Розмова з істориком Володимиром ОКАРИНСЬКИМ

 

Минуле міста може стати чудовим ресурсом для його майбутнього. Це врешті усвідомили у Тернополі й активно досліджують історію міста. Адже тут зруйнована не лише більшість старовинних будівель – минуле славного міста має багато загублених та невідомих сторінок. І тепер науковці активно намагаються їх віднайти і дослідити. Зокрема, нещодавно побачила світ книга історика Володимира Окаринського «Тернопіль: місто, люди, історія (від давнини до 1991 року)». Це найбільший на сьогодні нарис історії Тернополя у форматі «для всіх». Це не екскурсії містом, не хроніка й не академічна історія. Через людський вимір книжка показує Тарнополь/Тернопіль від доісторичних часів аж до незалежності України.

 

«Книга Володимира не схожа на всі інші видання про Тернопіль. Він написав її по-своєму, олюднив та «пропустив через душу. Вона населена живими людьми», — сказав про видання її літературний редактор Богдан Мельничук.

 

Володимир Окаринський розповідає про минуле міста крізь призму культурно-історичних епох у контексті світової, європейської й української історій. На сторінках книги —  побут тернополян, життєвий стиль, формування різних субкультур, самореалізація у різних сферах. 

 

У виданні можна знайти цікаві факти про урбанізацію та місцеву говірку, чому перший пам’ятник Пілсудському поставили в Тернополі, створення одного з перших в Україні екологічних товариств у місті, тернопільських рокерів, рекетирів та першу еротичну газету.

 

Z поговорив із автором видання «Тернопіль: місто, люди, історія (від давнини до 1991 року)» та дізнався, чим важлива й унікальна ця книга для Тернополя та його жителів.

 

 

Володимир ОКАРИНСЬКИЙ:

 

«Тернопіль вартий того, щоби знати про нього більше. І… любити»

 

Володимире, розкажіть, чому вирішили написати книгу про минуле Тернополя? Чим ваше видання особливе і відрізняється від праць, які вже були видані до цього часу?

 

Вітаю читачів! За півтора десятиліття, котрі я досліджую Тернопіль/Тарнополь і пишу про нього (навіть коли нічого не писав), в мене склалося своє бачення минулого міста, його образу. Звісно, воно інше. В кожного є свій погляд на історію й культуру свого міста чи країни, навіть якщо той погляд і не висловлений. Крім того, кожне покоління (якщо не частіше) людства переписує історію наново. Малопомітні колись події чи явища несподівано стають актуальними для сьогоднішніх людей. Проблеми, які нас турбують зараз, мають свої історичні корені. Історична наука допомагає їх вирішити. Дошукавшись коренів проблеми, ми пізнаємо її сутність, а отже легше віднаходимо на неї відповідь.

 

Те ж саме з Тернополем. На жаль, на людей, які пишуть (учених, письменників, журналістів) впливає все написане раніше і те, про що пишуть у їхній час. Я намагався відійти від цього і максимально по-новому показати історію міста. Хотів написати історію для всіх — науково-популярну, але не попсову. Я прагнув історію Тернополя максимально олюднити, «заселив» її людьми, а не лише будинками, вулицями чи подіями. Історія — це люди, місто — це люди. Мій погляд на Тернопіль — це також погляд крізь призму культури. Культура — це те, що відрізняє людину від світу природи (хоч людина й занадто віддалилася від неї, на жаль). А культуру я розглядаю широко — це і світогляд (ментальність) городян, у т.ч. їхні звички, стереотипи, забобони, упередження, табу, а також побут, освіта, мода, етикет, мистецтво.

 

Окрім того, в нас просто не було історії Тернополя як тексту-балансу між розповіддю і «картинкою», поданого послідовно хронологічно, але не хроніки і не літопису. В нас була дуже добра історія вулиць і будинків дорадянського Тарнополя від Любомири Бойцун. У нас були наукові розвідки різних періодів історії міста. Я зробив спробу зробити цілісний продукт. Думаю, Тернопіль заслужив на свою науково-популярну історію, яку хочеться взяти до рук і читати, щоби більше розуміти своє місто — і при тому насолоджуватися.

 

— Звідки ви черпали інформацію про історію міста? Чи залишилося багато інформації про минуле, чи вдалося здійснити якісь історичні відкриття, опублікувати факти, які досі не були оприлюднені?

 

— Відомості про минуле черпав із усіх доступних джерел — історик не має права нехтувати жодним. Однак можна надавати перевагу тим джерелам, які дозволяють розширити погляд на історію міста і тим самим краще його зрозуміти. Я залучав актові джерела (офіційні й особисті ділові документи), періодику (й не лише тернопільську), особові джерела (листування, спогади тощо), художню літературу, речові джерела, зображення — що більше джерел і що різноманітніші вони, то адекватнішими будуть наші уявлення про історію та культуру міста.

