Організоване обласною держадміністрацією справне вивезення побутових відходів зі Львова зняло ту гостроту проблеми поводження із сміттям, яку малисьмо ще кілька місяців тому. Під нашими будинками вже нема куп смердючого непотребу але це зовсім не означає, що проблема розв’язана. Ба більше, навіть тоді, коли збудують ті обіцяні владами сміттєпереробні заводи, проблема залишатиметься. Це добре розуміє сам і вже роками переконує у цьому інших (в тому числі й представників влади) Юрій Зима – знаний у Львові науковець, який віддавна переймається «сміттєвою проблемою».

 

«Вирішення питань вивезення – це лише частинка великої і постійно ускладнюваної проблеми, – каже він у розмові із Z. – Зацикленість на вивезенні – це розважання на рівні загидженої мітли, поряд з якою всі мрії про інноваційні технології сучасної переробки відходів так і залишатимуться порожнім прожектуванням».

 

— Гостра фаза сміттєвої кризи у Львові ніби проминула – майданчики не переповненні, все вивозять (кудись), взаємозвинувачувальна риторика політиків і управлінців стихла. Богу дякувати! Але очевидно, що ми не можемо тепер вважати, що проблема розв'язана і її нема. Що бачите Ви? Яким є стан речей на сьогодні?

 

— Гостра фаза кризи «ніби проминула». Одразу зазначу, що після Грибовицького нещастя (до настання якого спричинилися всі! без винятку учасники «взаємозвинувачувальної риторики») сміттєвої кризи могло б і не бути, коли б наші політики і т.зв. «управлінці» були озброєні належними компетенціями, а також (що не менш важливо) політичною волею, скерованою на недопущення поглиблення і мультиплікації санітарно-епідеміологічних загроз життю мешканців, «управляти» яким вони вони публічно зобов’язалися. Сталося ж навпаки. Спрацювала «природня» спокуса скористатися для поборення політичних конкурентів провальною політикою поводження з комунальними відходами, що притаманна діяльності всіх суб’єктів національного і місцевого урядування в Україні.

 

Гостро попереджувальним і логічним наслідком такої політики стала рік тому трагедія на львівському сміттєзвалищі. Це могло відбутися у будь-якому регіоні України. «Планети ж зійшлися» саме у Львові, і ми мали чергову нагоду впродовж цілого року спостерігати змагання цинізму і блюзнірства політиканів в обговоренні тих питань, якими, як виявляється, злочинно легковажили усі!!! Саме так і не інакше окреслюю багатомісячну публічну полеміку між облдержадміністрацією Львівщини і мерією Львова в засобах масової інформації, що накидалась громаді міста і краю замість фахового обговорення і спільного пошуку шляхів розв’язання проблем, котрі звалилися на голови внаслідок настання загрозливої ситуації.

 

Взаємопоборювальна риторика втухла (перевтомилися – словоблуддя теж має свої межі). У цьому затишші замиготіли іскорки надії на проростання підходів здорового глузду до окреслення і вирішення проблеми знешкодження (!) комунальних відходів. Обнадійливим є те, що ці паростки зароджуються швидше у громадському, ніж в управлінському середовищі, яке демонструє неабияку творчоздатність (не люблю чужорідного терміну креативність) у сфері поводження з відходами, популяризуючи й поширюючи різноманітні способи і методики розділення різних видів відходів, недопущення їх перетворення у сміття. У цьому процесі хотілося б синхронної підтримки і взаємодії з органами влади різних рівнів, завданням якої є оперативне сприяння створенню на теренах наших поселень відповідної інфраструктури для забезпечення ефективного роздільного збирання відходів виробництва і споживання. Про підтримку і просування таких намірів публічно запевнили громадськість очільники як міської, так і обласної влади. Цей процес – це не лише заміна наліпок на сміттєвих ємностях чи встановлення додаткових сіткових контейнерів для пластику. Це цілісний, тобто системний міжгалузевий проект, заанґажованості в якому лише комунальників та екологів недостатньо. Ще декілька проблемних питань не висвітили чітко ні мерія, ні облдержадміністрація.

