Часом сниться мені, що в пустині
Я цілюще знайшов джерело,
Випив келих святої години —
І натхнення струмком поплило...
І від тої роси пресвятої
Оживають у свіжих піснях
Славні лицарі, рідні герої,
Що до щастя мостили нам шлях.
І покійна являється мати,
Рідні сестри з братами ідуть, —
І хлопчина малий в білій хаті,
Гай, левада, і любий мій Прут...
Чиїсь лиця — то щирі й зичливі,
То фальшиві і темні, як ніч, —
І, мов квіття з барвистої ниви,
З лиць тих дивиться тисяча віч...
Та між ними одні тільки очі
Світять серцю, мов сонячний день, —
Сяють сонцем мені серед ночі —
І торкають до нових пісень!
Вересень, 1942.
[Львівські вісті]
04.10.1942