Розмова з начальником Львівського обласного управління юстиції
якого звільнили 29 грудня

 

В останні дні грудня 2017 року Міністерство юстиції звільнило з посади начальника львівського обласного управління юстиції Ярослава Жукровського. На посаді він пробув 2 роки і 8 місяців. У перші дні своєї роботи, в квітні 2015 року, пан Жукровський зняв турнікет, який блокував вільний вхід в управління юстиції, встановив у коридорах і своєму кабінеті камери і запросив журналістів у таємні кімнати колишнього керівництва.

 

За трохи менше трьох років роботи він запам’ятався гучними звітами про звільнення підлеглих, яких, за його словами, мав підстави підозрювати у корупційних схемах, набором нової управлінської команди, трансляціями конкурсів на посади на через YouTube, боротьбою з неплатниками аліментів та постійним спілкуванням з людьми.

 

Своє звільнення Ярослав Жукровський коментує як спробу системи забрати «дивака» та повернути старі схеми. В інтерв’ю Z він повідомив, що вже подав до суду заяву, якою оскаржує таке рішення, але не для того, аби і далі працювати на посаді, а радше заради принципу. "Я впевнений, що доведу свою правоту і, маючи судове рішення про визнання наказу про звільнення незаконним, матиму повне моральне право вимагати міністерство звільнити державного секретаря і всю дисциплінарну комісію", – каже він.

 

– Пане Ярославе, наприкінці року у міністерстві видали наказ про ваше звільнення. 2 січня Ви його підписали. Він став для Вас несподіванкою?

 

– Насправді це не стало несподіванкою. Внутрішньо я відчував, що система хоче мене позбутись і знищити. І що активнішою була моя публічна робота, то більше я це відчував. Те, що є план мого звільнення, стало зрозуміло десь у вересні цього року. Мені складно сказати, чий це план. Не певен, чи до цього має стосунок безпосередньо міністр – можливо, це середовище і середня ланка міністерства.

 

У вересні щодо мене відкрили перше дисциплінарне провадження, а вслід ще три. Першим було відоме багатьом провадження щодо Степана Бандери – мене звинувачували у тому, що під час співбесід я питав, коли народився Степан Бандера і слова пісні "Лента за лентою". Той наказ привезла державний секретар міністерства разом із директором департаменту персоналу. Це мене розсмішило – я тоді сказав, що бути звільненим за Бандеру для мене честь. Київські колеги не зрозуміли, про що саме я говорю, очевидно, через те, що це галицька специфіка і ментальність. Наступні провадження відкривали з періодичністю що три тижні. Наступне дисциплінарне провадження стосувалося, наприклад, доповідної одного з директорів департаментів щодо того, що мої підлеглі вчасно не надіслали копії листів на електронні адреси. Ситуація просто парадоксальна, адже порушення закону в цьому немає. Наступне стосувалося начебто перевищення повноважень, за висновками якого мене, власне, і звільнили. Йдеться про наказ, яким я зобов’язав повідомляти мене про кожне входження підлеглих у реєстр майнових прав. Вважаю звинувачення безпідставним, адже це не завдало жодних збитків державі. Навпаки – я зруйнував потенційну корупційну складову в доступі до державних реєстрів. Четверте провадження стосувалося нібито незаконного звільнення керівника відділу нотаріату Андрія Крохмального.

 

Очевидно, дисциплінарна комісія вважала всі інші провадження безперспективними, а щодо одного прийняли рішення про звільнення.

 

Звільнення – не кінець світу. У мене з тиском все гаразд, не використовував картатих лікарняних коців... Я сміливо прийняв цей виклик. Для мене посада ніколи не була самоціллю. Але вважаю його необґрунтованим, незаконним і абсурдним. У правових рамках буду захищати свою позицію – і впевнений, що виграю суд.

 

– Але повідомлення про входження в реєстр, якщо це не передбачено законом, виглядає як певна монополізація повноважень чи, власне, зловживання. Чим мотивований такий крок?

 

– Це рішення не виникло просто так. Я дізнався про вказівки начальника управління державної реєстрації своїм підлеглим щодо моніторингу в державному реєстрі. Як це виглядало? Він давав доручення різним працівникам дивитись, що зареєстровано на якого забудовника або які дії вчинив певний нотаріус щодо реєстрації нового будівництва. Таких повноважень начальник управління не має. Я можу припустити, що інформацію збирали, аби далі «розмовляти» з забудовниками. Річ у тім, що працівники юстиції мають абсолютно повний доступ до реєстрів з усіма підставовими документами реєстрації. Справді інколи трапляється так, що коли нотаріус реєструє право власності, можуть бути певні неузгодженості із законом. Маючи всю інформацію, можна підводити забудовника чи державного реєстратора до потреби «домовлятись», чіпляти клієнта на гачок. Апріорі це була потенційно корупційна складова та схема. Виходить, що чиновники міністерства, знаючи про це, просто прикривають цих чиновників і їхні неправомірні дії.

