Село Китайгород, що біля Кам'янця-Подільського, досить “розкручене” як у “справжніх” медіа, так і в численних туристичних блогах. Чому би й ні? Це воістину мрія будь-якого затятого мандрівника: запаморочливої краси краєвиди, дивовижний рослинний світ, чисельні природні й історичні пам'ятки, до багатьох з яких цілком пасує епітет “унікальна”.
Більшість “родзинок” Китайгорода давно зафіксовані й описані, тож знайти щось невідоме широкому загалу тут, здавалось би, неможливо. Але Z завше щось розкопає J. Що здивувало: виявлена нами “родзинка” виявилася досить масштабною, цікавою та яскравою. До певної міри навіть унікальною. Попри це, ні в чисельних туристичних Інтернет-звітах, ні в оглядових статтях, ні в путівниках про неї – нічичирк. Але про це згодом, а почнемо з короткої історичної довідки.
Китайгород. Малюнок Наполеона Орди. Зверніть увагу на огороджену стовпчиками дорогу, що поверх мису спускається в долину. Про неї йтиметься далі.
Спочатку про місцеву топоніміку. Мешканці Піднебесної до неї жодним боком не причетні. Перші китайці тут могли з’явитися хіба що 1920 року, коли червоні вибивали з Кам'янця останніх захисників УНР. Тоді на боці більшовиків воювало чимало китайський найманців, нібито “інтернаціоналістів”. Про них згадано навіть у відомому романі Миколи Островського “Як гартувалася сталь”. За місцевими переказами, кілька земляків товариша Мао, приваблених специфічною назвою, побували тут десь у 1990-х. Оце й усе, що пов'язує Китайгород з батьківщиною популярного нині ширвжитку.
Насправді країна Китай тут ні до чого. У давнину слов’яни “китаями” називали огороджену територію. Звідси й повний тезко Китайгороду на Дніпропетровщині, і Китаїв під Києвом, і Китай-город у Москві.
Головні “родзинки” Китайгорода – каньйон річки Тернави та Товтри
Містечко було закладене каштеляном кам'янецьким Андрієм Потоцьким близько 1607 року. Згодом його другий син Станіслав “Ревера” Потоцький заклав тут замок і укріпив поселення мурами. “Ревера” – історичний персонаж неабиякий. Досить назвати його посади: воєвода брацлавський (1631), подільський (1636), київський (1653), гетьман польний і великий коронний. Саме на його честь назвали місто Станіславів (нині Івано-Франківськ).
Про давнє минуле нагадують старі льохи, які зустрічаєш у найнесподіваніших місцях.
У популярних публікаціях трапляється екзотична версія про те, що колись на місці Китайгорода нібито було античне місто Метоніум, згадане в “Географії” Птолемея. Але жодних слідів чогось серйозно античного в околицях села не виявлено, за винятком хіба що римських монет ІІ-ІІІ ст. н. е. Але для Поділля, як і для сусідньої Галичини, це не дивина, а лише свідчення активної торгівлі місцевих племен черняхівської культури з Римською імперією – і не більше.
Ну, і, звісно, всюдисутні трипільців (як же без них?) – трипільські поселення у цих краях знаходять чи не на кожному полі.
Старий панський палац стоїть на місці замку.
Від давнього замку наразі нічого не залишилося. Невтомний дослідник оборонних споруд України Пилип Гавриленко, який вивчав також й історичне ядро Китайгорду, вважає, що замок стояв на місці панського палацу Поповських (чергових власників містечка).
Ось таким палац був у кращі часи. Наразі ліве та праве крило повністю розібрані, а центральна частина – руїни. Ця й інші давні світлини зроблені Павлом Жолтовським (1930).
Зауважмо, що це є досить традиційним для Поділля. Виходячи з типу цегли, можна сказати, що палац звели десь на початку ХІХ століття. Причому тесані вапнякові блоки вказують на активне використання будівельниками й “замкового” каміння.