 

З першого погляду інформації завжди бракувало, а то її й взагалі «нема». Насправді ж вона просто прихована. Треба вміти її шукати, а знайшовши — розшифровувати й інтерпретувати. Джерела ніколи не дають прямих відповідей на наші питання.

 

Звісно, орієнтирами були дослідження вчених (і не тільки істориків). Доводилося не лише знайомитися з їхніми дослідженнями, а й часто проходити їхній шлях заново. Сам я теж досліджував різні проблеми історії Тернополя на науковому рівні. Мені вдалося виявляти маловідомі чи невідомі в історії факти. Звісно, їх можна прочитати в книзі. Через те, що книга популярна, я намагався подати більше фактів, які можуть бути цікавими для читачів. Однак наводив й імена дослідників, які ці факти виявляли або висловлювали певні гіпотези, вказував місця, де зберігаються пам’ятки Тернополя тощо. Будь-який із цих фактів можна для себе «розкопати». А історики, антропологи, культурологи, літературознавці, лінгвісти, мистецтвознавці, археологи та інші тарнополісти можуть продовжувати глибші дослідження нашого міста.

 

 

— Чи погоджуєтеся з думкою, яка з'явилася після проведення археологічних розкопок і дослідження підземель, про те, що Тернопіль заснований значно раніше, аніж в 1540 році?

 

Місто Тернопіль, спершу як укріплене поселення Тарнополє, має точну дату заснування — 15 квітня 1540 року. Вповні містом Тарнополь став із отриманням німецького і маґдебурзького міського права в 1548-му і 1550 роках. Однак місце, де зараз існує Тернопіль, було заселене й раніше.

 

Найдавніші сліди пралюдини на місці Тернополя датовані 200 тисячами років тому. Пізніше ці околиці заселяли неандертальці, люди доби неоліту, бронзового та залізного віків, слов’янські (і не лише) племена.

 

В околицях Тернополя археологи досліджували й садибу часів Галицько-Волинської держави. Але цих та інших фактів наразі недостатньо, аби вважати Тернопіль більш давнім містом. До 90% міст засновані на місці більш давніх поселень, які не були ще містами, і Тернопіль — не виняток. Між цими місцями перебування людей чи поселеннями і містом Тернополем існували «пробіли», а Тарнополє в 1540 році граф Іоанн Тарновський, воєвода руський і коронний гетьман, заснував «у пустельному місці Сопільче».

 

Я вітаю археологічні (та інші) дослідження Тернополя, можливо, вони дозволять уточнити (навіть «удревнити») дату заснування, однак такі висновки наразі робити зарано. У своїй праці я користувався тільки науково перевіреними відомостями. Якщо ж і висловлював якісь гіпотези, то обов’язково називав, хто їх висловлював, аби охочі могли самі їх перевірити, озброївшись науковим підходом та методами.

 

— Чому важливо досліджувати історію Тернополя? Що це дасть сучасним тернополянам, чи допоможе щось змінити?

 

Дослідження історії — це спосіб самопізнання. Чому ми такі, які ми є. Як сталося, що Тернопіль саме такий, яким ми його бачимо. Історія дозволяє простежити ці зміни. Слід розуміти, що історик не може розкидатися оцінками, «добре» щось було чи «погано». Звісно, як люди, ми називаємо злочин злочином, знаємо, що людське життя — священне. Усе інше — інтерпретації. Куди важливіше зрозуміти людей минулого, людське суспільство, його складові. Історичний погляд дозволяє побачити цінність різних часів, розрізнити їхні нашарування на сучасному образі міста, а отже — цінувати їх.

 

У сучасному Тернополі є риси Ренесансу чи навіть Середньовіччя (вони малопомітні, радше вгадуються — малопомітні перепади рельєфу, які були давніми укріпленнями тощо); є риси ґалантного XVIII віку — наприклад, елементи рококо в домініканському костелі (теперішня греко-католицька катедра); є наполеонівська доба з її ампіром (це будівля РАЦСу, в якій тернополяни оформлюють шлюби, або перебудована церква «на рогатці»); є модерн вулиць Валóвої, Руської чи Чорновола; є функціоналізм часів міжвоєнної Польщі (Середмістя і Новий світ); є радянські спальні райони часів утраченого промислового потенціалу Тернополя; є став–озеро–водосховище, яке в різні часи мало господарське або рекреаційне значення.

 

Усвідомлення цих пластів і їх цінування дозволить дбайливіше ставитися до міста. Старий Тернопіль зазнавав великих руйнувань і в XVII столітті, і під час обох світових війн століття ХХ-го. У 1944 році він був знищений ущент (кажуть, на 85%), але за останні два десятиліття Тернопіль був знищений найбільше, порівняно із війною, — більше, ніж під радянською владою. Тепер це називається «реконструкцією». Будівлю можна знищити, «гарно» облицювавши або пофарбувавши її, надбудувавши зверху «мансарду» чи покривши металочерепицею. Внаслідок цього будинок втрачає образ своєї епохи. Старі будинки можна «розбавити» новими будівлями, порушивши цілісність вулиці і таким чином скалічити, якщо не «вбити» її.

