Святослав Шеремета

Між Україною та Польщею – знову напруження через питання історії. За минулий тиждень з боку сусідньої країни пролунало кілька гучних заяв – чи не головною претензією був мораторій на проведення пошукових та ексгумаційних робіт на території України, який встановив Український інститут національної пам'яті. Дозволи на це видає державна міжвідомча комісія з увіковічення пам'яті учасників АТО, жертв війни та політичних репресій, яка існує із 1996 року. Із 2014-го відповідальним секретарем комісії є Святослав Шеремета. Згідно з інформацією польського видання Dziennik Gazeta Prawna, пан Шеремета – один із українців, котрих заносять до "чорного списку" персон non grata.

 

 

 

– Пане Святославе, однією з претензій до української сторони, які проголошують поляки, є заборона з боку УІНП на видачу дозволів для пошукових та ексгумаційних експедицій, на проведення робіт із меморіалами. Мовляв, після знесення пам'ятника загиблим воїнам УПА в Грушовичах поблизу Перемишля українці вирішили влаштувати такий демарш. До вашої установи продовжували звертатися по отримання дозволів після цього?

 

– Якщо ми говоримо про отримання дозволів, то за 2016–2017 роки взагалі не було жодного звернення щодо реалізації подібних проектів і робіт на території України. Було одне звернення, воно стосувалося об'єкта, до якого у нас були відповідні зауваження, польську сторону проінформували. Але немає жодного звернення щодо меморіальних споруд за майже два роки, щоби проводити власне впорядкування поховань. А відповідно до Порядку організації робіт з пошуку і впорядкування поховань жертв воєн і політичних репресій на території України, які затверджені постановою Кабміну №1867 від 20 грудня 2000 року, дозволи на проведення робіт із впорядкування поховань іноземців на території України надаються органами місцевого самоврядування після погодження проектної документації із головою державної міжвідомчої комісії. 

 

– Нерозуміння між українськими та польськими установами, що займаються збереженням історичної пам'яті, розпочалося після історії в Грушовичах?

 

– Проблеми з руйнуванням українських пам’ятників тривають уже три роки. За цей час було 15 актів вандалізму, комісія неодноразово зверталася до польських партнерів – до 1 серпня 2016 року це була Рада охорони пам’яті боротьби і мучеництва, яка була нашим партнером. Пізніше цю раду було ліквідовано, а її функції розділено між Польським інститутом національної пам'яті та Міністерством культури і національної спадщини. Була певна співпраця з Польським інститутом нацпам'яті, певні плани, листування про роботу на 2017 рік: як української сторони, так і польської. З міністерством культури співпраця не склалася з самого початку. А коли відбулися події в Грушовичах, вони стали останньою краплею. Була спільна заява Українського інституту національної пам'яті та секретаря Державної міжвідомчої комісії, і в червні відбулися переговори. Після цього співпраця фактично припинилася. На цих переговорах від Польщі були люди, які не приймають рішень. Тоді йшлося, що наступні переговори мали б відбутися у вересні, поляки пропонували Варшаву. Але ми так і не отримали запрошення.

 

Демонтаж у Грушовичах

 

– Однією із проблем у переговорах з поляками є легалізація пам'ятників, які називають "незаконними". Що це за об'єкти?

 

– Коли ми говоримо про об'єкти, зруйновані на території Польщі, то ми розуміємо, що ці проекти (які є, на думку поляків, нелегально встановлені) з'явилися в Польщі у 1990-ті. Їх встановлювали громадські організації як з України, так і з Польщі – тоді співпраця між державами ще не була налагоджена. Але на території України таке спорудження нелегальних об'єктів триває досі, і знову ж до нас немає жодних звернень. Так, у Львові 2015 року нелегально ввезли на території польських військових поховань скульптури левів без жодного інформування комісії. Про все ми дізналися з інтернету. У Паликоровах Бродівського району громадська організація споруджує меморіал загиблим без жодного звернення. Точніше, усні звернення були, під час розмов ці питання піднімалися. Але ми завжди наголошували – зробіть офіційне звернення, щоб ми могли це провести згідно з українським законодавством. Три роки спілкуємося – нуль. У Рівненській області споруджують меморіал поблизу Бистрич, в Івано-Франківській області в Бистриці теж схожа ситуація. Таких фактів багато.

 

– Зважаючи, що до цього процесу в Польщі прикута така увага, наскільки широко вони б хотіли проводити в Україні пошукові й ексгумаційні роботи?

