У совєцькій масовій свідомості початок війни 1941-1945 років пов'язаний винятково з датою 22 червня і сконцентрований у рядках відомої пісеньки: “...ровно в чєтирє часа Кієв бомбілі...”. Але якщо йдеться про німецькі бомби над Україною, то перші з них впали ще 1 вересня 1939 року, коли об 11:30 бомбардувальники Люфтваффе заатакували Львів. Але наша розповідь трохи про інше.
18 травня 1935 року на околиці залізничної станції Ярмолинці (райцентр сучасної Хмельницької області) почали зводити чимале військове містечко – з казармами для червоноармійців, гуртожитками для командирів і їх сімей, технічніми службами, аеродромом (щоправда, лише ґрунтовим) тощо. Вже на початку 1939 року тут дислокували навчальну танкову частину з підготовки молодших командирів (“танкову учєбку” – жаргоном совєцької армії). У липні того ж року сюди підселили перекинутий з-під Пскова 278-й окремий зенітно-артилерійський дивізіон, що входив до складу 5 кавалерійського корпусу.
Місце для військової бази обрали не просто так. Залізнична станція Ярмолинці стоїть майже посередині залізниці Хмельницький (тоді Проскурів) – Кам'янець-Подільський. Ще одна залізнична гілка від неї тягнеться до Гусятина. Її проклали під час Першої світової війни для забезпечення російських військ на окупованій тоді ними Галичині. Ця гілка, до речі, проходить під самою огорожею військової частини. Отже, при потребі червоних вояків можна було за лічені години перекинути до тодішніх кордонів СРСР – румунського або польського.
Все це, звісно, подавалося винятково як заходи для зміцнення рубежів наймиролюбнішої держави світу і як відповідь на загрозу вторгнення “пілсудчиків”. Насправді ж у таку байку навіть піонери не вірили. Кавалерія – це найостанніше, що потрібне в обороні (як і танки), а от для нападу – саме те. А, втім, Совіти ніколи не приховували своїх експансіоністських намірів. Зокрема, знамениту помпезну колонаду, встановлену над Збручем у Гусятині, прикрашав не лише напис “УРСР”, але й гасло “Комунізм змете усі кордони!”. Щоби ніхто не сумнівався.
Прикордонну колонаду, що й досі височить на березі Збруча, колись прикрашало зловісне попередження: “Комунізм змете усі кордони!” (напис видно, якщо клікнути по світлині). Світлина 1942 року.
У вересні 1939-го нарешті надійшов той довгоочікуваний наказ. Ось фраґмент директиви №16634 “Про початок наступу проти Польщі”, виданої наркомом оборони СРСР Климом Ворошиловим і начальником Генштабу РСЧА Борисом Шапошниковим:
«Народный комиссар обороны Союза ССР
14 сентября 1939 г.
№16634 Военному совету Киевского особого военного округа
Сов. секретно
Особой важности
Лично
Экз. №2
Приказываю:
1. К исходу 16 сентября скрытно сосредоточить и быть готовым к решительному наступлению с целью молниеносным ударом разгромить противостоящие войска противника:
а) Каменец-Подольская группа – командующий группой командарм 2-го ранга тов. Тюленев, в составе 16-й, 9-й, 32-й и 34-й кав. дивизий, 72-й и 99-й стр. дивизий, 25-го танк. корпуса, 26-й и 23-й танк. бригад, 283-го и 274-го корп. артполков – в районе Гусятин, Каменец-Подольск, Ярмолинцы [виділення Z]. (…)
Вояки РСЧА біля поваленого польського прикордонного стовпа
Задача – нанести мощный и молниеносный удар по польским войскам, надежно прикрывая свой левый фланг и отрезая польские войска от румынской границы, решительно и быстро наступать в направлении на Чортков, Станиславов и к исходу 17 сентября выйти на р. Стрыпа; к исходу 18 сентября овладеть районом Станиславов, имея дальнейшей задачей действия в направлении Стрый, Дрогобыч».
