Володимир СЕМКІВ

«…17 жовтня пішло в гудок», – тішиться один із членів фракції Блоку Петра Порошенка, реаґуючи на чисельність протесту під стінами парламенту у вівторок. Він публікує на своїй сторінці у Facebook фотографію, зроблену з вікна в кулуарах парламенту: на вулиці видно шерег поліції у салатових «безрукавках» і поріділий натовп демонстрантів.

 

Депутат карбує на клавіатурі свого ґаджета висновки: заклик різношерстої опозиції «не збуджує людей до Майдану», а вимоги запровадити «відкриті списки» на виборах до парламенту, обмежити депутатську недоторканність та створити антикорупційний суд – «взагалі не зрозумілі людям». «Гудок», – радіє він.

 

 

Протест із закликом до «великої політичної реформи», котрий розпочався у вівторок під стінами Верховної Ради, був приречений на те, щоб його вуличну активність міряли лекалами великого українського Майдану. В такий спосіб до нього примірялися і керівники силових відомств, котрі нагнали в урядовий квартал хмару правоохоронців, і частина протестувальників, які ностальгують за запахом запальної суміші у скляній пляшці, та й політики, що мріють повести за собою тисячі, мільйони.

 

Згідно з трактуванням згаданого депутата, перелік вимог акції є малосуттєвим, бо виступає лише приводом для розгортання вуличного протесту. Це найприкріше, бо демонстрації в Україні тепер трактуються як події технологічні або «руко-московські». Справді, треба визнати, до таких висновків підбурювали й окремі політики-опозиціонери. Для прикладу, Міхеїл Саакашвілі, котрого у медіях називають основним Бені… бенефіціаром акції, у вівторок заявляв: якщо вимоги протестувальників не виконають негайно, то ввечері йтиметься вже не про три пункти, а про єдиний – відставку Президента. Власне, оце і було найбільшим ризиком акції: що одні, вважаючи протест «замовним» або «вар’ятським», іґноруватимуть озвучені вимоги, а інші, забувши про все на світі, прагнутимуть ешафотів.

 

Частина вимог ніби удостоїлася уваги української влади. У вівторок, за кілька годин до початку акції, Президент України Петро Порошенко зареєстрував у Верховній Раді проект змін до Конституції щодо депутатської недоторканності. Голова ВР Андрій Парубій на погоджувальній раді пообіцяв поставити на голосування проекти законів про виборчу реформу – щоправда, не одразу, як вимагали демонстранти. Окрім того, влада присяглася у щирих намірах створити антикорупційний суд.

 

Протестна акція, порядок денний для котрої готували громадські організації, а масовість забезпечують політичні рухи, балансує на межі, ризикуючи зазнати або надмірної політизації, або небезпечної радикалізації. Z попросив громадських активістів прокоментувати, наскільки контрольованим є протест «великої політреформи» і чи не зіпсують його політики? Відповідають Андрій АНДРУШКІВ із «Центр UA» і Вадим МІСЬКИЙ із «Реанімаційного пакету реформ».

 

 

Андрій АНДРУШКІВ, Центр UA:

Нас не влаштовує «форшмак» криків і бійок

 

 

– Як Ви оцінюєте реакцію посадовців на демонстрацію? Чи видно якусь лінію поведінки: законопроект Президента щодо недоторканності, пропозиція Парубія на погоджувальній раді, позиція коаліції?

 

– Влада в особі Президента та парламентської коаліції вчергове продемонструвала, що формувати реформаторський порядок денний вона може лише під тиском зовнішніх факторів, а не зважаючи на свої передвиборчі обіцянки. Як і кожного разу протягом останніх трьох років, коли доходить до серйозних рішень (електронні декларації, реформи в енергетиці, держслужба), то потрібен або фактор «безвізу», або МВФ, або вулиця. І ми як «Центр UA» розуміли це ще з лютого, коли починали цю кампанію.

