МАРТА РУДНИЦЬКА З ОЛЕСНИЦЬКИХ, АЛЕ ЯКИХ?
Як відомо, першою дружиною знаного літературознавця, літературного критика, письменника, перекладача Михайла Рудницького (*1889–†1975) була Марта з Олесницьких.
Зазвичай її нині вважають за доньку знаного громадсько-політичного діяча, правознавця, економіста, публіциста, перекладача, театрального критика Евгена Олесницького (*1860–†1917).
Лариса Крушельницька в мемуарах згадувала, що Антона Крушельницького (Дідуня) з родиною в домі на Квятківці (дільниці у Львові) перед їх від’їздом до Харкова відвідував, зосібна, «дещо “лівий” Михайло Рудницький з дружиною Мартою Олесницькою (приятелькою моєї Мами ще з ґімназійних літ)»¹. А в інтерв’ю Іванові Банаху на запитання про взаємини її батьків з родиною Михайла Рудницького Лариса Крушельницька конкретизувала відомості про навчання приятельок та родинне походження Марти:
«Моя мати Галина з Левицьких вчилася разом з його першою дружиною Мартою Олесницькою у ґімназії у Відні, де їхні батьки перебували в час Першої світової війни. Марта походила з родини відомого політика народовського табору Євгена Олесницького»².
Надалі така констатація трапляється – без жодного обґрунтування – у дослідників життя і творчости Михайла Рудницького³, цю ж генеалогічну інформацію містять довідкові джерела⁴. Схоже, кожна наступна ідентифікаційна згадка ґрунтується на попередніх, а верифікувати їх не спадає на думку.
А тимчасом матеріали, опубліковані значно раніше, містять інакші відомості.
У некролозі на смерть правника і громадсько-політичного провідника Ярослава Олесницького, вміщеному в газеті «Діло» за 17 липня 1933 р., повідомлено, що «Покійний осиротив дружину Софію з Поповичів, двох синів, Романа та Евгена, і доньку Марту»⁵.
Ярослав Олесницький свого часу був також відомим адвокатом, громадсько-політичним діячем, але сьогодні про нього, рідше досліджуваного, знають менше, ніж про Евгена Олесницького, з яким, відповідно, й пов’язують Марту Рудницьку з Олесницьких.
Ярослав походив з того самого шляхетського роду Олесницьких і був братаничем Евгена Олесницького. Народився 25 лютого 1875 р. в селі Зарваниці (тепер Тернопільського району Тернопільської обл.) в родині греко-католицького священника Івана Олесницького (*1850–†1926), рідного брата Евгена⁶, мати – Юлія із Загайкевичів⁷. Навчався на правничих факультетах Львівського та Віденського університетів. Пережив перше взаємне кохання з Марією Слободівною (у шлюбі – Крушельницька)⁸, але одружився із Зофією (Софією) Поповичівною – донькою пароха в Стрию⁹. 1900 року протягом шести місяців проходив судову практику у Відні¹⁰. Бувши адвокатським конципієнтом (помічником), 1902 року склав кваліфікаційний іспит на право самостійно виступати в суді. Наприкінці березня 1903 р. перевівся зі Львова до Стрия для продовження стажування в канцелярії Е. Олесницького. Про товариські проводи його, що відбулися у Львові в суботу 28 березня, «Діло» вмістило навіть окреме повідомлення:
«Д-ра Ярослава Олесницкого, адвокатского кандидата і оборонця в справах карних, бувшого члена Народного Комітету, тов-а імени Шевченка, виділу “Рускої Бесіди” і инших львівских товариств, пращала послідної суботи львівска громада спільною вечерею. Д-р Ярослав Олесницкий переноситься до Стрия, де працювати буде в канцеляриї д-ра Евг. Олесницкого»¹¹.
Ярослав Олесницький здобув ступінь доктора права (1903) й уже в листопаді наступного року відкрив власну адвокатську канцелярію у Дрогобичі. Від кінця 1904 р. до весни 1910-го керував дрогобицькою «Просвітою», відтак до квітня 1912-го залишався заступником голови. 1911 року очолив у Дрогобичі Комітет для відзначення 100-річчя від дня народження М. Шашкевича, виголосив головну промову під час відкриття 12 листопада пам’ятної Шашкевичівської таблиці на церкві Св. Трійці¹².
1 травня 1912 р. д-р Я. Олесницький переніс свою адвокатську канцелярію до Львова¹³. Тут у 1913–1914 рр. був головою товариства «Руська Бесіда» й опікувався справами професійного народного театру. Як голова товариства скликав його членів та всіх зацікавлених справою театру на «довірочні збори», призначені на 2 травня 1913 р.¹⁴ Цього дня в залі «Руської Бесіди» за участи Ярослава Олесницького й Евгена Олесницького, який від 1909 р. мешкав у Львові, відбулося обговорення «важкої ситуації», в якій опинився Львівський народний театр після того, як директор і режисер Йосиф Стадник вимушено подав у відставку¹⁵. Коли двома тижнями раніше, 16 квітня 1913 р., театр «Руської Бесіди» до 40-річчя літературної діяльности Івана Франка показав у Львові виставу за його п’єсою «Учитель»¹⁶ і на ній явно бракувало глядачів, голова товариства Я. Олесницький у газетному допису нарікав:
«На вчерашнім “ювилейнім” представленю Франка – на знаменитій його комедиї “Учитель” – кромі десяти, може, інтеліґентів та малої горстки студентів, не було більше нікого»¹⁷.
Я. Олесницький входив до керівництва Української національно-демократичної партії (УНДП). З вибухом Першої світової війни був мобілізований до австрійської армії як офіцер, згодом став отаманом УГА. Під час українсько-польської війни обирався делегатом в українсько-польських переговорах. Від листопада 1918 р. працював заступником державного секретаря закордонних справ ЗУНР, був учасником Акту злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. в Києві, де на Софійській площі зачитав французькою мовою грамоту-ухвалу Української Національної Ради ЗУНР про об’єднання з УНР. Навесні 1919 р. його призначили радником Дипломатичної місії УНР у Великій Британії, там від вересня 1919-го до січня 1920-го він очолював українське представництво.