Про якесь «визволення пригноблених братів», зауважмо, у наказі не йдеться. Сам документ складено 14 вересня – ще до того, як поразка Польщі стала очевидною.
Подробиці подальшого бойового шляху «ярмолинчан» опустимо, бо це не стосується історії військового містечка (а саме йому присвячена наша розповідь).
З початком планованої війни згадане містечко розширило сферу своєї діяльності. 20 вересня вийшла Директива №12 наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії про організацію пунктів прийому полонених:
«20 сентября 1939 р.
Из Киева 20.ІХ-39, 7[час] 40[мин]
Волочиск т. т. Меркулову и Серову.
По договоренности с Генштабом РККА, развертываются новые пункты приема военнопленных...
...на станциях Олевск, Шепетовка, Пограничная, Волочиск, Ярмолинцы, Каменец-Подольск, куда впредь части РККА и будут доставлять взятых военнопленных.
Существующие пункты приема военнопленных передислоцировать к 21 сентября:
...со станций Хоровичи на ст. Олевск, с Ерша на Шепетовку, с Погребище на Волочиск, с Хировка на Ярмолинцы..."
Польські полонені, вересень 1939 р.
Табір для полонених поляків розташували на території військової бази. Велетенська територія, розкинута біля самої залізничної станції (ще й до того ж вже оточена високим парканом) – дуже зручно. Перші партії бранців розмістили у віддаленій казармі, потім розселяли у наметах, а то й просто неба (вже не пани – переб'ються...).
Поки ще друзі та союзники...
Варто зазначити, що ярмолинецький табір все ж не був класичним стаціонарним концентраційним табором. Це був фільтраційний табір, який мав на меті виділити з загальної маси полонених найбільш небезпечних чи найцінніших для совітів. Також його використовували як пересильний табір. Щоправда, сам статус табору мало що змінював для бранців. Умови їх утримання були жахливими, а ставлення до “панів” – нелюдським.
Польські полонені на збірному пункті.
Скільки полонених польських вояків пройшли через табір у Ярмолинцях, з'ясувати не вдалося. Можливо, йдеться про десятки тисяч. Останнє підтверджують непрямі дані. Зокрема, наприкінці вересня 1939 року уряд СРСР доручив НКВДистам організувати будівництво шосейної дороги Новоград-Волинський – Львів. І вже 27 вересня заступник Берії комдив Василь Чернишов видав розпорядження: відрядити на нове будівництво 6 тисяч польських полонених, відібраних серед ув'язнених ярмолинецького табору. Перед тим, 24-25 вересня, до (вже стаціонарного) концтабору у Старобільську (Луганщина) відправили 7 тисяч в'язнів. Старобільський табір був призначений для офіцерів – там утримували 8 польських генералів, 57 полковників, 130 підполковників, 321 майор, 853 капітани та 2519 офіцерів нижчого рангу.
Крім поляків, у Ярмолинцях тримали ще й велику групу чехів і словаків. Звідки вони там взялися? 3 вересня 1939 року президент Польщі Ігнацій Мосцицький видав декрет про формування в Польщі чехословацького легіону під командою генерала армії Прхали та підполковника Людвіга Свободи. До нього ввійшли чеські та словацькі військові, які свого часу не змирилися з німецької окупацією їхньої країни та перебралися до Польщі.
Складання присяги вояками чехословацького легіону
15 вересня група з 24 вояків легіону підсилила протиповітряну оборону Тернополя і незабаром навіть збила один бомбардувальник, ще один — пошкодила. 18 вересня біля села Раковець радянські війська оточили ще одну групу чехословацьких вояків і примусили їх здатися. 6 листопада 725 колишніх легіонерів доправили до Ярмолинець, де вони й перебували до 23 березня 1940 року.
На відміну від поляків, чехи та словаки мали статус інтернованих, а не полонених. Вони навіть мали обмежену свободу пересування, хоч умови їх утримання мало чим відрізнялися від умов, у яких жили поляки.
