Станиславів (нині – Івано-Франківськ) у першій декаді жовтня 110 років тому очима газети Kurjer Stanisławowski.
Продовження серіалу. Попередня серія – «Архикнязь полював, абсольвенти зустрілися».
Незвичайно теплі дні встановилися на початку жовтня 1907 року на Галичині. У Станиславові дерева, які вже скинули листя, знову почали розпускати бруньки, а деякі – вкривалися квітами.
«Допитливі перехожі могли спостерігати каштанове дерево біля цукерні пана Ертла, яке втративши вже майже всі листки, останніми днями вкрилося новим буйним листям, поміж якого тут і там виглядають квіти, які щойно розпустилися», – описував незвичайну кліматичну аномалію Kurjer Stanisławowski.
Зрештою, тільки такі погожі дні й могли потішити станиславівців перед початком осінньо-зимового опалювального сезону. Надзвичайна високі ціни на дрова змушувала мешканців міста просити у Бога теплої погоди, бо інакше їм загрожував лютий холод.
«Дорожнеча, а відтак і недостача дров рівнозначна у нашому краї катастрофічному голоду. Як без хліба, так і без дров люди жити не можуть», - нарікали газетярі, згадуючи, як торішної дуже суворої зими люди в містах і селах дослівно замерзали, а спекулянти на цій біді наживалися, продаючи один сяг дров (4 кубометри) за непомірними цінами – 40-50 корон (натоді – половина зарплати урядника у магістраті – БС).
Дефіцит деревини для опалення місцева газета пояснювала тим, що австрійська влада, яка розпоряджалася державними лісами, впустила у Карпати «віденських і прусських євреїв», які по-хижацьки ставилися до лісів. Мовляв, у спадок від королівських угідь колишньої Речі Посполитої австрійський уряд отримав півмільйона моргів лісу, а тепер, після недолугого господарювання, залишилося заледве 285 гектарів. До того ж (дежавю якесь!), як запевняли газетярі, зрубані у карпатських лісах колоди заготівельники відправляли далеко за межі Галичини.
«Нашу деревину вивозять у Пруссію, а місцеве населення помирає від холоду, бо дров для опалення неможливо дістати! Це так уряд піклується про своїх громадян», - обурювався Kurjer Stanisławowski і повідомляв, що Галицький сейм свого часу вже пропонував передати керування галицькими лісами від столичного міністерства Крайовій управі, щоби перед тим, як відправляти ліс на чужину, його спершу продавали за поміркованими цінами мешканцям Галичини, виключивши з торгівельного ланцюжка посередників-спекулянтів.
Але, за словами газетярів, на такі відозви Галицького сейму у столиці реагували дуже мляво, тож для більшого ефекту необхідно залучати до цієї справи посланців до парламенту, які лобіювали би таку пропозицію.
«На вічах і зборах посольських треба класти цю справу послам на серце і вимагати від них конкретно, щоби вони домагалися від уряду дешевого та доступного продажу деревини з камеральних (державних. – Z) лісів. Слід також вносити петиції у тій справі. Нехай уряд знає, що того вимагає цілий край», - наголошував Kurjer Stanisławowski.
Як альтернативу дровам у той час широко рекламували вугілля, щоправда, попереджаючи про необхідність його обережного використання, бо під час згорання, як застерігала газета, виділяється шкідливий газ.
До слова, 9 жовтня Станиславів відвідав «вугільний король» Австро-Угорщини, мільйонер Давид Гутман. Його поїздка була зумовлена не пошуком нових ринків збуту «чорного золота», а інспекцією чотирикласної школи, заснованої фондом барона Гірша, президентом якого Гутман був. Ця школа містилася на вулиці Седельмаєрівській (тепер – вулиця Новгородська, 15), але вже через рік після візиту Давида Гутмана припинила свою діяльність через звинувачення у сіоністській пропаганді. Хоча, як наголошувала газета, навчання у всіх школах цієї фундації (а загалом у краї їх було 46) велося польською мовою. Будівлю навчального закладу згодом викупила міська влада, розмістивши в ньому чоловічу школу.
Що ж до згаданої дорожнечі у Станиславові, то вона стосувалася не тільки ринку дров. Як повідомляла газета, ціни зросли практично на весь асортимент товарів у крамницях. «З кожним днем дорожчають споживчі товари, дорожчають дрова, а відтак піднімають ціни ремісники. Життя для багатьох родин стає просто страшним. Фунт хліба коштує 16 сотиків, фунт борошна – 18 сотиків», - бідкався Kurjer Stanisławowski.