 

Перше – це питання так званої «глибинної» сміттєпереробки індустріальними методами, на яке потрібно вже давати конкретну відповідь (що саме буде і по чому?) і перестати вже «крутити юра» у мізках людей, баламутити їхні голови чудодійними «сміттєпереробними заводами».

 

Друге – це невідкладні дії з удосконалення засобів управління у сфері поводження з відходами. Перший крок у цьому напрямі зробила мерія міста, створюючи відповідний департамент. Хочеться подібних і синхронних кроків також з боку Львівської ОДА, бо такі дії за своєю значимістю виходять за регіональні межі і вимагають загальнонаціональної консолідації зусиль органів державного управління. На основі викладеного вище, звичайно, постають певні додаткові питання, потреба роз’яснень.

     

    — Почнемо уточнювати з "глибинної переробки сміття". Ми чуємо про плани побудувати в облаті одразу кілька сміттєпереробних заводів і у цьому бачимо основну альтернативу звалищам. В чому причина вашого скепсису?

     

    — Розпочнімо з уточнення – що таке «сміттєпереробний завод»?! Я належу до числа небагатьох, мабуть, скептиків, котрі навіть саме таке словосполучення вважають термінологічним блудом. Почнімо з визначення. Якщо сміття за українськими термінологічними словниками – це непотріб, то мені (інженерові) вкрай важко віднайти обґрунтування ефективності індустріальних засобів переробки непотребу. Це я такий до нудоти прискіпливий, а «піплу», звичайно, ці мої розумування «по цимбалах». Йому головне – аби ним витворені нечистоти забрали з-перед його цивілізованих очей.

     

    Звернімо увагу, який головний закид від т.зв. опонентів звучав на адресу А.Садового. І начитані, і не дуже в один голос дорікали міському голові за те, що за дві свої каденції не збудував їм «сміттєпереробного заводу», їхні поняття про який сформовані на рівні відомої приповідки – «Ну й смачні горобці в молоці! – А ти їв? – Ні, але казав Іван, що бачив Степан, як жиди їли».

     

    У мене також є дуже серйозні зауваження до організації А.Садовим роботи у сфері господарювання комунальними відходами міста. Їх я неодноразово озвучував, але вони були традиційно проіґноровані. Наполягав і продовжую наполягати, що розпочинати рух у напрямі розв’язання цієї проблеми слід не з оповідок про міфічні глибинні переробки сміття на заводах невідомої дієвості й ефективності, а з розбудови модерної системи поводження з відходами, у якій знайдеться відповідне місце і для проекту/проектів з залучення неміфічних індустріальних засобів. Проект такої детально розписаної системи я подавав свого часу до міськвиконкому у вигляді концепції Стратегічної програми поводження з комунальними відходами громади міста Львова – але працівники відповідних служб мерії, очевидно, не мали часу навіть прочитати її текст, не кажучи вже про хоч якесь посутнісне обговорення.

     

    Але вернімося до наших заводів. Терміну «сміттєпереробний завод» цілком відповідають лише два різновиди підприємств з термічної обробки (не переробки!) – сміттєспалювальні заводи (ССЗ) і заводи, на яких виготовляють з окремих морфологічних складових сміття так зване «альтернативне паливо».

     

    Розпочнемо з ССЗ (про альтернативне паливо, може, пізніше, якщо вас не знудить від моїх просторікувань). Але тут доречно постає питання, які саме заводи мають намір будувати на Львівщині А.Садовий і О.Синютка. Припускаю, що такої відповіді немає в обидвох, бо її можна отримати лише на основі проведеного системного аналізу стану господарки відходів у місті та в області, який, як відомо, відсутній не лише на Львівщині, а й в усій країні. Щодо помпезно проголошених намірів мерії Львова розробити відповідну стратегію за допомогою французької компанії EGIS, то маю сумніви щодо її дієвості, бо, судячи з концепції цієї компанії, розміщеної на сайті Львівської міськради, – це буде стратегія власне компанії EGIS, а не міста Львова (хотів би помилитися). Екологічною вигодою будівництва ССЗ є лише ліквідація того потоку відходів, які скеровують на звалища-полігони, але при цьому зовсім не зменшуються загальні обсяги щоденно утворюваних потоків відходів, у безперервному постачанні яких (як своєї сировини) зацікавлений сміттєспалювальний завод. Звідси випливає висновок про екологічну обмеженість призначення ССЗ – останній є лише альтернативою сміттєзвалищам-полігонам.

