[Письмо з провінції.]
I.
Суспільність, котра до поліційної опіки per fas et nefas виконуваної привикла, освоює ся помалу з нею так сильно, що боїть ся і кроком ступити о власній силї. Такою суспільностію єсть суспільність руска. Над нею взяли непокликану опіку так многородні чинники, що ся суспільність численностію і одностайним, систематичним поведенєм тих чинників супроти неї, стала цїлком пригнобленою і трівожно уступає перед напором их на кождім кроцї. Нам повинно бути встидно і досадно, що при найновійших подїях в радї державній имя нашого народу було проголошуване яко имя політичного евнуха, уміючого що-найбільше стогнати і своєю непорадностію виховувати власними соками морально проблєматичні натури, роззухвалені браком всякого опору, топтанєм покірно зігнутих карків наших. В борбах, до котрих ми, на хвилю стямивши ся, зриваємось — виступає против нас крайна голота, не маюча нї христіяньскої совісти, нї идеалу кріпкої, свобідної вітчини, зволоч халатова і сурдутова, що кваліфікує ся своїми поступками під замки вязниць, а ми, сміх сказати — в державі права упадаємо і плачемо над безправностію, а не маємо смілости боротьбу за право державне самі взяти в руки!
Ми — нарід слабий. Але чим? Нечисленностію може? Таж говоримо, що нас тут три міліони. А нехай би і третина з роспуки опустила край, все нас ще тьма, мешкаємо разом, збитою масою, в кождій осадї маємо своїх интеліґентних людей. Або-ж духовеньство, становляче в краю около 2.000 центральних пунктів працї над народом, не єсть интеліґентне? Або-ж дяки, котрих єсть рівно-ж около або й над 2000 одиниць, не в силї становити те саме число адютантів єго в праци над просвітою народу? Се питанє надто важке, щоби легко єго збути, не застановитись над ним глубоко нашій суспільности.
Ми — нарід бідний. Але-ж Чорногорцї стократ біднїйші від нас, а мимо своєї бідноти не знесли того, що ми зносимо, — щоби обрізана і необрізана голота поневіряла понятя о справедливости. А наша борба за що-ж, як не за справедливість, як не против несправедливости? І сли неуспіхи національні і політичні народу оправдуємо фразою о бідности народу, — не прийшло-ж нам нїколи на гадку, яке нечуване testimonium paupertatis даємо собі і народови сею фразою о бідности? Бо фраза про бідність народу і з неї нїби результуючій брак відпорної сили против несправедливости, переведена на мову зрозумілїйшу, звучить: Ми матеріяльно бідні — і тому, що ми бідні, не вільно нам хопити за поли нїкого, хто нас окрадає. Ми матеріяльно бідні — і тому не вільно нам стояти за cпpaведливостію і, хоч би затиснувши кулак, домагатись єї. Ми матеріяльно бідні — і тому годї нам брати ся до роботи, а найлучше положити ся в яму і в нїй, стогнучи, голодової дожидати смерти...
Та бідні ми справдї, але в иншім змислї. Ми бідні тим, що, привикши до поліційної опіки, стратили ми самостійність мисли, суду і дїла; — що при кождій мисли а тим паче при кождім дїлї ми оглядаємо ся: чи не вглядають нам в серце при мислях, чи не глядять на дїло — сли не колятор, то війт, жандарм, староста, як коли-б мисли наші і наші дїла бояли ся денного сві тла; як коли-б справедливість, о котру нам ходить, була не чувством вродженим, котрого нарушенє потрясає цїлим єством чоловіка, а мухою, що сидить на носї першого лучшого панка або гризопера, котру з трепетом треба обсервувати. Ми бідні тим, що взвичаєні до деспотизму наших опікунів, стратили почутє і потребу свободи, а тим і почутє власної гідности — і без жалю, без опору, і без сорому даємо вести ся на постановлену нам загладу. А хоч і находить ся межи нам споре ба й дуже споре число личностій, відчуваючих всю грозу нашого положеня спровадженого не так деспотизмом опікунів, як більше моральною нашою бідностію, — одні в послїдній хвили дають себе инкамерувати, щоби схлїблюванєм деспотизмови виборювати удари кулаком не нагим, а в рукавичках, — а другі годять ся на безвзглядну опозицію против томлячої нас несправедливости, на опозицію справедливу і морально конечну, а не можуть, чи не хочуть, чи не мають відваги приступати до рішучого зорґанізованя сеї опозиції, щоби змаганя одиниць до позитивної працї для здобутя справедливости були не безуспішними поривами, зуживаючими марно их сили, а однодушно піднятою борбою всїх за свободу, за справедливість для цїлого народу, — борбою, в котрій є не лиш команданти, але і війско охоче до борби на повірених собі пікетах, розказам послушне, до бою рвуче ся, до него вправлене неустанною, так сказати-б, муштрою.
