У четвер, 26 березня, о 17:00 мистецька галерея Shum Art Gallery на пл. Старий ринок, 7 відкриє виставку "Краса буденного" Олени Турянської.
Для Олени Турянської проєкт «Краса буденного» – це спроба зрозуміти світ Олени Кульчицької, пізнати творчий метод важливої для неї художниці. Для нас – це унікальна нагода увійти в свого роду магічний простір мистецтва, досвідчити його неймовірні можливості. У цьому просторі мистецькі практики Олени Турянської дозволяють їй не просто опинитися поруч з Оленою Кульчицькою, приглядаючись до неї, але – взаємодіяти, співтворити цей простір разом.
Дослідниця історії мистецтва Олександра Кущенко з нагоди презентації однойменного артбуку, що передував актуальній виставці, зауважує. що Турянська "пропонує подивитися на Кульчицьку не як на провінційну художницю, а як на учасницю ширшого європейського інтелектуального поля. Радянська інтерпретація звела її творчість до тем тяжкої долі народу, а пострадянська додала етнографічні та патріотичні сюжети. Водночас теоретичний, символістський і модерністський виміри її творчості лишались поза увагою. Олена Турянська пропонує повернути цю складність. І заразом увиразнити Кульчицьку як учасницю європейської інтелектуальної мережі, навіть, якщо ця мережа згодом була розірвана..."
Про тривале спілкування сучасної художниці із творами своєї іменитої тезки Олександра Кущенко наголушує недарма: " У дитячих спогадах художниці графіка Кульчицької була присутня майже завжди. У батьківському домі вона існувала так само природно, як хатні рослини та решта звичних предметів інтерʼєру. З роками змінювалась оптика сприйняття: якщо в дитинстві це було інтуїтивне споглядання, то згодом зʼявились питання про світогляд мисткині, її метод, що її формувало, якими були джерела її образної мови? ".
Дивлюся на осяяну теплим сонцем вузеньку вуличку одного з містечок Італії, на дерево в цвітінні, на похилений паркан сільського подвір’я, дивлюсь на засніжений львівський парк, стару дровітню, відчинену міську браму, дивлюсь на воду, бруківку, стіну, бачу дерева, гілки, корені, камені...
Це все помітила Олена Турянська, це все буденні і щоденні спостереження мисткині, її «віднайдені об’єкти», згодом філігранно відтворені/створені з аркушів паперу. Та неможливо позбутися думки про те, що ці місця і речі, це світло і тінь, той ракурс, лінія, композиційний прийом когось нагадують, хтось вже тут був, хтось вже бачив це, і теж помітив і зберіг для нас цю красу. То якийсь невловимий знак присутності Олени Кульчицької, так ніби вона ходить тими самими дорогами. Теж шукає, зупиняється уважно, фіксує, а згодом відтворює/створює в різноманітних техніках на папері ту красиву буденність.
Свого часу Микола Вороний писав про Кульчицьку: «Ніякої паради та виставности, нічого зайвого чи крикливого – елєґантська простота, раціональний смак і тонке естетичне відчуття культури європейської, а разом – своєрідної, національної, виникли тут якось самі собою – з орґанічної потреби, з трибу практичного життя». так і Турянська свідчить про Кульчицьку з властивою для обох простотою і виразністю.
25.03.2026