У неділю, 18 жовтня, у Тернополі перед будівлею історичного факультету Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка відкрили пам’ятник українському греко-католицькому священнику, релігійному та громадському діячеві Володимиру Громницькому.
Фото http://tze.org.ua
Чин освячення пам’ятника здійснив єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Теодор Мартинюк за участю священників Тернополя, ректорату та студентів університету, містян. Опісля владика зі студентами-першокурсниками висадив дерева довкола пам’ятника.
Фото http://tze.org.ua
«Зважаючи на життя і діяльність о. Володимира як священника, громадського діяча, патріота, у місті Тернополі ми по праву можемо називати його «тернопільським Шептицьким», – зазначив доктор історичних наук о. Віталій Козак.
19.10.2020
Володимир Громницький (1862 – 1938) — український греко-католицький священник, майже пів сторіччя був парохом Тернополя; член-засновником товариства «Міщанське братство», яке на початку ХХ століття відігравало основну роль у культурно-просвітницькому житті Тернополя.
Народився в селі Красній (нині Красне Рожнятівського району) 11 серпня 1862 року в сім'ї греко-католицького священика.
1881 року закінчив академічну гімназію у Львові, а 1885 — духовну семінарію, відбув також теологічні студії у Відні. Після висвячення служив як сотрудник на парафіях у селах Лисятичах (1885—1888), Володимирцях і містечку Журавному (1888—1889). 1890 року став сотрудником на Тернопільській& парафії УГКЦ при церкві Різдва Христового (Середній). Від 1893 року, після смерти отця-декана Василя Фортуни був її адміністратором, а з 1895 року — парохом. Обіймав посаду віце-декана (1898—1901), адміністратора (1901—1902) і декана Тернопільського деканату УГКЦ (1901—1927). Мав титул почесного крилошанина Митрополичої капітули (1903—1938), був членом Львівської митрополичої консисторії УГКЦ (1927—1938). У місцевій парафії запровадив Богослужіння до Серця Ісусового, реколекції, акафисти, Служби Божі для міщан, учнів шкіл, ґімназії.
Брав діяльну участь в організації та роботі українських товариств. Як голова філії товариства «Рідна школа» сприяв діяльності освітніх установ: дівочої ґімназії, учнівської бурси, філії товариства «Просвіта», Руського та Педагогічного товариств, «Української бурси», Міщанського братства (став членом-засновником товариства 1890 року, був його головою у 1895—1921 роках), Марійської дружини тощо. О. Володимир запросив черниць сестер-служебниць із села Жужеля (нині Жужеляни на Львівщині) для праці при шпиталі для старців і вбогих — «Заведенії» . Наприкінці 1897 — на початку 1898 року разом з римо-католицьким парохом ксьондзом Владиславом Ченчем в залі тернопільського магістрату організували збори віруючих робітників — поляків і русинів — та запропонували створити об'єднання робітників «Przyjaźń» (Дружба). Був одним з ініціяторів створення першого на Поділлі «Повітового товариства кредитового» в Тернополі (1899).
У березні 1915 року був заарештований російськими окупантами, два роки відбував заслання в Росії. Під час ЗУНР, 18 листопада 1918 року у Середній церкві приймав присягу на вірність Українській державі співробітників окружної військової команди Тернополя та командирів підпорядкованих їй частин.
1926 року став членом Українського крайового товариства опіки над інвалідами (з 1929 року – Українське товариство допомоги інвалідам).
Діяльність Володимира Громницького знаходила вдячність серед містян. Зокрема, 20 жовтня 1935 року провели урочисту літургію з нагоди 50-річчя священництва отця Володимира.
Помер о. Володимир Громницький 26 листопада 1938 року в м. Тернополі, похований у родинному гробівці на Микулинецькому цвинтарі в Тернополі; гробівець зберігся.
У сучасному Тернополі є вулиця, названа на честь отця Володимира Громницького.