Гляньмо на Віденцїв! Хто знає, яким був Відень ліберальний перед 20-ма роками, кола зжидоватїла, семітскою прасою бавлена а властиво деморалізована людність на священика, идучого з св. Тайнами кидала болотом [тогдї мусїли духовні нести св. Тайни incognito з капелюхом на голові — в престольнім містї католицкої держави, в резіденції католицко чувствуючої династії!], — коли ліберали, кинувши в товпу для єї забави і для відверненя очей від своєї роботи поклик "nieder mit den Pfaffen", нa велику скалю дерли з народів Австрії для себе лико, — хто се знає, того здивує: як Відень нинїшній, в котрім будь-що-будь праса і маєтки й до тепер в семітских находять ся руках і ліберали й до днесь там матадорами, — як нинїшний Відень в трех четвертинах міг стати ся антісемітским? як могло в нїм прийти до того, що днесь суди, котрі перед 20 роками карали духовних за найневиннїйшій висказ против жидівскої господарки, днесь за одно слово "Pfaff" декретують 14 днїв арешту [гл. N. fr. Presse з 9 падолиста с. р.].
Теперішний рух Віденцїв, рух христіяньско-соціяльний, мусить нам всїм бути симпатичним, близьким нашому серцю не за-для злобної утїхи з клопотів, яких він причиняє ґрафови Казимирови, а сам задля себе, бо він єсть рухом справедливости против безправности, рухом правдивої свободи против деспотизму кляс, рухом за здобутє етичним засадам респекту також в публичнім житю. І природна річ, що сей рух за идеали, уґрунтовані в серцю кождого, мусїв опанувати серця; для него має симпатію навіть найзагорільшій урядовець — розуміє ся з застереженєм, наколи мозок і серце у него ще фунґують. Але рух сей не повстав нагло, анї треває лише в часї борби о управу Відня. Рух сей був підготовлений і єсть неустанно піддержуваний товариствами, котрі числять десятки тисячів членів, то само відчуваючих, до того самого стремлячих, себе взаїмно контролюючих і заохочуючих до витревалости. Побіда не прийшла так нагло і несподївано: де має бути побіда, там мусить бути до неї підготовленє. А підготовленє у Віденцїв було очевидно величне, коли в єго результатї три четвертини мешканцїв столицї, колись скрізь зжидоватїлої, знайшли ся в христіяньско-соціяльнім сторонництві і коли зелїзний кулак ґрафа Казимира трафив на ґраніт князя Ліхтенштайна і єго товаришів.
Годї пересуджувати, якій оборот возьме ся борба о справедливість після христіяньского вирозуміня, але в виду ceї сили, яку здобули собі засади христіяньско-суспільні в столици держави, належить нам розглянути ся в орґанізації, котра єдина дала Віденцям можність так світло устояти ся в борбі з розвельможненою зухвалостію семітского лібералізму. Се потрібне нам тим більше, позаяк баціль сего лібералізму плекає ся до днесь в нашім таки краю і з відси, сильний хиба браком нашої відпорности, розлазить ся на всї сторони, як баціль холєричний з долин Ґанґеса.
[Дѣло, 25.11.1895]
II.
Кождий нарід має таке правительство, на яке заслугує. Від виборів залежить і склад тїл законодатних. У нас — де статут краєвий засудив Русинів на меншість в репрезентації краєвій — і тая меншість, наколи она поважна, може успішно опертись самоволи більшости. В радї-ж державній має вагу кождий голос, що підпер би сторонництва поборюючі жидівскій лібералізм підпираний колом польским. З того виходить, що вибори до сойму мають для нас вагу оборони интересів меншости, в яку нас поставив статут краєвий, а вибори до Відня мають для нас значінє державне — результат их міг би розломити той перстїнь, яким гнете державу і нас жидівско-польска спілка. Тому то вибори до ради державної мають для Русинів рівно велику вагу, бо там, у Відни, може прийти до рішеня нашої справи, при котрій в добрім разї може порішити навіть десять мандатів вирваних з рук славетного кола польского.
