Часом сниться мені...

 

 

Часом сниться мені, що в пустині

Я цілюще знайшов джерело,

Випив келих святої години —

І натхнення струмком поплило...

 

І від тої роси пресвятої

Оживають у свіжих піснях

Славні лицарі, рідні герої,

Що до щастя мостили нам шлях.

 

І покійна являється мати,

Рідні сестри з братами ідуть, —

І хлопчина малий в білій хаті,

Гай, левада, і любий мій Прут...

 

Чиїсь лиця — то щирі й зичливі,

То фальшиві і темні, як ніч, —

І, мов квіття з барвистої ниви,

З лиць тих дивиться тисяча віч...

 

Та між ними одні тільки очі

Світять серцю, мов сонячний день, —

Сяють сонцем мені серед ночі —

І торкають до нових пісень!

 

Вересень, 1942.

 

[Львівські вісті]

04.10.1942