Повернувшись восени 1921 р. до Львова, Я. Олесницький викладав в Українському таємному університеті, а в травні 1923 р. відкрив власну адвокатську канцелярію; 1 вересня 1924 р. переніс її до Золочева на Львівщині. 1925 року став співзасновником і членом Центрального Комітету Українського Національно-Демократичного Об’єднання (УНДО), 1930-го від цієї політичної сили був обраний у Золочівському окрузі послом до польського сейму за списком Українського та Білоруського Виборчого Блоку¹⁸. Громадсько-політична діячка, посол у сеймі від УНДО в 1928–1935 рр. Мілена Рудницька (*1892–†1976), сестра Івана Рудницького (Кедрина) та Михайла Рудницького, згадувала, що її колега Я. Олесницький за дорученням Української Парламентарної Репрезентації часом їздив до Женеви, де на форумі Ліґи Націй виступав в обороні петиції у справі так званої пацифікації¹⁹.
Я. Олесницький помер 15 липня 1933 р., в 58-річному віці, у Золочеві. Визначному правникові та громадсько-політичному провідникові було віддано шану в розлогому й вельми прихильному некрологу, вміщеному в газеті «Діло» на першій сторінці. У ньому зазначено, зокрема:
«У Покійнім тратимо ми одного із довголітніх, талановитих наших діячів, що у праці цілого свого життя проявив небуденні прикмети характеру, вмів ними успішно працювати для народньої справи і з’єднувати для неї та для себе симпатію навіть серед ворогів. <…>
Покійний був видатним українським правником і адвокатом. <…> Перед роком <…> Я. Олесницький занедужав сильною нервовою недугою, до якої у великій мірі причинилися постійні поїздки залізницею. До останньої хвилини життя не міг він погодитися зі своїм станом недужої людини і, не вважаючи на постійні ради лікарів, щоби залишив на якийсь час свої обов’язки, не хотів їх переривати. Це головно приспішило такий швидкий, несподіваний кінець життя ще зовсім молодої, недавно повної енерґії та сил людини.
З Ярославом Олесницьким відійшов із нашого життя досить рідкий у нас тип справжнього европейця. Численні подорожі на чужину, які подекуди ставали його пристрастю, знання чужих мов і вроджені риси вдачі склалися на такі прикмети громадського діяча, яких мали ми небагато. Найкраще проявилися ці прикмети у його дипльоматичній праці у Льондоні, в осередку, де до його приїзду не мали ми зовсім підготовленого ґрунту для пропаґанди нашої справи. Саме <…> Я. Олесницький з усіх членів тодішньої дипльоматичної місії у Льондоні був єдиний, хто найшвидше засвоїв собі нелегкі правила товариських і дипльоматичних взаємин анґлійського середовища і зі щирим захопленням вивчав нюанси анґлійської мови. Анґлійські та чужинні дипльомати та журналісти, що мали нагоду з ним зустрічатися, мусіли мимохіть ставитися якнайповажніше до нашої справи.
У приватному житті мав <…> Ярослав Олесницький виняткові прикмети вдачі, ума та товариської поведінки, що з’єднували йому скрізь щиру симпатію. У післявоєнних часах, у такому важкому середовищі, як наше, де кожному громадському діячеві доводилося постійно попадати у конфлікт з політичних причин, Я. Олесницький належав до тих виняткових одиниць, що не мали ворогів. А не мав він ворогів не тому, що вмів кривити душею, що хотів жити з усіма у згоді для якихось користей. Був Я. Олесницький зразковим громадським діячем в европейському розумінні цього слова, що має сміливість боронити своїх поглядів, не принижуючи ні ображуючи ніколи тих, що стоять на протилежному становищі. Саме від західньоевропейської культури засвоїв він собі найціннішу прикмету суспільного діяча, що вміє відмежувати чисто особисті справи від загальногромадських. Своєю гідною та зрівноваженою поведінкою складав він доказ, що кожний його погляд є наслідком довголітнього досвіду та зрілої настанови.
<…> Все життя він стежив пильно за культурними проявами великих чужих культур, невтомно читаючи книжки у західньоевропейських мовах. Це його широке зацікавлення робило його людиною вічно живою та молодою, поважаною у громадській праці та загально ціненою у всякому товариському гурті»²⁰.
Громадськість, переважно українська, а частково й польська, влаштувала видатному діячеві Галичини величний похорон, який відбувся 17 липня:
«Давно вже мешканці Золочева не були свідками такого великого своїм смутком свята, як 17-го липня. Давно вже Золочів не бачив стільки поважних, жалібних гостей, що приїхали віддати останній прощальний привіт громадянинові <…>».
Прибули посли й сенатори, громадські діячі, «численна рідня, що з’їхалася з ріжних частин краю». Золочівський бурмистр, адвокат, сеймовий посол д-р Казімеж Мошинський (Moszyński) з балкону магістрату
«підніс великий досвід Покійного, яким помагав він своїм найближчим товаришам праці в управі міста, і головно підкреслював ту замітну рису його характеру, що з’єднувала йому симпатію між усіма громадянина міста без огляду на національність і без огляду на ніколи не скриваний гарячий український патріотизм Я. Олесницького, що не зневірився ніколи в ідеали свого народу».
Під час «довгого похоронного обряду» співав місцевий хор «Сокола» навпереміну з грою духового оркестру. «Над свіжою могилою відспівали низку стрілецьких пісень»²¹.