     

    Що стосується екологічних аспектів сміттєспалювальних проектів, то слід наголосити на винятковій складності попередньої кваліфікованої екологічної експертизи, яка мусить дати громаді, на чиїй території реалізовуватиметься проект, переконливі докази мінімізації екологічної шкоди ще й від постобробних відходів, що утворюватимуться на такому заводі внаслідок термічної переробки комунальних відходів (шлаки і продукти неповного згоряння, екологічні та санітарно-епідеміологічні загрози від яких на порядки вищі від сміттєзвалищних «продуктів»).

     

    Серйозність екологічних застережень до ССЗ намагаються компенсувати певними ознаками економічної ефективності таких підприємств, до яких зараховують можливість виробництва на них теплової та електричної енергії. З інженерно-технічної точки зору все добре аргументовано. Проте «бісик» ховається як в екологічних, так і в економічних деталях: економічна вигода когенераційного виробництва енергії на ССЗ є умовною через високу собівартість останньої, яку виробник муситиме дотувати з визначених урядом публічних фондів. Прискіпливіший аналіз свідчить, що використання технологій ССЗ не розв’язує проблеми знешкодження відходів в Україні, а лише сприяє вирішенню питань дистанціювання від місць первинного накопичення.

     

    Такий висновок підтверджується й історією виникнення та постановки цієї проблеми. Проблему дискомфорту від сусідства з власноруч витвореними відходами у минулому столітті було сформульовано як «кризу звалищ» (результат громадської протидії відведенню земельних ділянок під розміщення звалищ відходів) – явище, характерне для всіх країн світу. Як бачимо, автори формули «криза звалищ» не переймалися питаннями знешкодження відходів і обмежилися пошуком доступних технічних рішень щодо дистанціювання від них – «втечі від проблеми». Для подолання цієї кризи (розв’язання проблеми у такому її формулюванні) ССЗ справді видаються підходящим індустріальним засобом: зменшення на 70–90% маси відходів після їх термообробки – переконливе свідчення цього. Але залишається відкритим і гострим питання екологічно ефективного знешкодження «залишкових» відсотків (від 30% до 10%, за різними оцінками).

     

    — І який вихід? Чи цивілізаційний тупик?

     

    — Жодна машина, найінноваційніша технологія так званої «переробки відходів» не замінить людині функцію її свідомості. У цьому випадку – екологічної свідомості. Екологічно свідомий член громади повинен не смітити, розділяти відходи свого споживання таким чином, щоб не відбувалося їх змішування, особливо з небезпечними складовими. Куди, де розміщувати ці розділені громадянами відходи – оце вже і має бути повсякчасною турботою та обов’язком місцевої влади. Остання не має займатися пошуками інвесторів ефемерних сміттєпереробних заводів, а складанням і виконанням програм роздільного збирання ТПВ. Робота над реалізацією таких програм може призвести до логічного висновку про мінімальну потребу «сміттєпереробних заводів», про те, що зорієнтованість на індустріалізацію сміттєпереробки – це не розв’язання проблеми, а лише дистанціонування, втеча від неї. Втілення різноманітних способів роздільного збирання й утилізації та знешкодження ТПВ – це не разовий захід, а системний процес. Він простий і зрозумілий. Й істотно поступається затратами різним «надсучасним інноваційним технологіям». Через це його й не люблять можновладці – на них нічого не відкатаєш.

     

    Загалом, спостерігаючи за епізодичними і спорадичними «довколасміттєвими» рухами виконавчих органів місцевого «самоврядування», неможливо почути від них чи побачити хоч щось посутнє – лише нарікання на відсутність у місцевому бюджеті коштів.

     

    — Але ж коштів дійсно не вистарчає...