Тілько-ж дуже зле стоїть сторонництво, котре доперва в хвили борби бере ся до роботи. Днї виборів — то властиві днї битви, котра рішає: хто вийде витязем. Однак побіда мусить бути підготована. Як у війнї перед битвами мусить ся терен добре розпізнати, сили свої і ворога наперед добре обчислити і власні сили наперед добре зорґанізувати і вишколити, так мусить дїяти ся і в боротьбі політичній. Зле стоїть сторонництво, котре доперва в хвили борби розсмотрює терен; се мусить статися скорше. Треба і послугувати ся маневрами. Місцем екзецирки в політицї є товариства. Тут належить маси до рішаючої боротьби вишколити, загартувати, зорґанізузати. Тому сейчас до сеї роботи! Закладаймо товариства. Берім собі Відень за взір!
Але не товариства з назви лише! Их треба підготовити і підтримувати огнистою ревностію. Кожде місто, кожде місточко, кожде село повинно становити осередок, з котрого має виходити орґанізаційна робота. В містах і місточках у нас треба вишукати елєменти прихильні і приступні христіяньско-суспільним идеям. В виду соціяльної нужди, яку на край навела господарка жидівско-шляхотского лібералізму, уми нинї певно дуже приступні окликови: здобутє справедливости для мас, респектованє декальоґу в публичнім житю — і під тим окликом треба єдинитись. Душею сего руху, именно по селах, повинно бути духовеньство, котре прецїнь перше покликане вступатись за духовим і матеріяльним добром народу, — хоч, де обставини роблять се вказаним, буде нераз лучше, коли на внї стануть провідниками сего руху чільні світскі люде. Се не трудно. В кождій місцевости найдуть ся добре мислячі і чільні люде, хоч-би й межи селянами, котрих можна спонукати до піднятя акції і до зібраня около себе дальших одномишленників, щоби заложити стоваришенє або завязати бодай комітет виборчій в часї виборів. Спосіб орґанізації мусить бути для кождої місцевости різний, після обставин в нїй пануючих. В більших містах, именно повітових вказане єсть завязанє політичного товариства, через котре можна просто стреміти до головної цїли, до доброго переведеня виборів. В селах і місточках, де товариства політичного закладати годї, треба — по змозї в кождім селї — основувати стоваришеня неполітичній: читальнї, товариства господарскі, котрі, хоч в них не можна порушувати політичних питань, будуть успішно ширити правдиву просвіту в народї, зближать до себе всїх добре мислячих і сотворять тверде ядро просвітної орґанізації. З тих то добромислячих a просвічених одиниць повстане сам собою в часї виборів комітет виборчій, не стоячій в нїякій звязи з товариством — н. пр. з читальнею. Такі комітети можуть по розписаню виборів скликувати збори виборцїв, про котрі не треба повідомляти староство.
В найменшій навіть місцевости можна легко заложити бібліотеку парохіяльну, заосмотрену одвітним добором книжок. Такою бібліотекою можна в найневиннїйшій, найспокійнїйшій спосіб вплинути на значне розбудженя поглядів, звернути увагу на потребу ухристіяненя суспільного житя, розсвітити голови і одушевити серця. Чого не можна порушувати в проповідях, се нехай буде доповнене лєктурою. Через читанє одвітних письм, трактуючих справи з становиска реліґійно-суспільного, може неодно і ex politicis зістати в памяти, чого не можна би вбити в голову мовою, чого не можна би сказати і в чотири очи. Именно-ж бесїди послів христіяньских, повні христіяньского духа, будячи порівнаня з бесїдами, взглядно мовчанєм послів з нашого краю, була би вельми пригожим матеріялом, наколи-б их яло летучі письма розкинути межи нарід: они би збудили в народї смак до такої лєктури, а порівнанє випаде для справи христіяньско-суспільної дуже користне. Правда, у нас треба в сїм напрямі богато, дуже богато робити, але Hannibal ante portas! — дїло треба обдумати і по змозї нашій конче підняти. Видавництва повісток і описів можна би бодай на час завісити, а их місце повинні заступити видавництва поважного змісту, якого теперішна доба конечно від нас вимагає.