У «Ділі» було надруковано також «Подяку» від родини покійного конкретним особам за організацію похорону та участь у ритуальному обряді, зосібна «Його Ексцеленцеві Митрополитові Шептицькому за теплі слова, переслані нам із приводу нашої втрати». Серед тих, хто підписав «Подяку», – «Юлія Олесницька, мати», «Софія Олесницька, дружина», сестра Емілія Дрогомирецька з донькою Мікою, брат Григор Олесницький, сини «Роман і Евген Олесницькі», «Марта, Михайло та Дарка Рудницькі»²², тобто донька Марта, її чоловік (і зять Ярослава та Софії Олесницьких), відомий літератор Михайло Рудницький та їхня донька Дарина. Позаяк серед підписантів не зазначено невісток (жінок синів Романа й Евгена), то виходить, що на той час сини ще не одружилися.
Іван Кедрин (справжнє прізвище – Рудницький), активний член УНДО, в 1925–1931 рр. – пресовий референт Української Парламентарної Репрезентації у Варшаві, до якої належав також Ярослав Олесницький, у спогадах назвав його «світовою людиною» (польський вислів «światowy człowiek» означає бувалого у бувальцях, обізнаного, який уміє поводитися адекватно в будь-якій ситуації) і підкреслив: «Мав елегантні манери типового джентлмена»²³.
У контексті біографічного та генеалогічного питання, з’ясовуваного в моїй статті, важливішою є інша згадка Івана Кедрина. 3 серпня 1929 р. він повінчався у Львові в церкві св. Петра і Павла на Личаківській з Марією з дому Попович (чи не з того роду, що й дружина Я. Олесницького?), службовичкою «Дністра», донькою на той час уже померлого кілька років раніше судового урядовця. Щодо цього Іван згадував, що на «скромному прийнятті», влаштованому з нагоди вінчання в домі його матері (Ольги Рудницької), був «шваґер мого найстаршого брата Михайла, Роман Олесницький»²⁴. Отже, Роман, син Ярослава Олесницького, – брат дружини Михайла, а це ще одне свідчення того, що Михайло Рудницький був одружений з донькою Ярослава Олесницького.
З іншого боку, достеменно відомо, що в Евгена Олесницького була єдина донька Софія (Зоня). Добра приятелька їхньої родини Осипа Бобикевич із Нижанківських (*1869–†1953), дружина греко-католицького священника у Стрию Олекси Бобикевича (*1865–†1902), одного з діячів «Стрийської Трійці» (поряд з тим-таки Е. Олесницьким та її братом Остапом Нижанківським), писала у спогадах, закінчених 1951 р.: «А як щиро ми любили їхню одиначку Зонцю!»²⁵; «Щодень прибігала до нас Зоня Олесницька»²⁶. Проте дівчинку спіткало лихо: «Зоньця, їх одинока 14-літня дитина, дістає кір, після цього – запалення легенів і смерть 25 травня 1902 року»²⁷. Олесницькі залишилися самотні. «Одиноку дитину втратила», – співчутливо згадувала Осипа про матір дівчинки – п. Олесницьку з Врублевських²⁸.
Мілена Рудницька, яка змалку знала Евгена Олесницького, також згадала, що йому «померла на шкарлятину <…> одинока доня»²⁹.
Тож насправді Марта Рудницька з Олесницьких – донька не Евгена Олесницького, а його братанича Ярослава Олесницького; Евген для неї не батько, а стрийко батька.
ГАДАНА ТЕЩА МИХАЙЛА РУДНИЦЬКОГО
Варто ідентифікувати також особу тещі Михайла Рудницького, яка мешкала з ним у квартирі в 1930–1950-х роках.
Лариса Крушельницька щодо свого гостювання, уже після її повернення до Львова, «у маминих знайомих чи друзів», зокрема «панства Рудницьких», призналася:
«У Рудницьких наймилішою мені була теща професора Михайла Рудницького пані Олесницька – мати його першої дружини Марти, приятельки моєї Мами ще з ґімназійних часів»³⁰.
Однак у мемуарній книжці Лариса Крушельницька ще не уточнила, з якої родини Олесницьких походила Марта, а відповідно, і чиєю жінкою була її мати, теща Михайла Рудницького.
Деякі нові подробиці Лариса Крушельницька згадала в розмові з Іваном Банахом, де, як щойно з’ясовано, хибно потрактувала Марту як доньку Евгена Олесницького, а звідси випливає, наче теща Михайла Рудницького – дружина Евгена Олесницького:
«Скоро після повернення до Львова Михайло Рудницький одружується з Мартою Олесницькою, в них народжується дочка Дарина. <…> ми з матір’ю приходили в гості до Рудницьких в кінці 1930-их років. <…> Найтепліші враження залишила по собі теща Михайла Рудницького пані Олесницька»³¹;
«До речі, в еміґрацію не поїхала і теща Михайла пані Олесницька. Він дуже дбайливо ставився до неї, проживаючи разом із нею на квартирі на вулиці Устияновича біля Політехніки. Одружився вдруге тільки після її смерті»³².
Йшлося про помешкання № 9 на другому поверсі триповерхового будинку на вул. Устияновича, 6³³.
До слова, Евген Олесницький з дружиною оселився у Львові 1909 року в кам’яниці купця Якуба й Августини Позаментів на іншій вулиці – Адама Асника (тепер Олександра Богомольця, 7)³⁴.
Іванка Корань називає «професора Михайла Рудницького, першою дружиною якого була донька д-ра Олесницького», «справжній зять справжнього доктора Євгена Олесницького». Тож дослідниця подає, наче «теща Михайла пані Олесницька» була дружиною «доктора Євгена Олесницького»³⁵.
За відомостями Іллі Чедолуми, які доповнюють, зокрема хронологічно уточнюють (на жаль, без зазначення джерела), спогад Лариси Крушельницької, «після війни в квартирі Михайла Рудницького продовжувала жити його теща, пані Олесницька, яка померла наприкінці 1950-х рр.». Щойно «після смерті тещі» Михайло Рудницький одружився вдруге з молодшою за нього «на декілька десятків років» Людмилою³⁶. Оскільки дослідник вважає Марту Олесницьку за доньку Евгена Олесницького³⁷, то виходить, що в Рудницького мешкала дружина останнього.