     

    — Постійний бюджетний голод місцевих рад – це відчутна, але не виключна причина фактичної їхньої бездіяльності в питаннях розв’язання проблеми знешкодження ТПВ. Пояснюючи незадовільний стан вирішення питань знешкодження ТПВ на території свого урядування, відповідні управлінці найчастіше небезпідставно покликаються на брак фінансових засобів. Проте мало хто з них може представити близькі до реальних потреб обсяги необхідного фінансування для вирішення стратегічних питань господарювання відходами на теренах громади. Вони більш-менш орієнтуються у питаннях вивезення ТПВ з території (втечі від проблеми). Але вирішення питань вивезення – це лише частинка великої і постійно ускладнюваної проблеми. «Зацикленість» на вивезенні – це розважання на рівні загидженої мітли, поряд з якою всі мрії про інноваційні технології сучасної переробки відходів так і залишатимуться порожнім прожектуванням. Це не звинувачення. Така недолуга традиція мислення складалася століттями. Саме вона сковує ефективні рухи у напрямі сутнісного розв’язання проблеми знешкодження ТПВ. Щоби звільнитися від цих «кайданів», слід відверто для себе і для всієї громади відповісти на добрих два десятки питань (можна конкретизувати, якщо треба). Які б найсучасніші індустріальні методи знешкодження відходів ми не застосовували, ми продовжуємо залишатися на зручній (до пори до часу) для нас трасі втечі від проблеми, а не на шляху її сутнісного розв’язання. Обґрунтую це твердження на прикладі використання «сміттєспалювання».

     

    Ще раз нагадаю, що екологічною вигодою будівництва «сміттєспалювальних» заводів є мінімізація лише того потоку відходів, які скеровуються на звалища-полігони, але при цьому зовсім не зменшуються загальні обсяги щоденно утворюваних потоків відходів, у безперервному постачанні яких (як своєї сировини) зацікавлений такий завод. Звідси випливає висновок про екологічну обмеженість його призначення – він є лише альтернативою сміттєзвалищам-полігонам. Замість сміттєзвалища ми отримуємо на заводі суміш вкрай небезпечних мікроскопічних продуктів спалювання, частина яких поширюється необмежено у довкіллі, а інша, можливо, більша частина закомпактовується у фільтрах, проблема знешкодження яких є не менш гострою, ніж відходів усього звалища. Не буду тут вдаватися до детального сутнісного аналізу інших сучасних технологій «сміттєпереробки» (якими люблять часто похизуватися як просунутістю багато наших можновладців).

     

    Процитую лише британського економіста: «Інвестиції в крупні металомісткі підприємства з переробки сміття протирічать тенденціям сучасної економіки знань. Масштабні термічні установки – це відповідь на ситуацію ХХІ століття засобами середини ХХ-го. В сучасних дуже швидкоплинних умовах такі засоби можуть виявитися марними». Як відомо, проблеми не розв’язуються на тому рівні, на якому вони виникають. Для їх вирішення потрібно піднятися до рівня вищого. Так міркував мудрий Альберт Айнштайн. Не можна перекладати відповідальність за свою аморальну поведінку з відходами на «прогресивні і найдосконаліші» індустріальні рішення: вони, хоч як це парадоксально, продовжуватимуть мультиплікувати ті загрози, на подолання яких і були нами взяті. Найвагомішою інвестицією у розв’язання обговорюваної тут проблеми мають стати людський розум та моральна відповідальність людини, інакше може справдитися сумне пророцтво ще одного славетного фізика Нільса Бора: «Людство не загине у ядерній катастрофі, але воно може втопитися у власному лайні».

     

    — Ваші тези про те, що проблема наблизиться до вирішення в разі підвищення (на порядки) екологічної свідомості тих, хто смітить (в даному випадку самих львів'ян) є зрозумілі і, вочевидь, слушні. Але чи може це відбутися настільки швидко, щоби ми обійшлися без того етапу еволюції поводження з відходами, на якому згрубша досі перебуває цивілізований світ – спалювання, переробка і складування (нехай не таке дике, як у нас в Грибовичах, та все ж складування)?