Протягом 1940-1941 років більшість чехословацьких легіонерів перебралися на Близький Схід, де успішно воювали у складі британських військ (зокрема, під Тобруком у Лівії). В СРСР залишилася тільки нечисельна група з 93 офіцерів, яка згодом стала основою чехословацької військової частини в складі армії СРСР – 1-го окремого батальйону, що формувався за Волгою, в містечку Бузулук.
Ярмолинецький табір для рядового складу колишнього польського війська діяв до червня 1941 року. На той час у ньому перебували 1138 полонених, яких використовували на будівництві військових об'єктів. У перші ж дні нової війни (тепер уже німецько-радянської) всіх їх терміново вивезли вглиб СРСР. А табір з усією інфраструктурою залишився.
Як відомо, «святе місце» довго не порожніє. «Нечисте» – теж. 11 липня 1941 року Ярмолинці зайняли німці. Вже облаштований концтабір у місці, де зручно сходяться дві залізничні колії, припав нацистам до вподоби. За кілька тижнів тут розгорнули табір уже для радянських полонених. Переважно для командирів РСЧА. Як розповідають місцеві старожили, серед в'язнів була й велика група військових з тієї ж частини, яка стояла тут до війни.
Як пам’ятаємо, у Ярмолинцях базувалася й танкова “учєбка”. З початком німецько-радянської війни всіх вояків призову 1939-1940 років разом із танками кинули затикати діри у фронті. Але залишалася величезна група щойно призваного “молодняку”, ще навіть не обмундированого й не заприсяженого. Останні недоліки швидку зліквідували. Є свідчення, що рекрутам спершу наказали скласти присягу і лише по тому оголосили про початок війни (мабуть, для того, аби останні вже не намагалися тікати).
Після сякого-такого (дуже прискореного) вишколу неофітів РСЧА озброїли «дідівськими» рушницями Мосіна та кинули проти німців, які швидко просувалися на схід. Але у бій вони навіть не вступили, бо вже на марші (рота йшла пішки) опинились у полоні й були повернуті німцями до місця попередньої дислокації, але вже у іншій ролі.
Найжахливіший епізод з історії концтабору в Ярмолинцях припадає на осінь 1942 року. На той час його “спеціалізація” знову змінилася. Місце польських, чеських і радянських полонених зайняли цивільні особи – євреї.
З осені 1941-го на терені містечка Ярмолинці нацисти організували ґетто, де збирали євреїв з територій сучасних Ярмолинецького, Городоцького, Дунаївецького та часткового Хмельницьького районів (на той час адміністративно-територіальний поділ був дуже відмінним, тому для простоти користуємося сучасним).
Зайве казати, що умови перебування в ґетто та каторжна праця були нелюдськими, а смертність – високою (ще й постійні страти).
Нацисти не стали чекати, поки мешканці ґетто від того всього вимруть самі. Наприкінці жовтня 1942-го за наказом окружного комісара (ґебітскомісара) Еміля Мерцеля почали його ліквідацію. Обставили це за традиційними лекалами. Ще живим мешканцям ґетто оголосили, що їх переселятимуть у комфортніше місце (як у випадку з Бабиним Яром). Після чого всіх євреїв перегнали з ґетто у військове містечко, розташоване, нагадаємо, якраз біля залізничної станції.
За в'язницю знову використали віддалену триповерхову казарму.
Згідно з різними джерелами, до концтабору зігнали від 6 до 14 тисяч людей. Автор схильний вважати, що цифра 14 тисяч – перебільшення. Навіть якби в казарму-в'язницю людей напхали, як оселедців у діжку, стільки би тут просто фізично не вмістилося. Найімовірніше, можна говорити про 6-7 тисяч жертв “військового містечка”. А втім, є інформація, що під в'язниці використали й інші казарми. У такому разі цифра в 14 тисяч ув'язнених цілком реальна. Загалом у ярмолинецьких ґетто та концтаборі знищили майже 24 тисяч людей (за іншими джерелами, понад 26 тисяч).