Та хто ж вона була – дружина Евгена Олесницького?
Ні сам він, чоловік, ні Осипа Бобикевич у спогадах не називають її на ім’я. Осипа неоднозначно згадувала про неї:
«Ми поважали й Олесницьку. Хоч полька, але в усіх нас бувала та розмовляла лише по-українськи. Дитина [Софія, Зоня. – Є. Н.] за греко-католицьким обрядом хрещена»³⁸.
Десь у 1903–1904 рр. у Стрию померла
«мати жінки Олесницького, пані Врублевська. З рідні залишається сестра Ванда. Але п. Олесницька не має, властиво, нічого спільного з сестрою, бо відійшла від поляків. Однак Вандою опікується. Сестра залишає собі хату, де жила з мамою, день у день приймає гостей, переважно польське священство. І день у день Олесницька прислуговує Ванді та її гостям»³⁹.
Очевидно, Бобикевичева описує локальну родинну ситуацію Врублевських у Стрию, де залишилося дві сестри, притому Ванда на той час, видно, ще не була заміжньою.
Нарешті Евген Олесницький не витримав жінчиних прислуговувань сестрі та її гостям. За спогадами Осипи, якось напередодні «польських Різдвяних свят» (певно, 1908 р., бо до Львова Олесницькі переїхали 1909-го) прийшов до неї роздратований та й каже:
«Я прийшов з вами привітатися й попрощатися. Ванда запросила всіх польських ксьондзів до себе на Святий вечір. Мій службовець і дівчина зносять до Ванди мої столи, крісла, начиння, а моя жінка кухаркою для них. На те все не можу дивитися…»⁴⁰
Спересердя Олесницький поїхав до Львова. А за якийсь час вирішили Олесницькі взагалі перенестися до Львова. Як пояснює Осипа,
«Таке рішення було дуже оправдане: як послу [на той час – до Галицького крайового сейму. – Є. Н.], радше йому у Львові бути. З огляду на його дружину – навіть конечне, бо в Стрию вона заховалася в хаті і жила хіба для сестри та її планів, зовсім противних становиську Олесницького»⁴¹.
Смерть чоловіка (помер у Відні 26 жовтня 1917 р.) Олесницька пережила розпачливо й почувалася самотньою. Щодо похорону, який відбувся у Стрию 28 жовтня, Осипа згадувала:
«Вдова до мене заїхала. У мене була й рідня її: брат, сестра, шваґер. Як за життя покійного, так і далі ми, українці, не віддалювалися від неї, а оточували всією прихильністю. Та нуртував у ній якийсь неоправданий жаль.
По похороні приношу їй чогось напитися. Вона з гнівом відсуває. Кидається своєму братові на шию й каже: “Нікоґо нє мам, тилько цєбе”. Відтак я довідалась, що вона мала жаль, бо ніхто з священників під час похорону не згадав про неї, а вона ж, полька, посвятилася для Олесницького»⁴².
За спогадами Осипи Бобикевичевої, на річницю смерти чоловіка Олесницька та її брат д-р Врублевський («син греко-католика»⁴³, але польськомовний, вірянин Римо-католицької церкви) приїхали зі Львова до Стрия і лишилися ночувати в неї на 1 листопада 1918 р. (польське свято Всіх Святих)⁴⁴. Зранку обоє пішли до костелу, відтак на цвинтар⁴⁵.
На підставі спогадів Евгена Олесницького й Осипи Бобикевичевої, а також донесення стрийського старости до президії Галицького намісництва 1907 р. Олена Аркуша дійшла висновків, що Евген Олесницький одружився в середині 1880-х років, коли проживав у Львові, тут народилася «єдина донька подружжя – Софія». Дружина Марія Врублевська походила з польської (або ж полонізованої) родини Врублевських з Тернопільщини, «ймовірно, її батько був греко-католиком», як можна виснувати зі згадки Осипи про те, що брат Олесницької Врублевський – син греко-католика, «однак діти виховувались як поляки», через що Марія до заміжжя не вміла говорити українською мовою, але поступово навчилася й удома та серед українських родин розмовляла українською⁴⁶. Та врешті, за припущенням Олени Аркуші (на підставі спогадів Осипи Бобикевичевої), «ймовірно, по смерті чоловіка М. Олесницька повернулася до своєї родини, а також до польської мови та костелу»⁴⁷.
На генеалогічному сайті «Geni» подано, що дружина Евгена Олесницького мала подвійне (за католицьким звичаєм) ім’я Ванда Марія (хоча за відомостями, наведеними вище, її звали Марія, а її сестру – Ванда), дівоче прізвище – Врублевська (Wróblewska), народилася 19 березня 1864 р. в Тернополі, рік смерти невідомий⁴⁸.
СПРАВЖНЯ ТЕЩА МИХАЙЛА РУДНИЦЬКОГО
ТА ЇЇ ДІТИ, РОЗКИДАНІ ПО СВІТУ
Насправді тещею Михайла Рудницького була дружина Ярослава Олесницького Софія (Зофія) Олесницька з Поповичів⁴⁹, і саме нею він опікувався довгі роки у спільному помешканні. Генеалогічний сайт «Geni» подає, що 1900 року вона народила первістку – і нею була саме Марта. Після Марти у Софії та Ярослава Олесницьких народилося ще троє дітей – сини Юрій (*1904–†1911)⁵⁰, Роман (*1907–†1990)⁵¹ і Евген (*1911–†1983)⁵². Їхні долі в умовах Другої світової війни склалися так, що всі вони, за виїмком рано померлого Юрія, опинилися за кордоном, і Софія Олесницька кільканадцять років доживала віку з зятем.
