Олекса Бобикевич належав до тих, кому років було даровано мало, а зробити вдалося багато. Він жив у період, коли священик міг не лише душпастирювати, але й займатися громадською, політичною, культурною, економічною й іншою суспільно-корисною діяльністю. Для Стрия отець Олекса Бобикевич став просвітницьким лідером, одним із трьох будителів, зачинателем «Стрийської трійці» (як називали згодом союз Бобикевича-Олесницького-Нижанківвського). 8 грудня минає 115 років від дня його смерті.
Родинне гніздо Бобикевичів – село Малі Дідушичі сучасного Стрийського району.
Мати Олексія померла, коли хлопчику виповнилося півтора місяця. Олексу Бобикевича виховував батько, теж греко-католицький священик, але зовсім іншої, ніж син, генерації. Христофор Бобикевич належав до політичної течії старорусів (твердорусів, яких згодом обізвали «москвофілами»), намагався виголошувати проповіді церковнослов’янською мовою.
«Мій отець – се незрівняний тип старого руського священика-патріота, котрий, незважаючи на старість, жиє живим житєм, читає надзвичайно багато, інтересується кожною справою народною і старається хоть здалека брати в ній живу участь. Його живий приклад, його оповідання про старі часи, коли то рідна правда зі сну будилася, збудила у мене глибоке почуття руськості і горяче бажання для тої Руси жити і потрудитись», – писав о. Олексій Бобикевич в «Автобіографії» ¹. Христофор Бобикевич не став давати сина до школи, а забезпечив йому початкову освіту вдома. Далі хлопець навчався в Академічній гімназії у Львові. Відтак, на бажання батька, вступив до духовної семінарії, хоч, як зізнавався своїй майбутній дружині, хотів на медицину чи, бодай, на філософію.
Ще в гімназії виявився літературний хист Олекси: він став членом літературного гуртка. «Молодь збиралася в готелі «Під білим конем», або у когось з товаришів… До цього гуртка належали Єронім Калитовський та Андрій Пеленський, яких пізніше доля також пов’язала із Стриєм. Цей літературний гурток змінив політичні погляди Бобикевича. Під впливом творів українських письменників він став «загорілим народовцем» ². У семінарії Олекса Бобикевич зайняв чільне місце серед найуспішніших студентів. На 4-му курсі симпатики народовців вибрали його головою свого літературного гуртка.
Остап Нижанківський
Особливу роль в житті Олекси Бобикевича відіграла дружба з синами Осипа Нижанківського, пароха Великих Дідушич. З Остапом Нижанківським вони створили чимало музичних творів: Олекса писав слова, Остап – музику. З появою львівського гімназиста в оселі отця Нижанківського з польської переходили на українську мову. Та найбільшою радістю молодому Бобикевичу було спілкування зі сестрою свого товариша Осипою Нижанківською. Вона була ще зовсім юною, а тому не звертала уваги на поетичного гімназиста, який ставився до неї з великою прихильністю. Олекса присвятив 14-літній доньці священика вірш «У гаю», який Остап Нижанківський поклав на музику. Бобикевич уже був семінаристом і очікував від Осипи рішення. Врешті дівчина погодилася вийти за нього.
Перша парафія Олекси Бобикевича була в горах – у Слободі Болехівській, де його призначили сотрудником до важкохворого священика. Тут подружжя провело лише рік, а вже 1890 року оселились у Стрию. Тут отець Бобикевич був сотрудником у Іларіона Поповича, пароха церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці на Ланах (передмісті Стрия). Про чоловіка писала Осипа Бобикевич у своїх «Споминах» так: «Привертали увагу сама його постава, голос, лагідність. Ніхто й ніколи не бачив Олексу знеохоченим, згірклим, ніколи він не нарікав на когось. Люди доброї волі самі оточували його, ставали до помочі… У мене вкорінилася певність, що священик зобов’язаний жити для народу, і що той обов’язок має бути у ньому на першому місці. А як має родину, то нехай вона тягар хати бере на себе» ³.
Церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці на Ланах
Заручившись підтримкою мудрої та жертовної дружини, о. Олекса Бобикевич весь вільний час присвячував громадським справам, інколи хіба потішаючи себе і дружину музикою (Осипа грала на фортепіано) і співом. Молодий священик викладав українську та німецьку мови у Стрийській гімназії, часто відвідував читальні.
У 1892 році у Львові відкрили перше українське страхове товариство «Дністер». Згодом о. Олексій заснував філію цього товариства у Стрию, а його дружина допомагала стриянам оформляти документи на страхування своїх будівель. Того ж 1892 року Осипа Бобикевич була однією з організаторів «Товариства Руських Женщин» та перша його очолила (сьогодні цей рух відомий під назвою «Союз Українок»).
У 1895 році Олексу Бобикевича обрали радним міста Стрия. Коли відчули, що в місті вже закладені сильні підвалини для розвитку української громади, Бобикевич зібрав підписи під власним листом, в якому запрошував відомого львівського адвоката Євгена Олесницького відкрити тут свою канцелярію. Олесницький прийняв запрошення, і надалі вони з Олексою Бобикевичем працювали пліч-о-пліч над розвитком «Просвіти» й інших громадських організацій.
Євген Олесницький
Євген Олесницький так писав у своїх спогадах: «Третім з моїх найближчих був Олекса Бобикевич, той самий, що мене властиво до Стрия спровадив. Він був молодший від мене чотири до п’ять літ, дуже ідейний, чутка, поетична натура, син завзятого москвофіла, одначе горячий і свідомий українець, до всякої народної роботи охочий і дуже придатний. З таким товаришем і робітником можна було піднятися і найтяжчого подвигу, і ми підіймалися і трудилися спільно і багато вислідів з цього труду лишилося в Стрию і в Стрийщині. Ціла низка читалень і крамниць у повіті, значний підєм свідомості в народі, організація Стрийщини в усіх напрямах – це висліди тої роботи. Спеціально присвячувався Бобикевич справам стрийського міщанства. Він був довголітнім головою «Міщанської Бесіди», зорганізував міщанство на Ланах, побудував там дім «Міщанської Читальні», заложив і вів «Міщанську Торговлю». Він посвячував цій справі ввесь час, кожну вільну хвилину, та взагалі не бракувало його при ніякій праці» ⁴.
Ще один стрийський просвітянин, Іван Вахнянин, згадував про отця Олексу Бобикевича як взірцевого священика, який «приєднав собі серця міщан своєю зичливістю і своїми проповідями, в яких бриніла завсіди патріотична нута» ⁵.
На 5-му році подружнього життя Бобикевичів спіткало велике горе: від дифтерії помер їхній середущий син, дворічний Наталь. На його надгробку Олекса Бобикевич велів написати: «Да буде воля Твоя».
У 1894 році стрийська інтелігенція вирішила спорудити Народний дім. Будова тривала сім літ. Організаційні справи взяв на себе д-р Олесницький, а о. Олекса Бобикевич був залучений до будівельного комітету, хоч його сили вже почала підкошувати хвороба.
Він разом із дружиною належали до музичного товариства Володимира Нижанківського «Боян», яке жертвувало чималі кошти зі своїх виступів на народні потреби.
Отець Бобикевич долучився до закладення ще одного товариства – «Каси задаткової». Осипа Бобикевич називала цю кредитну спілку «народною твердинею, яка довгі літа рятувала людей». Над нею, крім отця Олекси, працювали д-р Олесницький і д-р Охрімович, як стверджує їмость, цілком безкоштовно.
На невеликій території, яка належала до Благовіщенської церкви, о. Олекса Бобикевич задумав побудувати читальню. Парафіяни його і в цьому підтримали. Зустрічі, які відбувалися в тому будинку, були важливіші для священика за всякі інші справи. «Олекса, як ішов на вечірню, часто заповідав: «З церкви йду до читальні, а звідти мене не викликуй, хоч би приїхав Папа з Риму або Франц Йосиф з Відні», - описує це Осипа Бобикевич ⁶.