 

Влада діє в спосіб «подачок» і «відмазок», замість формування державної політики. Адже ніщо не заважало парламентарям, спікеру та лідерам фракцій підготувати за три роки законопроект, який би відповідав передвиборним обіцянкам і формулі, закріпленій в коаліційній угоді – пропорційна система з відкритими реґіональними списками; натомість вони чекали мотивуючого копняка з боку вулиці і з медіа-поля. І вони його отримали. Тепер три вимоги акції починають циркулювати в політичному й медійному дискурсі, і політики мусять визначатися з позицією та публічно її озвучувати.

 

– Чи була виправдана тактика переставити медреформу «за спину» політреформі, як пропонували учасники протесту? Цього тижня ми могли би вже мати «медичні» закони – а поки що нема ні того, ні того.

 

– Ми не закликали відкласти медреформу, адже розуміємо, наскільки потужна трансформація системи закладена в цих законопроектах. Саме «Центр UA» провів з МОЗом, Уляною Супрун та командою заступників піврічний тур у всіх областях, який охопив 63 міста по всій Україні.

 

Водночас ми оголосили дату акції [на підтримку «великої політичної реформи»] ще місяць тому, а медреформа то виринає, то потопає в порядку денному парламенту з квітня, і ніщо не заважало ухвалити її в травні, червні, липні чи вересні.

 

Депутати могли внести до порядку денного законопроекти, які є вимогами мітингувальників, ухвалити їх у першому читанні й відправити на доопрацювання в комітети. Це зайняло б дві години, щоби Верховна Рада показала свою позицію: так чи ні. І це можна було зробити до 16:00 [у вівторок], а тоді спокійно почати розгляд медреформи.

 

Тому особливо цинічно з боку коаліціантів БПП та «Народного фронту» виглядала вимога поставити першою медреформу. Подивіться на їхню явку та голосування по правках щодо медреформи: лише четверта частина депутатів цих фракцій голосували за правки, інші або були відсутні на засіданні, або не голосували, витягуючи картки з системи «Рада».

 

– Чи громадські середовища, зокрема рух «ЧЕСНО», підтримують поточний формат величної акції: ночівля, намети тощо? Ви знали про такий сценарій?

 

– Очевидно, що ця акція не одноденна. А тим більше це стало зрозуміло у вівторок вранці на погоджувальній раді (фракції коаліції не дали згоди на першочерговий розгляд вимог учасників акції, – Z). І якщо є сили, які готові заявляти свою позицію в спосіб розбивання наметового містечка, то неможливо це комусь заборонити. Ми знали про те, що частина мітингувальників готувалася до цього, а парламент лише підкинув їм аргументів, чому варто залишитися.

 

 

Водночас ми як Центр UA і рух «ЧЕСНО» і далі продовжуємо тур, щоб пояснити громадам, виборцям, місцевим політикам, чому виборча реформа є такою важливою саме зараз для демократичної розбудови країни протягом наступних 2–6 років. У середу в Дніпрі ми мали публічну консультацію з місцевими політиками, депутатами місцевих рад, громадськими діячами, провели лекцію для студентів, зустрічалися з представниками малого і середнього бізнесу, щоб пояснити цим групам інтересів, що зміна виборчих правил – це не питання, яке має вирішувати Кононенко, Князевич чи Ковальчук, а це питання стратегії державного розвитку.

 

– Як би ви відповіли на закид, що цей протест насправді є «акцією Саакашвілі»? Відчуваєте, що тема вимог акції поступилася темі з персоналіями?

 

– Те, що з легкої руки АП-шних блогерів та лідерів думок акція отримала назву «Міхомайдан» – лише підтвердження низької компетенції журналістів і редакторів. Ми готували ці заходи з лютого, переговори про саму акцію почали ще в серпні, коли Саакашвілі перебував за межами України. Редакціям потрібні прості «топорні» клікабельні заголовки. Їх важко в чомусь звинувачувати, хоча рекомендував би вивчити «матчастину» і передісторію акції. Тоді й ефіри буде легше готувати, й обличчя на екрані зміняться.