Марта Олесницька (*24 жовтня 1900–†28 листопада 1992)⁵³ навчалася в гімназії Сестер Василіянок у Львові та склала матуральний іспит 17 червня 1919 р. Відтак студіювала французьку та англійську мови у Парижі та Львові й закінчила студії докторатом (очевидно, здібності до вивчення мов успадкувала від батька). Уже заміжня Марта Рудницька працювала вчителькою української Академічної гімназії у Львові⁵⁴, викладала в ній, а також у тій самій гімназії Сестер Василіянок французьку мову. У переліку «Учителі гімназії» (Сестер Василіянок) проти її імени «Рудницька (Олесницька) Марта» та років викладання (1934–1939) зазначено: «Знавець предмету і добрий викладач»⁵⁵. Роман Волчук, інженер у Нью-Йорку, її колишній учень в Академічній гімназії, до першого класу якої пішов у вересні 1934 р. (після реформи шкільництва 1933 р. вона називалася «Державна гімназія з Руською Мовою Навчання»)⁵⁶, згадував:
«Французької мови нас навчала д-р Марта Рудницька, дружина літературного критика Михайла Рудницького, висока й елеґантна дама, яка звертала увагу не тільки на нашу мову, а й на нашу поведінку. Коли вона входила до кляси, ми всі вставали і скандували хором “Bonjour, Madame”. Вона вживала до нас виключно французьку мову, ніколи не подаючи пояснень чи “перекладів”»⁵⁷.
На Всеукраїнському Конґресі Жінок, що відбувся 23–24 червня 1934 р. у Станиславові, учасниць вітала англійською мовою Мері Шіпшенкс з Міжнародної Жіночої Ліґи за Мир і Свободу і «їй відповідала, також англійською мовою, Марта Олесницька-Рудницька під гучні оплески присутніх, для яких англійська мова символізувала міжнародну підтримку»⁵⁸.
Донька Марти й Михайла Рудницьких Дарія 1938/39 навчального року закінчила перший клас математично-природописного ліцею у Львові⁵⁹. За недокументованими відомостями Іллі Чедолуми, Марта «разом з донькою Дариною виїхала в 1944-му до Кракова, а пізніше емігрувала до Північної Америки»⁶⁰. У родоводі Дарії Рудницької на сайті «Geni» (її ім’я подано англійською: Dorothy⁶¹) зазначено точні дати її життя (*22 серпня 1922–†5 серпня 2007) і додано такий цікавий допис «Про Дороті Рудницьку» (як видно зі змісту, автор – її брат у перших Марко, син Романа Олесницького):
«БЕРҐЕР (BERGER) Дороті Рудницька, з Гоб-Саунду, штат Флорида, раніше з Елмвуд-Парку, штат Нью-Джерсі, померла 5 серпня 2007 р. Вона народилася в Україні і переїхала до США, де жила в Елмвуд-Парку, <…> а згодом переїхала до Гоб-Саунду, <…> де прожила 40 років. Працювала бухгалтером у компанії SJS Drywall у Стюарті, штат Флорида. У неї залишилися син Роберт Берґер, невістка Сінді та онука Аманда. Поховання відбудеться на кладовищі Форест Гіллз у Палм-Сіті, штат Флорида.
Покажчик смертей SSA показує, що Дороті Берґер <…> померла 5 серпня 2007 р. в Гоб-Саунді, штат Флорида. Дата її народження вказана як 22 серпня 1922 р. <…> Запис про смерть Марти Рудницької свідчить, що вона померла 28 листопада 1992 р. також у Гоб-Саунді <…> (дата її народження – 24 жовтня 1900 р.). Потім я шукав записи про прибуття кораблів. Марта Рудницька прибула до Нью-Йорку 20 серпня 1947 р. на кораблі “Ерні Пайл” (Ernie Pyle). Її сімейний стан – вдова, 46 років. Місцем її призначення була вулиця <…> у Бронксі <…>. Я знайшов Дарію Рудницьку в запису про прибуття “Морського окуня” (Marine Perch) за 11 лютого 1947 р. Її сімейний стан: незаміжня, 24 роки. Її місцем призначення була 324 E. 54 Street в Мангеттені (?), але в крайній правій колонці був запис від руки “дядько Р. Олесницький”, схожий на почерк мого батька (мабуть, так і є). <…> Дарія / Дороті, ймовірно, вийшла заміж за містера Берґера через кілька років після приїзду до США. Її син, найімовірніше, народився між 1950 і 1960 роками»⁶².
З цих нотаток видно, що Марта Олесницька й Михайло Рудницький одружилися 1921-го або 1922 року, Марта й донька їхня Дарія прибули до Сполучених Штатів 1947 року, притому Марта зареєструвалася як «вдова»… Облаштуватися в Америці сестриниці Дарії, а певно, й сестрі Марті допомагав брат останньої Роман.
Роман Олесницький народився 19 липня 1907 р. в Дрогобичі. Закінчив Львівський університет зі ступенем магістра права (1931). Працював в адвокатській канцелярії батька в Золочеві. Як знавець англійської мови був перекладачем Української Парламентарної Репрезентації. У період політики «нормалізації» українсько-польських відносин у Галичині, здійснюваної шляхом порозуміння між проводом УНДО і польським урядом у 1935–1938 рр., отримав 1936 р. призначення на дипломатичну посаду торгового аташе польського консульства у Нью-Йорку й обіймав цю посаду до січня 1939 р. Відтак заробляв на життя як власник різних підприємств. Здобувши ступінь доктора права у Бруклінському коледжі Міського університету Нью-Йорку (1956), провадив адвокатську практику в цьому місті, згодом – у місті Кергонксоні (штат Нью-Йорк). Був співробітником канцелярії Українського Конгресового Комітету Америки, тимчасовим редактором англомовного двотижневика «Ukrainian Bulletin». Помер 15 липня 1990 р. в містечку Лівінґстоні, штат Нью-Джерсі, похований у Кергонксоні⁶³.