     

    — Відомо, що цілковите розв’язання проблем неможливе, оскільки вирішення останніх завжди супроводжується їх мультиплікацією – всяка «проблема породжує нові проблеми». Окрім цього, не існує одноваріантних шляхів вирішення проблем. Хто проголошує чи пропонує «єдиновірний» спосіб розв’язання «нашої сміттєвої проблеми», той займається профанацією системного аналізу. Я не обстоюю такого «єдиновірного способу» у вигляді просвітнього тотального застосування інструментів подолання екологічного невігластва більшості наших співгромадян – це сізіфова праця. Такою ж сізіфовою працею є зосередження всіх зусиль над вирішенням питань якомога ефективнішого дистанціювання від витворених нами відходів (будівництво сміттєспалювалих заводів «цивілізованим світом» є лише одним з різновидів такого дистанціювання поряд з тупим їх вивезенням). Підтвердженям слушності такого висновку слугує прийнятий Европейським Союзом 2 листопада 2015 року пакет документів, які скеровують евроспільноту на перехід до так званої «економіки замкненого циклу». У стосунку до сфери господарювання відходами основна ідея цієї економічної парадиґми полягає в організації високоефективного роздільного збирання комунальних відходів як сировини для нових виробничих циклів. Прийняття цих законодавчих актів свідчить якщо не про провальність сміттєспалювальних технологій для досягнення поставлених на початку другого тисячоліття Союзом цілей істотного зменшення обсягів складування відходів (до 20%), то про їх нефективність. За деякими даними, у ЕС близько 40% муніципальних відходів переробляють, 30% вивозять на полігони і 25% спалюють. Нині ж заплановано підвищити до 2030 року рівень переробки відходів і досягнути 65%, звівши до 10% обсяги складованих відходів. Аналіз цієї арифметики свідчить про «нейтральність» сміттєспалювального внеску в цілісний показник знешкодження відходів – він залишається на рівні 25%. Це ще не означає, що Европа відмовляється від ССЗ. Її практичність і прагматичність цього собі не дозволить. Вона порозпродує відповідне обладнання (але з 50%-ю дотаційною знижкою) тим 18-ти країнам ЕС, у яких понад 50% комунальних відходів продовжують скеровувати на звалища і тим – з 90%-м показником сміттєзвалювання. (Тіштеся, українці! Таких, як ми, там не бракує! Лише шість країн ЕС заскладовують на полігонах менше 3% побутових відходів.) Европа збуватиме свої термообробні технології (до речі, технології минулого століття) також Україні, яка застрягла у болоті між європейськими реформами і старими схемами. [Формулювання останньої тези належить не знайомій мені Анні Таранцовій з її блискучого і лаконічного аналізу стану проблеми знешкодження побутових відходів у Европі – Зовнішньоекономічний кур’єр Львіської ТПП, березень-квітень 2017, стор. 15].

     

    — Як же маємо працювати ми над цією проблемою?

     

    — Перш за все, маємо сягнути до знань, отриманих нами у школі, і пригадати, що розв’язування проблеми розпочинається з чіткого її визначення – ідентифікації, як кажуть іншомовно дуже просунуті «експерти». То ж яку проблему ми, львів’яни, українці, хочемо вирішити? Проблему видалення наших відходів від своїх домівок – чи проблему їх знешкодження?! Наші урядники об’єктивно зациклені на питаннях видалення, і від них не сховаєшся за велемудрими проектами. Проблема видалення стара як цей світ. Вона отруїла людську свідомість – і я не такий ідіот, щоби покладатися лише на різні заклинально-просвітні прийоми її вирішення. Проблема ж знешкодження відходів молода й ще не дуже досвідчена, але з чітким розумінням і вірою в ефективність і дієвість застосування засад сталого розвитку при організації господарювання відходами виробництва і споживання на теренах наших громад. Ми всі зараз перебуваємо на етапі своєрідного знезараження від сміттєтворного мислення «а як же без нього, без сміття?» Мусимо навчитися сміття не створювати, щоб не збулося оте пророцтво Нільса Бора.