Станиславівські пекарі зменшили об’єм булок і хліба, пояснюючи це тим, що подорожчало збіжжя через градобої в багатьох повітах. Різники теж кивали на здорожчання худоби, хоча, коли ціна на неї на ринку опускалася, м’ясо, прецінь, не дешевшало.
Щоби якось зарадити такій ситуації, газета закликала об’єднуватися у спілки самопомочі, які створювали би власні запаси сировини: збіжжя, картоплі, худоби, дрів – і продавали би їх своїм членам за помірними цінами, зменшуючи тим вартість цих товарів на ринку.
Але поки такі плани були лише на газетному папері, а в Станиславові тим часом процвітала дика конкуренція, і за такі трюки, як демпінгові ціни, можна було запросто отримати по пиці від товаришів по цеху. Так, зокрема, сталося у понеділок, 7 жовтня, з різником Йонасом Сіпсером. Двоє його колег, Вольф і Пінкас Купфермани, збили чоловіка до напівсмерті за те, що він подав свою, вигіднішу пропозицію на ліцитацію (такий собі тодішній тендер. – БС) щодо постачання м’яса до війська. Купфермани вважали цю сферу діяльності своєю вотчиною, тому влаштували жорстокі розбори з конкурентом. Як повідомляв Kurjer Stanisławowski, нападників заарештували й відправили до кримінального суду.
Бурса святого Миколая на вулиці Голуховського
Ще один вияв невиправданої жорстокості, щоправда, з політичним відтінком стався тими днями в «руській» бурсі святого Миколая – гуртожитку для дітей із довколишніх сіл, які навчалися в місті. Якісь невідомі по ночах розбивали камінням шибки у її вікнах, створюючи для її вихованців загрозу поранитися битим склом. Щоб упіймати нападників, в бурсі оголосили нічні чергування.
«У ніч із середи на четвер, близько першої години, бурсаки, які перебували на варті, зауважили групу молодих людей, які пробралися на сусіднє подвір’я пана Горовіца і, видершись на паркан, почали кидати каміння у бурсу», - переповідав нічну пригоду Kurjer Stanisławowski.
Нічна варта вдарила на сполох і налякані нападники кинулись тікати. На вулиці їх чекали два фіакри, на яких вони й зникли у нічній темряві. За даними поліції, розбишаки могли бути причетними до ще одного схожого нападу на будинок. З місця злочину тоді вони втекли на роверах.
Оскільки керували бурсою "старорусини" (москвофіли) на чолі з префектом-катехитом польської гімназії о. Семеновим, то підозра у скоєнні цього злочину впала на «українців». Причиною помсти могло бути те, що після вакацій 1907 року управа закладу зажадала, щоби всі учні недавно заснованої в місті української гімназії з числа мешканців бурси переписалися до польської, інакше будуть усунені з гуртожитку. Діти батьків-москвофілів (переважно священиків) погодилися на цю вимогу, а тих, хто відмовився, справді викинули з бурси. Згодом для українських вигнанців єпископ Хомишин заснував іншу бурсу – святого Йосафата.
Варто зауважити, що кидання камінням було поширеною розвагою серед тодішньої учнівської молоді. Тими ж днями за таким самим заняттям були заскочені вихованці станиславівської школи імені Міцкевича. На шкільній перерві вони вибігли на вулицю Яховича і почали справжню війну, жбурляючи один в одного каменюками так, що аж перехожим довелося ховатися до кам’яничних брам, щоби самим не потрапити під обстріл.
Невідомо, чи було покарано малих збиточників, а от щодо серйозних злочинців, які скоїли резонансну крадіжку з поштового диліжансу, привласнивши мішок із 54 тисячами корон, суд у Станиславові тими днями виніс свій вирок.
Дослідивши всі обставини, за яких дорогою з головної пошти до вокзалу з брички на ходу зник мішок із дуже поважною сумою, слідство дійшло висновку, що в цьому злочині винні самі ж поштарі – візники Якуб Павліковський та Іван Вацеба. Поліція затримала також вуйка Павліковського – Гриня Гаргата, в якого той переховував частину викрадених грошей.
Враховуючи, що Гаргат співпрацював зі слідством і не був безпосередньо причетний до крадіжки, його звільнили від покарання. А от його небіж, Якуб Павліковський, хоч і визнав свою вину, але був засуджений до 4,5 років тяжкого ув’язнення. На три роки у місця позбавлення волі відправили його спільника Івана Вацебу.
Продовження – "Мамонт і носоріг у тундро-степах Галичини"