Дружина Романа Олесницького Клавдія (Клявдія) з Гаврищаків була відомою в діаспорі діячкою. 1925 року вона закінчила восьмий клас гімназії Сестер Василіянок у Львові та склала матуру⁶⁴. Диплом магістра права здобула в Краківському університеті. Разом із чоловіком приїхала до США 1936 р. Там у них народилися донька Анна і син Марко. Клавдія закінчила ще студії соціальної психології в Колумбійському університеті, також із дипломом магістра. Працювала у шкільництві, поринула у громадську діяльність як членкиня 1-го Відділу Союзу Українок Америки (СУА), очолювала його 1943 р., тоді ж увійшла до Головної Управи СУА як голова організаційної секції, а на VII Конвенції СУА 1945 р. обрана головою освітньо-стипендійної секції. Стала першою редакторкою журналу «Наше Життя», що його видає СУА. Редагувала його від першого числа за січень 1944 р. до першого числа за січень 1946 р., а в лютому зрезиґнувала з редагування⁶⁵.
За відомостями на сайті «Geni», Клавдія Надія Олесницька народилася 20 травня 1906 р. в родині преподобного Андрія та Леонтини (Петрасевич) Гаврищаків. Місце народження – село Лука Мала (тепер Мала Лука Чортківського району Тернопільської обл.). Стала членкинею 19-го відділу Українського Народного Союзу, а головою цього відділу був її чоловік, адвокат Роман Олесницький. У 1940–1950-х роках публікувалася у щоденній американській газеті «Свобода». Здобула ступінь магістра соціальної роботи в Гантерському коледжі Міського університету Нью-Йорка (1959) й обіймала посаду соціальної працівниці у Товаристві допомоги дітям та Нью-Йоркському міському бюро дитячої орієнтації. Померла 2 липня 1998 р. в місті Сент-Луїсі (штат Міссурі), похована в сусідньому містечку О’Феллон (O’Phallon), де живе син Марко Олесницький⁶⁶.
Евген Олесницький, за відомостями на сайті «Geni», народився 1911 р. в Дрогобичі, помер у Ґданську 1983 р. (уміщено родинну світлину)⁶⁷. На сайті «Timenote» уточнено, що Eugeniusz Oleśnicki з’явився на світ 23 квітня 1911 р., відійшов у засвіти 21 жовтня 1983 р., похований на центральному цвинтарі «Srebrzysko» (Сребжисько) у Ґданську⁶⁸. Нестор Олесницький (*1946), юрист у Нью-Джерсі⁶⁹, подав, що Евген (син Ярослава) виїхав до Ґданська, де став довголітнім суддею. По смерті лишив дружину Ґабрієлю і двох доньок, які станом на 2012 р. «ще жиють»⁷⁰.
На сайті «Timenote» вміщено ще й таку інформацію, важливу для наших пошуків: Zofia Oleśnicka померла 12 січня 1961 р. й похована на тому самому центральному цвинтарі «Srebrzysko» у Ґданську⁷¹, що й Евген Олесницький. Дещо докладніші, притому істотні, відомості, містить оголошення про смерть (клепсидра) Зоф’ї Олесницької, опубліковане у ґданській газеті «Dziennik Bałtycki» за 14 січня 1961 р.:
«Ś. † P.
Zofia Oleśnicka
zasnęła w Bogu 12. I. 1961 r. w wieku lat 87.
Pogrzeb odbędzie się dziś tj. dnia 14 stycznia 1961 roku o godz. 14 z kaplicy cmentarnej na Srebrzysku.
Podrążona w głebokim smutku
Rodzina»⁷².
З клепсидри випливає, що Покійна народилася 1873 року. Таким чином, роки її життя (*1873–†1961) є досить правдоподібними для можливого відтинку життя Софії Олесницької з Поповичів, як можемо гадати зі скупої інформації з різних джерел. Схоже все-таки, що наприкінці життя матері син забрав її до себе, і вона впокоїлася вже у нього в Ґданську. Ймовірно, на цвинтарі Сребжисько похована саме Софія Олесницька – дружина Ярослава Олесницького.
Принаймні ясно, що на порушене у статті питання: З яких Олесницьких походила дружина Михайла Рудницького Марта? – є достатньо підстав відповісти однозначно: З родини Ярослава і Софії Олесницьких. Відповідно й тещею Михайла Рудницького була Софія Олесницька з Поповичів.
Фраґмент генеалогічної схеми родини Олесницьких
Григорій Олесницький (1816-1905) + Софія Познанська (1818-1881)
●—Евген (1860–1927) + Марія (Врублевська) (1864–...)
●—●—Софія (1888–1902)
●—Юлія + Іван Барвінський
●—●—Андріан
●—●—Софія
●—●—Евгеній
●—Олена (1845-...) + Туркевич
●— Іван (1850-1926) + Юлія
●—●—Ярослав (1875-1933) + Софія Попович (1873-1961)
●—●—●—Марта (1900-1992 + Михайло Рудницький (1889-1975)
●—●—●—●—Дарія (1922-2007) + Берґер
●—●—●—Юрій (1904-1911)
●—●—●—Роман (1907-1990) + Клавдія Гаврищак (1906-1998)
●—●—●—Евген (1911-1983) + Габріеля
●—●—Емілія (1876-...)
●—●—Григорій (1890-1952)
●—●—Галя
(інфографіка редакції)
________________________
¹ Крушельницька Лариса. Рубали ліс… (Спогади галичанки). Львів, 2001. С. 57.
² Банах Іван. Три розмови про Михайла Рудницького : Лариса Крушельницька // Рудницький Михайло. Ворог целібату. Самовар. Львів, 2007. С. 16.
³ Мельник Ігор. Михайло Рудницький – останній поет «Молодої Музи» // Zbruč. URL. Розміщено: 07.01.2014; Гнатюк Оля. Відвага і страх / Пер. з пол. М. Боянівської. Київ, 2015. С. 253; Корань Іванка. Мефістофель Рудницького // Варіанти. URL. Розміщено: 22 листопада 2019 р. Зовсім недавній повтор старої інформації: «Після повернення до Львова Михайло одружився з Мартою Олесницькою, донькою адвоката і політичного діяча Євгена Олесницького» (Чедолума Ілля. Дилеми українського Мефістофеля: інтелектуальна біографія Михайла Рудницького (1889–1975). Львів, 2024. С. 154. URL. Відвідано: 8.02.2025).