 

– Ви загалом задоволені тим, як відбувається акція? Може, щось у ній закрутилося не в той бік?

 

– Те, що вийшло багато людей – дуже важливо. Те, що сталися випадки агресії, зокрема історія з Барною (демонстранти кинулися на Олега Барну, коли він виходив із ВР, – Z), – це недобре, адже ми наголошували на мирному характері акції. Але це також і сигнал для влади щодо рівня напруги в суспільстві. Те, що вночі Аваков вирішив пограти м'язами (сутички з активістами, у котрих запідозрили спробу розігнати наметовий табір, – Z) і спробував показати, хто тут перша скрипка у силовій вертикалі, – це сумно і небезпечно.

 

Але найважливіший момент – те, що одночасно з’явилися як ті, хто почав говорити про аспекти виборчої реформи, так і ті, хто вирішив «заговорити» її, перетворивши реформу на парламентський «форшмак» беззмістовних дискусій, криків і бійок. І от зараз ключовий момент для тих 80–100 депутатів парламенту, які хочуть увійти в історію українського парламентаризму як демократи: можна почати говорити про зміст, правила, роль інституцій і приймати рішення щодо виборчих правил на парламентських виборах 2019-го – а можна потонути в популізмі і пустопорожніх гаслах. Часу ще є достатньо, щоб не піти за другим сценарієм, який нічого доброго країні не принесе.

 

 

Вадим МІСЬКИЙ, «РПР»:

Ми зрушили з мертвої точки

 

 

– Вадиме, чи нема у вас відчуття, що політики зіпсували порядок денний акції, затінивши собою три основні вимоги?

 

– Звичайно, участь політиків вносить у такі заходи трохи політичного контексту і додає ознак політичної боротьби. Але, попри все, акція відбулася як достатньо результативна, тому що вона змусила осіб, котрі приймають рішення, заворушитися. У день проведення акції Президент зареєстрував свій законопроект про скасування депутатської недоторканності. Також в останні тижні ми багато почули про готовність іти на поступки стосовно антикорупційного суду. Безглуздо було би сподіватися, що 17 жовтня всі наші вимоги виконають, хоча би через те, що зняти депутатську недоторканність в один день неможливо: зміни до Конституції мають визначену процедуру, і для цього потрібні щонайменше дві сесії парламенту. Водночас старт дискусії, згода парламенту розглянути ці законопроекти – це, думаю, конкретні індикатори, що ми рухаємося в правильному напрямі.

 

– Найбільш гучно пролунали вимоги щодо скасування недоторканності та створення антикорупційного суду. А як же «відкриті списки»?

 

– Щодо недоторканності. Ми пропонували не скасовувати, а обмежити депутатську недоторканність. Погано, що її скасовують: це ще відгукнеться будь-якій опозиції у наступних скликаннях парламенту. Як би це мало працювати, згідно з нашим уявленням? Скажімо, кримінальні злочини, вища посадова корупція – за такі речі автоматично [притягати до кримінальної відповідальності або брати під арешт] без згоди Верховної Ради, а щодо дрібніших проступків, то, звичайно, вартувало би подумати над тим, щоб згоду на такі речі давала Верховна Рада. Слід визнати, що ми живемо ще в недостатньо демократичній країні, ми тільки прямуємо до ідеалу демократії. Елементи недоторканності мусять зберігатися для унеможливлення переслідування опозиції.

 

У питанні антикорупційного суду перелом відбувся ще до акції, коли з’явилося рішення Венеційської комісії. Тепер уже не йдеться про жодні антикорупційні палати, а саме про антикорупційний суд як окрему інституцію. Президент уже ніби підтримує цю ідею, але ми розуміємо, що без постійного підштовхування проблему знову відкладуть «у довгу шухляду». Тиск вулиці не дозволить «заговорити» шляхом створення робочих супергруп, які ще півроку розроблятимуть концепцію, а потім стільки ж писатимуть законопроекти... Акція, котра почалася у вівторок, кує політичну волю.