     

    — Як навчитися? Та ще й громадою.

     

    — Нижче викладу тези чи концепцію стратегії, яку добре десятиліття пропоную нашим громадам. Але… Я не нарікаю. Таким є цей світ, і я – його частинка. Знайдете час і бажання – прочитайте.

     

    ТЕЗИ

     концепції стратегічної програми

     поводження із твердими побутовими відходами у м. Львові та області

     

    Концепція ґрунтується на результатах системного аналізу проблеми модернізації сфери поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ) у м. Львові, що дозволить визначити:

    стратегічне призначення Програми поводження з ТПВ (її найвищу мету);

    основні стратегічні цілі (СЦ), які даватимуть конкретні відповіді на питання – чого маємо досягнути в результаті реалізації цієї програми;

    операційні цілі (ОЦ), які даватимуть відповіді на питання – яким чином будуть досягнуті окреслені стратегічні цілі;

    стратегічні завдання Програми, які даватимуть конкретні відповіді на питання, що маємо зробити для реалізації усіх положень Стратегічної програми (у які строки, коштом яких джерел фінансування і якими управлінськими засобами).

    Такий план розробки відповідатиме загальновідомим вимогам, що поширені у практиці стратегічного управління різними сферами господарювання  розвинутих країн. Його ілюструє нижче наведена схема.

     

     

     

    Таким чином укладена програма стане своєрідним майданчиком, на якому можна буде проводити у цивілізований, прозорий і зрозумілий спосіб змагання різноманітних інвестиційних проектів, кінцевою метою яких має бути досягнення стратегічних цілей розробленої програми поводження з відходами м. Львова (такий підхід можна застосувати як модельний для будь-якої громади області).

     

    Ця програма стане одним із засобів віднайдення додаткових джерел фінансування інфраструктурних проектів міста у європейських фінансових інституціях (з таким програмами двері останніх відчиняються швидше).

     

    Підготовлені за такою методикою концепція і програма будуть обговорені на громадських слуханнях для внесення слушних поправок, уточнень і досягнення суспільного схвалення стратегічних цілей програми, які після їх акцептації міською радою стануть визначальними в управлінській практиці міськвиконкому.

      

    Прийняття цієї Стратегії управління відходами буде сприяти посиленню інвестиційної привабливості міста. Крім того, така Стратегія з чітко і коректно викладеними термінами досягнення визначених у ній цілей, джерел фінансування, а також обговорена зацікавленою громадськістю, депутатами, сприяла б створенню спокійнішої, не перенапруженої суспільної атмосфери довкола гострих питань сміттєтворення в місті.

      

    Розроблена програма відповідатиме засадам сталого розвитку, що нині широко практикується в екологічно розвинутих країнах світу, чинному законодавству України у сфері поводження з відходами, охорони навколишнього природного середовища, а також відповідним Директивам Європейського Союзу.

     

    У процесі розробки програми буде використаний світовий досвід господарювання відходами шляхом консультацій з зарубіжними партнерами основних виконавців цього проекту.

       

    Кінцевий продукт роботи над розробкою концепції і програми поводження з твердими побутовим відходами у м. Львові буде оформлений у вигляді підсумкового повного тексту цих документів на паперовому та електронному носіях.

     

    Концепція

    Стратегічної програми поводження з комунальними відходами громади міста Львова 

     

    Призначення/місія Програми «Львів без відходів»:

    для усталення екологічно безпечних умов життєдіяльності громади міста.

     

    Стратегічні цілі Програми

     

    Стратегічна ціль  №1.

    Впровадження цілісної системи поводження з комунальними відходами громади на засадах сталого розвитку.

     

    Стратегічна ціль №2. 

    Нейтралізація шкідливого впливу на довкілля Грибовицького сміттєзвалища.

     

    Операційні цілі Програми

     

    1. Для досягнення стратегічної цілі №1.

    Операційна ціль №1.1. Підвищення рівня екологічної свідомості та відповідальності усіх творців відходів – мешканців громади.

    Операційна ціль №1.2. Модернізація технологій поводження з комунальними відходами.

