Після світової війни в українській пресі почали з’являтися замітки про памятки, що залишились у Румунії по бл. п. гетьманові Мазепі. І так, пр. у паризькому "Тризубі" (ч. 40 з 1930 р.), ген.-хор. д-р М. Галин, один з представників української еміґрації, відвідавши в 1929 р. могилу бл. п. гетьмана Мазепи в церкві св. Юрія в Ґалаці пише:
— Церкву я знайшов, бо її, як і вулицю Мазепи, що проходить повз церкву, знає кожний мешканець Ґалацу. Оглянувши церкву в середині, я не надибав ніде якихось познак нагробника. Тоді я звернувся до старої жінки, що продавала в церкві свічки; вона мала 90 років і змалечку працювала при церкві. Я запитав її, чи не знає, де могила Мазепи. Вона відповіла: "Не тут, ходіть за мною". На подвірю церкви, кілька кроків перед головними дверима, вона станула лицем до дверей перед ґанком і порогом її. "Отут була могила Мазепи, отут, де я тепер стою, та де росте оцей буряк, була давно-давно мармурова плита, на якій щось не по румунськи було написане: але 30 років тому назад приїхав до Ґалацу російський проплав, і моряки з тoгo пароплаву, під командою свого старшини і зi своїм попом прийшли, викопали з цього місця все, що було під мармуровою плитою, й забрали зі собою до Росії."
Інші паломники до могили Мазепи, а було їx більше, приїздили українці навіть з Америки, і часописні статті та розвідки подавали на цю тему відомості, але все зводилося до одного — ніхто не міг сказати, що справді сталося з могилою і тлінними останками гетьмана. Рік пізніше в черновецькому "Часі" писав з приводу цього д-р В. Королів-Старий ось що:
"Могила великого гетьмана — розрита, кости — не знати де ділись. Дім, де востаннє заплющилися його очі — в чужих руках. Навіть портрет, що ніби-то мальований з живого ще гетьмана — в хаті чужинця. Славні твори, що повстали з надхнення життям і ділами Мазепи тішать очі, уха й думки чужинців, бо ж більшість їх ще не втілені в українські культурні надбання. Лорд Д. Байрон, Віктор Гуґо, Горацій Венет, Де-Буланже, Юлій Словацькій, Ф. Ліст ітд. — автори прегарних поем, захопливих образів, скульптур, видатних музичних творів, а також і різноманітних наукових розвідок про славного і у поразці гетьмана нашого — все це неприступне й незнане більшості сьогочасних "мазепинців"..."
Далі д-р В. Королів-Старий закликав громадянство стерти зі себе пляму байдужости щодо зберігання памяток по гетьмані.
В звязку з тим, серед українського громадянства на Буковині виринула думка відшукати тлінні останки гетьмана Мазепи, перебрати могилу й дім, в якому він прожив останні дні свого життя. В цьому домі задумували впорядкувати музей ім. гетьмана Мазепи і до нього зібрати все, що мало звязок з його памяттю.
Для здійснення наміченого пляну, прийшло в Чернівцях в 1931 р. до заснування товариства, натре прибрало назву "Фонд" Української Спілки Івана Мазепи" (УСІМ). Грошові датки на Фонд УСІМ, були призначені виключно для збирання і збереження різних памяток і матеріялів, звязаних з гетьманом Мазепою і його добою, та їх наукове простудіювання. Фондом завідувала відповідальна перед Надзірною Радою, Кураторія Української Спілки Івана Мазепи з осідком у Чернівцях у складі: Д-р В. Королів-Старий — почесний голова, проф. І. Василашка — дійсний голова, д-р Л. Когут — заступник голови, О. Мегединюк — періший секретар, Лікерія Масікевич — другий секретар, С. Тимчук — скарбник, С. Левкович і В. Церкевич — контрольори, Д. Антончук, проф. С. Лакуста, п-ні Сідонія Г. Никорович і д-р Є. Суховерський — члени.
Та на жаль Фонд "УСІМ" не міг розгортати діяльности, обмежуючись ледве до сходин, закликів і кількох статтей та розвідок про Мазепу в українській пресі. Врешті з початком 1932 р. провідним і організаційним осередком "УСІМ", стала Українська Спілка Івана Мазепи у Празі.