⁴ Олесницький Євген Григорович // ВікіпедіЯ. URL. Відвідано: 30.01.2025; Олесницькі // ВікіпедіЯ. URL. Відвідано: 30.01.2025; Марта Олесницька (Рудницька) // Родовід. URL. Відвідано: 01.02.2025.
⁵ † Д-р Ярослав Олесницький // Діло. 1933. Ч. 184. 17. липня. С. 1.
⁶ Див. родовід: Аркуша Олена. «Найсильніший інтелект з-поміж політичних діячів Галицької України»: громадсько-політична біографія Євгена Олесницького // Олесницький Євген. Сторінки з мого життя / Упоряд.: М. М. Мудрий, Б. О. Савчик ; авт. прим. та комент. М. М. Мудрий. Львів, 2011. С. 19–27.
⁷ Julia Zahajkevycz : public profile // Geni. URL. Відвідано: 30.01.2025.
⁸ Нахлік Євген. Марія Слободівна-Крушельницька: закінчення акторської кар’єри й одруження // ZBRUČ. URL. Розміщено: 26.07.2024.
⁹ Шухевич Степан. Моє життя : Спогади. Лондон : Видання Української Видавничої Спілки, 1991. С. 396.
¹⁰ Там само. С. 173.
¹¹ Д-ра Ярослава Олесницкого… // Дїло. 1903. Ч. 62. 17 (30) Марта. С. 3.
¹² Шалата Михайло. Століття дрогобицької «Просвіти» // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 2010. Вип. 19 : «Просвіта» – оберіг незалежності та соборності України. С. 289.
¹³ Шухевич Степан. Моє життя : Спогади. С. 234. Також див.: Гуцал П. З. Олесницький Ярослав Іванович // Енциклопедія Сучасної України. Київ, 2022. Т. 24. С. 352. URL: https://esu.com.ua/article-76381. Відвідано: 01.02.2025.
¹⁴ В справі нашого театру // Нове Слово. 1913. Ч. 196. 30 цьвітня. С. 5.
¹⁵ Анкета в справі нашого театру… // Дїло. 1913. Ч. 96. 3 н. ст. мая (20 ст. ст. цьвітня). С. 4.
¹⁶ Репертуар Львівського руського театру у Львові // Нове Слово. 1913. Ч. 186. 15 цьвітня. С. 3; Те саме // Там само. Ч. 187. 16 цьвітня. С. 6; Львівський руський театр у Львові // Дїло. 1913. Ч. 82. 14 н. ст. (1 ст. ст.) цьвітня. С. 5.
¹⁷ Олесницький Ярослав. Кілька слів до нашої львівської публики в справі нашого театру / Д-р Ярослав Олесницький // Дїло. 1913. Ч. 85. 17 н. ст. (4 ст. ст.) цьвітня. С. 5.
¹⁸ Гуцал П. З. Олесницький Ярослав Іванович. С. 352–353. URL. Відвідано: 01.02.2025.
¹⁹ Рудницька Мілена. Боротьба за правду про Великий Голод // Рудницька Мілена. Статті. Листи. Документи / Упоряд. Мирослава Дядюк. Львів, 1998. С. 410. Першодрук 1958 р.
²⁰ † Д-р Ярослав Олесницький // Діло. 1933. Ч. 184. 17. липня. С. 1.
²¹ Похорони Ярослава Олесницького // Діло. 1933. Ч. 187. 20. липня. С. 3.
²² Подяка // Діло. 1933. Ч. 193. 26. липня. С. 6. Публікації «Подяка» з підписами, зокрема, подружжя Марти й Михайла Рудницьких та їхньої доньки Дарини не зареєстровано в покажчику: Когут Софія. Михайло Рудницький (1889–1975) : Біобібліографічний покажчик. Львів, 2020. 767 с.
²³ Кедрин Іван. Життя – події –люди : Спомини і коментарі. Ню Йорк, 1976. С. 190.
²⁴ Там само. С. 326.
²⁵ Бобикевич-Нижанківська Осипа. Спомини з моїх років // Бобикевич Олекса. Твори / Упорядник Марія Ващишин. Львів, 2000. С. 160.
²⁶ Там само. С. 162.
²⁷ Там само. С. 163.
²⁸ Там само. С. 166. Роки життя Софії Олесницької: *1888–†25 травня 1902 (Sophia Olesnyckyj // Geni. URL. Відвідано: 30.01.2025).
²⁹ Рудницька Мілена. З минулого роду Рудницьких // Рудницька Мілена. Статті. Листи. Документи. С. 60. Писано в жовтні 1956 р.
³⁰ Крушельницька Лариса. Рубали ліс… (Спогади галичанки). Львів, 2001. С. 131.
³¹ Банах Іван. Три розмови про Михайла Рудницького : Лариса Крушельницька. С. 20.
³² Там само. С. 20–21.
³³ Див. світлину будинку на вкладці після с. 20: Рудницький Михайло. Ворог целібату. Самовар. Львів, 2007.
³⁴ Котлобулатова Ірина. Мешканці вулиці Асника // Галицька брама (Львів). 2008. № 7–9 : Липень–вересень. С. 18.
³⁵ Корань Іванка. Мефістофель Рудницького // Варіанти. URL. Розміщено: 22 листопада 2019 р.
³⁶ Чедолума Ілля. Дилеми українського Мефістофеля: інтелектуальна біографія Михайла Рудницького (1889–1975). С. 371. «М. Рудницький вдруге одружився зі своєю колишньою студенткою Людмилою Захарій. Мешкав у Львові на вул. Устияновича, 6» (Мельник Ігор. Михайло Рудницький – останній поет «Молодої Музи» // Zbruč. URL). Людмила Захарій померла 2012 р. (Корань Іванка. Мефістофель Рудницького // Варіанти. URL).
