Одним із яскравих проявів монументалізму в Тернополі була свого часу мозаїка. Перші «полотна» зі смальти з’явилися ще у 1960-х. Загалом у місті збереглося орієнтовно 15 мозаїк.
Чимало з колись видатних зразків монументального мистецтва обвалюються. Або зникають з інших причин. У публікації зібрано мозаїки, які "дожили" до 2017 року.
Мозаїчні панно Тернополя радянського періоду – це буденність у мистецтві і мистецтво в буденності. Лейтмотив зображень майже завжди однаковий – "шлях до світлого майбутнього". Підкреслена важливість ролі кожного громадянина, наче окремого шматка смальти в загальному панно зразкового прийдешнього. Сюжети тернопільських панно відтворюють «єдність народів», науковий прогрес, освіту, мистецтво, «героїв праці», «воїнів-визволителів», спортсменів, піонерів, побут радянської людини, сімейні цінності.
За словами свідка встановлення мозаїк у місті, художника, колишнього оформлювача Художнього фонду Тернополя Миколи Пазізіна, спочатку мозаїки в Тернополі створювали не земляки, а приїжджі майстри, найчастіше з Києва. Позаяк у той час у «файному місті» монументалістів за освітою ще не було.
Багатофігурна рельєфна композиція «Золотий вересень» на фасаді Палацу спорту (бульвар Данила Галицького, 2, масив «Східний») – перша робота місцевого митця – живописця-монументаліста Дмитра Шейноги з Тернополя. Він вступив до Спілку художників саме як монументаліст.
Час створення цього «полотна» – середина 1970-х років. Скоріш за все, мозаїка приурочена до ювілею Жовтневої революції. Згідно зі сюжетом, «визволителів» зустрічають хлібом-сіллю.
Автор встановлював мозаїку самотужки, бо підрядникам справу не довіряв. Ця мозаїка в Тернополі наразі в добротному стані, адже була виконана з дотриманням усіх технічних норм монументальних робіт. За своєю площею – найбільша мозаїка в місті.
Колись тернополяни вельми пишалися цим панно як високопрофесійною роботою. На той час Палац спорту був важливим і актуальним об’єктом з політичних міркувань.
Робота київських митців – мозаїка на фасаді ВАТ «Текстерно» (вул. Текстильна, 18).
На стіні зображено двох жінок. Та, що ліворуч, тримає місткість з бавовною, з якої виготовляли тканину на комбінаті в Тернополі. На текстильну промисловість натякає й розгорнутий сувій. Жінки зодягнені в національну одіж своїх країн і, відповідно, символізують дві держави – Таджикистан (як варіант) і Україну.
У верхній частині мозаїки ледве помітні символи держави того часу – серп і молот. Як бачимо, художник не підкреслював цю деталь.
Мозаїку на Текстильній ще можна реставрувати, попередньо дослідивши «слабкі місця». За словами Миколи Пазізіна, вона осипалася через неправильне викладання – на бетонні блоки, які свого часу змащували соляркою, аби полегшити демонтаж форм. Та й у той момент, коли клали блоки, мозаїку не передбачали (остання вимагає насічки – для зв’язку цементу з цементом, що втрачався у випадку з бетонними блоками). За інакших (правильних) обставин, мозаїка трималася би сотні років. Правильні обставини: виконавці викладання мозаїки самі тинькують цегляну стіну, підбираючи відповідний цемент, товщину його викладання, час висихання тощо.
Для мозаїки на «Текстильнику» використано візантійський варіант – зі смальти (є ще варіант флорентійський – з натурального каменю). На «візантійськість» мозаїки вказують також трактування тканин, локальні кольори (різні відтінки в межах одного кольору, який не руйнувався додатковими кольорами).
Смальта – камінці штучного походження. Її виготовляли в Україні на двох склозаводах – у Києві та в Лисичанську. Для мозаїки у Тернополі використовували більш якісну київську смальту. Її вручну били на відповідний модуль. Приміром, на фасаді «Текстильника» використано модуль 2х2 см – оптимальний.
Насамперед художник розробляв ескіз, який погоджував із замовником (у нашому випадку – це ВАТ «Текстерно»). Відтак його затверджували на Республіканській художній раді, яка відповідала за художню якість і тематичність роботи. Друга частина робіт – викладка, за технічний бік роботи відповідали вже автор і виконавці.
Ескіз спочатку робили не в повний розмір, а в масштабі. Після цього вирізали картон із зображенням умовного розміру й кріпили на стіну або малювали відразу на фасаді.
Художнику важливо було враховувати перспективне скорочення. Адже глядачі сприймають мозаїку на фасаді вище рівня очей.
Час викладення смальти залежить від її модуля та складності. Декоративна (рапортна) композиція виконується швидко через повторення елементів. Значно більше часу вимагають анімалістична мозаїка, натюрморт, фігурна та багатофігурна композиції.
Приміром, тло квадратного метра мозаїки в класичному модулі можна викласти за один робочий день, а на зображення обличчя, яке може займати четверту частину квадратного метра, витрачають тижні. Складні елементи завжди виконував автор проекту, простіші довіряв виконавцям.
