Винищуючи євреїв, нацисти виявляли чудеса винахідливості: розстріли, газові камери, спалення живцем. Але чи не найжахливіша масова страта сталася рівно 75 років тому в надзбручанському містечку Сатанів.
Панорама Сатанова з галицького берега. Вдолині – Збруч.
Німецька окупація селища почалася 6 липня 1941 року, коли до Сатанова ввійшли вояки 5-ї танкової дивізії СС «Вікінг». До честі “вікінгів” – хай формально й есесманів – жодними ексцесами щодо мирного населення вони себе не заплямували (принаймні в Сатанові та сусідніх з ним містечках). Фронтовики, звиклі до життя під кулями та снарядами, бруднити свої мундири стратами беззбройних «цивілів» не бажали. Але слідом за ними прийшли тиловики, які в окопах геройствувати не квапилися, але залюбки готові були демонструвати свою “силу” щодо беззахисних жінок і дітей.
“
Вікінги” в Сатанові на тлі типової містечкової забудови. Липень 1941 року.
Першу масштабну страту євреїв нацисти провели вже 5 серпня. Але, якщо вірити російським пропагандистам, перед тим (у липні) в Сатанові відзначилися українські націоналісти з батальйону “Нахтігаль”. Міфічні звірства “соловейків” розписані яскраво, не шкодуючи крові, – читати проти ночі не рекомендуємо. Не зважаючи на те, що спеціальне розслідування, проведене 1959 року особливою слідчою групою КГБ СРСР, всю цю маячню спростувало, заяложену байку залюбки тиражують досі.
Ярмолинці. Військова казарма, колись перетворена німцями на концтабір, вже восьме десятиліття стоїть пусткою.
Восени 1941 року кілька сотень місцевих євреїв німці депортували в гетто, створене в сусідніх Ярмолинцях. Перед тим людей кілька днів протримали в старезній середньовічній синагозі. Тут гітлерівці вчинили з істинно німецькою хазяйновитістю та нацистським садизмом. Архітектура синагоги така, що утекти звідти неможливо, тож не довелося витрачатися на забезпечення її в'язничних функцій. З іншого боку, можна лише уявити моральні страждання вірних, змушених справляти природні потреби просто у молитовній залі.
Сатанівська синагога, яку німці використовували як в'язницю.
Молитовний зал синагоги й арон га-кодеш (світлину зроблено до останньої реконструкції споруди)
Слід від кулі в арон га-кодеші Сатанівської синагоги. Нацисти розважалися, використовуючи його як мішень. Сліди від куль видно майже точно по центру долонь “благословіння коенів”, а також у самісінькому центрі корони, зображених вище.
Але найжахливіший злочин стався у ніч проти 15 травня 1942 року, коли у містечко ввійшла есесівська зондеркоманда. Євреїв, які ще залишалися в Сатанові, зігнали на Ринкову площу. Здебільшого це були жінки, діти та старі. Чоловіків або розстріляли раніше, або вивезли на каторжну працю.
Нацисти вирішили зекономити на патронах. Приречених загнали до глибочезних льохів старезного напівзруйнованого будинку, мальовничі руїни якого стояли біля Ринкової площі ще від часів турецької навали. У тих льохах євреїв замурували живцем. Швидше за все, ідея такої страшної страти належала поліцаю з місцевих поляків Михасю Клємінському. Саме він, як згадували згодом старожили, виявив найбільшу активність під час тих страшних подій. Михась же і закладав цеглою вхід до підземелля. Складно уявити, що німецька зондеркоманда, яка проводила рейд для зачистки подільських містечок від євреїв, взагалі могла знати про ті льохи.
Під цими мальовничими руїнами лежать ті пивниці, де гітлерівці живцем замурували 286 сатанівських євреїв.
Влітку 2002 року автор цих рядків знімав у Сатанові серію репортажів з історії містечка та його околиць для одного з загальнонаціональних телеканалів. Тоді ж було записано інтерв'ю з місцевою бабцею, яка пам'ятала часи окупації. Минуло вже півтора десятиліття, тож ім'я жінки забулося. Але її розповідь та те, як вона плакала, згадуючи давні події, навічно врізалася в пам'ять.
Сучасний вигляд типового сатанівського льоху. Світлина Олександра Волкова.
За її словами, ще понад тиждень по тому, як людей замурували у льохах, було чутно страшне, нелюдське завивання, що лунало з-під землі. З часом воно ставало все тихішим, аж поки зовсім не стихло. Весь цей час, аби ніхто не звільнив нещасних, біля замурованого входу чатували німецькі вартові.
Для старенької ця страта була ще й особистою трагедією. Серед закатованих було кілька її найкращих подружок. Крім того, з її слів, там загинули не лише євреї, але й багато українців і поляків з мішаних сімей, які не захотіли залишити своїх чоловіків, дружин і дітей.
Традиційна єврейська забудова. Світлина Яни Шраєр.
Одразу після визволення Сатанова вимурувану нацистами стіну розібрали, аби перепоховати останки. Але тут-таки знову замурували. З підвалу, де розкладалися рештки майже трьохсот людей, дихнуло пеклом. Без костюмів протихімічного захисту найвищого класу туди годі було потикатися. Рештки пролежали у підвалі аж до початку 1960-х років, коли до підземель уже можна було спуститися без загрози для життя. Тоді ж і перепоховали всіх на старому єврейському цвинтарі.
Скромна табличка на братській могилі, встановлена 2000 року родичами закатованих. Пам'ятника тут досі немає
Загалом зі страшного льоху підняли рештки 286 людей. Натомість у документах авторитетного ізраїльського інституту Яд Вашем йдеться про 240 страчених євреїв. Можливо, що ще 46 закатованих – то згадані українці та поляки, які розділили страшну смерть зі своїми рідними.
Нещодавно на місці, де колись стояв будинок з льохами, місцева громада вирішила облаштувати сквер Пам'яті жертв Другої світової війни та встановити тут пам'ятник. Але сьогодні це територія міського ринку. Підприємці, які його орендують, поступитися місцем не захотіли. Тривалий час тягнулася судова тяганина, але закінчилася нічим.
15.05.2017