(Ще кілька пояснень) *)
Гетьман Іван Мазепа по битві під Полтавою відійшов зі шведським козацьким військом за Дністер до Басарабщини. Запорожці отаборилися біля села Варниці на березі Дністра, на північ від Бендерської турецької твердині, у той час, як шведи стали на полудне між твердинею і містом Тягінею (Бендерами). Підтверджує це й народня память, котра до сьогодні вказує на мазепині криниці (Fantаnele lui Mаzepa) над Дністровою кручею біля Варниці і на "Шведський хрест", що стоїть також на березі Дністра між твердинею й містом. Тоді, як в українській вимові "шведський хрест" вимовляється цілком як "швецький" й нічого не говорить, — в румунській вимові цей xpecт яcнo зраджує його походження: (crucea Svedujui) кручя шведулуй, тобто шведський хрест.
Гетьман Мазепа помер в козацькому таборі у Варниці. Відспівували його в церкві святого Миколи, що стояла в старому місті у Тягині і престіл від котрої зберігся досі. Потому — згідно з переказом — повезли його тіло на санях, запряжених волами, до Ґалацу через Каушани й поховали в Ґалаці, біля болгарської церкви св. Юрія.
Молдавське село Варниця, що означає Вапнярка, находиться у 4 км. на північ від повітового міста Тягині (Бендер) у гору по Дністру, або, як у нас вимовляють, "Ністру".
Між селом Варницею й залізничим шляхом з Тягині до Варницьких карієрів й проходить по самій кручі у 25 метpax над водою, є плоский холм. На ньому, на видному місті стоїть памятник-обеліск висотою в 3 м. з басарабського вапняка.
Цей памятник був поставлений румунською військовою владою у 1931 р. перед приїздом туди шведської військової комісії. На тому обеліску зі східнього боку (лицем до України) висічено по латині
Carol XII
Rex Suegen.
У 1932 р. очікуючи знову шведську комісію у звязку з місцем побуту Карла ХІІ у Басарабщині, памятник зрепаровано й відновлено. Місце обведене огорожами: залізною для прикраси і захистною з колючого дроту. Памятник наново обтинковано й латинський напис замінено румунським текстом:
Саrоl ХII-lea
regele suedilor.
Над цим написом два схрещені прапори у їх кольорах: румунський та шведський.
Переводячи ремонт випадково натраплено на полудневім краю холма, у глибині 1,5 м. під землею, на 3 людські кістяки. Лежали вони лицем до сходу (до України) й покриті були кожен 3-ма дубовими дошками грубости 3—4 см., що не були збиті. Видно, що мерці були поховані без трун. При них не найшли жадних металевих або інших речей, з котрих можна було б встановити їх народність та час похоронів. Дерево й кости так зпорохніли, що при дотику розсипалися. Про цю знахідку складено урядовий протокол, котрий переховується при тягинській повітовій префектурі (управлінні).
Підчас ремонту памятника приїздив до Тягині румунський історик, проф. Йорга (Iorga) й оглядав місце. Він висловив думку, що памятник королеві Карлові XII поставлено не на належному йому місці, бо там, де він находиться, був козацький табор. Шведський табор був у 3,5 км. на полуднє між твердинею й містом, також на Дністровому березі. Як підтвердження його слів треба нагадати й народні спогади, що говорять про смерть Мазепи у Варниці.
У полудневій Басарабщині як серед українського, так рівнож і серед молдавського населення існує прастарий звичай по кожному мерцеві робити "поману". Найбільшою "поманою" є викопати криницю для громадського вжитку. Тому у безкраїх степах на роздоріжжях надибаються у нас криниці, а тоді й цілі десятки їх. Це усе "помана" по померлих, бо кожен, кого припече спрагу у сухім солончаковім степу, попивши води, помяне добрим словам того, за чию душу криниця викопана. Ось тому 3 криниці, що на самому березі Дністра викопані й що звуться досі Мазепиними (фонтанеле луй Мазепа) можуть також служити для встановлення місця смерти гетьмана Мазепи.
Варницькі люди оповідають, що підчас російсько-японської війни, отже в 1904—1906 році, приїздила до Варниці комісія з Петербурга. Комісія копала в кількох місцях на холмі, де тепер стоїть памятник. Розпитувала старих людей про козаків і шведів й записувала. Збирала по селі старовинні речі, як образи, зброю і т. п. й платила грішми. Ось і все, що залишилося від давньої слави.
Щодо церкви св. Миколи у Тягині, — вона згоріла і по ній залишився лише престіл-капличка у старому місті, на північній окраїні, там, де зхрещуються вулиці Александрівська з Ніколаєвською, по дорозі до твердині. У Тягині ще є старовинна будова, що нагадує замок або твердиню з ґотичними й ромбовими вікнами. Досить непривітна й похмура. Стоїть вона на полудневій окраїні міста, на Акерманській вулиці й зветься в народі "Мазепиною хатою". Останньою добою вона зазнала перерібки, хоч загальний її характер зберігся. Хата належить 2 ліпованським (москалям старовірам) родинам на спілку. Ціна її перед війною була 160—180.000 леїв, тобто 4—4.500 РМ. Кажуть, що в тій хаті довгі роки перебував Пилип Орлик. Ця будівля знаменито надавалася б для музею.
З інших, звязаних з гетьманом Мазепою памятoк, зберігся лиш портрет, мальований з нього у Басарабщині, тобто перед смертю. Переховувався він у містечку Тараклія у 40 км. на полуднє від Тягині, у громадського писаря, котрий не хотів портрету продати, бо то його родинна памятка. Писар поляк з роду. Фотографії з памятника й хати у 1932 р. я передав п. д-ру Трепке з Букарешту для опублікування.
*) Гл. КВ ч. 276 "Розрита могила".
[Краківські вісті]
14.01.1943