    Операційна ціль №1.3. Удосконалення засобів управління у сфері поводження з відходами.

     

    2. Для досягнення стратегічної цілі №2.

    Операційна ціль № 2.1. Закриття і рекультивація Грибовицького сміттєзвалища.

     

     

    Стратегічні завдання Програми

    1.1. Для досягнення операційної цілі №1.1. (ОЦ 1.1.)

    Підвищення рівня екологічної свідомості та відповідальності усіх творців відходів – мешканців громади.

    Завдання:

      1.1.2. Рекомендувати доповнити загальноосвітні програми навчальних закладів міста тематикою з питань цивілізованого приязного для довкілля (проекологічного) поводження з відходами.

      1.1.3. Укласти і поширити серед громадян спеціальний довідник з питань приязного для довкілля поводження з відходами.

      1.1.4. Розробити і поширити через засоби масової інформації просвітницькі, пропагандистські матеріали стосовно необхідності цивілізованого поводження з відходами виробництва і споживання.

      1.1.5. Постійно інформувати громаду як про результати просування цієї Програми, так і про обсяги втрат та витрат, пов’язаних з неналежним поводженням ТПВ.

      1.1.6. Розробити і впровадити мотиваційні механізми залучення мешканців до участі в заходах, пов’язаних з господарюванням відходами.

      1.1.7. Організувати проведення тематичних конкурсів щодо поводження з ТПВ в навчальних закладах міста, а також серед житлових і підприємницьких об’єднань громадян.

       

      1.2. Для досягнення операційної цілі № 1.2. (ОЦ 1.2.).

      Модернізація технологій поводження з комунальними відходами.

      Завдання:

      1.2.1. Провести аналіз стану сфери поводження з відходами у місті за параметрами, що застосовуються у міжнародній європейській практиці і відповідають рекомендаціям Національної стратегії поводження з ТПВ в Україні.

      1.2.2. Провести інвентаризацію несанкціонованих звалищ відходів на території міста. Інформувати громаду про обсяги сміттєвих захаращень та обсяги необхідних для їх ліквідації бюджетних витрат.

      1.2.3. Провести ліквідаційні та рекультиваційні роботи на територіях несанкціонованих звалищ.

      1.2.4. Сприяти проведенню заходів, що популяризують використання продукції, виготовленої з відходів.

      1.2.5. Створити мережу центрів повторного використання речей та матеріалів.

      1.2.6. Пропагувати використання упакувань, тари багаторазового вживання як приязної для довкілля альтернативи пакувальним засобам і виробам разового вжитку.

      1.2.7. Популяризувати використання пакувань, тари, що виготовляються з екологічно нешкідливих матеріалів.

      1.2.8. Провести пілотне опробування можливостей організації роздільного збирання відходів за різними схемами (збирання ”від дверей“; збирання двох (мокрі-сухі), трьох, чотирьох фракцій; змішано-роздільне збирання).

      1.2.9. Розробити план поступового впровадження системи роздільного збирання ТПВ у місті на основі апробованих під час пілотних проектів схем.

      1.2.10. Привести у відповідність до вимог екологічної та санітарної безпеки мережу пунктів збирання відходів поблизу місць їх утворення. Модернізувати та урізноманітнити пункти первинного збирання комунальних відходів з метою їх оптимального наближення до первинних джерел утворення відходів.

      1.2.11. Заборонити використання сміттєпроводів, а також приміщень у житлових будинках для первинного накопичення/зсипання змішаних відходів.

      1.2.12. Провести оцінку чинної системи збирання і видалення ТПВ з точки зору відповідностті застосовуваних механізмів та обладнання сучасним еколого-санітарним вимогам.

      1.2.13. Вирішити питання створення підприємства/підприємств з комплексної обробки ТПВ міста з залученням відповідних інвестиційних проектів.

      1.2.14.  Підготувати і впровадити систему збирання небезпечних відходів.

      1.2.15. Привести у відповідність до модернізованої системи збирання ТПВ систему накопичення і видалення неутилізованих залишків відходів.