Саме десять літ тому великою хвилею перекотився мазепинський рух серед українців в Европі — на рідних землях і на еміґрації — захопивши Америку і Далекий Схід. Українці на цілому світі гідно відсвяткували 300-ліття народин гетьмана, тільки під большевиками замість нього, українці мусіли славити з наказу Москви його ворога — ката України — царя Петра І. Організацію ювілейних свят у пошану гетьмана Мазепи, пізніше і провід над мазепинським рухом перебрала Українська Спілка Івана Мазепи (УСІМ) у Празі, — філія Фонду УСІМ у Чернівцях.
28 січня 1932 р. в Празі зійшлися українські культурно-громадські діячі, яким була близька велична постать гетьмана Мазепи та дорогі його ідеї. Обговоривши справу, збори рішили заснувати організацію: "Українська Спілка Івана Мазепи" з метою — плекати культ гетьмана Мазепи, зберігати памятки по ньому, оснувати музей і подбати про повне й доцільне видання творів Мазепи, його листування та ін. памяток. Стежити за літературними явищами та різними питаннями, що мають 3вязок з творчістю та значінням гетьмана Мазепи, або його добою та інш.
Щоб осягнути зазначену мету, крім сходин, членських внесків, добровільних дарів, субвенцій, відписів (заповітів) та впорядкування різних святкувань академій, відчитів — намічено видання літературних публікацій, створення комісій, оголошення та призначення субвенцій і премій за праці, що матимуть безпосереднє чи посереднє відношення до життя та діяльности гетьмане Мазепи. Для переведення в життя намічених плянів обрано Управу Спілки у складі: В. Королів-Старий — голова, X. Кононенкова — секретар, В. Наливайко — скарбник, Д. Антончук — пресовий референт, В. Іванис, В. Орелецький, Б. Самойлович, К. Безкровний — члени та кілька комісій.
До того часу про народження гетьмана Мазепи не було певної дати. Щойно проф. М. Вознякові вдалося встановити, що І. Мазепа народився 20. ІІІ. 1632 р. Таким чином, 1932 р. став ювілейним роком і перед УСІМ повстало нове завдання — зорганізувати і перевести святкування 300-літнього ювілею гетьмана Мазепи, і це своє завдання Спілка виконала успішно.
За короткий час заходом УСІМ про Мазепу написано і прочитано багато рефератів, видрукувано в українській і чужій пресі чимало статтей і наукових розвідок та обслідувано бібліотеки і музеї з метою знайти памятки чи згадки про Мазепу. Тільки при перегляді енциклопедій і словарів у різних мовах знайдено доволі цікавий матеріял про славного гетьмана, про що свого часу була згадка в загальнім органі УСІМ-у "Голосі Мазепинців" у Шікаґо. При цьому виявилося, що на світі є три місцевості під іменем "Мазепа" — два містечка в Америці і залив у полуднево-східній Африці, в Кафрарії, на полудневий захід від гирла ріки Квори. До ювілейних днів приготовано видання в чеській мові відомої трилогії Б. Лепкого "Мазепа".
Перевівши організацію філій і гуртків та закінчивши ювілейні святкування, провід празької Спілки в порозумінні з кураторією Фонду УСІМ в Чернівцях, задумав вислати до Швеції делеґацію, котра мала з нагоди 300-літнього ювілею Мазепи покласти вінок на могилу його союзника — Карла ХІІ. Шведські урядові чинники, до котрих у цій справі звернулися українці, тільки привитали цю думку. Спільно обговорено справу і намічено програму свята в Штокгольмі — зустрічі, акт покладення вінка на могилу Карла ХІІ, промови, прийняття ітд. Все це мало бути сфільмоване, а перебіг свята мали передавати по радіо. До складу делеґації намічено представників від східно і західно-українських земель, від був. українських армій та від УСІМ, але з таким обрахунком, щоб загальна кількість делеґатів не перевищала пяти душ. Були визначені: день свята, місце зустрічі делеґатів та час їx відїзду до Швеції.
На жаль, через заборону виїзду делеґації майже в останній хвилині плян цей провалився, а разом з цим настав і занепад Української Спілки Івана Мазепи — організації, котра очолювала мазепинський рух, що так яскраво спалахнув був серед українців у 1931 і 1932 рр.
[Краківські вісті]
10.12.1942