Залишки палацового балкону-тераси
Пилип Гавриленко дослідив і палацові льохи. На його думку, вони набагато давніші за саму споруду й належать до зруйнованого укріплення.
Палац і костел. Світлини – zamki-kreposti.com.ua
Костел на кручі
За якусь сотню метрів від руїн маєтку над урвищем каньйону річки Тернави височіє костел, освячений на честь Відвідин Єлизавети Пресвятою Дівою Марією, в архітектурі якого яскраво простежуємо оборонні риси
Очевидно, що костел в комплексі зі замком створював єдину лінію оборони Китайгороду. На це вказує як його розташування, так і специфічна, характерна для оборонних сакральних споруд архітектура. Підтверджує цю версію і високий, майже фортечний мур, що оперізує храм.
Вважається, що костел Відвідин Єлизавети Пресвятою Дівою Марією зведено у 1772-1776 роках (освячено 1775 року), але є ряд свідчень, що на цей час припадає лише його велика реконструкція, а сам храм зведено раніше – в середині XVIII століття. Навіть якщо початок будівництва дійсно припадає на 1772 рік, його фортифікаційне призначення цілком зрозуміле. Нагадаємо, що за кілька років до того, 1768-го турки сплюндрували та пограбували сусідній Жванець, а за Дністром, до якого від Китайгорода лише кілька кілометрів, лежали володіння Османської імперії – і цей стан зберегався ще до початку XIX століття.
На загал архітектуру самого храму назвати аж надто унікальною важко. Унікальною є його новітня історія.
Як і більшість храмів Поділля, в 1930-х роках костел закрили більшовики, але пусткою він простояв недовго. Під час німецької окупації богослужіння відновили. По тому це був один із небагатьох костелів в регіоні, що діяли у повоєнний період аж до розпаду СРСР.
Один із майолікових медальйонів костелу. Хресну Дорогу Христа на ній зображено майже в наївному стилі.
На служби, а особливо на великі свята, до Китайгороду часом приїздили по кілька тисяч вірних із усієї південної частини Хмельницької області. Як згадують старожили Кам'янця-Подільського, штурм автобусів на Китайгород був неабиякою пригодою. Одного разу це призвело до трагедії – у тисняві загинула людина. Зважаючи на цей прикрий випадок, 1978 року влада була змушена дозволити служіння в самому місті, під що була виділена напівзруйнована каплиця на Нігинському шосе.
З початком перебудови та масовим відкриттям храмів костел у Китайгороді знелюднів – відпала потреба їхати світ за очі, аби помолитися Богу. У самому ж селі, крім членів невеличкої спільноти „Місії Святого Духа”, які живуть при храмі, римо-католиків немає. Щоправда, зрідка на служби приходять нечисельні вірні зі сусідніх сіл.
Єврейський цвинтар був менш ніж за сотню метрів від костелу.
За якусь сотню метрів від католицького храму видніють надгробки старого єврейського цвинтаря. Раніше, до Другої світової, євреї складали чи не дві третини населення Китайгорода. Розташування кіркуту майже під боком християнських храмів (ще й під носом у панського палацу) – ситуація для містечок абсолютно нетипова. Чому так сталося, абсолютно незрозуміло.
Типова єврейсько-містечкова забудова Китайгороду. До Другої світової війни євреїв тут було майже 2/3 населення.
Слово “храми” у множині вжито невипадково. Поруч із костелом стоїть ще й православна церква Собору Богородиці. Споруда сучасна і в архітектурному сенсі абсолютно ніяка. Типовий сільський новобуд. На цьому місці храм поставили ще 1703 року. Та церква була дерев’яна. Її розібрали 1882 року та продали в село Субіч Ушицького повіту. Ще новішу церкву Собору Богородиці звели у 1872–1876 роках. Це була споруда у класичному російському („синодальному”) стилі. Цей храм теж не зберігся.
Стара дорога, силур і девон
Старовинний шлях.
