Значіннє Івана Франка.

Коли перед нашими духовими очами уявимо собі загальний образ дїяльности Івана Франка, побачимо, що вона була незвичайно велика, ріжнородна та всестороння. Автор поезій, повістей, оповідань, драматичних творів, творів для дїтей і молодїжи, перекладач чужих лїтератур, дослїдник народньої словесности, історик лїтератури, критик, публїцист з великим знаннєм полїтичних і суспільних наук, популяризатор майже в усїх областях науки, редактор, громадський дїяч, бесїдник і аґітатор — отсе Іван Франко в освітленню своєї дїяльности. Сам він сказав про неї на обходї його 25-лїтнього ювилею ось що: "В усїй своїй дїяльности бажав я бути не поетом, не вченим, не публїцистом, а поперед усього чоловіком. Мені закидували, що я розстрілюю свою дїяльність, перескакую від одного зайняття до иншого. Се було саме випливом мого бажання — бути чоловіком, освіченим чоловіком, не лишити ся чужим у жаднім такім питанню, що складаєть ся на зміст людського життя. А пізнавши щонебудь, я бажав і всїх сил докладав довести й инших до того, щоб зацікавили ся тим і розуміли се. Дехто звиняв мене тим, що важкі обставини життя, конечність заробітку спонукувала мене кидати ся на ріжні поля. Але менї здаєть ся, що тут більше причинила ся моя вдача, те гаряче бажаннє — обняти цїлий круг людських інтересів. Може бути, що сей брак концентрації зашкодив менї як письменникови, але в нас довго ще будуть потрібні такі, як я, щоб розбуджували інтереси до духового життя і громадили матеріял, обтесаний бодай з грубшого. Фундаменти все так будують ся; а тільки на таких фундаментах, на таких стінах може здвигнути ся пишне, сміле склепіннє".

Франко зовсїм не сказав про себе за багато, коли назвав себе одним з тих, що "розбуджують інтерес громадянства до духового життя". Він справдї весь час своєї дїяльности старав ся зацїкавити громадянство всїма сторонами людського життя, всїма проявами людського духа, виявляючи безприкладну всесторонність своїх духових інтересів, свого знання і свого таланту. Але сказав він про себе рішуче за мало, зачисляючи себе до тих, що "громадять матеріял, обтесаний бодай з грубшого". Се правда, що в своїй дїяльности брався він за всяку потрібну працю, не цурав ся "громадити матеріял, обтесаний бодай з грубшого", також тодї, коли до сього не примушували його обставини заробітку. Одначе побіч такого матеріялу зоставив він у своїй письменській спадщині багато-пребагато річей, які мають вічну вартість для культури, які на все зостануть ся перлинами творчости людського духа.

Яко поет дав Франко українській лїтературі цїлі скарби поетичної творчости, яка в поемі "Мойсей", написаній тодї, коли його талант у своїм розвитку осягнув ступінь найвищої зрілости, піднеслася на вершини ґенїяльности. Лїрика й епіка, теми любовні, історичні, полїтичні, суспільні, фільософічні — мають в нїм однакового мистця. До нього українська поетична творчість розвивала ся майже виключно під впливом народньої поезії, а проби йти за европейськими взірцями не переходили середньої міри. Він перший великий поетичний талант, який присвоює українській поезії европейські взірцї, як щодо форми, так і щодо змісту. В історії української поезії побіч ґенїя Шевченка стоїть талант Франка яко символ нового, вищого ступня розвитку української поетичної творчости.

В оповіданнях і повістях дав Франко безлїч чудових малюнків з життя нашого народу: селян, робітників, інтелїґенції. Переважають в них і скількістю і красою образки з життя робочого народу. Йдучи за тогочасною европейською школою реалїзму в лїтературі, осяяний чоловіколюбними ідеями 19-го віку, малює він нетільки їх гірке життє, але також показує, що в тих простих, бідних і темних людей, прибитих темнотою, важкою працею і нуждою, є гарна, чиста людська душа, якій тільки не дають проявити ся суспільні порядки.

Як в поезіях, так і в оповіданнях дав Франко повий, незнаний досї в українській лїтературі тип — тип Жида, який виступає перед читачем в авреолї всїх гарних прикмет людської душі.

В области драми Франко тільки пробував своїх сил, неначе почуваючи їх надмір. Та хоч драма не була його спеціяльністю, одначе й нашу драматичну лїтературу збагатив він творами з лїтературною вартістю.

