В листі з 6 грудня 1893 р. до виділу "Руської Бесіди" у Львові, яка опікувалась українським театром у Галичині, Іван Франко зобов'язувався до травня 1894 р. "приготовити для театру три ориґінальні штуки, кожна з котрих заповнить цілий вечір, а три перерібки з клясичних авторів драматичних інших народів". З ориґінальних творів назвав готовою комедію в чотирьох діях "Рябина", а заголовки двох інших драм були: "Quem di оdere, комедія в чотирьох діях, з життя сільського вчителя" і "Світло і в тьмі світить, драма з життя інтеліґенції в п'ятьох діях". Щодо гонорару думав, що не переступить границь скромности, коли зажадає "за ориґінальну штуку по 150, в за перерібку по 50 гульденів і яко тантьєму від кожного представлення 10 процент чистого зиску".
Із згадки в листі про чотириактовість комедії "Quem dі оdere", тобто "Учителя", коли дійсно вона має три акти, виходить, що Франко щойно планував тоді комедію "Quem di оdere", але ще не почав писати її. Найближчого року в №4, датованому 27 лютого, "Зоря" принесла звістку, що "д-р Ів. Франко написав комедію в 3 діях з життя сільського вчителя під заголовком "Quem di оdere", (с. 95). Про долю своїх комедій оповів ось що Франко в листі з 19 березня 1894 до Михайла Драгоманова: "З моїми драмами ще кінця нема. "Рябина" як лежить, так лежить у цензурі, а "Учителя" "Руська Бесіда" дала врешті переписати і подасть його сими днями туди ж".
В 1894 р. появивсь "Учитель" Франка також на театральній сцені. З вистави 18 вересня у Львові приніс №201 "Діла" з 19 вересня таку замітку: "Вчорашня прем'єра д-ра Івана Франка "Учитель" (Quem di оdere"...) віднесла повний успіх. Фабула комедії взята з щоденного життя сільського учителя; відносини до громади і властей, боротьба з усякими противностями — все те представлене живо і вірно. Акція розвивається рівномірно, цікавість глядачів удержана до самого кінця штуки, а момент трагічний (перенесення на іншу посаду яко винагорода за заслуги) ужитий автором вельми зручно й щасливо... Публіка прийняла прем’єру вельми симпатично, а своє признання заявила, викликавши автора при відкритій сцені по другім і третім акті".
Заповіджена в замітці ширша оцінка комедії і гри артистів творить великий фейлетон в №№202 й 203 "Діла" з 1894 р. п. з. "Учитель (Quem di оdere...) комедія д-ра Ів. Франка в трьох діях" Про Франка як драматурга читаємо тут ось що: "Д-р Іван Франко по виведенні свого першого твору драматичного "Украдене щастя" збагатив нашу літературу драматичну в несповна рік двома комедіями: "Рябина" й "Учитель". Тема до обох комедій взята з життя-буття нашого народу, а схоплена вірно і дотикає життьових справ. Дехто підносив закид, мов то в комедіях пробивається тенденційність, однак це закид несправедливий. Реалістичний малюнок наших відносин сільських не може назватись тенденційністю, а що цей малюнок міг би декого разити, це не вина автора, а самих відносин, котрі в дійсності такими є і так уклалися. Комедію "Учитель" ставимо багато вище від "Рябини" раз задля старанного викінчення і переведення акції, а вдруге задля одноцільности будови драматичної, коли, навпаки, "Рябина" під цим оглядом, вийнявши хіба дві перші дії, виказує недостачі. І в "Учителі" цензура поліційна викреслила усякі місця, а через це затерла виразистість малюнку. Твори д-ра Франка не мають щастя у цензури поліційної, вона прикладає до них строгу міру, — а це ж вірні малюнки наших відносин суспільних, серед котрих живемо і котрі на собі відчуваємо.
"Як зачуваємо, д-р Франко не перестає творити на полі драматичнім. Повний успіх, який відносять його дотеперішні твори, повинен бути для нього лиш якнайкращою заохотою. До найновішого твору ужив д-р Франко теми з часів княжих; є це драма історична, написана віршом. Цією звісткою ділимося з тими, що люблять нашу сцену й шанують талант д-ра Ів. Франка". В останньому реченні відкривав рецензент, означений літерами С. Т. Р. (Михайло Струсевич?), нову драму Франка "Сон князя Святослава".