       

      1.3. Для досягнення операційної цілі № 1.3. (ОЦ 1.3.)

      Удосконалення засобів управління у сфері поводження з відходами. 

      Завдання:

      1.3.1. Домогтися 100%-го охоплення мешканців організованими послугами зі збирання та видалення комунальних відходів.

      1.3.2. Розробити механізм справляння плати за послуги з поводження з відходами, що відповідав би фактичним обсягам виконаних робіт.

      1.3.3. Відокремити плату за збирання і видалення відходів від квартирної плати мешканців.

      1.3.4. Впровадити окремий муніципальний облік у сфері поводження з комунальними відходами на основі вагових (не об’ємних) одиниць вимірювання обсягів відходів.

      1.3.5. Впровадити у практику життєдіяльності громади екологічний принцип “забруднювач платить”.

      1.3.6. Розробити і впровадити в практику сфери поводження з відходами систему оцінки якості відповідних послуг, що надаються операторами відходів.

      1.3.7. Налагодити міжмуніципальну співпрацю у сфері поводження з відходами.

      1.3.8. Розробити і застосовувати на практиці найефективніші та прозорі засади участі приватного підприємництва у сфері поводження з відходами.

      1.3.9. Розробити  і реалізовувати заходи, націлені на підвищення престижності праці у сфері житлово-комунального обслуговування і, зокрема, у сфері поводження з відходами.

      1.3.10. Провести оцінку реального рівня інвестиційних потреб для модернізації системи поводження з відходами в місті.

      1.3.11. Впровадити інструменти довгострокового планування в практику управління сферою поводження з відходами.

      1.3.12. Відновити виконання органами внутрішніх справ у повному обсязі  своїх функцій нагляду за дотриманням належного санітарного стану на території міста.

      1.3.13. Створити спеціальний підрозділ для моніторингу та актуалізації процесу реалізації цієї Програми.

      1.3.14. Забезпечити реалізацію карних функцій стосовно порушень правил поводження з відходами в місті.

      1.3.15.  Посилити контрольно-інспекційну роботу з питань благоустрою міста.

       

      2.1. Для досягнення операційної цілі № 2.1. (ОЦ 2.1.)

      Закриття і рекультивація Грибовицького сміттєзвалища.

      Завдання:

      2.1.1. Провести орієнтовну оцінку вартості закриття і рекультивації Грибовицького сміттєзвалища у відповідності з положеннями Національної стратегії поводження з ТПВ в Україні, Державних будівельних норм України та ін. регуляторних актів.

      2.1.2. Провести попередні розрахунки потенціалу звалищного газу на Грибовицькому сміттєзвалищі.

      2.1.3. Підготувати передінвестиційні пропозиції щодо участі у спільному впровадженні міжнародних проектів з вилучення та утилізації полігонного газу.

      2.1.4. Підготувати передінвестиційні пропозиції стосовно закриття і рекультивації Грибовицького сміттєзвалища.

      2.1.5. Залучити ефективних інвесторів для закриття і рекультивації Грибовицького сміттєзвалища.

      2.1.6. Рекультивувати Грибовицьке сміттєзвалище і розробити проект його ревіталізації.

       

      Розмовляла Тетяна НАГОРНА

       

      ДЛЯ ДОВІДКИ:

       

      Юрій ЗИМА – кандидат технічних наук, доцент кафедри прикладної механіки Національного лісотехнічного університету України.

       

      Освіта: диплом інженера-металурга за спеціальністю “фізика металів” механіко-технологічного факультету Львівського політехнічного інституту.

       

      Професійний досвід: понад 30-річний стаж наукової і педагогічної роботи (Фізико-механічний інститут НАН України – Національний лісотехнічний університет України).

       

      Автор понад 70-ти наукових статей, наукової монографії, навчального посібника з інженерно-технічних дисциплін.

       

      Працював консультантом під час розробки стратегічних планів розвитку міст:  Жовкви (2004–2005 рр.), Коломиї (2006 р. – стратегічна програма розвитку туризму міста Коломиї), Рахова (2006 р.), Долини (2007 р.).

       

      04.09.2017