 

– На початку 2017 року були звернення від польської сторони до комісії з переліком місць, де б вони хотіли провести роботи з пошуку й ексгумації. Аналогічно наша сторона звернулася до поляків, передала свій список. Там було 10 місць, як і в польському списку. Ми відповіли, що підтримуємо і пропонуємо провести узгодження відповідно до українського законодавства. Така ж відповідь прийшла з Польщі, але далі справа не пішла. Наші польські партнери звикли, що в Україні можна, на їхню думку, працювати без дотримання закону. Перші гострі дискусії на цю тему почалися у квітні, коли нас поставили перед фактом, що за два чи три дні відбудеться виїзд пошукової експедиції до Рівненської області щодо 1939-го року. І це був просто телефонний дзвінок! Перед тим був лист, де це місце вказували в переліку, але до отримання дозволу справа не дійшла. Нашу заборону проводити цю експедицію польська сторона потрактувала негативно лише тому, що ми просили дотримуватися законодавства. До того ж, згідно з нашим законом, проводити пошукові й ексгумаційні роботи мають право лише спеціалізовані українські підприємства. Жодна така українська організація не зверталася в Міністерство культури для отримання дозволів.

 

– В чому причина, що представники держави, яка звикла діяти за законом, ігнорують українські закони?

 

– Можливо, це практика подвійних стандартів. Один польський колега (не називатиму його) в неофіційній розмові сказав, що це польська тактика на території пострадянських країн. На їхню думку, там верховенство права не завжди дотримується, і є так зване телефонне право – вони тим користуються. Їхня тактика така: спочатку зробити, а за якийсь час узаконити. Після Революції Гідності ми інформували польських партнерів, що ситуація в Україні змінилася: люди боролися за європейські цінності, а верховенство права – це їхня складова. До нас не дослухалися.

 

Леви повернулися на Личаків зі скандалом

 

– Як такий процес відбувається на польській території?

 

– У грудні минулого року ми проводили роботи з ексгумації жертв комунізму. То були воїни УПА, які загинули від рук польських комуністичних спецслужб. До цього ми два роки отримували дозволи. За нашими роботами здійснювали нагляд мінімум шість-сім представників різних інстанцій, прискіпливо дивилися за всім, що робимо. Ми вже з 10 років добиваємося, щоб у Перемишлі дозволили розширити український воєнний цвинтар. Там поховані бійці УГА, УНР, УПА. Коли ми зверталися у Варшаву, там відповідали, що це робота органів місцевого самоврядування. Коли переключалися на них, нас відсилали до Варшави. Є чимало таких об’єктів, щодо яких ми отримуємо дозволи по кілька років. Коли хотіли долучити до території поховання ділянку, яка, за архівними даними, належала до цвинтаря, то почався "футбол". Ми пишемо, долучаємо документи, а нам відписують – ця копія нечитабельна, зробіть якіснішу. Робимо наступну – тепер її треба офіційно завірити в архіві, знову затягується час. Півроку триває листування, шукають будь-яку зачіпку для затягування.

 

– Ви кажете, що на офіційному рівні за 2016–2017 роки не було жодного офіційного звернення на проведення робіт в Україні. До того ситуація якось відрізнялася?

 

– Наприклад, 2015-го у семи населених пунктах трьох областей України було проведено пошуково-ексгумаційні роботи загиблих осіб польської національності часів воєн чи репресій. Це були і солдати, загиблі у вересні 1939-го, над пошуком яких працювали у Львівській та Рівненській областях. На території Волині розшукували загиблих польських легіоністів часів Першої світової війни. У Володимирі-Волинському досліджували поховання поляків, які загинули від рук НКВС. Також велися пошукові роботи щодо жертв українсько-польського конфлікту в часи Другої світової війни. Натомість 2015-го ми звернулися, щоб отримати дозвіл на роботи в одному місці поблизу Любачева. Отримали його аж у грудні 2016 року.

 

Вітольд Ващиковський під час скандального візиту до Львова

 

– Чи хвилює вас інформація від польських урядових кіл, що людей з "антипольськими настроями" не впускатимуть до Польщі? Наскільки це може якось зачепити, для прикладу, вас?

 

– Окрім інформацій у пресі, де згадується і моє ім'я, мені не надходило жодного офіційного повідомлення. Запланована поїздка на місця поховань українців у Польщі, то матиму нагоду пересвідчитися, чи зачепило це мене. Наприкінці жовтня їздив рейсовим автобусом через територію Польщі до Відня. На в’їзді до Польщу і на виїзді з неї польські прикордонники ставили чимало питань: куди я іду, навіщо, з ким і т. д. Чи це пов’язано з вищезгаданими заявами – побачу вже незабаром.

 

– Якими кроками, на вашу думку, можна розв’язати проблему, яка зараз є між українською і польською сторонами? І хто би мав до тих кроків вдатися першим?

 

– Заспокоїти ситуацію можна за допомогою діалогу. Головне – щоби було бажання її вирішити. Ми запропонували механізм – легалізація меморіальних об'єктів по обидва боки кордону за принципом «всі на всі». Чекаємо на відповідь польської сторони. І вважаю, що польські колеги також мали б запропонувати механізм легалізації та відновлення сплюндрованих українських меморіалів і надгробків, а ще – засудити спосіб, у який вони були зруйновані.

 

Розмовляв Петро ТРОЦЬ

 

14.11.2017