Від храмів до каньйону річки Тернави веде вузький мис, оточений з обох боків стрімкими схилами. По його гребеню пролягає старовинний шлях, який є ще однією з родзинок Китайгороду. Знана вона передусім чималими камінними стовпчиками, що стирчать вздовж її узбіччя. Їм бодай 200 років, можливо, більше. У кожному – великі наскрізні отвори, у яких колись кріпилися товсті дерев'яні бруси.
Саме ця ділянки дороги фігурує в кінофільмі “Біля чортового лігва” (1980)
Навколишні урвища – теж неабияка пам'ятка природи. Всі ці скелі є відомим на весь світ Китайгородським відслоненням. Тут варто процитувати Вікіпедію:
"Китайгородське відслонення – геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення в Україні.... Один із найповніших у світі розрізів відкладень силуру і девону, міжнародний геологічний еталон відслонення третього і четвертого періодів палеозойської ери...
Студентки-географи Кам'янець-Подільського національного університету імені І.Огієнка на польовій практиці під час дослідження відслонень
Площа даного відслонення рівна 60 га. Невелика частина відкладів, в основному пісковиків, які знаходяться в заплавній частині річки, після підняття рівня води в 1983–1984 рр. опинилися під водою. Але сам розріз зберіг свою унікальність і до сьогодні. Унікальність розрізу полягає в тому, що тільки в районі с. Китайгород можна спостерігати повний розріз силурійських відкладів.
На підставі результатів дотеперішнього дослідження силурійських відкладів Поділля, які є досить унікальними, єдиними на території сучасної Європи і досліджуються науковцями з усього світу, можна виділити три горизонти верхнього силуру Поділля:
нижній – пісковики;
середній – сланці;
верхній – вапняки.
Оскільки скам'янілості зустрічаються тільки у вапняковому горизонті, вік його визначається точніше. Загалом тут розрізняються три яруси: венлокський, лудловський і даунтонський".
Старий цвинтар
І щойно тепер – вже обіцяна щойно знайдена “родзинка” Китайгороду, про яку майже ніхто нічого не знає. Принаймні, не зважаючи на всі можливі пошукові запити, знайти хоч яку згадку в “інтернетрях” про неї не вдалося.
Про старовинний цвинтар в Китайгороді в Інтернеті – жодної згадки
Мова про дуже цікавий старовинний цвинтар. Історично склалося (чому так – тема для окремого великого дослідження), що більшість старих християнських цвинтарів поважним віком похвалитися не можуть. Найстаріші надгробки датуються добре, коли першою половиною ХІХ століття (водночас для єврейських кіркутів навіть XVII століття не дивина). Старий цвинтар у Китайгороді унікальний уже хоча би поважним віком – навіть при побіжному огляді вдалося знайти кілька надгробків датованих кінцем XVIIІ століття. Але й це не все. Серед надгробків початку ХІХ століття (1802 і 1806 роки) впадають у вічі величезні кам’яні хрести рідкісної семираменної форми.
Надгробки самого початку ХІХ ст. Хрести такої форми – велика рідкість
Досить цікавими є і т. зв. “підплитні поховання”. Тобто, коли могилу зверху накривали величезною горизонтальною кам’яною плитою, на якій вирізали хрест і епітафію. Такі поховання досить поширені на півдні Поділля, а в решті Україні практично невідомі. Мова, звісно, про традиційні сільські цвинтарі. Що цікаво: такі поховання в Китайгороді відбувалися з кінця XVIIІ століття й аж до початку ХХ-го.
Підплитні поховання – традиційні для Кам'янеччини
Чому ж такий цікавий і яскравий об’єкт не потрапив на очі чисельним туристам і журналістам-“краєзнавцям”? Пояснення просте. Якось так склалося, що всі приїжджі до Китайгороду передусім прожогом квапляться до історичної частини села та до каньйону (“до долини”, – як кажуть місцеві). Цвинтар же міститься в “нецікавій” частині села, яку абсолютна більшість приїжджих проминає без зупинки.
