Володимир СЕМКІВ

У вівторок, 23 травня, Верховна Рада схвалила закон щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації, котрим передбачила збільшення квоти на українську мову в ефірі телеканалів. За прийняття закону в остаточному читанні проголосувало 269 народних депутатів – голосували переважно з фракцій, котрі формували проєвропейську коаліцію на старті цього скликання ВР. Ініціатором проекту виступила партія «Народний фронт» на чолі з Вікторією Сюмар і Миколою Княжицьким, що, зокрема, проявилося в особливому реверансі документа на користь РНБО Олександра Турчинова, котрому дозволили видавати дозволи на ефіри російською мовою в межах українськомовної квоти. Якщо так велить державний інтерес.

 

Протест русифікації на телебаченні.

 

Ініціатори законодавчої новели хваляться, що частка державної мови у телемовленні зросте до 75%. Але є не одне «але». Насправді про 75% йтиметься далеко не завжди, далеко не у всьому і далеко не так, як хотілося б (а хотілося б принаймні, щоб ці відсотки відповідали частоті з’яви українських слів у ефірі). Закон передбачає, по-перше, тривалий перехідний період для адаптації українських мовників, по-друге, суттєві потури у прайм-тайм тижневої сітки, по-третє, низку винятків для російськомовного хронометражу: якщо ведучі прямоефірного ток-шоу говоритимуть українською, а гості студії – російською, то все це загалом запихатиметься до 75-відсоткової квоти на державну мову.

 

Коли закон розглядали у Верховній Раді, то ніхто й не приховував, що низку шпарин передбачили у проекті навмисне, аби частково врахувати інтереси медіа-магнатів та зацікавлених політичних кіл. «Цей законопроект був продуктом значного компромісу між різними політичними силами, а ви знаєте, як ми зважували всі ці речі», – казала, зокрема, пані Сюмар. Відтак, народні депутати до певної міри повторили історію з запровадженням квот на українську пісню в ефірі радіокомпаній: тоді законодавець спільно з регулятором пішли на поступки власникам станцій (зокрема в методиці підрахунку квоти), аби таки запустити новацію.

 

Незважаючи на цілий перелік ґанджів, експерти зазначають, що прийняття закону дозволить дати поштовх для дерусифікації ефіру.

 

Ківалов, а тепер підрахуй!

 

Ключові пункти законопроекту викладені у змінах до статті 10-ої закону «Про телебачення і радіомовлення». Старий акт попросту покликався на те, що «вживання мов в інформаційній діяльності телерадіоорганізацій визначає стаття 24 Закону України "Про  засади державної мовної політики"» – тобто звертався до одіозного закону Ківалова-Колесніченка, в котрому ніяких лімітів для вживання російської мови не існувало.

 

Символічно, що законодавець, впроваджуючи квоти на телебаченні, взявся вихолощувати саме цей русифікаційний закон. Під час дебатів у парламенті був красномовний епізод, коли депутати «Опозиційного блоку» взялися нарікати на примусовість закону, на те, що керівництво парламенту припустилося не одного процедурно-регламентного порушення під час розгляду проекту, – тоді «опоблоківцям» нагадали про те нахабство, з котрим Партія регіонів проштовхувала свій закон у 2012 році.

 

«Я був у тому залі, коли приймала Партія регіонів закон Колесніченка-Ківалова, я вам розповім, що таке порушення регламенту, – відрубав голова ВР Андрій Парубій. – Коли тут навколо стояли охоронці-бандити, злочинці, які калічили депутатів тільки за те, що вони хотіли отримати право слова, тільки за те, що вони хотіли висловити свою позицію. І перед тим, як звинувачувати в порушенні регламенту, я просто прошу, щоб ви пам'ятали і розуміли, що ми приймаємо в зовсім іншій атмосфері закони, аніж те, що робилось, коли Партія регіонів, бандити сиділи в цьому залі, працюючи на Кремль».

 

Отже, відтепер 10-та стаття закону «Про телебачення і радіомовлення» передбачатиме:

«В загальному тижневому обсязі мовлення телерадіоорганізацій загальнонаціональної або регіональної категорії мовлення, які відповідно до ліцензій здійснюють ефірне та (або) багатоканальне (цифрове) мовлення з використанням радіочастотного ресурсу, передачі та (або) фільми, виконані державною мовою, мають становити не менш як 75 відсотків у кожному з проміжків часу між 07.00 та 18.00 і між 18.00 та 22.00 (для регіональних мовників – 50%, – прим. Z)».