 

Я взяв відповідальність на себе. Спершу запропонував механізм, за яким підлеглі мали обґрунтувати потребу входження у реєстр, після чого я накладав резолюцію з дозволом на вхід. Таким чином усі входження у реєстр є обґрунтованими. Відповідний наказ я видав у травні 2017 року, але його розкритикували на колегії міністерства. Тому в липні було змінено механізм – усі працівники мали щотижня ставити мене до відома про входження в реєстр. Однак дисциплінарна комісія цих змін не помітила. Це ще одна причина, чому дисциплінарне провадження виглядає абсурдним.

 

Я і сьогодні переконаний, що довільне входження у реєстр є неправильним. Я вносив офіційно пропозицію у міністерство розробити порядок входження державних службовців у реєстр, однак про це навіть не хотіли чути.

 

– За більш ніж як два роки, які ви пробули на посаді, до Львова часто приїздив міністр – а ви неодноразово наголошували, що є частиною його команди. Що змінилося? Коли ви бачилися з міністром востаннє і чи говорили про звільнення?

 

– Востаннє я розмовляв з міністром у його кабінеті наприкінці вересня. Жодних запитань, зауважень чи претензій до моєї роботи як керівника у нього не було. Наприкінці грудня я спробував сконтактувати з паном Петренком, але мені це не вдалося. Розумію, що прийняття таких рішень, як звільнення, покладено на державного секретаря. Міністр – політична фігура, він відповідає за політичні та стратегічні рішення, а не вирішує кадрові питання. Мені невідома його позиція щодо цього.

 

– Є відчуття, що вас "здали"?

 

– Мені здається, прийшла та критична точка, коли системі я набрид своїм стилем роботи, принциповістю та конкретними та жорсткими діями щодо ламання старої корупційної системи. Тому прийняли таке рішення. Ще один варіант, чому мене звільнили – за увесь час своєї роботи я ніколи нічого не возив до Києва. Можливо, знайшовся хтось, хто готовий щось возити в столицю?

 

– Відомо, що раніше існувала система вертикальних поборів. Вона збереглася досі? Вам натякали чи прямо говорили, скільки і кому ви маєте привезти?

 

– Всі бояться про це говорити. Напряму ніколи ніхто нічого від мене не вимагав. Навіть не натякали. Але розумію, що зараз у державі відбуваються різні переформатування, ідуть вибори і, можливо, питання ресурсного забезпечення виборів є дуже актуальним.

 

Ще у 2015 році була інформація, що за посаду керівника управління треба було завезти 50 тис. доларів. Схожі системи возіння грошей у Київ існували на різних рівнях. Я прийшов на посаду наприкінці квітня через систему відкритого конкурсу. У червні, коли здавали звіти по виконавчій службі, начальники районних відділів мені скаржилися, що вони скидаються по 500 доларів, аби в Києві зі звітами було все гаразд. Я зробив великий скандал і заявив, що поки я начальник, ніхто такого робити не буде. Після цього всі боялись таке робити – і я однозначно вважаю це своїм досягненням: 2 роки і 8 місяців ми працювали без цієї корупційної складової.

 

Показником для мене також є кількість людей у системі львівської юстиції, яких затримали на хабарах. За час мого керівництва – це 2–3 особи. Не можу сказати, що корупції зовсім не було, але вона точно не мала системного характеру.

 

Державні службовці мають думати, як виконати свою роботу якісно, а не як отримати додаткових 100 грн. Нам вдалося цього також досягти через систему премій і винагород.

 

– Серед підстав звільнення ви називали і можливі політичні мотиви. Про що йдеться?

 

– У 2010 році Львову відмовили у реєстрації нового статуту. Відмову підписав чинний в.о. начальника пан Мазур, який тоді був начальником міського управління юстиції, З того часу пройшло сім років – і Львів має новий документ. Ми розуміємо: попри критику активістів, зі статутом все гаразд, невідповідностей законам чи Конституції немає. Я підписав правовий висновок і зареєстрував статут. Не напряму, але мені озвучили думку, що я зробив це даремно, даремно політично підсилив Андрія Садового. Це говорили мені львівські політики, які мають контакт із міністерством. І тут теж цікаве співпадіння: у середу я вручив зареєстрований статут міському голові Львова – а вже у четвер мене звільняють.

