† Д-р Евген Олесницький

Львів 27. жовтня 1917.

З нашої редакції повіває чорна хоругов. Скільки їх повіває сьогодня і в столицї нашої країни, у Львові, де Він починав і кінчив свою громадянську дїяльність, і в Стрию, де Він вложив у народну працю найлїпші лїта свої, і по цїлій нашій країнї, в якій скрізь імя Його вимовляло ся з пошаною як iмя одного з найбільших у народї! І на скільки сердець наляже на звістку про Його смерть чорний сум — тут і там, пo обох сторонах кордону, на цїлій Українї?

*

Д-р Евген Олесницький уродив ся 1860 р. в Говилові великім гусятинського повіта, де Його батько був священиком. Народну школу кінчив у Теребовли, ґімназію в Тернополи, правничий видїл в унїверситетї у Львові. Тут відбув також адвокатську практику і в 1891 р. отворив адвокатську канцелярію в Стрию, де ocтaвaв до кінця 1908 р. Тодї звинув канцелярію і перенїс ся до Львова, посвячуючи ся виключно громадянській дїяльности. Російська інвазія застала Його в Відни, де перебував як посол. Ранньою весною 1916 р. занедужав, а хоч його сильний орґанїзм пepeмiг крізу, одначе здоровлє вже не вернуло. Не жив, а мучив ся, знаючи, що кождої хвилї може прийти конець. І він прийшов. Швидше, нїж можна була надїяти ся.

Оставив Покійний вдову, якiй потїхою в її горю нехай буде те, що товариш її житя був справдї великим чоловіком та що її горе є горем цїлого великого народу.

Дочка-одиначка Покійного померла ще підчас Його побуту в Стрию, проживши вceгo кільканацять лїт, накладаючи на родичів вічне пятнo суму.

Там, коло нeї, в родинній гробници на кладовищи в Стрию, зложать тепер на вічний сон батька.

*

Початків громадянської дїяльности Покійного треба шукати очевидно ще в ґімназії. Бідний нарід, в якім уже дїти, замість веселити ся безжурно, мусять думати поважні думи про народне добро, брати на свої дїточі плечі тягар народної працї. Кожда з ґімназій нашої країни має тут свою традицію; тернопільська — одну з найлїпших.

До Львова прийшов Покійний в 1878 р., безпосередно по соціялїстичнім процесї Франка, Павлика, коли поступові ідеї, зacїяні на нашій ниві Драгомановом, розворушили своєю новістю наше громадянство й особливо молодїж. Що cї ідеї захопили Його, на се маємо реальний доказ: в "Дрібній Біблїотецї", яку видавав гурток молодих соціялїстів, появила ся в Його перекладї й Його коштом розвідка Добролюбова "Авторитет у вихованю". Се був мабуть Його перший (в кождім разї перший поважнїйший) виступ у лїтературі, за яким пішла дуже ріжнородна дїяльність, що тягла ся аж до Його переселеня до Стрия.

Належав як один з наймолодших до того гуртка, що заложив наш дневник, в якім працював довший час як співробітник і який цїле своє житє обдаровував плодами свого знаменитого пера. Містив свої статї в журналї "Правда" і в популярній "Батьківщинї". Редаґував гумористичне "Зеркало". Разом з д-ром Костем Левицьким і д-ром Антоном Горбачевським заложив і редаґував "Часопись Правничу", яку опісля переняло Наукове Товариство ім. Шевченка. В рр. 1884—1886 видав своїм накладом на взорець нїмецької біблїотеки Рекляма 17 випусків "Русько української Біблїотеки". В рр. 1887—1891 був у видїлї "Руської Бесїди" референтом театральних справ і ввійшовши ось так в звязок з театром, став перекладати для нього репертуар. Тепер уже нїхто й не подумає, що прим. лїбретто "Циганського барона", се одна з молодечих віршованих праць д-ра Eвгeна Олесницького. Як знавець театру й лїтератури був від 1891 р. членом краєвої комісії для оцїнки українських драматичних творів. Перекладав повісти для біблїотеки "Дїла". В 1888 р. дав редакторську фірму відновленій "Правдї", яку видавцї (Барвінський і Кониський) обіцяли вести в поступовім дусї і для якої програмову статю написав Драгоманів; коли "Правда" не держала ся своєї програми, він уступив. Розвивав інтензивну письменську дїяльність в правничій области; не було важнїйшого закона, про який не появила ся би його розвідка чи в "Дїлї", чи в "Часописи Правничій" чи окремим виданєм.