 

Втім, це якраз той випадок, коли винятки до законопроекту важать не менше, ніж базові норми. Як заявила письменниця і педагог Лариса Ніцой, російськомовну квоту у 25% «прописали і не чіпають» –  а от українських 75% «розкладено по російських поличках».

 

Чи перекладуть «цигель-цигель, ай-лю-лю»?

 

Час набуття сили. Законопроект набуде сили допіру на четвертий місяць після офіційного опублікування. Сам перехідний період триватиме навіть не третину року, а рік і третину, позаяк Верховна Рада дозволила українському виробнику до літа 2018 року використовувати власний російськомовний продакшн – передачі, серіали – за квотою української мови.

 

Методика. Парламент постановив вираховувати 75-відсоткову квоту не в денному, а в тижневому розрізі. Це означає, що телеканали матимуть змогу крутити в п’ятницю-неділю всілякі російськомовні шоу, а частку державною мовою заповнюватимуть у «сірій» сітці посеред тижня. Ну й наголосимо, що для проміжку між 22:00 і 7:00 квот не передбачено – ближче до опівночі учасники всіх політичних ефірів можуть переходити на «общєпонятний», а для футбольних програм буде взагалі рай (гм, а як щодо коментування матчів єврокубків, котрі починаються о 21:45 або 22:00?).

 

«Інтер» – флагман телерусифікації.

 

Ток-шоу. Для того, аби телевізійний продукт (а конкретно – телепередача з прямого ефіру, зокрема облюбований українцями формат a la Савік Шустер) вважався українськомовним, буде достатньо, щоб державною мовою говорили лише ведучі. Первісна редакція цієї статті була дуже м’якою, зокрема не передбачала ніяких обмежень для використання російськомовних коментарів у програмах поза прямим ефіром. Утім, Верховна Рада на етапі розгляду поправок таки внесла до проекту зміни, котрі змушують мовників дублювати іншомовні виступи українською у передачах, котрі йтимуть у записі чи повторі.

Втім, можемо собі уявити передвиборчий ефір котрогось телеканалу, коли ведучі в прямому ефірі поставлять гостеві одне питання українською мовою, а той півгодини просторікуватиме російською без будь-яких перебивань – і це, вочевидь, зарахується до українськомовної квоти…

 

Фільми і серіали. Верховна Рада змусила мовників транслювати фільми й передачі іноземного виробника українською мовою – за винятком продукту, що був награний до 1 серпня 1991 року. В сесійній залі з цього приводу вирувала полеміка, в якій кілька разів згадували про фільм «Діамантова рука» з Юрієм Нікуліним («…щоб ми не мали ситуації, коли "Діамантову руку" Гайдая будемо дивитися в українському дубляжі», – Микола Скорик, «Опоблок»; «…це якраз от про ту "Брілліантовую руку", до яких усі звикли, і дратувати зараз людей, переозвучуючи Міронова, – я не знаю, наскільки це доречно», – Вікторія Сюмар, «Народний фронт») та інші «святині» радянського культпрому. Фактично до іноземного кіна прирівнюють лише ті російські фільми, що були зняті після розпаду Союзу. Водночас українські телеканали матимуть змогу і надалі виготовляти російськомовні серіали без обов’язкового дубляжу.

 

«Така собі зрадо-перемога»

 

Активіст руху «Відсіч» Сергій Оснач, котрий входить до Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя України (діє при Міністерстві культури), каже в коментарі Z, що ухвалений закон – не «зрада», не «перемога», а «така собі зрадо-перемога».

«Закон зовсім не такий, як хотілося б, але мусимо розуміти, що він міг бути і гіршим. Потужні гравці, представники медіа-бізнесу зіграли на випередження і цим законом убезпечили себе від справжньої українізації принаймні на рік і чотири місці. Є певні плюси. У нас повністю перекладатимуть фільми і передачі, вироблені не в Україні. Українською мовою говоритимуть відники передач. Це не стосуватиметься всіх учасників передач, але все одно загальна картинка трішки виправиться на користь української мови. Це добре. Але я можу констатувати й те, що це намагання загальмувати справжню українізацію: у нас давно назріла потреба в законі про державну мову», – каже Оснач.

 

Пан Сергій нагадує, що у Верховній Раді зареєстровано проект закону №5670 про державну мову, котрий регламентує не лише мовлення телеканалів, а використання мови у всіх суспільних взаєминах. На його погляд, народні депутати ухваленням «телевізійного» закону намагаються підмінити відсутність повноцінного мовного законодавства.