В своїй лїтературній творчости обдарував Франко також малих читачів дитячого та хлопячого віку творами, які треба поставити на перше місце в нашій лїтературі для дїтей і молодїжи.

В науковій области спеціяльністю Франка були дослїди над українською народньою словесністю й українським письменством. Тут він заяснїв яко першорядний фолькльорист, історик і критик. І тільки жалїти треба, що він не осягнув у свій час унїверситетської катедри, де міг би був свобідно розвивати сю свою наукову дїяльність. Та все-таки вспів він дати поважне число цїнних студій, які здобули йому славу першорядного українського вченого.

Побіч власних творів присвоїв Франко українській лїтературі чимало скарбів чужих лїтератур, перекладаючи їх на нашу мову. Як сам творив, так і перекладав він найріжнороднїйші річи: поезії, оповідання, повісти, наукові статї і т. ин. Найцїннїйшими є переклади поетичних творів, які перекласти може тільки поет. Та для духового розвитку громадянства чимале значіннє мають також переклади повістевої й наукової прози.

Що як письменник поклав Франко великі заслуги для вироблення й розвитку української лїтературної мови, се розумієть ся само собою. В сїй области важна була також його редакторська дїяльність.

До вище вичислених родів письменства долучаєть ся незвичайно багата й всестороння публїцистична дїяльність Франка, яка щодо скількости творить величезну більшість його письменської працї. Стоїть вона в тїснім звязку з цїлістю його творчости, є тільки одною з її форм і почасти її синтезою. В поезії, оповіданню, повісти, драмі, науковім дослїдї творив Франко вартости тривкі, постійні, вічні; в публїцистицї поет, белєтрист, учений давав синтезу своєї творчости для щоденного ужитку. Зокрема належить зазначити, що яко публїцист заслужив ся Франко, стараючи ся писати про наші справи в чужомовній пресї — польській, російській, нїмецькій. Його статї у віденськім тижневнику "Die Zeit" були перлами публїцистики й про них вдячно згадала віденьська преса з приводу його смерти.

З індивідуального становища, зі становища лїтературної слави публїцистична дїяльність Франка була безперечно дробленнєм його таланту. Але з суспільного становища була вона великою громадською службою, яка свідчить, що великий письменник і вчений був також великим громадянином. Для нього мало було творити вічні вартости, — він кидав ся у вир щоденного життя, де публїцистика була в нього оружєм щоденної боротьби за ідею.

Коли Франко схарактеризував ріжнородність і всесторонність своєї дїяльности яко виплив змагання бути людиною, ми на основі його дїяльности можемо назвати його великим громадянином. В цїлій його дїяльности присвічувала йому одна ідея, ріжні роди його дїяльности були тільки способами до одної цїли: вести український народ шляхом всесвітнього, загально-людського поступу.

Став Франко до сеї громадянської працї як один з творцїв і провідників напряму, який в історії нашого національного розвитку одержав назву радикалїзму. Сей наш радикалїзм, під яким розуміємо рух, що розпочав ся пропаґандою Драгоманова й викликав серед українського громадянства в Галичинї глибокі переміни поглядів і способів громадянської дїяльности в усїх областях громадянського життя, — се неначе друге українське національне відродженнє. Як Котляревський і Шашкевич творцї українського відродження тим, що ввели в лїтературу народню мову, так радикалізм відродив наше національне життє тим, що ввів у нашу лїтературу, в нашу полїтичну думку, в наше розуміннє суспільних відносин, в наші культурні змагання новий ідейний зміст, нові поняття, які осягнула в своїм розвитку Европа, поняття, в основу яких лягло змаганнє до всестороннього розвитку народньої маси як основи суспільного життя.

Під полїтичпо-суспільним оглядом став наш радикалїзм в особах своїх найвизначнїйших представників під прапором соціялїзму, який увійшов також до програми радикальної партії. Одначе пропаґанда соціялїзму се тільки один з проявів дїяльности українського радикалїзму. Притім соціялїзм українських радикалів не був зовсїм одноцїльною доктриною. Драгоманів уважав себе анархістом Прудонівської школи, Франко в своїм соціялїзмі був еклєктиком, з молодших одні були марксистами й заложили соціяльно-демократичну партію, инші, ті, що помагали творити національно-демократичну партію, перестали вірити в правдивість соціялїстичних доктрин, вкінцї ті, що досї творять радикальну партію, хоч мають в своїй програмі соціялїзм, і теоретично і в практицї відстали від соціялїзму.