(Далі буде.)
[Львівські вісті, 11.12.1942]
(Продовження)
В 1941 р. в 4№ львівського журнала "Література й мистецтво" зайнявсь комедією "Учитель" ак. Кирило Студинський у статті "Франкові драматичні твори "Украдене щастя" і "Учитель"." Подавши короткий зміст "Учителя", автор статті писав: "Коли Франко в 1892—93 рр. складав у віденському університеті докторат слов'янських наук, в столиці Австрії ставлено тоді в "Deutsches Volkstheater" п'єсу Людвіха Анценґрубера "Dеr Pfarrer von Kirchfeld" (Парох Кірхфельду)" Далі подані значення і зміст твору Анценґрубера, а після цього читаємо таке в статті: "Без сумніву, Франко знав твори Анценґрубера, а в 1892 р. або 1893 був я разом з ним на виставі "Пароха з Кірхфельду" і мені спало на думку, що поет під впливом німецького автора вирішив написати свого "Учителя". І парох з Кірхфельду і учитель з бойківського села — ідеальні типи, що усувають каміння з дороги своїм наступникам, що дбають про освіту свого громадянства.
"Коли Анценґрубер дав тип ідеального пароха, Франко поставив нам перед очі прегарну постать народнього вчителя, котрому теж кидають люди колоди під ноги, підозрівають його в незаконних зв'язках з рідною сестрою. Проти нього теж іде боротьба, що кінчиться перемогою правди над темнотою, але для нього особисто несе новий удар, не перший і не останній".
Як бачимо, поведена аналогія між українським і німецьким драматичним твором належить до явищ, що не такі рідкі на шляху людських змагань узагалі, а зокрема на галицькому ґрунті за часів Франка були звичайними. Тому й акад. Студинський зробив висновок, що "все ж таки Франковий "Учитель" — твір наскрізь "ориґінальний", тим більше, що можна вказати й назвище вчителя, з життя котрого взяв Франко тему до своєї комедії. Це був Михайло Воробець, якого за час його 38-літньої учительської служби Краєва Шкільна Рада переносила чотирнадцять разів.
В листі до ак. Студинського з 5 травня 1941 р. Михайло Воробець писав: "Сумна була ця мандрівка продовж 38 років служби. Привикне людина до громадян, до молоді, бачить вона сліди своєї праці, а тут знову вирвуть її, наче дерево з корінням, і кинуть в інше місце на запущений, ворожий ґрунт, і починай працювати наново, щоб за кілька місяців чи років покидати поле роботи.
"Власті взивали мене часто до переслухання, переводили допити, слідства, знижували мені ступені, переносили, уривали літа служби, страшили та звали "червоним", хлопоманом і лібералом. В 1890 р. кинули мене в Дрогобицький повіт до Ясениці Сільної. Село було відоме, інтеліґентне. Але місцевий священик не міг погодитися з тим, що я відвідував дім Івана Франка в Нагуєвичах, що читав людям його книжки. Мене та деяких свідомих селян парох очернив в старостві і мене кинено по році до сусіднього села Попелів, що мало дуже погану славу. Там перебув я ціле пекло з війтом Пасхою, жандармами, громадською радою і сільським глитаєм-орендарем. В Попелях відвідував мене Франко не раз і з мого життя-недолі написав п'єсу "Учитель". В Попелях затроювано мені життя, і тільки тоді була в мене радісна хвилина, коли Ів. Франко відвідав мене, йдучи з саком ловити рибу, або прямуючи до Борислава, до хати учителя Степана Ковалева, відомого письменника".
Справа впливу Анценґрубера на Франка була порушена ще в 1906 р. у львівському гумористичному двотижневику "Зеркало". В №7 "Зеркала" з 1 квітня по "Присвятах" Францові Михайлову та Євгенові Мандичевському читаємо ось яку присвяту Франкові:
Гей, хто на світі кращу долю має,
Як той, що пише конкурсові драми?
Концепції німцям "вибирає",
З "Pfarrerа" робить "Вчителя" часами
І без женади драму відбиває.
Гей, хто на світі кращу долю має!