Робота у монументалістів важка й небезпечна, адже доводиться працювати на висоті. А ще неабияк відповідальна – художники встановлювали собі пам’ятники за життя у велелюдних місцях. Втім, у Радянському Союзі це була низькооплачувана справа, митці бідували, хоч за життя встигали виконати квадратні кілометри мозаїки. Натомість Микола Пазізін розповів показову історію про українця-емігранта, який працював виконавцем встановлення мозаїки у Мексиці. За 20 квадратних метрів панно чоловік заробив трирічну (!) подорож Європою.
На стіні тієї ж адреси, що й попереднє панно, мозаїчний цикл, який об’єднує теми спорту, науки, сільського господарства, будівництва, текстильного виробництва та материнства. Елементи розділені декоративними вставками-«паузами». Схоже, мозаїку виконували ті самі київські художники-монументалісти, що й на попередньому фасаді.
Геометричний орнамент тут цінний тим, що мозаїчні елементи не повторюються, й виконати його було нелегко.
В мозаїці треба було бути ще й неабияким кольорознавцем – вгадати з відтінком так, щоби він виглядав стримано, неагресивно й одночасно був видним на великій відстані. Адже колір втрачає активність зі збільшенням відстані. Теплі кольори наближають зображення, зимні – віддаляють. Монументалісти враховували у своїй роботі й це.
Завершували роботу зліва направо. Кожна композиція мала назву. У правому нижньому куті художники інколи залишали свої підписи. Втім, це не було обов’язковим.
Чи не в ідеальному стані збереглися мозаїки в інтер’єрі «Текстильника».
Рельєфна мозаїка зберіглася до наших днів у колишньому будинку культури «Ватра» (вулиця Микулинецька, 46). Приміщення викупив приватний підприємець й наразі ніяк не використовує. Автор мозаїки – Петро Шпорчук. Серед п’яти виконавців був і Микола Пазізін. Це однофігурна композиція на декоративному тлі. На панно зображено жінку, яка символізує галузь освітлювальної промисловості.
Зупинка «Ватра» на вулиці Микулинецька. Рельєфну мозаїку встановлювала жінка – монументалістка з Києва з прізвищем Похальчук.
Мозаїка на фасаді Тернопільської загальноосвітньої школи (ЗОШ) №22. Ймовірні автори – тернополяни Дмитро Шейнога або Михайло Харинович (шрифтовик-плакатист за спеціалізацією), Роман Гермак (плакатист). Вони вчилися в Київському художньому інституті у відомих монументалістів.
Ця мозаїка виконана в набагато яскравіших кольорах, ніж інші. За словами Миколи Пазізіна, на школах допускалося підвищувати кольоровий акцент для психологічного сприйняття. Мовляв, юність, дитинство здаються яскравішими, ніж решта життя.
Сюжети: спорт, наука, охорона природи. Тут радянські символи уже підкреслено.
Проблема руйнації мозаїки така ж, як і на вулиці Текстильній, 18, – смальту клали на бетонні блоки. Це зразок звичайного декоративного живопису.
Поки готувався цей матеріал, найбільш пошкоджену частину панно замінили малюнком «україночки» на металопластику. Демонтувати мозаїку і переробити на аналогічну зараз обійшлося б у понад мільйон гривень. Таку оцінку зробив директор школи.
Ще чотири рельєфні панно, присвячені темі навчання, добре збереглися на фасаді Тернопільської ЗОШ №24 (вул. Живова, 30).
Невеличка мозаїка на фасаді Тернопільської дитячої художньої школи ім. М.Бойчука (вулиця Братів Бойчуків, 3а).
Автор мозаїки на фасаді будинку побуту «Роксолана» (колишня «Пенза») – Петро Шпорчук. Тут зображено атрибути побуту. Особливість її вкладання в тому, що монтувалася на стіну готовими блоками.
Для мозаїки в інтер’єрі будинку побуту «Сонячний» (вул. Київська, 2) обрали морську тематику.
Мозаїка у сходовому марші у Тернопільській спеціалізованій початковій школі повного дня з поглибленим вивченням іноземних мов, що на вулиці Лесі Українки, 12а (автори – Михайло Харинович та Роман Гермак).
Зображення портретів чоловіка та жінки на фасаді довоєнного будинку поруч з Українським домом «Перемога». Мабуть, найдавніше в місті. Це – плакат, переведений у будівельну плитку. Автор – тернополянин Віктор Фролов. Ймовірно, зображення мало на меті символізувати молодість.
Мозаїка з римського каменю беганіту на постаменті під хрестом на набережній Тернопільського ставу – найновіша станом на зараз. Встановлена у 2015 році з нагоди 1020-річчя Хрещення Русі-України на замовлення Тернопільської міської ради. Автор мозаїки – живописець Микола Пазізін.
За словами художника, це перше за понад 20 років державне замовлення мозаїки в місті.
В основі орнаменту – міжконфесійний хрест та тризуб.
Якщо дивитися з висоти, майданчик має форму яйця. За задумом, він призначений для виступів духовенства під час релігійних свят.
Смальту для цієї мозаїки замовили з Лисичанського склозаводу. Використано 20 тисяч шматочків 12 відтінків, розміром 2 кв. см.
Нині мозаїки міста – лише свідки того часу, нагадування про історію, життя людей, про їхні ідеали, прагнення, спосіб мислення, а також хист українських митців.
З усіх видів декоративного-прикладного мистецтва мозаїці притаманна найбільша довговічність.
Світлини авторки.
31.10.2017