Мирослава МАРТИНІВ

Міська влада Львова спільно з урбаністами та транспортниками розробила кілька проектів щодо зміни центральної частини міста. Усі трансформації та їхні наслідки зачеплять найстарішу частину Львова — місто у мурах та його найближчі околиці, що розташовані у межах 15-хвилинної пішохідної доступності. Незабаром ідеї мають обговорити з громадськістю та затвердити документами ради.

 

Z розповідає про основні новинки, які, ймовірно, очікують львів’ян. Водночас експерти з пам’яткоохоронної тематики (а йдеться про територію, що внесена до ЮНЕСКО, та буферну зону) наполягають — зі змінами у найдавнішій частині не завжди все так просто, часто нашим чиновникам бракує… коректності та готовності слухати поради фахівців.

 

 

 

«Є кілька проектів щодо змін центральної частини міста. Основне завдання у тому, щоб зробити простір вигідним для всіх учасників руху. Сьогодні, коли немає простору для пішоходів і якісних велосипедних доріжок, людині некомфортно і незатишно йти через загазовані та запарковані вулиці, де майже не залишилося вільних від авто хідників. Це спонукає хіба що купити собі авто і приїздити на ньому. Але ми розуміємо, що так ні до чого доброго не дійдемо», — розповіла Z начальниця відділу урбаністики ЛКП «Інститут просторового розвитку» Олександра Сладкова.

 

Основних проектів, які би мали докорінно змінити ситуацію, є чотири. Вони стосуються зміни руху транспорту, змін у паркуванні, розширення пішохідних зон та створення інфраструктури для велосипедистів.

 

Перша зміна стосується транспортного руху — йдеться про створення так званого малого транспортного кільця довкола центральної частини Львова.

 

«Плануємо оточити центр колом, по якому буде зручно рухатись і здійснювати повороти від центру. Рух на цьому колі має бути доволі швидким, щоб не було затримок, — пояснює Олександра Сладкова. — Ідея не нова, їй уже декілька років і належить вона відомому транспортникові Валерію Астаф’єву».

 

 

Згідно з концепцією, основний рух навколо центру має бути організований вулицями Городоцька, Богдана Лепкого, Університетська, Словацького, Стефаника, Грушевського, Саксаганського, Франка, Винниченка, Данила Галицького та Гонти.

 

Потребу переглянути організацію руху в Ратуші пояснюють тим, що нинішня облаштована ще за радянських часів. Тоді в середньому у Львові було 30 авто на тисячу мешканців, зараз же ця цифра доходить до 300-т автомобілів.

 

«Елементарною організацією руху можна досягнути того, що проїзд центральною частиною міста буде значно швидшим і зручнішим. Водіїв спонукатимуть залишити центральну частину, а не навпаки до неї заїхати», — пояснює начальниця відділу урбаністики.

 

Другий проект стосується організації паркування у центральній частині міста. Йдеться як про вуличне паркування, так і про багаторівневі та підземні паркінги. За словами Олександри Сладкової, у цьому напрямі остаточних напрацьованих пропозицій ще немає, адже фахівці досі ведуть розрахунки. Раніше ж посадовці Львівської міської ради озвучували щодо цього кілька ідей. Одна з них стосувалася вуличних стоянок: передбачалось, що на вулицях центральної частини Львова не залишиться можливості для безкоштовного паркування. Водночас значну частину авто, які приїжджають до центру, будуть спонукати залишати на підземних та багаторівневих так званих «перехоплюючих» паркінгах. У червні 2007 року міська рада ухвалила концепцію місця розташування земельних ділянок у місті, які призначено для будівництва готельних і торговельних комплексів, автостоянок. Відповідно до неї, у 39-ти місцях мали б постати багатоповерхові стоянки для машин. Впритул до центральної частини міста їх мало бути чотири: на площі Петрушевича, вул. Вітовського, вул. Батуринській та на розі вулиць Коперника й Стефаника.

 

Чи актуальними є всі ділянки досі, у міській раді обіцяють сказати незабаром. Точно не відмовилися від будівництва парковки на площі Петрушевича, а також, ймовірно, на площі перед університетом імені Івана Франка, де нині проводять археологічні дослідження на можливій майбутній ділянці забудови.