В Висшій Австрії истнує від 25 лїт велике католицке товариство народне для Висшої Австрії. Оно числить 38.000 членів і доконало великих річей в орґанізації селян. Се дїло того товариства, що край Висшої Австрії висилає з меншої посїлости лише своїх людей до сойму і до ради державної. Се товариство було основане при опіцї великого епископа Франца Рудіґера, котрий одушевив єго своїм рицарским духом і звав єго зїницею свого ока. Се товариство визволило і Відень з опіки каст. Католицке народне товариство [Katholischer Volksverein] відбуває до року численні збори у всїх околицях краю. Даток членьскій виносить річно 50 кр., але що дістають члени за той даток! Передовсїм що 14 днїв власну членьску часопись "Volksbote"; дальше під новий рік великій, гарний калєндар з практичним змістом для міщанина і хлопа; по третє: члени дістають в банку хлопскім [не могло би бути в "Днїстрі"?] позички о ½ процент дешевші, нїж не-члени. Ся именно обставина придбала товариству знамените число членів, хоч позички не дають ся леда-кому, а єдино за посвідченєм пароха села, котрий докладно знає своїх парохіян. А треба додати, що католицке народне товариство розпочало малими средствами, а таки від початку свого основаня давало своїм членам календарь і часопись, і тим именно добило ся популярности і довіря у люду, громадно до него приступаючого, переконаного, що товариство се стоїть вірно на сторожи єго прав і єго добра. Нехай сей примір — каже Kath. Vereinsblatt, з котрого ми взяли сі дати — запалює в инших краях і сторонах хоч-би і в менших границях; нехай подібна орґанізація спонукає скрізь правдиво христіяньске одушевленє до переведеня нових виборів. Що удало ся Висшо-австрійцям, мусить удати ся і иншим краям, — лише жваво до дїла! Розуміє ся, товариство чи краєве, чи на меншій території мусить функціонувати, і то безнастанно; оно мусить без устанно в різних околицях краю поясняти народови всякі біжучі справи і підготовляти вже тепер добрі вибори в слїдуючім роцї.
Дальше дуже важною річію — сказано в статьї "Zur Organisation des Volkes" в "Kath. Vereinsblatt" — єсть збиранє вже тепер виборчого фонду. Не на те, щоби — як мала відвагу висловити ся одна некраєва руска часопись — купувати голоси, так само, як купують у нас Поляки й жиди. Ми не упали ще на стілько, щоби виборчого фонду потребували як наші краєві ліберали для підкупств, для корупції; ми надто христіяне, щоби послугуватись такими средствами. Але друки — брошури, циркулярі, плякати, видатки на порторію, на збори, висилка бесїдників у віддалені округи, вимагають в часї виборів значної суми. Збиранє такого фонду виборчого мусить бути приватне. Товариствам політичним не є дозволено збирати их явно, неполітичні товариства можуть за се бути розвязані. Тож треба, щоби поодинокі личности приватно старали ся збирати гроші на фонд виборчій. Редакції політичних часописей будуть знати, чи можуть в своїх стовпцях містити квітованя з надсиланих добровільно датків на фонд виборчій, взглядно на видавництво політично-суспільних брошур, призначених для розширеня их межи маси народу. Порівнуючи виборчу акцію до операцій воєнних, Kath. Vereinsblatt покликує ся на висказ славного австрійского вожда Монтекукулього, що до війни потрібно трех річей: грошей, грошей і ще раз грошей!
Як у Відни, так і всюди повинні ліберальні посли бути поборювані за всяку цїну. В одній з давнїйших розправ про лібералізм теперішного крою виказали ми наглядно, що Галичина стогне не менше як инші краї під кігтями лібералізму. В статьях наших політично- і суспільно-моральних виказали ми, що наш край, католицкій з имени, єсть властиво прибіжищем неґаторів всяких засад католицизму, а кого не переконав ряд наших давнїйших статей, міг переконати ся з міри католицкого духа, якій проявив ся в переведеню послїдних виборів. Однак о тім поговоримо ще з окрема. Тут наводимо дальше слова Kathol. Vereinsblatt-y: Проч з зрадниками люду з законодавчих тїл! проч з тими людьми, котрі тримають з золотим интернаціоналом, котрі люд, именно горюючого в потї чола хлїбороба і міщанина уважають лише предметами для використаня...