Сама ж родина Олекси Бобикевича жила скромно. Як згадує Осипа, бувало, що не вистачало дров, щоби запалити: «Я рішила звернути Олексі увагу, що то його обов’язок. А він прийшов зі школи з зошитом у руці і, випередивши мою заувагу, каже: «Дивись, яку прекрасну річ написав учень третьої кляси!.. Тота хвиля впевнила мене, що мені не вільно домашній тягар на плечі Олексі перекладати» ⁷.
Ще одне, що єднало Олексу Бобикевича й Осипу Нижанківську, – це любов до музики, співу, літератури, театру. Їмость завжди брала участь в аматорських виставах, співала в хорі «Боян», а після кожної репетиції грала співакам до танцю на фортепіано.
Мало досліджений літературний хист отця Бобикевича. У його спадку – вірші, п’єси, оповідання. Проза стрийського священика мала чималий успіх. Про свої віршовані твори він сам відгукувався критично, а ще більш суворо оцінив його поетичні спроби Іван Франко: «Візьміть хоч би д. Бобикевича. Його оповідання «Іван Туз» свідчить про дійсний талант, про щире намагання до реального зображення, до докладної обсервації фактів, а проте яке прикре почуття безсильности і вбожества лишає на нас сей ескіз» ⁸. Кажуть, що така рецензія Франка вибила перо з рук отця Олекси Бобикевича, який вже на той час друкувався в «Ділі», «Зорі», «Зеркалі».
Комедія О.Бобикевича «Настоящі», видана у США 1920 року
Найвідоміший твір о. Бобикевича – комедія «Настоящі», яку включив у репертуар театр товариства «Руська Бесіда». У ньому автор висміює зусилля москвофілів запровадити в Галичині російську літературну мову.
У момент найвищої душпастирської, політичної, просвітницької й економічної активності застала Олексу Бобикевича страшна недуга, яку не змогли встановити, а тим більше вилікувати ні галицькі, ні віденські доктори. Євген Олесницький писав, що, ймовірно, то починався туберкульоз мозку, супроводжуваний головним болем. Він призвів отця Олексія до повної сліпоти. Це була страшна переміна життя для нього і молодої Осипи, що виховувала ще двох дітей, Остапа та Неонілу. «Приходжу рано, а мій нещасний чоловік каже: «Я вже зовсім нічого не бачу». Коли я відізвалась: «Боже! За що така кара?!», то Олекса мене заспокоював: «Не нарікай, 13 літ ми жили щасливо. Є люди, котрі ніколи щасливими не були» ⁹.
Отець залишив сотрудництво у церкві на Ланах. Його батько допоміг подружжю придбати хатину в Стрию – навпроти будинку, де жив д-р Олесницький.
Ще рік судилося прожити отцю Бобикевичу в темряві, а 8 грудня 1902 року серце 37-річного сподвижника зупинилося. Його поховали в Стрию, громада звела пам’ятник на могилі.
Євген Олесницький пережив свого побратима на 15 літ і допоміг стати на ноги його дітям: Остап Бобикевич навчався у Відні, а Неоніла – у Перемишлі.
«Мій батько був великим приятелем посла д-ра Євгена Олесницького. Вони обидва були великими організаторами Стрийського повіту. Батько мій, автор п’єси «Настоящі», помер молодим (мені було 14 років) та завдяки моєму опікунові Є.Олесницькому, закінчив я в Стрию гімназію, і мешкав під час університетських канікул у його будинку у Відні» ¹⁰, – згадує Остап Бобикевич.