 

Статут – це не панацея. Але через його відсутність Львів був на останній позиціях у питанні розвитку місцевої демократії. Сьогодні він є одним із найкращих в Україні.

 

Насправді я розумів, що йде до звільнення, не лише через розслідування дисциплінарної комісії, а й через те, що починаючи з серпня мені перестали виплачувати премії. Зазвичай вони були у розмірі двох окладів.  

 

Розуміючи, що до цього йде, 27 грудня, за день до наказу про моє звільнення, я написав заяву на звільнення за згодою сторін із 1 березня 2018 року. Відчував, що виснажив себе, мені набридли інтриги й авантюри, які тривали кілька місяців, мені було принизливо не отримувати погоджень на преміювання. Я хотів завершити ряд запроваджених проектів і піти. Заяву я того ж дня надіслав електронкою державному секретарю і передав кур’єром у міністерство. Тому тим більше дивно, що мені не дали допрацювати ще два місяці, натоміть наступного дня видали наказ про моє звільнення через дисциплінарне провадження. 29 грудня приїхали представники міністерства про це повідомити. Мабуть, державний секретар вирішила, що ще два місяці система мене не витримає. А може, хтось брав якісь зобов’язання, що мене до кінця року зметуть з посади.

 

– Не хотіли дати щось доробити?

 

– Можливо. Я змінював дуже багато. Найближчим часом хотів запровадити он-лайн трансляції знищення конфіскованих сигарет і алкоголю. Коли мені приносять акти про знищення 500-т літрів алкоголю без жодного фото чи відео, я не завжди маю достатньо підстав цьому вірити. Переконаний, що це мали би бачити всі, у тому числі і я. Наприкінці 2016 року я спалив більше 10 тисяч цигарок особисто. І бачив шок членів комісії з утилізації. Насправді знищення конфіскату – предмет дискусії. Дехто каже, що ці цигарки треба передавати у зону АТО. Я категорично не згідний і переконаний, що їх треба спалювати, адже вони не мають акцизних марок і за їхню якість ніхто не відповідає. Після цього мене повідомляли про утилізацію вже після самого факту. Згідно з законом про виконавче провадження, я не маю права бути присутнім при процедурі знищення. Але я переконаний, що сьогодні вона надто закрита і її треба змінювати.

 

У 2017 році мої дії були ще жорсткішими у всіх сферах. Я звільнив і перевів на іншу посаду керівника відділу нотаріату. Взагалі звільнив з посади керівника відділу банкрутства. Крім того, розігнав майже весь елітний відділ примусового виконання рішень, тому що розвели у відділі бардак. Мабуть, у 2017 році назбиралась критична маса людей, яких я не влаштовував.

 

– Ви відомі своїми звільненнями. Очевидно, нажили немало ворогів через це. Кого і за що звільняли? Наскільки оновилась юстиція за два роки?

 

– Коли я прийшов на посаду, у львівській юстиції цілком припинилася практика оплати за посади. Мені доводилося чути, що за рядову посаду могли платити від 500-т до 5 тисяч доларів. Ця кормушка була закрита, люди приходили через відкриті конкурси, які транслювали он-лайн. Керівний склад я оновив більш як на дві третини: понад 15 осіб – це люди, які ніколи не були на схожих позиціях. Вони стали основою успіху команди, адже, маючи адекватні переконання та цінності, хотіли змінювати і змінювали юстицію.

 

Частину працівників звільняв я, частина сама йшла. Загалом за 2 роки й 8 місяців обласна юстиція оновилася приблизно на 30–40%.

 

– Ви не раз говорили журналістам, що звільняли за «систему кульочків». Чому не повідомили правоохоронців?

 

– Багато інформації мені приходило анонімно на електронки. Анонімки не є підставою відкриття кримінального провадження. На коридорах стояли камери. Я часто бачив, що люди заходять з «кульочками», а виходить – без. Чому я не звертався масово в поліцію? Бо вважав це менш ефективним. Юстицію треба було змінювати швидко і жорстко. Натомість часто від наших правоохоронців я мав не допомогу, а навпаки. Наприклад, у травні на «Арені Львів» проводив загальні збори юстиції, за що отримав спроби відкриття кримінального провадження за нецільову розтрату коштів. Замість того, щоби реагувати на мої публічні заяви, правоохоронці часто підтримували відверто замовні ініціативи проти мене.