³⁷ Чедолума Ілля. Дилеми українського Мефістофеля: інтелектуальна біографія Михайла Рудницького (1889–1975). С. 154.
³⁸ Бобикевич-Нижанківська Осипа. Спомини з моїх років. С. 160.
³⁹ Там само. С. 165.
⁴⁰ Там само. С. 167.
⁴¹ Там само. С. 168.
⁴² Там само. С. 171
⁴³ Там само. С. 172.
⁴⁴ Там само. С. 171.
⁴⁵ Там само. С. 172.
⁴⁶ Аркуша Олена. «Найсильніший інтелект з-поміж політичних діячів Галицької України»: громадсько-політична біографія Євгена Олесницького. С. 28–29.
⁴⁷ Там само. С. 29.
⁴⁸ Wanda Maria Wrublevsky : public profile // Geni. URL: Відвідано: 31.01.2025.
⁴⁹ Sophia Popovycz : public profile // Geni. URL. Відвідано: 31.01.2025.
⁵⁰ George Oleśnicki // Geni. URL. Відвідано: 01.02.2025.
⁵¹ Roman Oleśnicki // Geni. URL. Відвідано: 01.02.2025.
⁵² Eugene Olesnicki // Geni. URL. Відвідано: 01.02.2025.
⁵³ Marta Rudnicki // Geni. URL. Відвідано: 31.01.2025. Дні й місяці народження і смерти подано за дописом «About Dorothy Rudnycky»: Dorothy Rudnycky : public profile // Geni. URL. Відвідано: 01.02.2025.
⁵⁴ Список учениць восьмих матуральних кляс за роками // Пропам’ятна книга гімназії Сестер Василіянок у Львові. Ню Йорк ; Париж ; Сидней ; Торонто, 1980. С. 111.
⁵⁵ Учителі гімназії // Там само. С. 92.
⁵⁶ Волчук Роман. Спомини з передвоєнного Львова та воєнного Відня. Вид. третє, переглянуте і виправлене. Київ, 2011. С. 37.
⁵⁷ Там само. С. 43.
⁵⁸ Богачевська-Хом’як Марта. Союз Українок у міжвоєнний період // Наше Життя / Видає Союз Українок Америки. 1991. Ч. 5 : Травень. С. 9.
⁵⁹ Список учениць восьмих матуральних кляс за роками // Пропам’ятна книга гімназії Сестер Василіянок у Львові. Ню Йорк ; Париж ; Сидней ; Торонто, 1980. С. 142.
⁶⁰ Чедолума Ілля. Дилеми українського Мефістофеля: інтелектуальна біографія Михайла Рудницького (1889–1975). С. 279–280.
⁶¹ Dorothy – варіант імени Dorothea, Доротея, яке походить з латині й означає Божий Дар (Словарь английских личных имён : 3000 имён / Составил А. И. Рыбакин. Москва, 1973. С. 124).
⁶² Dorothy Rudnycky : public profile // Geni. URL. Відвідано: 01.02.2025. Переклад з англ. Є. Нахліка.
⁶³ Гуцал П. З. Олесницький Роман Ярославович // Енциклопедія Сучасної України. Київ, 2022. Т. 24. С. 351–352. URL. Відвідано: 01.02.2025; Roman Oleśnicki // Geni. URL: Відвідано: 01.02.2025. Про те, що завдяки «нормалізації» Міністерство закордонних справ Польщі влаштувало «мґра Романа Олесницького до консуляту у Ню Йорку», згадав Іван Кедрин-Рудницький (Кедрин Іван. Життя – події – люди : Спомини і коментарі. Ню Йорк, 1976. С. 272).
⁶⁴ Список учениць восьмих матуральних кляс за роками // Пропам’ятна книга гімназії Сестер Василіянок у Львові. Ню Йорк ; Париж ; Сидней ; Торонто, 1980. С. 117.
⁶⁵ Рожанковська Іванна. «Наше життя» 1944–1994 // Наше життя. 1994. Ч. 2 : Лютий. С. 2–4; Редактори «Нашого Життя» // Наше Життя. 1994. Ч. 1 : Січень. С. 2 (уміщено фотопортрет).
⁶⁶ Claudia Nadia Hawryszczak : public profile // Geni. URL. Відвідано: 01.02.2025.
⁶⁷ Eugene Olesnicki // Geni. URL. Відвідано: 02.02.2025.
⁶⁸ Eugeniusz Oleśnicki // Timenote. URL. Відвідано: 02.02.2025.
⁶⁹ Правнук Іллі Олесницького (*1836–†1911), що був братом Григорія Олесницького (*1816–†1905), батька Евгена Григоровича (*1860–†1917) та Івана Григоровича (*1850–†1926) Олесницьких (останній, нагадаю, – батько Ярослава Олесницького).
⁷⁰ Олесницький Нестор. Олесницькі в Північній Америці i в Австралії // Olesnicky.com. URL. Відвідано: 02.02.2025. Подано родовід Олесницьких.
⁷¹ Zofia Oleśnicka // Timenote. URL. Відвідано: 02.02.2025.
⁷² Ś. † P. Zofia Oleśnicka // Dziennik Bałtycki. 1961. 14 stycznia. Nr 12. S. 5. «Світлої пам’яті Зоф’я Олесницька спочила в Бозі 12. І. 1961 р. у віці 87 років. Похорон відбудеться сьогодні, тобто 14 січня 1961 року, о 14 год. з цвинтарної каплиці на Сребжиську. Глибоко засмучена Родина» (переклад Є. Нахліка). Висловлюю вдячність Орестові Друлю за те, що розшукав і достачив мені число газети «Dziennik Bałtycki» з цією клепсидрою.
11.02.2025