 

У вашій книзі дуже важливу роль відіграють люди, які мешкали у Тернополі в різні часи. Якими були тернополяни, які мали характерні риси і чи змінювалися вони з часом? Чи є щось у людях Тернополя, що залишається незмінним впродовж століть?

 

Кілька рис справді можна відзначити. Тернополяни — це люди, які формувалися в нелегких умовах: татарські, шляхетські, козацько-татарські напади... А потім — світові війни зі сваволею завойовників, злиднями, біженцями, зміннолю воєнною фортуною, в якій "крайніми" залишаються цивільні містяни. Тому головною рисою тернополян усіх часів був до краю загострений (відточений) інстинкт виживання.

 

Звідси й інша риса — підприємливість. Тарнополь одразу був важливим торговим містом, у ньому від початку було три ярмарки на рік, не рахуючи щотижневих торгів. Кінні ярмарки славилися аж до ХХ століття. Ця підприємливість була специфічна, треба було вміти "рахувати копійку". Тому час від часу спостерігаєм і нечесну конкуренцію, й обман у торгівлі.

 

Іван Франко навіть написав свого часу статтю "Тернопільська моральність" саме про це.

 

Ще однією рисою було те, що городяни вміли забавлятися, насолоджувуатися життям. Нелегкі умови цьому сприяли. Також місто було центром товариського життя шляхти, тут був престижний навчальний заклад — шляхетський конвікт. Тому в Тарнополі були й гедоністичні субкультури шляхтичів-балаґулів і тернопільських батярів — махабундів. У місті завжди були талановиті музиканти й актори, аматори театру. Однак місто не вміло затримувати надовго біля себе таланти. Тому довго в Тернополі не було повноцінного літературно-мистецького життя. На щастя, ця ситуація змінилася. І таке середовище в Тернополі нарешті є.

 

Усе-таки Тернопіль — дуже конформне, пристосуванське місто. Ця риса не є унікальною для тернополян — це спільне соціокультурне явище європейсько-американського простору.Якщо раніше причиною пристосуванства були постійні загрози, то після Другої світової війни — потік нових "міщан", вихідців із села, яких місто не змогло урбанізувати, перетворити на повноцінних носіїв урбаністичної культури. Тільки частина з них влилася в міську культуру, інші всіляко її примітивізували. Тобто місто не зуміло "перетравити" цей потік.

 

Чи зміниться це — залежить від усіх нас. Головне — треба любити місто, в якому ти живеш. Брак такої любові, на жаль, — це ще одна риса тернополян уже тривалий час. Від любові до свого міста йде й бажання його змінити на краще.

 

Ще однією з яскравих рис тернополян в усі часи був їхній консерватизм, несприйняття або дуже повільне сприйняття всіляких змін. Оцей міщанський консерватизм особливо характерний для Тернополя, в якому було своє міщанство зі своїми "плюсами" й "мінусами". Були міщани, була міщанська культура, була й міщанська мораль — і те, що в культурі романтизму називають філістерством. Ознакою консерватизму був образ тернопільських міщан, які наприкінці ХІХ століття в своєму одязі поєднували європейські сурдути чи сукні з чоботами або хустинами. Цей консерватизм певною мірою залишається до сьогодні. Однак тепер населення значно мобільніше, і ця риса поступово відступає.

 

— З огляду на історію міста, що би мали добре втямити тернополяни? Що ви як автор їх усім бажаєте?

 

Шануйте і любіть Тернопіль, бо скоро не буде що шанувати. Не нищіть те, чого ви не створили. Не поводьтеся як окупанти в місті, в якому живете… В мене вже замовляли книгу колишні тернополяни, що зараз мешкають у Нідерландах, Бельгії, Швеції, Чехії, Польщі або в інших містах України. Однак хотілося б, щоб і теперішні тернополяни не вдавали з себе всезнайку або байдужого обивателя, а насправді дізнавалися більше про своє місто. Щоб і своїм дітям, і громадянам цього світу розповісти про своє місто. Своєю книжкою я хотів у цьому допомогти всім мешканцям Тернополя або тим, хто люблять і хочуть краще пізнати це місто. Знання — перший крок до усвідомленої любові і відповідального громадянства. Якщо ми шануємо працю наших попередників, то й самі стаємо гідними поваги. Любіть і знайте Тернопіль. Він того вартий.

 

 

Розмовляла Юлія ТОМЧИШИН

Знимки Ірини Дровницької та Ніни Дунець

 

12.01.2018