Мирослава Іваник

В українсько-польських стосунках знову віє холодом – і знову на історичному підґрунті. Український інститут національної пам’яті (УІНП) заборонив дослідження та ексгумацію польських поховань на території України до вирішення питання про узаконення «чужих» поховань та меморіалів на своїй території. Поляки декларують, що будуть намагатись вирішити проблему через МЗС, українські ж історики закликають до взаємного розуміння.

 

Знищення меморіалу у селі Грушовичі в Польщі

 

На початку цього року представники польського та українського інститутів національної пам’яті обговорювали можливість спільного проведення низки експедицій із пошуків та ексгумації решток жертв війни та політичних репресій на території обох країн. На території України та Польщі мали провести по 10 таких експедицій. Щоправда, польська сторона в офіційному листі одразу повідомила, що готова погодити тільки 8 із 10 місць. Зокрема відмова була щодо пошуку місць поховань українців у Перемишлі.

 

«30 січня відбулась спільна зустріч польських та українських істориків, на якій ми досягли принципової згоди щодо спільних робіт. Тоді ж обговорили, що принциповим моментом спільної роботи буде дотримання законодавства», – розповів Z секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій Святослав Шеремета.

 

Грушовичі: до і після

 

«Україна не дозволяє ІНП Польщі проведення пошуку вбитих поляків. Дозвіл скасовано після того, як у квітні в Польщі було знесено пам’ятник Українській повстанській армії в Грушовичах», – такий матеріал у червні вийшов на польському радіо і був широко цитований ЗМІ.

 

У ньому йдеться про начебто «скасування дозволу» польським науковцям на проведення пошуків та ексгумацію поляків, які загинули на нашій території у 1939-1945 роках, а також у 1920 році. Польські історики декларують, що цього року мали намір провести ексгумації, зокрема на території колишнього села Острівці на Волині (тут спочивають останки поляків, убитих у 1943 році), а також – на території села Тинне, де у 1939 році загинули солдати Корпусу охорони прикордоння. Однак не можуть цього зробити через перепони з українського боку. 

 

За словами Святослава Шеремети, про скасування дозволів не йдеться, адже їх ніхто і не видавав.

 

«Згідно з українським законодавством, польські колеги можуть проводити пошукові та ексгумаційні роботи на території України, лише працюючи спільно з українською спеціалізованою структурою, яка отримала дозволи на роботи у конкретному місці.  Українська структура повинна отримати дозволи Міністерства культури України, органу місцевого самоврядування та Державної міжвідомчої комісії», – пояснює Святослав Шеремета.

 

Від початку року, каже пан Шеремета, ні польські, ні українські науковці не звертались у відповідні органи української влади, аби отримати потрібні дозволи щодо жодного з об’єктів.

 

Натомість перша конфліктна ситуація довкола досліджень польських поховань на території України виникла наприкінці квітня цього року. За словами Святослава Шеремети, 27 квітня до нього звернулись польські колеги, які мали намір за кілька днів, 29 квітня, приїхати в Україну, у місцевість Тинне Рівненської області, для проведення досліджень.

 

«При цьому ні вони, ні їхні українські партнери не мали жодних дозволів на проведення цих робіт. Нас укотре просили зробити це «якось так», без дозволів, базуючись на тому, що ми стратегічні партнери і можемо заплющувати очі на певні моменти, зокрема на наявність дозволів. Але наша відповідь чітка – надалі така практика неможлива. На жаль, минулими роками такі випадки були непоодинокими. Наприклад, торік була пошукова експедиція у місцевості Кукли Волинської області. Я ж дізнався про ці роботи тільки з інтернету, хоча пошуковці мали повідомити комісію перед початком робіт. Раніше ми не робили з цього скандалу, але зараз наполягаємо, що усі роботи мають відбуватись лише в рамках чинного законодавства. Врешті, коли ми працювали у Польщі, завжди отримували усі необхідні дозволи, хоч інколи це було дуже довго і дуже нелегко», – розповідає Святослав Шеремета.

 

Зруйнований на початку січня меморіал у селі Гута-Пеняцька на Львівщині. Був відновлений українським коштом

 

Амбівалентності квітневій ситуації додавало і те, що відбувалось це якраз після подій у польському селі Грушовичі. Нагадаємо, на цвинтарі у селі Грушовичі 26 квітня польські радикали знищили пам’ятник воякам УПА. Відбулось це за згоди місцевої влади і було пояснено тим, що пам’ятник був встановлений без дозволів.