 

Третій проект змін стосується пішохідних кіл навколо центру, точніше створення локальних пішохідних зон.

 

«Вони не будуть такими великими, як центральне пішохідне ядро міста. Ми не будемо перекривати великі вулиці, але розвантажуватимемо малі. Три роки тому першою такою вулицею зробили вулицю Курбаса. Раніше люди по ній майже не ходили, а зараз там багато пішоходів», — пояснює Олександра Сладкова. 

 

 

 

У міській раді розділили всі зони навколо центру на три типи: ті вулиці, які вже зараз є пішохідними (на мапі позначені зеленим кольором), ті, які можуть стати пішохідними у близькому майбутньому (оранжевий колір), і ті, які можуть стати пішохідними у далекій перспективі (блакитний колір). Загалом протягом декількох років урбаністи планують втрутитися у простір 15-ти вуличок. Розпочнуть зміни із вул. Фурманської, вул. Михальчука, вул. Руданського, пл. Маланюка, вул. Нижанківського, ділянки вул. Дорошенка від проспекту Свободи до Банківської. Деякі з цих першочергових вуличок можна буде перетворити на пішохідні без ремонтних робіт та вкладання коштів.

 

«Кільце таких пішохідних оаз і має створити пішохідне коло довкола центру. Людина, пройшовши транспортну вулицю, зможе трохи перепочити від неї на пішохідній. Зазначу, пішохідна вулиця не означатиме повну відмову від паркування, але воно буде жорстко обмежено, так само, як і можливість заїзду туди», — каже Олександра Сладкова. 

 

Четвертий проект — створення велокільця в центрі. За словами чиновниці, нині у місті побудовані різні ланки велосипедної інфраструктури по магістральних вулицях, але у центральній частині міста теж має бути організоване велокільце. Велосипедом має бути безпечно і комфортно потрапити до будь-якої точки міста. Конкретні пропозиції у цьому напрямі ще напрацьовують. 

 

«Зміна руху та пішохідних зон дозволить також розосередити функції, які зараз затиснені в межах старого міста. У місті в мурах нині є надлишок комерції, туристів і пішоходів. Треба це розосередити по більшій площі довкола старої частини. Якщо будуть з’являтися трохи далі від площі Ринок пішохідні зони й автостоянки, місто зміниться. Вулиці, які зараз наглухо запарковані, отримають нові заклади. Один — три ресторани на вулиці — це було би дуже добре. Ми хочемо, щоби на них були і продуктові магазини, і заклади обслуговування», — пояснює чиновниця.

 

Леся Курбаса як пішохідна зона

 

Заплановані новації, за словами Олександри Сладкової, будуть втілювати дуже поступово, загалом це може зайняти і десять та більше років. Вже залежить від планових ремонтів й оновлення вулиць довкола середмістя.

 

Водночас реконструкції вулиць міська рада планує і в самому середмісті. Зокрема йдеться про вулицю Братів Рогатинців та Староєврейську, де мінятимуть комунікації та перекладатимуть покриття.

 

Новий тренд покращення міських просторів, що зачепив і середмістя, з одного боку, робить місто комфортнішим — однак експерти кажуть, як це не парадоксально, саме від ремонтів старих вулиць зазвичай у Львові є і чимала шкода. Йдеться про зміну не лише зовнішнього вигляду вуличок, який часто перестає бути автентичним, а й про внутрішні проблеми, котрі отримує культурна спадщина.

 

Один з основних викликів — ігнорування під час ремонтів археологічних досліджень, що призводить до фактичної втрати історії міста.

 

Нагадаємо, один з найгучніших скандалів за часи незалежності у Львові стосувався найбільшої центральної площі Ринок. У 2006 році, напередодні святкування 750-річчя Львова, місту з запізеннням виділили величезну суму на ремонтні та реставраційні роботи — близько 100 млн грн (на той час — близько $20 млн). Один з об’єктів, які мали бути відновлені у рамках державної програми, — центральна площа Львова. Через неймовірний поспіх роботи розпочали без необхідних дозволів і без проведення археологічних досліджень. Зупинити їх і дати можливість археологам бодай заглянути під бруківку центральної площі дозволив лише гучний скандал. Однак на цьому ситуація не змінилась.