 

Ще один приклад співпраці з поліцією – «Афера століття» (гучна історія з незаконними відчуженнями комунального майна у Львові, – Z). Ми дуже швидко відреагували, провели позапланову перевірку, скопіювали всі документи – і особисто я заніс їх першому заступникові прокурора області. Який стан розгляду справи сьогодні, я не знаю.

 

У 2016 році я оприлюднив інформацію про те, що зробив подання стосовно державних реєстраторів, які 31 грудня відчужили будинок вартістю більше мільйона доларів. Станом на сьогодні не знаю, що з цими реєстраторами і що з цим будинком.

 

Але є інший приклад – коли у 2107 році я мав факт, що державний виконавець вимагає хабара, то підготував подання і вніс його до СБУ, щоби цю людину виявили і відкрили кримінальне провадження. Так і було зроблено.

 

– За майже три роки роботи які ваші три найбільші досягнення на посаді?

 

– Перше і найбільше досягнення – створення можливостей для кар’єрного розвитку молодих і мотивованих фахівців. Вони прийшли без жодних хабарів і системи протекцій.

 

Друге – нам вдалося зробити з юстиції не бюрократичний, а відкритий орган, який вирішує проблеми людей та чує їх. Потрапити до мене на прийом чи зателефонувати на гарячу лінію не було проблемою. Я також запровадив програми на телебаченні та радіо, які роз’яснювали конкретні проблеми та історії успішного захисту порушених прав на конкретних прикладах. Тому основний месидж був: «Юстиція відкрита для людей».

 

Третій успіх – налагодження виплат аліментів. За останні місяці заборгованості стало набагато меншими. За результатами 2017 року кількість батьків, які заборгували аліменти понад 3 місяці, становить лише 10%, тоді як в 2016 році цей показник був на рівні 30%. Крім того, перше знесення в Україні АЗС на Лемківській, виплата всієї заборгованості по заробітній платі ТзОВ «Львівські автобусні заводи» і так далі. Я можу із чистою совістю дивитися людям в очі, незалежно від того, на посаді я чи без посади.

 

– Що не вдалося зробити?

 

– Мені не вдалося зробити систему проведення перевірок нотаріусів ефективною і змістовною. У Львові є приблизно 450 нотаріусів. Що чотири роки кожного перевіряє орган юстиції. Якщо все погано, виносять рішення про анулювання ліцензії. Сьогодні ці приблизно сто перевірок на рік відбуваються дуже формально. Держава не має втручатись у роботу нотаріусів, але повинна її контролювати. Має бути ефективний механізм викорінення недобросовісних нотаріусів. А такі перевірки просто не потрібні.

 

Друге – я би хотів збільшити кількість авто, які передають у зону АТО. Потенціал є. Якщо конфісковане авто не продається на аукціоні, воно передається державі і може бути або утилізоване, або передане в зону АТО. Львівщина у 2017 році передала військовим більше 50 авто. Це найкращий показник в Україні. І ще одне, про що я вже згадував, – наразі не вдалося налагодити прозору систему утилізації цигарок та алкоголю.

 

А ще закінчення реалізації унікального проекту «Шкільна юстиція», продовження телевізійних юридичних консультацій на «Першому західному».

 

– Ви вже подали позов до суду? На скільки і заради чого плануєте повернутись?

 

– Позов до суду я подав 5 січня. Впевнений, що доведу свою правоту в суді і, маючи судове рішення про визнання наказу незаконним, матиму повне моральне право вимагати міністерство звільнити державного секретаря і всю дисциплінарну комісію за відверто маразматичне рішення. Я повернуся, щоби доробити ті речі й ініціативи, які не встиг, після чого, очевидно, піду з держслужби, бо в нинішньому вигляді вона суперечить моїм ціннісним орієнтирам. Ні українцям, ані мені особисто не потрібна така система публічного управління, коли за те, що ти не крадеш і чесно працюєш для людей, генеруєш якісні ідеї, тебе цинічно і безпідставно звільняють. Чи всіх хабарників уже пересаджено?

 

Чим плануєте займатися надалі?

 

– Однозначно незабаром повернуся в обласну юстицію. Не допущу повернення старих системщиків і схем, реваншу ледарів і хамелеонів.

 

А ще би хотів продовжити наукову діяльність і закінчити кандидатську дисертацію. Хочу також йти в бізнес, бо отримав колосальний управлінський досвід.

 

Розмовляла Мирослава ІВАНИК

 

10.01.2018