 

Власне Грушовичі і стали певним рубежем у дискусії щодо існуючих та майбутніх пам’ятників та меморіалів на території Польщі й України. Саме після цього випадку Україна наполягає на комплексному вирішенні питання взаємного визнання та вшанування «чужих» героїв, а до того часу призупинила схожі роботи по обидва боки кордону.

 

«Історично так склалось, що на території і Польщі, і України є так звані нелегальні пам’ятники. За інформацією Українського інституту національної пам’яті, у Польщі їх приблизно 20-30. Вони постали у перші роки незалежності, ще до того як було сформоване правове поле у цій сфері. На території України таких, маю на увазі неузаконених, пам’ятників та меморіалів загиблим полякам є більш як сотня, багато з них створені в останні роки», – пояснює перший заступник голови Українського інституту національної пам’яті Аліна Шпак.

 

За її словами, усі пам’ятники відповідно до Міжнародної угоди між урядами України та Польщі про увічнення пам’яті та збереження місць пам’яті та поховань жертв війни і політичних репресій від 21 березня 1994 року є під охороною держави. Відмова охороняти їх – фактичне порушення угоди. 

 

«В угоді чітко говориться про те, що та сторона, на території якої є об’єкти пам’яті, зобов’язана забезпечити їхню охорону і у випадку пошкодження їхнє відновлення своїм коштом. За останні роки в Україні було 5 актів вандалізму проти чотирьох польських пам’ятників. За фактами руйнування усіх були відкриті кримінальні провадження і наслідки виправили українським коштом. Натомість у Польщі було 15 актів вандалізму. Різниця у тому, що жодного разу польська влада їх не засудила публічно і жоден пам’ятник не був відновлений їхнім коштом. Тому ми з певністю говоримо, що з польського боку міжнародної угоди не дотримано. Поки не буде глобально вирішено питання про виконання угоди, немає можливостей займатись поодинокими випадками», – пояснює Аліна Шпак.

 

Що далі?

 

19 червня у Львові відбулась зустріч представників польського та українського інститутів національної пам’яті, Державної міжвідомчої комісії та міністерства культури Польщі. Щоправда, нічого нового до складної теми взаємного порозуміння польських та українських істориків вона не додала.

 

«У 2015-му ми пропонували полякам легалізувати пам’ятники та меморіали за принципом «всі на всі», щоб не занурюватися в історію кожного окремо. Разом з цим ми пропонували за замовчуванням державам ними опікуватись. Це актуалізувалось в контексті Грушовичів – і тепер відсутність відповіді на нашу пропозицію ми розуміємо як відмову. Тому зараз треба напрацювати механізм, як бути з існуючими пам’ятниками. До того часу вважаємо нові пошукові роботи недоречними. Нещодавно відбулись консультації, які закінчились нічим. Нашої пропозиції не прийняли – і альтернативної пропозиції від польських колег не прозвучало», – розповіла Z Аліна Шпак.

 

Клацніть для збільшення

 

За інформацією Польського радіо, міністерство культури Польщі має намір далі вести переговори з українською стороною про можливість пошуку і ексгумації поляків, вбитих на Волині у 1943 році, а також польських офіцерів, убитих у вересні 1939 року. Про це сказав віце-міністр культури та національної спадщини Ярослав Селлін:

 

«Ми сподіваємося, що буде згода на чергові пошуки, ексгумації та чергові вшанування (поляків, – ред.). Про це ми будемо спокійно розмовляти з українською стороною. Цю тему, зокрема, порушив під час свого візиту до України минулого тижня віце-прем’єр-міністр культури Пйотр Ґлінський. Я буду про це розмовляти під час свого візиту у другій половині липня. Отже, такі розмови ми будемо продовжувати. Їх слід продовжувати на урядовому рівні. Ми будемо спокійно розмовляти з нашими братами-українцями», – цитує пана Селліна «Польське радіо».

 

В Українському інституті національної пам’яті та Міжвідомчій комісії кажуть – мають надії на спільну зустріч, що запланована вже у вересні цього року.

 

06.07.2017