 

Капітальні ремонти вулиці Осьмомисла, проспекту Свободи, вул. Городоцької, Хмельницького, Коперника, Лесі Українки, площі Соборної — це були стовідсоткові скандали, в результаті яких вдавалося провести хоча б мінімальні обсяги археологічних робіт. Схожі ситуації виникають і зараз.

 

«Роботи, які нам вдалося провести після гучних скандалів, показують, що ми втратили, — розповідає Z директор НДЦ "Рятівна археологічна служба" ІА НАН України Олег Осаульчук. — Наприклад, заклавши перший неглибокий шурф на вулиці Лесі Українки, ми наштовхнулися на залишки Вежі медо- та пивоварів. Але ні часу, ні грошей на повноцінні дослідження міська рада не дала, бо поспішали з будівельними роботами. Якби археологію передбачили вчасно (як це і має бути, відповідно до українського законодавства, адже це історичний ареал міста), ми могли б завершити всі дослідження ще до початку ремонтних робіт. Нарешті дізнались б дуже важливі для історії деталі — у скільки етапів будували Високий мур та вежі, як вони могли виглядати тощо. І це лише по одній вулиці».

 

Залишки Високого муру

 

Попри стислі терміни, на вулиці Лесі Українки археологам вдалося виявити залишки двох веж Високого муру — Вежі медо- та пивоварів та Вежі сідлярів і шапкарів, а також фрагменти Високого муру. Але системно це проблеми не розв’язало.

 

«На жаль, у Львові недієвий процес розробки проектної документації щодо реставрацій та реконструкцій в історичному ареалі. Велика відповідальність за це — на міському управлінні охорони історичного середовища. Воно є структурою Львівської міської ради, а замовники реконструкції — здебільшого теж з міської ради. Це все можна узгоджувати в межах однієї структури», — переконаний Олег Осаульчук.

 

Згадана історія з площею Ринок, а також ремонтом вулиці Лесі Українки, ілюструють ще кілька проблем, про які говорять пам’яткоохоронці, наполягаючи, що з кожним ремонтом Львів втрачає частину себе.

 

«У нас була реконструкція площі Ринок у 2006 році. Тоді багато поламали списів, щоб вирішити, що було зроблено добре, а що — погано. Говорили про категорично неправильно технологічне рішення щодо бетонування та заливання цементом культурного шару. І наче всі визнали, що було зроблено багато помилок й більше такого не було. Але у 2008 році, коли робили ремонт східної сторони площі Ринок, де є Чорна кам’яниця та всі чи не найцінніші пам’ятки середмістя Львова, зробили все абсолютно так само — з бетонуванням, цементування та цинічним ігноруванням археології», — пояснює голова ЛОО «Товариства охорони пам’яток історії та культури» Андрій Салюк.

 

За його словами, найгірший спадок цих ремонтів — погане водовідведення, яке спричиняє засолення цоколів будинків. Пам’ятки страждають від бетонної подушки та поганих водостоків.

 

«Якщо вода добре відводиться, вона випаровується з ґрунту, але якщо ні, то солі з води є дуже агресивними до вапнякового каменю, який є основним будівельним матеріалом будинків на площі Ринок. Тоді ми наголошували, що це не буде помітно за 5-10 років, але насичення каменю солями відбувається. І коли вона "вилізе", все буде серйозно. З часом знадобиться дуже багато грошей, аби вирішити проблему», — пояснює Андрій Салюк.

 

Експерт також стверджує, що в погоні за новими трендами облаштування вулиць, Львів втрачає і зовнішню самобутність. Часто при цьому ігнорують, здавалось би, прості поради фахівців. Як приклад Андрій Салюк наводить ремонти вулиць у середмісті, при яких зрівнювали рівні дороги та хідника. При цьому у більшості випадків зігнорували пораду фахівців опускати рівень хідника до історичних відміток, натомість йшли простішим шляхом — підняття рівня дороги за рахунок тих же бетонних подушок.

 

«В історичному середовищі не має бути просто дизайнерських рішень — мають бути реставраційні рішення. Вони повинні базуватись на дослідженнях археологів, істориків та архітекторів-реставраторів. До них треба дослухатись, яким має бути покриття хідника, яким покриття вулиці: асфальтованим чи брукованим. Але у нас підхід у стилі "хай так"», — підсумовує Андрій Салюк.

 

26.08.2017