Цікаву, але трагічну біографію мала донька Олекси й Осипи – Неоніли. Вона закінчила дівочу гімназію в Перемишлі, а відтак нею заопікувалася тітка Ольга Бачинська, відома в Стрию учасниця кооперативного руху. Вона взяла дівчину на практику в «Касу задаткову», а перед початком війни Неоніла вийшла заміж за доктора права Ярослава Селезінку. Вони переїхали на Радехівщину, де Неоніла організовувала жіночий рух, долучилася до заснування Пласту, «Рідної школи» тощо. У 1934 році Неонілу Селезінку «Союз Українок» делегував на світовий жіночий конгрес у Лондоні. Її чоловік Ярослав Селезінка був міністром ЗУНР, отаманом УГА. У 1939 році в Радехові був арештований більшовиками, вивезений і розстріляний в концтаборі Ярцево. Неоніла померла через два роки від серцевої недуги.
Самотньою доживала віку вдова Олекси Бобикевича, Осипа з Нижанківських, яку Є.Олесницький охарактеризував як «жінку ідеальних прикмет та ідеальної вартости». Вона пережила свого чоловіка на 50 років, продовжуючи його народні справи.
У Стрию зберігся будинок, де жили Бобикевичі в останні роки. Але він у приватній власності й під замком. А в першій половині XX століття то була хата, в якій їмость Осипа не раз приймала відомих людей. «Сюди завітав Митрополит Андрей Шептицький, коли перебував у Стрию на похороні Євгена Олесницького у 1917 році. Будиночок Бобикевичів став на якийсь час домівкою для Івана Франка. Відвідуючи Стрий, він часто заходив до Бобикевичів. А коли в останні роки тяжка недуга скувала його, деякий час проживав у домі вдови Бобикевичової. В такий час письменника завжди відвідував о. Остап Нижанківський. Він заїжджав сюди після Служби Божої, відправленої у Завадові, щоб зустрітися з Франком, розрадити його, довго бесідував» ¹¹.
Приймала Осипа Бобикевич у своїх скромних покоях і славетну Соломію Крушельницьку, коли та давала концерти в Народному домі Стрия. Бували тут корифеї театру Іван Тобілевич і Йосиф Стадник, письменниці Ірина Вільде й Ольга Дучимінська, музиканти Філарет і Микола Колесси, гостювали члени уряду Петрушевича разом із зятем Ярославом Селезінкою. То ж після смерті отця Олекси Бобикевича оселя, якою керувала його мудра дружина, ще довгий час була осередком культурного життя міста.
____________________________________________________________
¹ Ващишин М. Присвячується пам’яті Олекси Бобикевича. // «Краєзнавчий вісник». Спецвипуск Стрийського краєзнавчого музею «Верховина». – 1995. – Грудень.
² Ващишин М. За покликом музи. // «Краєзнавчий вісник». Спецвипуск Стрийського краєзнавчого музею «Верховина». – 1995. – Грудень.
³ О.Бобикевич. Спомини моїх років. // «Краєзнавчий вісник». Спецвипуск Стрийського краєзнавчого музею «Верховина». – 1995. – Грудень.
⁴ Олесницький Є. Сторінки з мого життя. Передрук видання 1935 р. з додатковими матеріалами. – Стрий: «Щедрик». – 2007. – С. 211.
⁵ Ващишин М. Присвячується пам’яті Олекси Бобикевича. // «Краєзнавчий вісник». Спецвипуск Стрийського краєзнавчого музею «Верховина». – 1995. – Грудень.
⁶ Там само.
⁷ О.Бобикевич. Спомини моїх років. // «Краєзнавчий вісник». Спецвипуск Стрийського краєзнавчого музею «Верховина». – 1995. – Грудень.
⁸ Ващишин М. За покликом музи. // «Краєзнавчий вісник». Спецвипуск Стрийського краєзнавчого музею «Верховина». – 1995. – Грудень.
⁹ Бобикевич О. Спомини моїх років. // «Краєзнавчий вісник». Спецвипуск Стрийського краєзнавчого музею «Верховина». – 1995. – Грудень.
¹¹ Гнатів Н. Гостинна оселя. // «Краєзнавчий вісник». Спецвипуск Стрийського краєзнавчого музею «Верховина». – 1995. – Грудень.
08.12.2017