Вже з сього короткого перечисленя фактів його дїяльности з лїт 1878—1891 видно, які ріжнородні артистичні, лїтературні, наукові, полїтичні інтереси були в сього молодого кандидата адвокатури.

В инших обставинах, в иншій, висше розвиненій суспільности чоловік з такими здібноcтями й інтересами був би став чи першорядним публїцистом, чи активним полїтиком чи ученим. Д-р Евген Олесницький скінчивши адвокатську практику у Львові, став адвокатом у Стрию. Розпрощав ся з богатьома річами з того, що становило зміст його духовного житя за тих 13 років побуту у Львові, мусїв розстати ся, коли — говорячи нашою щоденною мовою — не хотїв "змарнувати ся".

Виїхав на провінцію не тільки з солїдним фаховим знанєм адвоката, але справдї як цїлий чоловік, з великим запасом всесторонного знаня, з виробленим поглядом на світ, на житє і людий.

Його світогляд? До ґрупи Франка-Павлика не пристав. Але перейшовши школу Драгоманівської проповіди, був типом поступовця, який опісля знайшов свій теоретичний вислів у програмі національно-демократичної партії.

Такий виїхав до Стрия — тодї, коли у Львові тріюмфувала "нова ера". Тут взяв ся — побіч працї в адвокатській канцелярії, яка дала йому матеріяльну незалежність і славу знаменитого адвоката — до орґанїзації повіту. Дав почин до заложеня фїлїї "Просвіти", Каси задаткової, Народного Дому — та по що вичисляти?! Адже всї ми знаємо, що чим стала Стрийщина, тим стала завдяки його починови. Очевидно, не зменшує се заслуг всїх инших; але що він був зпоміж них найдїяльнїйший, се знають і признають усї.

Зі Стрия розпочав полїтичну акцію проти "нової ери" тодї, коли Львів ще вагав ся. Розвиток подїй показав, що він мав рацію.

На сей час припадають його знамениті полїтичні реферати на вічах, промови на святочних вечерницях, оборони в полїтичних процесах, звязаних з полїтичними подїями, особливо з виборами 1897 р.

В 1900 р. виступив д-р Евген Олесницький як кандидат при доповняючих виборах до сойму в Жидачівськім повітї і вийшов послом. В соймі зразу заняв визначне місце, а по головних виборах в вересни 1901 р., з яких вийшов послом Стрийщини, став провідником українського представництва в соймі. За його послованя припадають обі соймові сецесії: перша 8. липня 1901 р. і друга 29. жовтня 1903 р. Перед другою сецесією виголосив як голова клюбу одну з своїх найзнаменитших промов. Коли по другій сецесії наші посли вернули до сойму з нового вибору, він далї був головою клюбу аж до кінця каденції, яка скінчила ся грудневою сесією 1907 р.

В соймі своїми промовами здобув собі першорядне місце. Його законопроєкти (між. ин. кілька проєктів виборчої реформи) здобули би йому славу знаменитого кодифікатора, коли-б се не були законопроєкти українського посла в галицькім соймі.

Тимчасом прийшло загальне і рівне виборче право до парляменту. При перших загальних виборах 1907 р. він здобув мандат Стрийщини, який задержав також при виборах 1911 р. В 1907 р. другий мандат в його окрузї здобув ще москвофіл о. Давидяк, та в 1911 р. сей мандат дістав ся вже українському кандидатови радн. Льву Левицькому, що очевидно було в значній мірі результатом його дїяльности. В парляментї заняв, розумієть ся, одно з перших місць в нашім представництві.