Головний зал на 2-му поверсі казарми-тюрми. Тут спочатку жили бійці РСЧА, потім тут утримували полонених польських і радянських вояків. Згодом – євреїв...
Зігнаних у казарму людей три дні протримали під охороною без їжі і, головне, без води. Розповідають, що матері, аби припинити страждання малюків, скидали їх вниз головою з третього поверху, а потім самі вішалися на скручених з одягу мотузках.
Вікна на 3-му поверсі
На четвертий день почалися страти. Але жертви не пішли покірно на забій.
Про останні дні Ярмолинецкого гетто свідчить “Чорна Книга”: "У Ярмолинцах євреї чинили опір два дні. Зброя була заздалегідь приготована: її принесли разом з домашніми речами. Було це у Військовому містечку. Першого поліцая, який туди зайшов, щоби відібрати партію приречених, євреї убили, труп його викинули у вікно. Розпочалася перестрілка, причому було убито ще декілька поліцаїв. Наступного дня прибули вантажівки з поліцаями з сусідніх районів. Тільки до вечора, коли у євреїв вичерпалися боєприпаси, штурмуючі проникли на територію військового містечка. Страта тривала три дні. При опорі були убиті 16 поліцаїв, серед них начальник поліції, і 5 німців".
Є свідчення, що керували обороною полонені радянські командири, які ще залишалися у концтаборі.
Одна з братських могил (чи не найменша з усіх).
Не території військової частини й нині збереглися величезні могили розстріляних євреїв.
Меморіал полоненим радянським військовим і євреям, знищеним у Ярмолинецькому концтаборі.
Страшна казарма-в'язниця теж збереглася. Вона й досі стоїть напівзруйнованою. Після минулої війни її не раз намагалися відновити й використати за призначенням, але страшна енергетика цього місця трощила всі плани.
Ще один пам'ятник розстріляним євреям. Могила така величезна, що навіть не влізла в кадр. Пам'ятник стоїть на її гребені. Позаду – казарма-тюрма.
У ЗМІ, особливо на єврейських Інтернет-ресурсах, є досить багато фотографій як меморіалу на місці масових поховань, так і самої казарми-тюрми ззовні. Але фотографій з її середини – катма. Містечко й досі використовують як військов базу, а отже це режимний об'єкт. Просто так швеньдяти (ще й з фотоапаратом) тут зась. Автор, аби потрапити досередини, скористався зі свого волонтерського “службового становища” (подробиці читайте тут) і вмовив командування частини дозволити зйомку всередині страшного будинку (світлини бачите на цій сторінці).
Нетривала екскурсія пояснила, чому будівля стоїть пусткою вже понад сім десятиліть. Такий жах при відвідуванні закинутих споруд автор відчув лише одного разу – коли досліджував нутрощі величезного багатоповерхового ДОТу "лінії Сталіна". У 1941 році його залога так і не здалася нападникам. Нацисти намагалися витруїти захисників газами, але марно. Тоді вони просто залили всі входи бетоном. Ті, хто залишився всередині, померли від голоду.
Енергетика цієї казарми була такою ж, як того ДОТу. Зовні – звичайна закинута багатоповерхівка, але маєш відчуття, ніби на тебе давить кам'яна плита, а за спиною ховається щось жахливе... Словами не передати, хіба відчути самому.
Чи після 1944 року на території військової частини тримали вже німецьких полонених, наразі невідомо. Швидше за все, якусь групу німців утримували. Адже є спогади про те, що полонені німці відбудовували залізничну станцію Ярмолинці та саме військове містечко.
Пам'ятник розстріляним командирам РСЧА
Отака от іронія долі. Військова база, створена заради кидка на Захід, у підсумку стала місцем ув'язнення для тих, хто планував “малой кровью да на чужой зємлє....”
Усі сучасні фото – автора
22.06.2016