 

Стосовно нового виборчого законодавства, то, справді, з цим питанням найбільш складно. Хоча я вважаю, що «відкриті списки» – це ключове питання всієї акції. Мене турбує, що це не є достатньо цікавим нашим політикам. І, на жаль, на це не має вагомого впливу і міжнародна спільнота: пропорційна система з відкритими списками не є умовою чи маркером у жодних наших міжнародних домовленостях із МВФ чи Євросоюзом. Тому громадянське суспільство – це єдиний драйвер, який може підштовхувати виборчу реформу в цей бік. Великий плюс, що протест вулиці допоміг винести це питання на порядок денний. Ми бачимо зміну позиції серед фракцій, заявлену і Радикальною партією, і також «Батьківщиною», що вони готові працювати над ухваленням законодавства про «відкриті списки». У четвер має відбутися голосування – принаймні, нам обіцяли – за вже існуючі законопроекти. І навіть якщо їх усіх провалять, це все одно початок для якісної дискусії. Ми зрушили з мертвої точки. Я вважаю, це успіх.

 

 

– Ви кажете, що дискусія виходить на якісний рівень. Але судячи з реакції провладних політиків, то в декотрих із них навпаки виникає бажання відштовхнути вимоги акції, бо це «Саакашвілі рветься до влади», «пародія на майдан» і так далі.

 

– Я не схильний так думати. Звичайно, є спікери, наближені до Адміністрації президента, чи депутати коаліції, які трошки драматизують акцію й готові казати, що це все на руку Кремля, або це виключно ініціативи Юлі чи Саакашвілі… Насправді ж поряд із такими заявами, спрямованими, умовно кажучи, на людей, не готових заглиблюватися в тематику, ми бачимо й чіткі дії. Законопроект [щодо недоторканності] потрапив у порядок денний. Президент змінив риторику про антикорупційний суд. Звичайно, хотілося б, щоб нас усі погладили по голові, сказавши: «Як добре, що ви прийшли на акцію! Ми всі чекали, що ви прийдете й нагадаєте нам про наші зобов’язання». Власне, якби вони хотіли, то розглянули б ці питання давно, й тоді не виникало би потреби в самій акції.

 

Видно, що поле для маневру перед представниками влади звужується, тепер вони мусять уже в рамках цього завданого дискурсу якимсь чином маневрувати й конкурувати. І Президент, і партії коаліції неодноразово висловлювалися за «відкриті списки», зняття недоторканності – тепер мусять приймати рішення. Звичайно, і Юля, і Саакашвілі використовуватимуть це для зміцнення своєї електоральної бази. Я думаю, це не є погано, що вони мобілізовуватимуть своїх прихильників – зокрема під ці пропозиції.

 

Звичайно, для громадськості важливо тримати руку на пульсі й стежити, чи це не скочується в політику – а такий ризик, безумовно, є. Бо якщо це трапиться, то громадські організації будуть змушені вийти з процесу й муситимуть визнати, що акція перетворилася вже на політичну.

 

– Наскільки скоординовані дії протестувальників? Чи готовий «Реанімаційний пакет реформ» брати на себе відповідальність за встановлення наметів на проїжджій частині, сутички з поліцією?

 

– Певна координація є. Всі учасники цього широкого об’єднання, яке планувало акцію, спілкуються.

 

Стосовно наметів – такого плану від початку не було. Хоча, вважаю, якби вимоги акції поставили на голосування у вівторок, це би задовольнило принаймні частину тих очікувань, із якими протестувальники вийшли на вулиці. Намети з’явилися тоді, коли стало очевидним, що керівництво Верховної Ради ігнорує вимоги. Насправді це не «з’їло» би депутатам багато часу. Коли треба, то законопроект про те, що генпрокурором може бути людина без юридичної освіти, розглядається миттю.

 

Я думаю, що, в принципі, можна було би обійтися і без проїжджої частини. Ці дії не були скоординовані від початку. Це вже кроки, до яких учасників акції підштовхнула неготовність політиків прийняти вимоги.

 

18.10.2017