У відповідь на віршовану присвяту вислав Франко свою "Заяву", яку надрукувало "Зеркало" в №9 з 1 травня з такою увагою: "Заяву тоту містимо на письменне бажання д-ра І. Франка". Ось згадана "Заява":
(Докінчення буде)
[Львівські вісті, 12.12.1942]
(Докінчення)
"Прочитавши в ч. 7 "Зеркала" адресований до мене вірш під загальним титулом "Присвяти", заявляє:
1) Моя драма "Учитель" ніколи не була конкурсовою і була безпосередньо від мене куплена виділом "Руської Бесіди" за звичайний гонорар.
2) Прочитавши кинений мені в тім вірші закид про "вибрання" теми моєї драми від німців, спеціяльно з якогось "Pfarrera" (а posteriori я довідався, що се має бути драма Анценґрубера "Der Рfarrer von Kirchfeld"), я зараз запросив компетентні люди, щоб прочитали сю драму, порівняли її з моїм "Учителем", і постараюся, щоб результат того порівняння був опублікований.
3) Не дожидаючи того результату, заявляю тут під словом чести, що драми "Der Pfarrer von Kirchfeld" я досі ані в перекладі, ані в ориґіналі не читав, aнi на сцені виставленої не бачив, ані навіть не читав переповіді її змісту, так що про її зміст І будову не маю ніякого поняття.
У Львові, д. 6 цвітня 1906 р.
Др. Іван Франко"
"Зеркало" з 1906 р. пустило цілу низку штубацьких колючок проти Франка. Заболіло його навіть "Діло", що, пишучи оноді привіт Франкові, каже, що "були часи, коли Франка, одинокого відповідного кандидата на катедру української літератури у львівськім університеті, не допустили вчити"! Цитата "Зеркала" взята з 247№ "Діла" 1906 р. з 29 листопада, де подана була така новинка п. з. "Ювілейний рік Франка": "Цього року минає найвизначнішому сучасному українському письменникові д-ру Іванові Франкові п'ятдесятий рік життя. Українська суспільність у Галичині серед завзятої боротьби за національне політичне існування цілої нації й економічне існування сільських робучих мас якось неначе призабула про цей ювілейний рік, — досить, що перші присвятили нашому письменникові ювілейні статті деякі російські газети, відтак звісний письменник на російській Україні Борис Грінченко помістив у 8-ій книжці київської "Нової Громади" ювілейну статтю п. н. "Іванові Франкові", вкінці подав простору оцінку діяльности ювілята "Промінь" (ч. 22), — коли тимчасом у Галичині про ювілей Франка ніхто не відізвався. Чим є Франко для всієї української і спеціяльно для галицької суспільности, не потребуємо пригадувати. Поет і белетрист, економіст, фольклорист, історик літератури, при тім організатор і аґітатор — він довгі роки заповнював своїми літературними працями і своєю публічною діяльністю всі прогалини в нашій народній роботі, доки не підросли на всіх тих полях молоді сили, що дало йому змогу віддатися головно літературно-науковій роботі. Були часи, коли Франка за його погляди і його роботу, подиктовані гарячою любов'ю до свого народу, волочили мов якого злочинця по тюрмах, були часи, коли з тих самих причин відверталася від нього наша суспільність, були часи, що його, одинокого відповідного кандидата на катедру української літератури в львівськім університеті, опорожнену по смерті Омеляна Огоновського, власне за його погляди й діяльність, за те, чим повинна пишатися наша суспільність, не допустили вчити рідної літератури наше молоде покоління. Були часи, що мусіли викликати у Франка-поета якнайгірші рефлєксії... Тепер ті часи вже минули, наша суспільність уже щораз більше розуміє й цінить діяльність і заслуги Франка.
"Привіт Тобі й від нас в отсім Твоїм ювілейнім році!"
На такий привіт здобулось "Діло" аж у новинці. Але помилилося в думці, що в Галичині минули часи непорозуміння заслуг і значення Франка для української нації, зокрема її галицької гілки. Наддніпрянщина досьогодні випереджує її щодо цього, як і випередила Галичину і в 50-річчя життя письменника, і в 40-річчя його літературної діяльности, і в 25-річчя його смерти.
[Львівські вісті, 13.12.1942]
13.12.1942