 

Із цими висновками погоджується і експерт «Реанімаційного пакету реформ» Олексій Курінний.

«Цей закон спрямований на захист, розширення вживання української мови. Але, на жаль, він є половинчастим і фактично не досягає тих цілей, які декларує, – каже Курінний у коментарі Z. – Цей закон розширює обсяг звучання української мови, але ніяк не на рівні 75%. Згідно з моїми оцінками, через чотири місяці, коли закон набуде сили, і ще через рік перехідного періоду частка української мови зросте до 40-50% насправді».

 

Курінний вважає показовим, що проти закону ополчилися представники «Опозиційного блоку» та орієнтованих на Росію телеканалів («У цих заявах проявилася найбільш деструктивна частина суспільства»). Водночас він не поділяє оптимізму ініціаторів проекту. «Політики дозволяли собі переможні заяви про те, що ми захистили  українську мову, і всі питання щодо мови на телебаченні нібито знято… Ці заяви не відповідають реаліям. Ми бачимо дуже багато винятків, багато обмежень. Звісно, не можна погодитися з тими, хто вважає, ніби цей закон легітимізує російську мову, – ні. Це просто брак, це невідповідність між запитом суспільства і тим, що отримали на виході», – зазначає експерт.

 

«Інтер»національний

 

Після схвалення закону компанія «Інтер Медіа Груп» оприлюднила заяву, в котрій ствердила, що проект «практично забороняє використання в телевізійному ефірі України будь-яких мов, окрім української» і «порушує права мільйонів громадян України, для яких російська мова є рідною».

 

Телеканал «Інтер» вдається до застарілих арґументів про те, що російська мова – «одна зі світових мов» і цією мовою «мільйонними накладами видана навчальна і художня література, знято безліч якісних фільмів». «Не можна позбавляти українців доступу до такого важливого ​​контенту. Ми вже бачимо, до чого призвів закон про введення квот на українськомовні пісні на українських радіостанціях, – скільки в ефірі з'явилося низькопробного продукту», – згущує «Інтер».

 

Зі слів експертів, канал Сергія Льовочкіна і Дмитра Фірташа як найбільш русифікований є основним «клієнтом» нового закону. «Цей закон більш-менш суттєво вплине на українізацію хіба що найбільш російськомовних телеканалів на зразок "Інтера"», – визнає Сергій Оснач. Він каже, що громадський моніторинг телеефіру, проведений активістами, засвідчив: частка російської мови на «Інтері» справді дуже висока. Натомість траплялися й такі телеканали, котрі «вписувалися» у передбачену квоту ще до ухвалення закону.

 

Зимовий моніторинг від Нацради: канали Пінчука і Коломойського у безпечній зоні, а от Фірташа й Ахметова – насподі.

 

«Виявилося, що, наприклад, телеканал ICTV за критеріями закону вже зараз виконує цю квоту. Якщо ж взяти телеканал «1+1» (ми моніторили його у вихідний день, на відміну від ICTV, за котрим  стежили у будень) – ефір вихідного дня не дуже відрізнявся за мовою контенту від «Інтера». Це, до речі, підтверджує, що закладений у законі тижневий проміжок контролю дозволить усім телеканалам – зокрема й тим, які позиціонують себе як суперпатріотичні, як «1+1» – давати українськомовний контент у будні, а у вихідні крутити більше російського», – коментує Оснач.

 

Цікавий факт: серед авторів законопроекту була народний депутат Олена Кондратюк – дружина президента ICTV Олександра Богуцького. Власне, цей факт можна інтерпретувати як свідчення певних потаємних компромісів за «безпечний» поріг квоти, за прийнятні винятки з правил, досягнуті у діалозі між депутатським корпусом і власниками медіа-бізнесу (в цьому випадку йдеться про групу Віктора Пінчука).

 

Напевне, компроміс стосується і «бонусів» для російськомовного продукту українських телеканалів (якщо не помиляємося, то цих програм в ефірі інших телеканалів Пінчука – СТБ чи «Нового каналу» – теж ціла гора). Хоча експерти наголошують: з погляду мовного становища подібні преференції на користь українського виробника – далеко не патріотичні.

 

«Чому українськомовну квоту поширено на національний продукт російською мовою? Чому українцям дублюють російський продукт, але при цьому український продукт залишають без дубляжу? – дивується Олексій Курінний. – Це ж теж спрямоване на зросійщення».

 

24.05.2017