліція, і в гетто була поліція. Але куди їм? Найпопулярнішими є українські поліцаї. Навіть в німецьких концентраційних таборах пильне око росіянина, поляка чи й німця бачило саме українських поліцаїв.
Цікаво, яким чином вони їх отак з відстані вирізняли? Невже вони й там синьо-жовті опаски носили? Бо окремі свідчення вражають: Владислав Шпільман, відомий нам з фільму «Піаніст», у своїх спогадах теж бачить у шпарку вагона на в’їзді до концтабору... українських поліцаїв. Важко сказати – може, вони співали «Гей у лузі калина», може, мали вишиванки, а може, йшли навприсядки.
У німецькому серіалі можна побачити українську поліцію з синьо-жовтими опасками, правда, не в одностроях, а в якихось лахах, навіть у Смоленську. Бо яка ще там могла бути поліція? Тільки українська.
Такі речі останнім часом стали популярними і в російських фільмах. Під час Другої московсько-української війни вже нема потреби церемонитися, і колишній «молодший брат» перетворився на ворога. Хоча це не заважає й далі повторювати «ми же адін народ».
У фільмі «Конвой» група совєтських солдатів під час війни супроводжує таємний вантаж. Географія подій не уточнена, але зрадники – «куркулі». Не «кулакі». Хоча ми бачимо не українські села з побіленими хатками і вишневими садками, а похмурі дєровні без садків. Відчувається, що не мають вони де знімати Україну. Тому й у фільмі «Гоголь», такому собі псевдокриміналі, «Діканька» теж типова дєровня і мужики вбрані відповідно.
Раніше в совєтських фільмах про війну мусила бути політкоректність, яка полягала в обов’язковій присутності представників братніх народів. Найпопулярнішими були грузини і українці. В «Конвої» теж маємо представника братнього народу, хоч і прямо не вказано якого саме. Але прізвище промовляє само за себе – Максим’юк.
Але якби ж то тільки прізвище! Хто найбільший боягуз? Максим’юк. Хто найбільший скупердяй? Максим’юк. Хто вічно голодний? Максим’юк. Хто вкрав з воза ковбасу? Теж Максим’юк.
Ціле щастя, що вкінці фільму він нарешті гине і глядачі можуть з полегкістю зітхнути. Бо то як у фільмах за Стівеном Кінгом. Іно побачиш там товстуна – це певна гарантія, що він дуже скоро перетвориться на жертву. Можливо, таким чином американці борються з ожирінням.
Політкоректність тепер у моді. В новому фільмі «Падіння Трої» буде дуже політкоректний Ахіллес. Хоча ми вже це проходили, бо бачили і не менш політкоректного Орфея. А вже хрестоносців, то й не порахувати. В рімейку «Чудової сімки» усіх ковбоїв розподілили теж політкоректно: китаєць, негр, ірландець, мексиканець, індіянець і т. д.
Причина політкоректності проста, як дишло. Усі етнічні меншини дуже люблять фільми, в яких знімаються їхні представники, і завдяки цьому роблять касу. І дарма, що такий фільм втрачає на історизмі та й здоровому глузді.
Але це тягнеться не від сьогодні. Хтось колись вирішив, що Отелло мусить бути чорним, хоча маври – це араби, а вони не чорні. Ну тут спрацювала не так політкоректність, як неосвіченість.
Але чорний Ахіллес... яка ж тоді буде Поліксена? Може, китаянка? Так, чого доброго, і до Олімпу доберуться!
Вночі мені снилася чорна Афродіта. Кивала пильцем і казала: «Чекай-чекай, ви ще доживете, що в якомусь фільмі Богдана Хмельницького зіграє єврейський актор, а Стефка Бандеру – поляк. Щоб я Зевса не бачила!»
04.02.2018