Заслуга українського радикалїзму в справі соціялїзму лежить в тім, що творцї і провідники радикалїзму перші ввели в нашу полїтичну лїтературу поняття соціялїзму, привчили громадянство ставити ся до соціялїзму не як до "злочинної утопії", тільки як до поважної суспільної проблєми. А те, що зостало з тої соціялїстичної пропаґанди українських радикалів яко цїнний набуток української полїтики, се переконаннє про потребу глибоких демократичних полїтично-суспільних реформ.

Та сим далеко не вичерпуєть ся дїяльність і заслуги радикалїзму. Адже Драгоманів розпочав свою пропаґанду в Галичинї від критики нашої тодїшньої лїтератури, від вказівок, як треба збирати й науково використовувати етноґрафічний матеріял, що треба читати з европейських лїтератур, аби знайти вірний шлях для розвитку української лїтератури, від боротьби з церковним авторитетом в лїтературних, наукових і полїтичних справах і навіть — з огляду на москвофільство — від доказування потреби вживання народньої мови в лїтературі. А в полїтично-суспільннх питаннях Драгоманів — хоч сам був соціялїстом — не переставав вказувати, що між західно-европейським соціялїзмом і обломками консервативно-клєрикального світогляду тодішньої нашої інтелїґенції в Галичинї є ще просторе поле демократизму з його змаганнями до полїтичних і суспільних реформ, на якім можуть працювати для народу всї ті, кому соціялїзм видасть ся занадто крайнім або утопійним напрямком.

Сї уваги вистануть, щоб показати, що український радикалїзм обіймав усї явища духового життя народу. А дослїд над нашим розвитком показує, що скрізь викликав він глибокі переміни, так, що тепер в усїх областях нашого життя можна знайти елєменти, які в наше життє внїс радикалїзм.

Як один з творцїв і провідників українського радикалїзму Франко своїм великим талантом найбільше причинив ся до тих перемін, які радикалїзм викликав у життю нашої суспільности.

Виступаючи з своєю пропаґандою в Галичинї, Драгоманів хотїв був поставити своєю девізою "destruam et aedificabo" (зруйную і збудую), одначе признав її занадто смілою і тому змінив її на: "destruam et aedificabitis" (зруйную, а ви збудуєте). Тою первісною девізою Драгоманова можемо найлїпше схарактеризувати дїяльність Франка: се було справдї руйнуваннє й будуваннє, руйнуваннє старого й будуваннє нового, яке означає новий, вищий ступінь в нашім національнім розвитку. Завдяки свому великому талантови будував Франко те нове в усїх областях духового життя народу, зоставляючи скрізь печать свого духа.

Ведений реформаторським запалом, почасти також заставлений обставинами, Франко не обмежував своєї дїяльности на український народ. Він вірив у побіду своєї ідеї, вірив, що вона принесе нове життє його народови й, щоб прискорити прихід тої хвилї, не жалїв працї також для польського громадянства, думаючи, що коли його ідея там затриюмфує, тодї Поляк перестане бачити свій національний обовязок в оборонї польського панування над українським народом. Ведений сею вірою, Франко поклав чималі заслуги для розвитку соціялїзму серед Поляків, не щадив працї, щоб покликати до життя й поставити на нїй польську людову партію, працював нетільки як чорнороб, але також в імя ідеї в польській пресї. І не була се фраза, тільки дїйсне признаннє заслуг, яким закінчив посмертну згадку про Франка "Kurjer Lwowski", пишучи: "Честь памяти письменника, який також польське письменство збагатив своїм пером!".

Ми бачили, як ся часть дїяльности Франка покінчила ся, і чули його власні слова про той кінець. Яко лїтературний критик Міцкевича міг Франко під вражіннєм хвилї бути несправедливий. Але чи він сам не був зраджений? Чи не зрадила його віра його в те, що працюючи для польського громадянства, працює для свого власного народу, чи не зрадили його польські товариші працї, польське громадянство, для якого він працював? Ті польські гурти, яких він уважав своїми товаришами по ідеї, зростали — також завдяки його працї — в силу та значіннє. Але рівночасно з сим займали вони щораз більше вороже, непримирливе становище супроти змагань українського народу до самостійного життя. І коли польський соціяльно-демократичний публїцист Гекер у краківськім "Naprzod-ї" в посмертній статї про Франка підносить, що Франко в соціялїстичнім катехизмі з 1878 р. "став на становищі незалежности Польщі", — то дух Франка міг би йому відповісти зза могили: "Так, я був за вільною Польщею, але ви, польські соціялїсти, мої товариші по ідеї й працї, зрадили мене й хочете, щоб Україна була невільницею вашої вільної Польщі!".