По соймових виборах з початком 1908 р., з яких він знов вийшов послом Стрийщини, звертаєть ся до нього намісник Потоцький, хотячи через нього довести до польсько-української угоди. Одначе особиста візита Потоцького в Олесницького нїчого не осягнула; дала тільки причинок до полїтичного значіня Покійного. В новім соймі, в якім головою Українського Клюбу став д-р Кость Левицький, Покійний не остає довго; в 1910 р. складає мандат, який обнимає по нїм д-р Евген Петрушевич.

Ще перед сим, в 1999 р., д-р Евген Олесницький перенїс ся зі Стрия до Львова, де вибрав собі нове поле дїяльности: орґанїзацію тов-а "Сїльський Господар". Чи є тепер в нашім господарськім житю "Сїльський Господар", не треба поясняти. A став він тим, чим є, завдяки орґанїзаторській дїяльности д-ра Евгена Олесницького, який звинув адвокатську канцелярію, зложив соймовий мандат, держав ся в тїни в парляментї і посвятив усї свої сили виключно сьому дїлу. А коли "Сїльський Господар" cтав на ноги, тодї д-р Евген Олесницький уступив з становища президента тов-а.

У Львові, де було треба, там проявляла ся його праця. Був головою "Просвіти". Належав до дирекції "Днїстра". Брав дїяльну участь в комітетї будови українського театру. Належав до Видавничої Спілки "Дїла" і засїдав в її управі. Наукове Товариство ім. Шевченка числило його між своїми дїйсними, за наукові заслуги іменованими членами.

І справдї тепер вертав неначе до дїяльности своїх молодих лїт. Поза занятями в парляментї і в товариствах почав займати ся нашою полїтичною історією. Зібрав богато матеріялу, написав чи мало, — аж прийшла інвазія і все те і десь пропало. У Відни, підчас інвазії вів свою працю далї. Записував подїї кождого дня, збирав матеріяли. Коли по занедужаню прийшов до себе, вів далї ту працю.

Дивне вражінє робив він підчас недуги. Неначе відійшло від нього все земне, буденне; недуга, яка зробила немічною його великанську постать, неначе рівночасно поклала на нього печать якоїсь надземської величи.

Працював до останної хвилї. Ще недавно читав рукописи двох публїкацій, які мають вийти по нїмецьки про нашу справу.

*

Вчерашної ночи згасло житє справдї велике, житє чоловіка, якими доля не часто обдаровує суспільности. І коли Його імя не є відоме у цїлім світї на рівнї з іменами славних людий инших народів, то вина лежить тільки в наших відносинах, в тім, що нарід, якому зіслала Його доля і для якого Він працював цїле житє, належав до недавна також до невідомих.

Говорять нам, що ми не маємо людий. Та чи не міг бути д-р Евген Олесницький президентом републики, шефом або членом правительства? В кождих пригожих відносинах бувби він певне осягнув найвисші становища, які є в суспільности. Кажуть, що не маємо людий. Чи не можна було Його кождої хвилї покликати на унїверситетську катедру для якого небудь правничого фаху? Коли не маємо людий, то тому, бо в таких відносинах не виробляють ся люди, а марнують ся, навіть найлїпші. І коли д-р Евген Олесницький не осягнув того, що чоловік Його міри міг осягнути в кождій лїпше поставленій суспільности, то се особиста жертва Його житя, жертва, яку силою обставин мусять приносити всї великі люди обездолених народів, жертва, якою вони підносять свій нарід все висше й висше.

Сею жертвою, житєм своїм, посвяченім для лїпшої будучности свого народу, записав ся д-р Евген Олесницький як один з найбільших у своїм народї.

[Дїло]