Того рода людям робім всякі моралію і правом подані трудности, взиваймо их до складаня справоздань, интерпелюймо их питанями, дотикаючими глубоко господарских интересів селян і міщан. Особливо припоручаємо чинність кождого такого посла в часї кождої сесії строго контролювати, бо то є справедливе право виборцїв, котрі послови своїми податками платять єго посольскі дієти. В сїй цїли кажім собі прислати з ц. к. державної друкарнї [К. k. Hof- u. Staatsdruckerei, Wien I. Singerstrasse] стеноґрафічний протокол з послїдної сесії, або ще лучше з послїдного року [протокол сей дешевий]. При помочи сего протоколу можна автентично виказати: що дотеперішний посол робив або властиво що він нїчого не робив, може навіть не бував на засїданях, за котрі бере дієти. О многих галицких послах довідаємо ся хиба при поименнім голосованю, що они истнують; за то можна бути певним, що кождого першого в місяци казали собі свої дієти точно з каси виплатити. Тим доказом нечинности або й шкодженя интересам люду можна згромадити убиваючій матеріял против поновного вибору таких послів. Деякі виразні поступки в тїлах законодатних, стоячі в яркій суперечности з обітницями послів даними виборцям або для добра виборцїв шкідливі, так само голосовано на некористь народу або за нечистими справами — можва скрізь зібрати і з точним поданєм сторони етноґрафічного протоколу порушити на зборах виборцїв. Се отворить виборцям очи на вартість их посла більше, нїж довгі промови. То оружє, против котрого нездалий, не маючій христіяньского духа посол не зможе нїчого, бо числа і цитати будуть рееєстром єго гріхів, на котрий вся лицарскість викрутів нїчого не поможе. Коли в сей спосіб возьмемо ся до неодного, котрий симонічним способом прийшов до мандату, і то возьмемо ся щиро і бодро, як сего вимагає важність і святість справи, — згине неоден з тих лицарів безслїдно, не буде мати відваги він і єму подібний перед так рахуючими ся виборцями витягати знов руку по мандат народу.
Де єсть можність і які-такі вигляди на успіх, стараймо ся всюди ставити кандидатами особи интеліґентні, характерні, з переконяними щиро-христіяньскими, независимі, з посеред власного народу і стелім им завчасу дорогу — нехай их знає, нехай про них чує люд. Де таких людей нема або де нема вигляду на успіх, там випаде нам підперти характерного чоловіка иншої народности, зобовязавши єго поперед до заявленя на письмі, що яко посол буде стояти зa христіяньско-суспільними реформами і не буде против народних і церковних интересів нашого народу ворожого займати становища. Нерозумно було би на такій випадок ставища кандидата лиш для врахованя наших голосів [т. зв. Zahlkandidat-а] або здержуватись від голосованя там, де вчасним укладом можна би перефорсувати кандидата хоч і не з нашого народу, але не хотячого нам шкодити і готового стояти за реформами христіяньско-суспільними, — бо, відтягнувшись ми тим помогли би виборови зовсїм негідної загальному добру шкідної личности.
Тепер крайний час, щоби ми в кождім селї, місточку і містї — евентуально з добромислячими одиницями другої народности — розпочали сейчас орґанізацію, аби нові вибори не застала нїкого неприготованим. Наполєон І. добував побіди свої тому, що плян кампанії обмислив завчасу і до переведеня єго сконцентрував всї сили. Тому і при борбі політичній потрібно довгої, спружистої, витревалої працї.
Нехай же ся статья причивить ся до приготованя у нас грунту до власної, рішучої витревалої орґанізації! Нехай в нашій вітчинї настане раз охота до борби за суспільну справедливість і для люду! Нехай она дасть товчок до закладаня скрізь в краю стоваришень просвітних, політичних; нехай истнуючі стоваришеня побудять ся до енерґічного дїланя в приготовуваню народу до борби против неправди.
Тепер в зимі пора для товариского житя, пора до посїву для найблизших виборів, а посївом нехай буде: справедливість для всїх! мораль в публичнім житю!
[Дѣло, 28.11.1895]
28.11.1895