Про полїтично-суспільні погляди Франка вже сказано, що він у своїм соціялїзмі був еклєктиком. Не належав він до нїякої соціялїстичної школи анї не витворив своєї власної доктрини, тільки робив вибір з ріжних соціялїстичних доктрин. Ще найбільше підходив би він до тих напрямків у соціялїзмі, які під окликом протесту против односторонности марксизму виявили ся як "ревізіонізм" у Нїмеччинї, "реформізм" в Анґлїї і т. ин. Під кінець своєї полїтичної дїяльности своєю участю в заснованню національно-демократичпої партії зазначив він, що нестільки прикладає ваги до форми суспільного устрою в будучности, скільки до змагань до полїтично-суспільних реформ у межах сучасної можливости.

В історії української культури в Галичинї Франкови належить ся перше місце яко борцеви за волю думки проти церковного авторитету в духовім розвитку нації.

В процесї витворювання свідомости єдности української нації Франко займає визначне місце нетільки яко великий талант, творчість якого стала духовим добром цїлої України, але також яко свідомий пропаґатор єдности окремих частей України для спільної працї. Вплив Драгоманова на його галицьких однодумцїв зазначив ся і тут корисно. Вже сама особа Драгоманова була неначе символом єдности російської й австрійської України; Драгоманів старав ся також, щоб дїйсні звязки між його однодумцями по обидва боки кордону вдержували ся й міцнїли. Ми бачили, як Франко особисто їздить до Київа, щоб зорґанїзувати видавництво журнала, як за гроші київських Українцїв видає в Галичинї річи, які не могли-б тодї знайти місця в инших українських видавництвах у Галичинї, як "Народ" також користуєть ся помічю російських Українцїв. Почуттє єдности української нації знаходить вислів і в поетичній творчости Франка. Між його патріотичними віршами знаходимо вірш "Розвивай ся, ти високий дубе", написаний 17 марта 1883 р., якого початкові строфи звучать:

"Розвивай ся, ти високий дубе,

Весна красна буде!

Розпадуть ся пута віковії,

Прокинуть ся люде.

"Розпадуть ся пута віковії,

Тяжкії кайдани,

Непобіджена злими ворогами

Україна встане.

"Встане славна мати Україна

Щаслива і вільна —

Від Кубанї аж до Сяну річки

Одна, нероздїльна".

"Вільна, від Кубанї аж до Сяну-річки одна, нероздїльна Україна" — се нетільки поезія, се вже ясне означеннє полїтичних границь й ідеалу полїтичної незалежности українського народу.

Инший патріотичний вірш Франка: "Не пора, не пора, не пора Москалеви й Ляхови служить" став одною з українських національних пісень.

Громадянські заслуги Франка не вичерпують ся його безпосередньою громадянською дїяльністю; він в усїх областях своєї дїяльности був громадянином, стараючи ся красою й силою свого слова збудити громадянські почування, запалити до громадянської праці. Не в тім тільки його великість яко громадянина, що він проповідував означені громадянські ідеали, — се роблять також инші, — але в тім, що він віддав для сеї проповіди свій великий письменницький талант, ту велику силу й красу слова, яка чарує серця й уми. В сїм саме лежить велике громадянське значіннє красного письменства та його великих мистцїв — таких, яким був також Франко.

Колиб дїяльність Франка розложити на складові части й оцїнювати кожду часть зокрема, — то кожда з них вистала-б, щоб її творця признати великою людиною. Уявім собі Франка тільки яко поета, або як автора оповідань і повістей, або яко дослїдника української народньої словесности й українського письменства, або яко громадянського дїяча й публїциста, — в кождій з сих областей перейшов би він до історії як найвизначнїйший або один з найвизначнїйших людей свого часу.

Коли-ж візьмемо на увагу, що все те творить образ дїяльности одної людини, то сміло можемо назвати Франка найбільшим з сучасних синів України, виїмковим явищем всесторонньої сили людського духа, постатю, що навіки яснїтиме в історії нашого розвитку величю й безсмертністю своїх дїл, які будуть невичерпаним джерелом духових вартостей для грядущих і грядущих поколїнь українського народу.

[Вістник Союза визволення України]