Хрест 1803 року
Як вдалося з'ясувати Z, цей цвинтар не єдиний із невідомих загалу давніх некрополій Китайгороду. Як повідомив кам'янецький історик і археолог Павло Нечитайло, нещодавно в північно-західній історичній частині села дослідники виявили рештки ще одного цвинтаря з похованнями, датованими XVII століттям. Тобто, вони належать до початкового етапу існування містечка. Щоправда, історикам поталанило знайти там лише кілька камінних хрестів і їх фрагментів. Ця знахідка ще не опублікована, тож на прохання пана Павла фотографії цих реліквій ми “світити” не будемо (але бачили).
Трішки “русскава міра”
На ще одну “родзинку“ (щоправда, невідомою її не назвеш) автор цього тексту теж натрапив випадково. Почалося з того, що увагу привернули два камінні стовпчики – явно досить давнього походження. Між ними була бляшана хвіртка прикрашена чимось схожим на контур бердиша. Штовхнув, а та-а-ам.... Там – “русскомір” і русскім духом пахнєт...
За хвірткою виявився безпрецедентний у всіх відношеннях “пам'ятник”, виготовлений у якійсь провінційній каменярсько-грабарській майстерні. Від обговорення питання його естетичності утримаємося. Все видно на світлині. З цієї ж причини не цитуватимемо “епітафію”. Зауважимо лише, що цей пам'ятний знак є чи не найяскравішим втіленням сумнозвісних “скрєп”, московської логіки, світогляду та бачення “нєіскажонной історіі”.
Отож, найперше, що впало у вічі:
“1698 – 1998 гг. Памяти 300-летия казни стрельцов”...
Тут виникає перше здивування. Що мали замордовані царем Петром московські стрільці до глухого подільського села, яке на той час лежало далеко за межами їхнього царства?
Але далі йде “роз'яснення”. Виявляється, колись майбутня цариця Олена Глинська (мати Івана Грозного) нібито поїхала з фортеці Китайгород до Москви, прихопивши зі собою вищезгаданих стрільців. Точніше, їхніх предків. Що цікаво: сталося це 1526 року – за століття до того, як згадана фортеця взагалі з'явилася.
Якщо вірити напису, стрільці Глінської, вивезені нею з неіснуючої на той час китайгородської фортеці, згодом стали родоначальниками “регулярной армии славян”. Тут взагалі без коментарів. Яка “армия славян” у XVI столітті?!
Але все одно мозок виносить запитання: до чого тут страта стрільців?!
Ну, й останнє. Пам’ятний знак встановили “Благодарные потомки”. І досі не зрозуміло: хто ж ці “потомки”? Нащадки Олени Глінської чи стрільців? А може катів, які рубали стрільцям голови? Пам'ятник же на честь їхньої страти. А, може, регулярної армії слов’ян?
Давні кам'яні конструкції з різьбленням
Питання щодо того, хто 19 років тому спорудив у глухому селі такий непересічний і дивний “монумент”, на жаль, залишається відкритим. У напівпорожньому селі буває багато туристів, є студенти-практиканти та заїжджі представники релігійної громади, натомість знайти “аборигена” – проблема. А ті одиниці, яких можна зустріти, нічого не знають.
Все ж це творіння безумного краєзнавчого генія має й історичну вартість. Бо окрім згаданих фрагментів старовинних колон, “памятник” оздоблено ще й якимись різьбленими фрагментами чи не XVIІ століття та дуже симпатичною декорованою балкою того ж часу.
Епілог
Попри те, що історичних і сакральних пам'яток у Китайгороді збереглося не так уже й багато, на відвідини цього місця варто не пошкодувати бодай дня. Місцевість тут дивовижна – як за красою гір і каньйону, так і за багатством рослинного та тваринного світу. “Фауну”, щоправда, зауважити проблематично, але можна вдосталь помилуватися безліччю колоритних квітів, багато з яких є червонокнижними й ендемічними.
Квітне анемона лісова
10.05.2017